Рішення № 72222758, 15.02.2018, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1279/17

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" лютого 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт. Томашполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним -

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», в якому просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 005132 від 29 квітня 2017 року, укладений між ним та відповідачем, стягнути з відповідача на його користь внесені за договором фінансового лізингу № 005132 від 29 квітня 2017 року кошти в сумі 44000,00 гривень.

Позов обґрунтовано наступним.

29 квітня 2017 року між сторонами у справі було укладено договір фінансового лізингу № 005132, за умовами якого лізингодавець зобов'язувався передати ОСОБА_1 предмет лізингу, а саме трактор МТЗ 82.1.

Як пояснив представник лізингової компанії «Еталон» ОСОБА_1, повна вартість трактора складає 88000 гривень. ОСОБА_1 необхідно було сплатити одноразовим платежем 50% вартості, тобто 44000 гривень. Другу половину вартості, а саме 44000 гривень ОСОБА_1 повинен був сплатити після отримання предмета лізингу і підписання акту приймання - передачі.

На запитання ОСОБА_1, чому вартість трактора складає таку малу суму-88000 гривень, йому пояснили, що трактор 2011 року випуску (модель застаріла) і увесь цей час стояв на вітрині салону. Вартість трактора на той період складала саме таку суму і переоцінці не підлягає. Таке пояснення ОСОБА_1 здалося цілком логічним, оскільки дійсно на теперішній час дизайн даної моделі трактора суттєво змінився.

Після підписання договору фінансового лізингу працівник компанії надав ОСОБА_1 рахунок для сплати коштів, ОСОБА_1 сплатив кошти і повернувся до офісу компанії. Лише тоді позивачу було надано для підписання додатки № 1, 2 та 3 до договору. Ознайомившись з додатками, позивач запитав, чому сума в додатку вказана більша за ту, яку вони обговорили, і ту, яка вказана у рекламі, адже саме з реклами, розміщеної в мережі інтернет, ОСОБА_1 довідався про можливість придбати трактор через лізингову компанію «Еталон». Працівник компанії пояснила, що договори і додатки всі однакові, а фактично сума буде вказана в довідці-рахунку при передачі трактора.

ОСОБА_1 зрозумів, що став жертвою обману і попросив надати йому зразок заяви на розірвання договору і повернення коштів. Представник компанії заявила, що «сьогодні субота, кінець робочого дня, заступають вихідні, заява буде прийнята тільки після вихідних».

Наступного робочого дня, а саме 3 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Товариства «Лізингова компанія «Еталон» про повернення сплачених ним коштів, на що отримав згоду на розірвання договору та відмову у поверненні коштів.

Також ОСОБА_1 зазначає, що, ознайомившись із умовами договору, він зрозумів, що договір містить ряд порушень чинного цивільного процесуального законодавства та порушення його прав як споживача.

ОСОБА_1 вважає укладений правочин недійсним через наявність у ньому несправедливих умов, зокрема, відповідно до п.3.5 лізингодавець та продавець несуть солідарну відповідальність перед лізингоодержувачем за зобов'язаннями щодо продажу предмета лізингу виключно у випадку вибору продавця предмета лізингу лізингодавцем. При цьому відомості про продавця у правочині й додатках до нього відсутні. Позивач, як лізингоодержувач, не здійснював дій по вибору продавця, що підтверджується договором та додатками до нього.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що підписуючи договір, лізингоодержувач підтверджує, що його повідомили та попередили про всі особливі властивості ТЗ, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача та третіх осіб, навколишнього середовища або призвести до пошкодження ТЗ під час його використання і в подальшому візьме на себе всю відповідальність за будь-яку шкоду фізичним, юридичним особам, будь-яким іншим установам внаслідок використання, зберігання, володіння або інших дій з ТЗ. Однак в договорі та додатках відсутні відомості про характеристику транспортного засобу, крім зазначення моделі.

В порушення ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» в договорі фінансового лізингу № 005132 є обмеження права позивача стосовно відповідача у разі повного або часткового невиконання чи належного виконання відповідачем договірних зобов'язань; надання відповідачу права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи відповідача.

Відповідно до п 4.3.6 договору фінансового лізингу № 005132 відповідач має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку неможливості продавця здійснити поставку предмета лізингу. При цьому для позивача наступають негативні наслідки, передбачені п. 12.12 цього договору, а саме за вирахування штрафу 20% сплачених авансових платежів та неповернення комісії за організацію. Важливо зазначити, що позивач не бере участі при виборі продавця Лізингодавцем.

В порушення ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» в договорі фінансового лізингу № 005132 є надання можливості відповідачу не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, у разі відмови позивача укласти або виконати договір, без встановлення права позивача на одержання відповідної компенсації від відповідача у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, що випливає з змісту п. 4.4.

Відповідно до п.4.3.5 договору фінансового лізингу № 005132 відповідач має право розірвати договір в односторонньому порядку без попередження позивача.

Також договором передбачено права відповідача достроково припинити дію договору. При цьому право позивача на розірвання договору з власної ініціативи тягне за собою негативні фінансові наслідки згідно договору фінансового лізингу № 00513.

Крім того відповідно до договору фінансового лізингу № 005132 комісія за організацію передбачає покриття витрат за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отриманих від офіційних дилерів по всій території України, супровід договору протягом всього строку його дії . Згідно додатку № 1 до договору розмір комісії на організацію становить 44000,00 грн. Він був сплачений згідно квитанції 29 квітня 2017 року.

Несправеднивим також ОСОБА_1 вважає п.5.3 договору, згідно якого у разі збільшення вартості Предмета Лізингу до моменту його замовлення Лізингодавцем, відповідно до п.1.3 договору, Лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі Предмета Лізингу Лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру Авансового платежу визначеного в Додатку № 1 до договору фактичній вартості Предмета Лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю Комісії за Організацію до моменту купівлі Предмета Лізингу Лізингодавцем. У разі зменшення вартості Предмета Лізингу на момент його передачі Лізингоодержувачу різниця Комісії за Організацію поверненню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до істотних умов договору лізингу відноситься умова про предмет лізингу, який згідно ч. 1 ст. 3 закону та ч. 1ст. 807 ЦК України визначається як неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно додатку до Договору фінансового лізингу № 005132 від 29 квітня 2017 року, відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ 82.1, без визначення предмету лізингу, що відповідають поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації, тощо), що суттєво обмежує мої права як споживача.

Згідно п.3.5 даного договору лізингодавець солідарно з продавцем відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо продажу Предмета Лізингу виключно у випадку вибору Продавця Предмета Лізингу Лізингодавцем. якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.

Згідно п.1.1 Договору фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а саме трактор МТЗ 82.1, зазначений у договору та специфікації, що є додатком № 2 . Проте, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, як вбачається Договору, лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

Але, на підставі пункту 10.8 Договору, страхування предмета лізингу здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізинг» відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умовами договору № 005132 передбачені такі лізингові платежі: перший лізинговий платіж, який складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору («комісія за організацію»); авансу ціни предмета лізингу; комісію за передачу предмета лізингу.

Таким чином, як вбачається із наведених договірних умов, складові першого лізингового платежу - «комісія за організацію» та «аванс ціни предмету лізингу» - виходять за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

Окрім того, позивач вказує, що розділом 12 Договору «Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору значно перевищує відповідальність лізингодавця перед споживачем, що створює значну перевагу у правах лізінгодавця над правами та обовязками лізингоотримувача.

Так, пунктами Договору стосовно лізингоотримувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно п. 12.12 Договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання -передачі, лізинговадець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію, яка складає 10 % від вартості предмета лізингу, лізингоодержувачу не повертається.

Сплата 10% від вартості предмета лізингу в сумі 44000,00 грн. лише за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, є тією обставиною, при роз'ясненні якої договір укладений не був би, як такий що не відповідає принципу справедливості, а його розмір є неспівмірним з затратами лізингодавця при укладенні договору, оскільки за вчинення лізингодавцем інших дій на виконання договору, передбачені інші платежі, які належить сплатити лізингоодержувачу.

Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Отже, положення розділу 12 Договору є несправедливими, вважає позивач.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

В порушення норм закону Договір фінансового лізингу № 005132 не був нотаріально посвідчений.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Відповідно дост.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

21 листопада 2017 року директор ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» Кептє С.В. подав до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 в якому просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення та розглянути зустрічний позов товариства до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним.

Заперечення мотивовано тим, що товариству розпорядженням органу ліцензування-Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків державних фінансових послуг-№ 1315 від 25 квітня 2017 року видана ліцензія на провадження господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу, отже товариство на дату укладання договору мало ліцензію на провадження господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу. Окрім того, позивач і відповідач домовилися щодо усіх істотних умов договору, позивач частково виконав договір (сплатив кошти) і відмовився від нотаріального посвідчення договору. Посилаючись на ч.6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст. 217 ЦК України, враховуючи, що договір може бути визнаний недійсним у цілому з підстав несправедливості його умов лише у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, а визнання недійсними зазначених позивачем умов не зумовлює зміну інших умов договору, директор компанії вважає, що вимога позивач про визнання договору недійсним незаконна.

21 листопада 2017 року директор ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» Кептє С.В. подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просить визнати дійсним укладений 29 квітня 2017 року між сторонами у справі договір фінансового лізингу № 005132.

Зустрічний позов мотивовано наступним.

Всі визначені законодавством істотні умови для договору фінансового лізингу зазначені в договорі і договір підписаний відповідачем, що є свідченням узгодження істотних умов. Відповідач частково виконав договір (сплатив 29 квітня 2017 року згідно з додатком № 1 до договору 44000 гривень), від нотаріального посвідчення договору відповідач ухилився, доказом чого є заява від 29 квітня 2017 року

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, зустрічний позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, директор ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» Кептє С.В. в зустрічному позові зазначив, що просить справу розглянути за відсутності їхнього представника.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Суд, розглянувши заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Судом встановлено, що 29 квітня 2017 року між сторонами у справі-ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» був укладений договір фінансового лізингу № 005132, відповідно до якого первісний відповідач придбає у свою власність транспортний засіб і надає його первісному позивачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах договору (а.с.11-17).

Відповідно до додатку № 1 до договору фінансового лізингу вартість предмета лізингу становить 440000,00 гривень., відсоток платежів - 50,00%, авансовий платіж 220000 гривень, щомісячний платіж - 18333,33 гривень, комісія за організацію 10% - 44000,00 гривень, комісія за передачу 3% - 13200,00 гривень (а.с.18)..

На виконання даного Договору. згідно квитанції № 0.0.756435229.1 від 29 квітня 2017 року ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» сплатив грошові кошти в розмірі 44000,00 гривень (а.с.22).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 1 ст.215 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою ( правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. (ч. 1 ст. 227 ЦК України)

Згідно приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу трактор марки МТЗ 82.1 є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Тобто, з правового змісту вказаної вище норми випливає висновок про те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідно встановити наявність однієї з таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності, 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Верховного суду України від 16.12.2015р. справа №6-2766 цс15.

Відповідно до правової позиції викладеної в Ухвалі Верховного суду України від 11.05.2016 року справа № 6-3020цс15, згідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР. Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

У постанові від 8 червня 2016 року Верховний Суд України вказав на те, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до правової позиції викладеної в Ухвалі Верховного суду України від 19.10.2016 року у справі №6-1551цс16 відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг». Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

За таких обставин Договір фінансового лізингу № 005132 від 29 квітня 2017 року має бути визнаний судом недійсними з моменту вчинення та з первісного відповідача підлягають стягненню на користь первісного позивача сплачені кошти в розмірі 44000, 00 гривень, а відтак позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів підлягає задоволенню.

Щодо зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даного зустрічного позову, наголошуючи на наступному.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зокрема, пунктом 5.4 спірного договору передбачено, що розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється у додатку №1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п. 1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного в додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

За умовами п.4.4.3. договору дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

При цьому, п. 12.12 договору визначає, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання передачі предмету лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за дострокове його погашення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у справі 6-3020цс15.

Аналіз вищезазначених пунктів спірного договору фінансового лізингу, укладеного сторонами 29 квітня 2017 року, свідчить, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; у пункті 12.2 договору передбачена сплата лізингоодержувачем пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте лізингоодержувачу встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір пені.

Пунктом 4 частини першої статті 34 Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі 6-2766цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Судом встановлена відсутність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Наявність у зустрічного позивача розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 25 квітня 2017 року № 1315 про видачу ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), не звільняє ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» від обов'язку отримати ліцензію на надання послуги з фінансового лізингу та здійснювати свою діяльність тільки у разі отримання такої ліцензії.

Посилання директора ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на відмову ОСОБА_1 щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, суд вважає необґрунтованим.

Так, з аналізу тексту спірного договору вбачається, що на підставі договору лізингодавець передає предмет лізингу, транспортний засіб, у користування лізингоодержувача, і до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу за лізингоодержувачем, предмет лізингу є власністю лізингодавця (пункт 3.3).

Згідно пункту 6.1. договору з дати підписання акту приймання-передачі, лізингоодержувача має право користуватися предметом лізингу згідно його звичайного призначення.

Отже, за своїм змістом договір фінансового лізингу є договором найму (оренди) транспортного засобу.

Як уже вказувалося судом, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За таких обставин, суд вважає, що спірний договір підлягав нотаріальному посвідченню.

Також необґрунтованими суд вважає доводи директора Кептє С.В. про те, що відсутні передумови для визнання договору недійсним у цілому, якщо суд вважає несправедливими декілька його умов.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, суду зустрічним позивачем не було надано доказів, що спірний договір був би укладений у разі відсутності у ньому пунктів, які визнаються судом несправедливими.

За таких обставин суд вважає, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання договору фінансового лізингу, укладеного сторонами 29 квітня 2017 року, недійсним у зв'язку із недотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Первісним позивачем не оплачено судовий збір при подачі позову до суду, оскільки останній звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати в даній справі за первісним позовом відшкодовуються первісним відповідачем- ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН».

ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» було оплачено зустрічний позов судовим збором в розмірі 1600,00 гривень (а.с.47).

Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати в даній справі за зустрічним позовом залишаються за зустрічним позивачем- ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН».

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 184, 203, 215, 217, 227, 229, 230, 628, 799, 806 ЦК України, ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 005132 від 29 квітня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 кошти в розмірі 44000,00 гривень (сорок чотири тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (юридична адреса: 01113, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, к.613), ЄДРПОУ 38865527 в користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 640,00 гривень (шістсот сорок гривень 00 копійок) за позовну вимогу немайнового характеру та судовий збір в сумі 640,00 гривень (шістсот сорок гривень 00 копійок) за позовну вимогу майнового характеру.

В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним відмовити повністю.

Судові витрати за зустрічним позовом залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. В. Пилипчук