Рішення № 72215452, 07.02.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Справа №1915/19407/2012

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

за участю секретаря Буцик О.П.

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_5 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, у якому проситьвизнати недійсним договір дарування 1/2 (однієї другої) частки квартири АДРЕСА_1, укладений 28 березня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №109.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що він часто хворіє (повністю відсутній зір лівого ока, на правому оці відкрита кутова глаукома 1-А, ускладнена катарактою, страждає нейросенсорною приглухуватістю на обидва вуха, знижена пам’ять на поточні події), потребує сторонньої допомоги, у зв’язку з чим під умовою, що відповідачка бере на себе зобов’язання утримувати його до смерті, 28 березня 2009 року уклав із нею договір дарування 1/2 (однієї другої) частки квартири АДРЕСА_1, вважаючи, що укладає договір довічного утримання. Зазначив, що він помилився щодо правових наслідків договору, що є обставиною, що має істотне значення, та є підставою для визнання правочину недійсним.

Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, які викладені у позовній заяві та просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, суду зазначили, що позивач мав наміри укласти саме договір дарування частки квартири, а тому його твердження зазначені у поданій заяві є безпідставними. Крім цього, зазначили, що позивач укладаючи спірний договір усвідомлював значення своїх дій та керував ними. У позові просять відмовити.

Представник третьої особи – Першої Тернопільської нотаріальної контори вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачу під час укладення спірного договору було роз»яснено його зміст та наслідки укладення, з якими ОСОБА_5 погодився.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив.

28 березня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено Договір дарування 1/2 частки квартири, посвідчений державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрованим в реєстрі за №109.

Згідно умов даного договору, ОСОБА_5 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняла в дар 1/2 частку однокімнатної квартири №34 в будинку №14, що по вул. Б.Хмельницького в м. Тернополі, що належала йому на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого бюро приватизації житла Тернопільського відділу залізниці та Свідоцтва про право на спадщину за законом.

На підставі вказаного договору, відповідач ОСОБА_3 отримала ОСОБА_2 про державну реєстрацію права спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 за №31903008, виданий ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 03 листопада 2011 року.

Як вбачається із довідки Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №2 за №91 від 09 серпня 2011 року ОСОБА_5 прописаний і проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно виписки №1219 із стаціонарної картки стаціонарного хворого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, виданої державним закладом «Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль ДТТО «Львівська залізниця» від 30 червня 2011 року ОСОБА_5 хворіє на дисциркуляторну енцефалопатію І ступеня з цефалічним синдромом, неврологічною мікросимптоматикою на ґрунті церебрального атеросклерозу та гіпертонічної хвороби. Остеохондрозом хребта, хронічним в/г люмбалгією з помірним больовим синдромом ст. нестійкої ремісії.

ОСОБА_5 потребує догляду та сторонньої допомоги, спірне житло позивача є єдиним, позивач проживав і продовжує проживати у квартирі №34 в будинку №14 в місті Тернополі, користується квартирою уцілому та сплачує комунальні платежі, що підтверджується відповідними квитанціями. Фактична передача квартири після укладення спірного правочину відповідачу не відбулася, оскільки позивач проживав та продовжує проживати у ній та наміру її покинути не має. Наміру укладати договір купівлі-продажу частки квартир и не мав, оскільки хотів постійного догляду зі сторони відповідача.

Зазначені обставини підтверджені в судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_7, Баб»як М.А., Баб»к А.С.

За приписами ч. 3 та 5 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд України у п. 19 своєї постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи із змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Таким чином, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України установлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України)..

За змістом ч.1 ст.12 ЦПК України, Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що позивач ОСОБА_5 має похилий віку та не задовільний стан здоров’я, потребує догляду та сторонньої допомоги, наявність у нього єдиного спірного житла, продовження позивача проживати та користуватись спірним житлом уцілому після укладення договору дарування, а також те, що фактична передача майна після укладення договору дарування не відбулась, пояснення свідків та інші докази в сукупності, суд приходить до переконання, що позивач вчинив оспорюваний правочин внаслідок помилки, через неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, а тому вважає, що договір дарування 1/2 (однієї другої) частки квартири АДРЕСА_1, укладений 28 березня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №109, слід визнати недійсним на підставі ч.3 ст. 203, ч.1 ст.229, ст.215 ЦК України. При цьому, суд відкидає твердження відповідача та її представника про те, що відповідач ознайомився із змістом спірного правочину та нотаріус роз»яснив його зміст, позивач усвідомлював значення своїх дій та керував ними під час укладення спірного правочину, а тому спірний договір не може бути визнано недійсним, оскільки ОСОБА_5 в момент укладення спірного правочину, внаслідок помилки неправильно сприймав його фактичні обставини, що вплинуло на його волевиявлення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 82, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 229, 215, 1046 Цивільного кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування – задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 (однієї другої) частки квартири АДРЕСА_1, укладений 28 березня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №109.

Стягнути із ОСОБА_3 у користь ОСОБА_5 сплачений ним судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_8