Постанова № 72221569, 09.02.2018, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1475/17

Провадження № 2-а/675/30/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2018 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Трасковського С.Л.,

за участю:

секретарів судового засідання -Ящука О.І., Сопронюк С.Л., Гедзенюк В.В.,

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізяслав в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника відділення СПС відділу СВПР державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2, начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 про скасування незаконних рапорту, постанови про накладення дисциплінарного стягнення та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовною заявою до начальника відділення СПС відділу СВПР державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2, начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 про скасування незаконного рапорту, постанови про накладення дисциплінарного стягнення та стягнення моральної шкоди.

З урахуванням поданих суду доповнень до позовної заяви від 23.08.2017 року та 09.10.2017 року, позивач просив скасувати рапортінспектора відділення соціально-психологічної служби державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 від 13.05.2017 року та постанову начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 від 22.05.2017 року про застосування заходу дисциплінарного стягнення у виді поміщення в карцер строком на 14 діб без виводу на роботу, а також стягнути моральну шкоду в розмірі по 375 гривень з кожного відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступними обставинами.Так, позивач вказує, що з врахуванням рапортуначальника відділення СПС відділу СВПР державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 від 13.05.2017 року, начальником державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» відносно нього винесено постанову від 22.05.2017 року, якою застосовано стягнення у виді поміщення в карцер строком на 14 діб без виводу на роботу. Зазначає, що відповідно до змісту мотивувальної частини постанови він нібито 13.05.2017 року о 14 год. 25 хв., під час надання телефонної розмови по мобільному зв'язку, висловлювався на адресу установи словами, що принижують людську гідність, на зроблені зауваження висловлював своє невдоволення режимом відбування покарання.

На думку позивача оскаржувані рапорт та постанова протиправні, а обставини інкримінованого порушення режиму відбування покарання, що зазначені в мотивувальній частині такої постанови, є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Позивач вважає, що ним не вчинялось тих дій, що поставлені в провину, а відтак в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку. Також, в порушення ст.59 КВК України, при притягненні до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_1 не надали можливості одержати правову допомогу, передбачену цим Кодексом для осіб, засуджених до позбавлення волі, цим самим порушивши його право на захист. Зазначає, що з оскаржуваним рапортом особисто не був ознайомлений, його зміст було зачитано одним із працівників установи.

З врахуванням зазначеного, позивач вказує на невмотивованість оскаржуваного рапорту та постанови та понесення моральної шкоди.

У судових засіданнях позивач підтримав у повному обсязі позовні вимоги з відповідними доповненнями до позовної заяви та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача - начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо заявленого позову заперечували у повному обсязі. Пояснили, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб, виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації, ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.

Крім того вказали, що засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами, виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії. Звертали увагу суду, що під час накладення стягнення було в повній мірі дотримано приписи ч. 8 ст.134 КВК України.

Представник відповідача та відповідач вказали, що позивачем 27.04.2017 року було допущено порушення режиму відбування покарання, за що на підставі та в порядку, встановленому законом, до нього було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді переведення до карцеру. Зокрема вказав на порушення позивачем вимог, встановлених ч. 4 ст. 107 КВК України, п.3 розділу ІІІ та абзацу 3 п.1 розділу ІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

На думку відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача - Замкової виправної колонії (№58), жодних порушень по відношенню до засудженого допущено не було, а при прийнятті рішень уповноважені особи керувалися виключно вимогами кримінально-виконавчого законодавства з врахуванням рапортів посадових осіб колонії, його поведінки та інших відомостей, які мають значення при накладенні дисциплінарного стягнення. Також право позивача на захист не було порушено під час розгляду питання щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, так як позивачу було надано час та можливість залучити адвоката для участі на засіданні комісії Замкової виправної колонії (№58).

Таким чином, представник відповідача - начальника Замкової виправної колонії (№58) ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 просили суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляі позбавлення волі в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)».

Відповідно до приписів ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, в тому числі, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно положень пункту 13-1 частини 1 статті 537, пункту 1 частини 2, частини 9 статті 539 КПК України, засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що 22.05.2017 року засуджений ОСОБА_1 був поміщений в карцер державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» строком на 14 діб без виводу на роботу. Підставою застосування відносно позивача вказаного дисциплінарного стягнення слугувала постанова начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 22.05.2017 року про поміщення засудженого ОСОБА_1 в карцер строком на 14 діб без виводу на роботу.

Як встановлено судом, згідно вказаної вище постанови, 13.05.2017 року о 14 год. 25 хв. засуджений ОСОБА_1 під час надання телефонної розмови по мобільному зв'язку висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність. На зроблені зауваження висловлював своє невдоволення режимом відбування покарання. Своєю поведінкою негативно впливав на інших засуджених.

На думку суду оскаржуване позивачем рішення відповідача прийнято в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством з урахуванням фактичних обставин, що передували накладенню дисциплінарного стягнення.

Так, згідно рапорта вх. №263 від 13.05.2017 року ОСОБА_2, який на той час обіймав посаду інспектора відділення СПС державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», 13.05.2017 року о 14 год. 25 хв. засуджений ОСОБА_1, під час виведення з камери №9 СДУ на телефонну розмову по мобільному телефону, висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність. На зроблені зауваження висловлював своє невдоволення режимом відбування покарання.

Вказані обставини ОСОБА_2, ствердив і в ході судового розгляду. Крім того, зазначив, що при складанні зазначеного рапорту присутніми були засудженні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тому в рапорті було зазначено про негативний вплив поведінки позивача на зазначених засуджених.

Як вбачається з рапорта від 17.05.2017 року начальника відділення соціально-психологічної служби ОСОБА_7, засуджений ОСОБА_1, який 13.05.2017 року о 14:25 год. допустив порушення режиму відбування покарання, в ході бесіди виховного характеру свою вину не визнав, на заходи виховного впливу та профілактичного характеру не реагує, не надав письмове пояснення. Також у вказаному рапорті ОСОБА_7 клопотав перед начальником колонії про притягнення до дисциплінарної відповідальності засудженого правами начальника колонії.

Факт проведення бесіди виховного характеру з ОСОБА_1 стверджено актом від 17.05.2017 року, від підпису якого засуджений ОСОБА_1 відмовився.

В той же час, в судовому засіданні позивач стверджував, що не висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність, вказавши, що лише запитав в службової особи державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 причини не надання протягом тривалого часу йому телефонних розмов. Після чого ОСОБА_2 надав позивачу телефон для здійснення розмов, який останній відмовився віддавати, мотивуючи тривалою відсутністю телефонних розмов. На підтвердження своїх слів посилався на покази засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були присутні при розмові позивача та ОСОБА_2

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка, засуджений ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_1 не висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність. Вказав, що позивач доводив відповідачу правову позицію щодо права засудженних на користування телефонним зв'язком. При цьому, зазначив, що під час спілкування позивача та ОСОБА_2, сам розмовляв по телефону, а тому повністю не чув всю розмову.

Інший свідок - засуджений ОСОБА_6 підтвердив факт розмови позивача з відповідачем щодо права засуджених на користування телефонним зв'язком. Також вказав, що ОСОБА_1 не висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність, а інформація, яка зазначена в рапорті не відповідає дійсності. При цьому, не міг назвати відомості, які містились в рапорті від 13.05.2017 року. ОСОБА_6 підтвердив, що ОСОБА_5, під час спілкування позивача та ОСОБА_2, також розмовляв по телефону.

Суд критично відноситься до даних показів свідків, оскільки розмову позивача та ОСОБА_2, як основну підставу, що передувала накладенню дисциплінарного стягнення, дослівно не може підтвердити жоден із свідків, тому що саме в цей період вони також спілкувалися по телефону, а, отже, можуть бути необ'єктивними в оцінці дій та висловлювань засудженого ОСОБА_1

Частиною 1 ст.134 КВК України встановлено, що при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Суд враховує, що згідно з довідкою про заохочення та стягнення від 17.05.2017 року у засудженого ОСОБА_1 заохочення відсутні, з 04.04.2003 року по 11.09.2007 року допустив п'ять випадків порушення режиму відбування покарання. Також за невиконання законних вимог 02.09.2007 року його було поміщено в карцер на 15 діб. В 2017 році позивач двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за нетактовну поведінку та сворення конфліктної ситуації.

Крім того, згідно медичного висновку, на момент огляду 22.05.2017 року засуджений ОСОБА_1 за станом здоров'я міг утримуватися в карцері.

Відповідно до ч.15 ст.134 КВК України, при накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Згідно розписки засудженого ОСОБА_1 17.05.2017 року про повідомлення про дату засідання дисциплінарної комісії о 13 год. 00 хв. 18.05.2017 року, останній від підпису зазначеної розписки відмовився. В судовому засіданні позивач підтвердив, що його повідомляли про заплановане засідання дисциплінарної комісії на 18.05.2017 року.

При цьому, у своїй заяві від 18.05.2017 року ОСОБА_1 просив про відстрочку розгляду його справи на засіданні дисциплінарної комісії з метою залучення захисника. Як свідчить обліково - адресна картка на засудженого ОСОБА_1, 18.05.2017 року по вихідній кореспонденції зареєстровано заяву позивача, адресовану Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області. Як свідчить супровідний лист №8 від 18.05.2017 року на ім'я директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області, заява ОСОБА_1 була направлена адресату.

Відповідо до ч.3 ст.134 КВК України стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Враховуючи заяву ОСОБА_1 про залучення захисника, з метою забезпечення права позивача на захист, а також дотримання строків притягненя засуджених до дисциплінарної відповідальності, засідання дисциплінарної комісії перенесено на 22.05.2017 року.

Відповідно до протоколу вказаної комісії №25 від 22.05.2017 року, було вирішено помістити засудженого ОСОБА_1 до карцера строком на 14 діб в зв'язку із допущеним ним порушенням режиму відбування покарання.

Таким чином, при винеснні постанови начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 22.05.2017 року про поміщення засудженого ОСОБА_1 в карцер строком на 14 діб, було дотримано встановлені ст.134 КВК України строки накладення стягнення, а також надана можливість залучити захисника для участі у засіданні дисциплінарної комісії.

Крім того, допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8, який працює на посаді молодшого інспектора ВНБ (вивідна група №2) установи, пояснив суду, що 13.05.2017 року вивів засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в кабінет ОСОБА_2, де їм надавалось право на здійснення телефонних розмов. При цьому, перебувавши в коридорі під кабітеном ОСОБА_2, чітко чув, як ОСОБА_1 голосно висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність. Вказав, що ОСОБА_2 викликав його для припинення конфлікту, на що він, зайшовши до кабінету, зробив усне зауваження ОСОБА_1, після чого останній трохи заспокоївся.

При цьому твердження позивача, що ОСОБА_8 не виводив його та інших засуджених з камери на телефонні розмови та конвоював назад в камеру, а також не заходив в кабінет, де знаходився ОСОБА_2, в ході судового розгляду свого підтвердження не знайшли, крім того суперечать показам інших свідків - працівників установи виконання покарань.

Інший свідок - ОСОБА_9 - молодший інспектор відділу нагляду і безпеки, зазначив, що 13.05.2017 року виводив на прогулянку засуджених, почув голосну розмову біля дверей кабітету ОСОБА_2 Увійшовши до кабінету, побачив ОСОБА_2, засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Засуджений ОСОБА_1 висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність, на що ОСОБА_2 робив йому неодноразові зауваження. Вказав, що поряд з кабінетом знаходився молодший інспетор ОСОБА_10

З показів свідка ОСОБА_10, який працює молодшим інспектором ВНіБ установи та був на посту на другому поверсі, де розташований кабінет, в якому надавались телефонні розмови позивачу, встановлено, що ОСОБА_1 висловлювався на адресу адміністрації установи словами, що принижують людську гідність, після чого останнього вивели в камеру молодші інспектори ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Поясненнями вищевказаних свідків, підтверджується правомірність дій з боку державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до засудженого ОСОБА_1

При цьому суд констатує, що згідно ч.1 ст.9 КВК України засуджені зобов'язані:

виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.

Відповідно до ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5 (по тексту - Правила).

Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).

Відповідно до ч.4 ст.107 КВК України засудженим забороняється чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених. Відповідні положення передбачені також п.3 розділу ІІІ Правил. Пункт 1 розділу ІV Правил встановлено, що засуджені повинні бути ввічливими з персоналом установи виконання покарань та іншими особами, які відвідують установи.

Слід зазначити, що режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених (ч. 1 ст.102 КВК України).

Частина 2 статті 9 КВК України передбачає, що невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Суд бере до уваги і те, згідно ч. 1 ст.132 КВК України за невиконання покладених обовязків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення, зокрема, поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб.

Згідно пункту 5 розділу XXV Правил підставою для приймання та тримання засуджених в тому числі у карцерах є постанова про поміщення засудженого в карцер установи виконання покарань (додаток 29), винесена начальником установи виконання покарань або особою, яка виконує його обовязки, з визначенням строку тримання після перевірки пояснень засуджених по суті допущених правопорушень. Постанова оголошується засудженому під особистий підпис. Перед поміщенням засуджених у карцер начальник медичної частини (черговий лікар) зобовязаний провести їх огляд. У разі неможливості тримання засудженого у карцері за станом здоровя начальник медичної частини (черговий лікар) робить відмітку про переведення його до медичної частини установи виконання покарань на зворотному боці постанови.

Особи, поміщені до карцерів, зі складу відділень соціально-психологічної служби не виключаються. Начальники відділень, вихователі проводять з ними виховну роботу і в період відбування стягнення.

При цьому, як визначає ч. 1 ст. 135 КВК України правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

У ході розгляду судом справи не встановлено порушення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, постанова про поміщення його в карцер від 22.05.2017 року прийнята у спосіб та в межах повноважень відповідача - начальника виправної установи з врахуванням фактичних обставин, які передували накладенню дисциплінарного стягнення, в тому числі рапортів уповноважених працівників закладу виконання покарання, наявних у засудженого заохочень та стягнень, стану його здоров'я.

Крім того судом не приймається як доказ неправомірності дій та рішень відповідачів у даній справі лист представника Уповноваженої з питань реалізації національного превентивного механізму К.В. Чумак, так як у вказаному документі не йде мова про події, які мали місце 13.05.2017 року за участю позивача та відповідача ОСОБА_2, а також щодо незаконності накладеного 22.05.2017 року на ОСОБА_1 стягнення у вигляді поміщення в карцер.

Щодо вимоги позивача про скасування рапорту від 13.05.2017 року, складеного відповідачем ОСОБА_2, то суд бере до уваги наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дією чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Системно аналізуючи положення вказаної статті суд приходить до висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Однак, обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив такого рішення, дії чи бездіяльності на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

Таким чином, обов'язковою ознакою рішення, дії або бездіяльності, оскарження яких підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, є їхня юридична значимість та вчинення безпосереднього впливу на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Оскаржений за цим позовом рапорт від 13.05.2017 року не відповідає наведеним критеріям, оскільки не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, не має самостійного правового значення, оскільки не являє собою остаточне волевиявлення суб'єкта владних повноважень. Таке волевиявлення знайшло своє відображення в оскаржуваній постанові про притягнення до дисциплінарного відповідальності позивача від 22.05.2017 року.

А тому вимога позивача про скасування рапорту інспектора відділення соціально-психологічної служби державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 від 13.05.2017 року не підлягає до задоволення.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст.275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими Главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Судом враховано також і те, що згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не було доведено заподіяння йому моральної шкоди, а тому у суду немає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди в розмірі по 375 гривень з кожного відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судом, при відкритті провадження у даній справі, ухвалою від 12.09.2017 року було відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судового рішення у справі, а також витребувано у відповідача довідку про стан особового рахунку позивача.

Довідкою №355 від 02.10.2017 року підтверджується, що станом на 10.08.2017 року у ОСОБА_1 на особовому рахунку відсутні кошти, яких було б достатньо для сплати судового збору, в розмірі, передбаченому ст.4 Закону України Про судовий збір, в звязку із чим він звільнений від сплати судового збору на підставі п.17 ч.1 ст.5 вказаного Закону.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (утримується в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ 08564771) до начальника відділення СПС відділу СВПР державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 (працює в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ 08564771), начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_4 (працює в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ 08564771) про скасування незаконних рапорту, постанови про накладення дисциплінарного стягнення та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.02.2018 року.

Суддя: С.Л.Трасковський