Постанова № 72219954, 13.02.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 734/3741/17 Провадження № 22-ц/795/128/2018 Головуючий у I інстанції - Іванюк Т. І. Доповідач - Онищенко О. І.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Губар В.С., Кузюри Л.В.

при секретарі: Бивалькевич Т.В.

Позивач: ОСОБА_2

Відповідач: Козелецька селищна рада Козелецького району Чернігівської області

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2

На рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року (суддя Іванюк Т.І.), ухвалене об 11 год. 17 хв. у смт.Козелець, повний текст рішення складено 06 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок відповідно до Технічного паспорту від 20 жовтня 2016 року у складі таких приміщень: гостинна (1) площею 10,9 кв.м, житлова кімната (3) площею 9,9 кв.м, житлова кімната (4) площею 38 кв.м, житлова кімната (5) площею 40,2 кв.м, гардеробна (6) площею 9,4 кв.м, котельня (7) площею 10,5 кв.м, кладова площею 8,1 кв.м, всього по будинку загальною площею приміщень - 166,5 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що згідно видаткової накладної 19 вересня 2016 року він купив у ТОВ «Племінний завод «Агро-регіон» приміщення контори у вигляді бувших у використанні будівельних матеріалів - цегли, дерев'яного брусу та шиферу, де здійснив реконструкцію та капітальну відбудову цього приміщення. Рішенням Пилятинської сільської ради Козелецького району від 23 грудня 2016 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж і надано безоплатно позивачу земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 З метою узаконення самочинно збудованого садибного житлового будинку, спорудження якого не порушує прав та інтересів третіх осіб, а будівельні характеристики засвідчені технічним паспортом на будинок, позивач і звернувся до суду з указаним позовом.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, а за наявності інших підстав, що унеможливлюють прийняття нового рішення - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Позивач вказує, що суд протиправно послався на ст.331 ЦК України, яка не регламентує самочинного будівництва. За доводами ОСОБА_2, він належним чином реалізував своє право на визнання права власності на житловий будинок шляхом звернення до компетентного органу - селищної ради, яка відмовила у задоволенні заяви, а тому позивач вважає своє право порушеним. Крім того, ОСОБА_2 посилається, що неявка в судове засідання суду першої інстанції представника третьої особи - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області та неотримання фахових роз'яснень зі спірного питання є вамогою перешкодою для ухвалення судом об'єктивного рішення. Також на думку позивача суд відповідно до вимог ст. 119 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття провадження у справі мав з'ясувати чи пред'явлено позов до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку визнання права власності на об'єкт нерухомого майна суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки відсутня інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Також судом встановлено, що залучена до участі у справі у якості відповідача Козелецька селищна рада не є належним відповідачем у справі, оскільки до її компетенції не входить вирішення питання про визнання права власності на самочинне будівництво.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

По справі встановлено, що згідно технічного паспорту, виготовленого 08 квітня 2009 року, ЗАТ «Племінний завод «Агро-Регіон» належить приміщення контори по АДРЕСА_2 в с.Пилятин Козелецького району (а.с.9).

Згідно довідок Пилятинської сільської ради була допущена помилка в нумерації будівлі по АДРЕСА_2, правильна адреса - АДРЕСА_1. Будівля за адресою: АДРЕСА_1 в погосподарській книзі не зареєстрована, бо це було приміщення колгоспної контори (а.с.12, 13).

Відповідно до видаткової накладної №20160919001 від 19 вересня 2016 року ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Племінний завод «Агро-Регіон»: цеглу б/у, дерев'яний брус б/у, шифер б/у на загальну суму 25 000 грн (а.с.18).

Рішенням Пилятинської сільської ради Козелецького району від 29 вересня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) безоплатно у власність із земель комунальної власності площею 0,04 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (а.с.16).

20 жовтня 2016 року ФОП ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на садибний житловий будинок по АДРЕСА_2 (а.с.7-8).

Рішенням Пилятинської сільської ради Козелецького району від 23 грудня 2016 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої в АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель комунальної власності на території Пилятинської сільської ради Козелецького району: надано безоплатно зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 (а.с.17).

Згідно відмітки про проведене ФОП ОСОБА_4 технічне обстеження від 30.10.2017 року встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.10).

В ході судового розгляду справи апеляційним судом було встановлено, що ТОВ «Племінний завод «Агро-Регіон» за адресою АДРЕСА_2 належало декілька будівель, одну з яких було продано в 2010 році і на даний час вона належить Релігійній громаді Української Православної Церкви Чернігівської єпархії Хресто-Воздвиженської парафії, а інша будівля контори у вигляді будівельних матеріалів була продана ОСОБА_2

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок.

Відповідно до ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно п.21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29 - 31 Закону N 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України N 3038-VI дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі. Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України N 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону N 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону - абз.7, 8 п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про основи містобудування» особи винні у виконанні будівельних робіт чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього та самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, ним було розпочато будівництво без відповідних дозволів та проекту на будівництво нерухомого майна, що унеможливлює визнання права власності на такий об'єкт нерухомого майна.

При цьому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що наявність висновку ФОП ОСОБА_4 про можливість надійної та безпечної експлуатації житлового будинку не є достатньою підставою для визнання права власності на самочинне будівництво.

Крім того, згідно технічного паспорта на садибний житловий будинок, його виготовлено на будинок АДРЕСА_2, в той час як в позові ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Виходячи з положень Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ №461 від 13 квітня 2011 року, органом, який здійснює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, є органи державного архітектурно-будівельного контролю. Згідно ч.3 ст.6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Як вбачається, з питанням щодо легалізації самочинного будівництва та визнання права власності на нього ОСОБА_2 звернувся до голови Козелецької селищної ради, на що йому було надано відповідь, що постійної комісії з питань самочинного будівництва в Козелецькій селищній раді немає і рекомендовано вирішити дане питання в судовому порядку (а.с.14). Станом на час розгляду справи судом першої інстанції відсутні відомості про звернення ОСОБА_2 до органів державного архітектурно-будівельного контролю. З викладеного не вбачається, що Козелецькою селищною радою якимось чином порушуються, не визнаються або оспорюються права позивача.

В зв'язку з викладеним, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо неналежності відповідача у даній справі.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги, про те що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд мав з'ясувати чи пред'явлено позов до тієї особи, яка має відповідати за позовом, оскільки відповідно до вимог ст.33 ЦПК України( в редакції , яка діяла на момент розгляду справи) заміна відповідача на належного можлива лише за клопотанням позивача.

Доводи позивача, що суд протиправно послався на вимоги ст.331 ЦК України, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначена стаття є загальною при вирішенні питання набуття права власності.

Відповідно до ст.212 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції ухвалено рішення суду з урахуванням наданих сторонами доказів, результати їх оцінки відображено в рішенні, а тому доводи позивача, що судом не з'ясоване питання щодо причин неявки представника третьої особи - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області і неотримання фахових роз'яснень зі спірного питання, не можуть свідчити про наявність перешкод для ухвалення судом об'єктивного рішення.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 15 лютого 2018 року.

Головуючий:Судді: