Постанова № 72222199, 07.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1507/2018

ПО С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 759/6078/15

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.,

сторони:

позивачі - ОСОБА_2

відповідачі - ОСОБА_3, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Ульяновської О.В. в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва о 17 год. 02 хв.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві про усунення перешкод в реалізації права власності, -

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовомдо ОСОБА_3, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві в якомупросила зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в реалізації права власності ОСОБА_2 на належні їй на праві власності житловий будинок і земельну ділянку, шляхом припинення самовільного будівництва та знесення новоствореної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 являється власником 5/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0430 га, за адресою: АДРЕСА_1, а 3/8 частини цього будинку та суміжна земельна ділянка площею 0,0268 га належить ОСОБА_3

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 здійснює незаконне будівництво будівлі за адресою: АДРЕСА_1 на суміжній ділянці із істотним порушенням діючих будівельних норм та правил.

Позивач вважає, що дії ОСОБА_3 порушують її права як власника суміжної земельної ділянки та власника частини будинку, порушує її право на вільне та безпечне володіння, користування і розпорядження належною їй частиною будинку та суміжною земельною ділянкою, у зв'язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначала, що під час судового засідання позивачкою ОСОБА_2 було доведено, що відповідачу ОСОБА_3 було надано згоду виключно на реконструкцію житлового будинку, але ОСОБА_3 замовила та здійснює незаконне капітальне будівництво будівлі за адресою АДРЕСА_1, на суміжній земельній ділянці із істотним порушенням діючих будівельних норм та правил. Будівництво цієї будівлі проводиться без належної проектної документації, без узгодження будівництва даної будівлі зі співвласником, із порушенням відстані до земельної ділянки та належного позивачці ОСОБА_2 будинку тощо.

Крім того, судом першої інстанції не враховані норми цивільного законодавства, які регулюють правовідносини, пов'язані з захистом права власності.

Зазначала, що судом не направлялись судові повістки, що є порушенням ст.74 ЦПК України. Також, судом безпідставно та без будь-якого мотивування було відмовлено представнику позивача у задоволенні клопотання про надання можливості ознайомитися із матеріалами справи, висновком експерта та перенесення розгляду справи для підготовки участі у судовому засідання. Повторний розгляд вказаного клопотання суддею взагалі без будь-якого мотивування було знято з розгляду, що позбавило можливості представника позивача бути обізнаним у стані розгляду даної справи.

Вказувала, що судом першої інстанції прийнято рішення у відсутності позивача та її представника, що є порушенням ст. 169 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилається на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми законодавства. Позивачем не доведено, яке саме право її порушено, та обставини, на які вона посилається, як на підставу свої вимог та заперечень. Крім того, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції процесуального права є безпідставним, оскільки позивач та її представник були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати.

Відповідач та її представник ОСОБА_6 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити рішення суду без змін.

Представник Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність обставин, на які посилається ОСОБА_2 як на підставу своїх вимог, та відсутність порушення будь-яких прав та свобод позивача відповідачем, тому позовні вимоги є безпідставними.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Судом установлено, що ОСОБА_2 належить на праві власності 5/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі продажу, що зареєстрований в реєстрі за №1080 від 01 червня 2012 року, витягом про державну реєстрацію прав №34515366 від 15 червня 2012 року, витягом з Державного реєстру правочинів №11399920 від 01 червня 2012 року (а.с. 5-6, 7. 8).

Крім того, ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0430 га за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, що зареєстрований в реєстрі за №1085 від 01 червня 2012, витягом з Державного реєстру правочинів №11400278 від 01 червня 2012 року та Державним актом серії ЯЖ №049547 (а.с. 16-17, 18, 19-20).

Як убачається з договору дарування 3/8 частин житлового будинку від 21 серпня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 про право власності на 3/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 (а.с. 23-23А).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, земельна ділянка площею 0,0268 га, що за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3 (а.с. 21-22).

14 червня 2013 року Департамент містобудування та архітектури Київської міської ради видав ОСОБА_3 будівельний паспорт та схему забудови земельної ділянки, в якому зазначено, що будівельний паспорт забудови земельної ділянки визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 кв.м, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення земельної ділянки (а.с. 34-37).

Також, ОСОБА_3 зверталась з повідомленням про початок виконання будівельних робіт до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, Святошинську РДА та ГУДНС України в м. Києві, що підтверджується відповідними штемпелями на повідомленні (а.с. 38).

З матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2013 року, 19 грудня 2013 року та 14 січня 2014 року ОСОБА_2 надала згоду на реконструкцію належної ОСОБА_3 3/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 31, 32, 33).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 27 січня 2017 року, фактично виконані будівельні роботи та роботи, виконання яких передбачається в майбутньому, з влаштування добудови до житлового будинку та часткового демонтажу конструктивних елементів житлового будинку (а саме квартири №2), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, не підпадають під визначення терміну «нове будівництво» і «капітальний ремонт», наданих в ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок оформлення, узгодження і затвердження проектної документації для будівництва» та ДБН В.3.2.-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт»; відносяться до робіт з «реконструкції», оскільки спрямовані на зміну та поліпшення техніко-експлуатаційних показників приміщень шляхом заміни геометричних розмірів, функціонального призначення, окремих конструкцій, їх елементів, виконанням прибудов та направлені на частковий (не в повному об'ємі) демонтаж (розбирання) конструктивних елементів житлового будинку (зокрема конструкцій, що утворюють приміщення Квартири №2) (а.с. 93-107).

Відповідно до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ведення відповідачем будівництва з реконструкції частини будинку, що належить останній, не порушує права позивача на вільне та безпечне володіння, користування та розпорядження належною їй частиною будинку та суміжною земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу ОСОБА_3 було надано згоду виключно на реконструкцію житлового будинку, але ОСОБА_3 здійснює незаконне капітальне будівництво на суміжній земельній ділянці із істотним порушенням діючих будівельних норм та правил, не заслуговують на увагу суду та спростовуються висновком судової будівельно-технічної експертизи від 27 січня 2017 року (а.с. 93-107).

Наданий представником позивача в апеляційному суді на спростування висновку експертизи від 27 січня 2017 року висновок експерта про те, що відповідачем здійснюється капітальне будівництво, не був прийнятий судом як доказ, оскільки представником позивача не надано доказів неможливості подання такого висновку до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч.3 ст. 367 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання, призначене на 4 липня 2017 року, будучи належним чином повідомленими (а.с. 114) позивач та її представник не заявились, представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку чим розгляд справи відкладено на 8 листопада 2017 року. 8 листопада 2017 року в судовому засіданні оголошена перерва до 20 листопада 2017 року у зв'язку з заявленим клопотанням представника позивача про перенесення розгляду справи для підготовки до судових дебатів. Про розгляд справи на 20 листопада 2017 року представник позивача був ознайомлений особисто під розписку (а.с.133), однак в судове засідання ні позивач, ні представник не з'явились. 14 листопада 2017 року представник позивача ОСОБА_5 ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується його заявою та розпискою (а.с. 134).

Отже, представник позивача мав достатньо часу і можливості подати до суду першої інстанції висновок спеціаліста (експерта), судом першої інстанції дотримано вимог процесуального закону, дії суду жодним чином не стали перешкодою для здій1снення представником позивача його повноважень. Підстав вважати, що не подання представником позивача висновку до суду першої інстанції було зумовлено причинами, що об'єктивно не залежали від волі останнього, немає.

Крім того, судом першої інстанції не допущено будь-яких інших порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

Посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду, про те, що відповідачем при будівництві будинку не дотримано мінімально допустимої відстані до її земельної ділянки та належного їй будинку, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 січня 2017 року, у відповіді на 1.2.4. питання зазначено, що фактичне розташування досліджуваної незакінченої будівництвом добудови та її розташування передбачене будівельним паспортом «Реконструкція індивідуального (садибного) житлового будинку, господарських будівель та споруд» на вул. Яснополянська, 16/22 у Святошинському районі м. Києва від 14 червня 2013 року /а.с.34-37/ не відповідає п. 3.25 Д.БН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», так як розташована на межі сусідньої ділянки (існуючого паркану), та виключає можливість належного догляду і здійснення поточного ремонту частини стіни як самої прибудови, так і безпосередньо влаштованого залізобетонного паркану між суміжними землекористувачами.

Конфігурація влаштованих огороджуючих конструктивних елементів добудови до житлового будинку частково відрізняються із даними наведеними в будівельному паспорті. Будівельним паспортом «Реконструкція індивідуального (садибного) житлового будинку, господарських будівель та споруд» на вул. Яснополянська, 16/22 у Святошинському районі м. Києва від 14 червня 2013 року, не визначені розміри добудови, наявні лиши відстані між осями (без зазначення прив'язки).

Усунути порушення вимог ДБН, можливо шляхом проведення робіт із демонтажу частини стіни та фундаменту (цоколю) влаштованої добудови.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», відповідно до вимог ст. 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, якщо вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

В п. 17 зазначеної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, роз'яснено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Відповідно до ст..391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затіненні, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Обраний спосіб захисту має бути пропорційним порушеному (оспорюваному) праву.

В п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, роз'яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Звертаючись до суду з позовом позивач в позовній заяві просила зобов'язати ОСОБА_3, зокрема, знести новостворену будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що позивач не зверталась з заявами до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про порушення її прав, як власника суміжної земельної ділянки або порушення відповідачем будівельних норм і правил будівництва.

З позовної заяви вбачається, що жодних позовних вимог саме до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві позивачем не заявлено.

Крім того, в позовній заяві позивачем не наведено конкретних (визначених) обставин, які заважають (перешкоджають) їй вільно володіти, користуватись та розпоряджатись частиною будинку та земельної ділянки, які межують з добудовою зведеною відповідачем через недотримання відповідачем при будівництві відстані до суміжної ділянки.

Саме по собі недотримання відповідачем при будівництві відстані між будинком та суміжною ділянкою, без доведення позивачем факту порушення її прав, не дає підстав для ухвалення рішення про знесення новоствореної будівлі.

Крім того, недотримання відповідачем під час будівництва мінімально допустимої відстані між добудовою відповідача та будинком позивача, що є порушення державних будівельних норм, які встановлені експертами за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, можливо усунути шляхом проведення робіт із демонтажу частини стіни та фундаменту (цоколю) влаштованої добудови.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи, судом першої інстанції належним чином враховані доводи сторін, досліджено надані сторонами та здобуті судом докази, та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, а тому рішення суду скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І.Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М.Стрижеус