Рішення № 72220572, 31.01.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/3901/17-ц

2-2036/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

27 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 13 січня 1980 року по 26 грудня 1981 року, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1.

При виконанні службового обов'язку в Демократичній республіці Афганістан, він отримав струс головного мозку середньої ступені тяжкості ЗЧМТ (контузія головного мозку), осколкові поранення м'яких тканей шиї та лоба, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійкі залишкові явища ЧМТ (1981 р.), контузія головного мозку у вигляді посттравматичної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст. ІХС. Стабільна стенокардія напруги. Дифузний кардіосклероз. СН І ст. ФК II. Вторинна артеріальна гіпертензія II ст., II ступеня, ризик дуже високий. Цукровий діабет, II тип», що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого № 1922, № 2537, № 3384.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК йому встановлено ІІ групу інвалідності.

Після проходження військової служби, він отримав значні чисельні захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. Він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. Його постійно, щоденно турбують головні болі, які підсилюються при фізичному вантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, дискомфорт в області серця, різка слабкість оніміння язика, губ, кінцівок, закладеність носа, підвищення тиску, тривога, дратівливість, болі в хребті та ногах. Він також хворіє на невроз, який розвинувся внаслідок сильного перехвилювання під час проходження служби.

У зв'язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Заробітна плата була основним засобом існування його родини, а на теперішню пенсію він не може забезпечити себе та свою родину. Значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з Міністерства Оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.

Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Направив до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі його представника. Зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі (а.с. 49).

Представник відповідача вважала, що позов не підлягає задоволенню. Підтримала письмові заперечення подані до суду (а.с. 36-43). Пояснила суду, що позивачем не надано жодного доказу, які вказують на винні дії посадових чи службових осіб Міністерства оборони України, коли ці дії вчинені, в чому вони полягають та чи є причинний зв'язок між такими діями і моральною шкодою, тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі. Вважає необґрунтованим посилання позивача на ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону військовослужбовці це громадяни України, які проходять службу на території України. Позивачем не надано до суду доказів, які б підтвердили, що він проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого підрозділу, утвореного відповідно до законів України. Крім того, позивачем не надано документу, який би посвідчив, що на час проходження служби у Демократичній республіці Афганістан він був громадянином України. Міністерство оборони України є правонаступником Міністерства оборони СРСР, на міжнародному рівні визнано Російську Федерацію продовжувачем СРСР. Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у цьому спорі.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 13 січня 1980 року по 26 грудня 1981 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 (а.с. 11-13).

Згідно з архівної довідки від 18 квітня 2007 року № 6/310-133, виданої Військово-медичним музеєм Міністерства Оборони РФ, ОСОБА_1, 10 серпня 1981 року отримав закриту черепно-мозкову травму: струс головного мозку середнього ступеню тяжкості, осколкові поранення м'яких тканин шиї та лоба. Травму та поранення він отримав при виконанні обов'язків військової служби 10 серпня 1981 року під час мінометного обстрілу (а.с. 14).

Позивачу встановлена ІІ інвалідності безстроково внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідками до акта огляду МСЕК серії АС № 034109 та серії 10ААБ № 215066 (а.с. 8, 9). ОСОБА_1 неодноразово проходив лікування з приводу вищевказаних травм та захворювань, що підтверджується виписками з медичної карти хворого (а.с.15-17).

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Звертаючись в суд з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 гривень, ОСОБА_1 посилається незадовільний стан здоров'я, постійні витрати на лікування, а також глибокі душевні страждання, яких він зазнав внаслідок отриманих поранень під час проходження військової служби.

Згідно з ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вбачається, що наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умови порушення права цієї особи, наявність такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.

Таким чином, предметом доказування для позивача у цій справі, окрім наслідків у вигляді травми, захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, є протиправність дій Міністерства оборони України, причинно-наслідковий зв'язок з такими діями та наслідками у вигляді моральних страждань.

З матеріалів справи вбачається, що причиною встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності стала травма та поранення, пов'язані з проходженням військової служби.

Позивач посилається на те, що через травму, отриману під час проходження військової служби, стан його здоров'я погіршується, що позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя, він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт.

Також зазначав, що спричинення йому моральної шкоди, пов'язане з фізичними, душевними та моральними стражданнями, істотністю вимушених змін у його житті, яких він зазнав у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання отриманого ним під час проходження військової служби. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували ту обставину, що погіршення стану його здоров'я виникло у зв'язку з проходженням ним військової служби.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Стороною позивача не надано суду належних доказів дійсного спричинення відповідачем моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між погіршенням стану здоров'я, захворюванням позивача та проходженням ним військової служби ще в лавах радянської армії.

Крім того, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 3 цього Закону передбачено, дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 13 січня 1980 року по 26 грудня 1981 року, проте Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» введено в дію 10 січня 1992 року.

У такому випадку посилання позивача на норми цього Закону як на підставу для задоволення позову є необґрунтованим.

Не є підставою для задоволення позову й посилання на висновок Верховного Суду України в постанові від 21 жовтня 2014 року в справі № 3-86гс14. Фактичні обставини у вказаній справі відрізнялись від обставин справи, що розглядається та стосувались обов'язку держави в особі її уповноваженого органу державного управління - Міністерства оборони України відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому вину посадових осіб військової частини у вибухах поблизу с. Новобогданівка було встановлено вироком військового місцевого суду у кримінальній справі.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 56 Конституції України, статтями 23, 1167, 1176 ЦК України, статтями 3, 5, 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: