Постанова № 72214795, 08.02.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 597/819/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Дудяк С.В. Провадження № 22-ц/789/71/18 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 року колегія суддів в цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Ходоровський М. В., Загорський О. О.,

секретаря - Панькевич Т.І.

сторін - позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 і її представника адвоката ОСОБА_4, експерта ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 597/819/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заліщицького районного суду від 23 листопада 2017 року, ухвалене суддею Дудяком С.В., та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заліщицького районного суду від 23 листопада 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання криниці спільною власністю та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Заліщицького районного нотаріального округу Чаплій В.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині, що стосується криниці,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Заліщицького районного суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_3 про визнання за нею права спільної власності на криницю, що знаходиться у їх спільному з відповідачем користуванні на межі суміжних земельних ділянок що по АДРЕСА_1 посилаючись на те, що 19.12.2000 року нею було придбано за вказаною адресою будинковолодіння, до складу якого входила й криниця. Вказаною криницею, від якої були прокладені два водогони до її та сусіда будинковолодінь, вони з сусідом спільно користувалися до червня 2016 року. З червня 2016 року відповідачем їй чиняться перешкоди в користуванні спільною криницею внаслідок того, що чоловік останньої відрізав провід живлення від її водяного насоса, чим залишив будинковолодіння без води. У зв'язку з цим, що вона є власником будинковолодіння, в складі якого є криниця, збудована за кошти колишніх власників її та відповідача ОСОБА_3 будинковолодінь, останньою заперечується її право власності на криницю з підстав, що така розміщена на її земельній ділянці, просила в судовому порядку визнати спірну криницю спільною власністю.

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Заліщицького районного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.12.2000 року в частині криниці, за яким ОСОБА_1 було придбано будинковолодіння у ОСОБА_7 В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1, яке успадкувала у 1991 році після померлого батька, і земельна ділянка, на якому воно розміщене, межує з земельною ділянкою сусідки ОСОБА_1 До складу її будинковолодіння входить і криниця, що була збудована за кошти її батька колишнім власником земельної ділянки ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та яка згідно виданого їй в 2011 році державного акта про право власності на землю, повністю розміщена на її земельній ділянці. Оскільки ОСОБА_7 в складі будинковолодіння по АДРЕСА_1 було продано ОСОБА_1, в тому числі й належну їй на праві власності криницю, вважає, що договір купівлі-продажу від 19.12.2000 року суперечить вимогам закону, так як порушує її право власності, в зв'язку з чим підлягає визнанню частково недійсним.

Ухвалою Заліщицького районного суду від 03.08.2017 року обидва позови були об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Заліщицького районного суду від 23 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання криниці спільною власністю залишено без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.207 ЦПК України в зв'язку з тим, що позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Заліщицького районного суду від 23 листопада 2017 року у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Заліщицького районного нотаріального округу Чаплій В.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині, що стосується криниці, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду, вважаючи її незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно залишив її позов без розгляду, посилаючись на п.9 ч.1 ст.207 ЦПК України, оскільки судове засідання, призначене 23.11.2017 року після обідньої перерви на 14 год., не було розпочато, а тому позивач та її представник не покидали судове засідання до закінчення розгляду справи.

В обгрунтування своєї скарги зазначає, що чергове судове засідання по справі № 597/819/16-ц розпочалося близько 10 год. 30 хв. 23 листопада 2017 року, під час якого було розглянуто ряд клопотань та документів, поданих сторонами по справі. Близько 12 год. 45 хв. головуючим було оголошено перерву на обід до 14 год. 00 хв. Після закінчення перерви о 14 год. 00 хв. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 з'явилися в зал судових засідань для продовження розгляду справи, однак головуючий суддя Дудяк СВ. в судове засідання не з'явився з невідомих причин. Позивач та її представник ОСОБА_2 чекали на головуючого суддю з 14 год. 00 хв. до 14 год. 40 хв., однак їм не було повідомлено про причини неявки судді в судове засідання чи продовження перерви на обід. На неодноразові зверталася до секретаря судового засідання Богдан В.М. з приводу, чи відбудеться продовження судового засідання після перерви, відповіді зі сторони суду не було. 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримала ухвалу від 23.11.2017 року про залишення її позову без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, вважаючи його необгрунтованим та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неврахування судом при розгляді справи тієї обставини, що спірна криниця згідно державного акта про право власності на земельну ділянку повністю розміщена на території земельної ділянки, що була нею успадкована відразу ж після смерті батька ОСОБА_9 у 1991 році. Даною криницею за життя користувався сусід її батька ОСОБА_8 за домовленістю, що існувала між ними, оскільки сусід, ремеслом якого було копання криниць, викопав вказану криницю на замовлення її батька, за що отримав відповідну плату.

Вважає, що наявність відомостей про криницю у договорі купівлі-продажу, стороною якого є ОСОБА_1, не породжує у неї права власності на криницю, що знаходиться на території її господарства, у зв'язку з чим висновки суду про відсутність правових підстав для відмови в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині криниці, вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Звертає увагу й на те, що судом не дано належної оцінки висновку експерта, яким при проведенні земельно-технічної експертизи не взято до уваги наявний у неї державний акт на земельну ділянку, та необгрунтовано відмовлено у задоволенні її клопотання про проведення повторної земельно-технічної експертизи.

У судовому позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 подану ними апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній. Відносно апеляційної скарги відповідача заперечили, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає.

Відповідач ОСОБА_3 і її представник адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні подану ними апеляційну скаргу на рішення суду підтримали з мотивів, викладених у ній. Відносно вирішення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 покладаються на думку суду.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити з урахуванням наступного.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд виходив з того, що позивач, не з'явившись в судове засідання після оголошеної перерви, покинула судове засідання, та не подала заяви про розгляд справи за її відсутності.

З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи та зроблений з порушенням норм процесуального права

Так, як вбачається з матеріалів справи, з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася в серпні 2016 року (т.1 а.с.2-4).

Розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин (т.1 а.с.34, 39, 105, 115, 126, 160; т.2 а.с.52).

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 05.10.2016 року сторони були присутні й ними давалися пояснення по суті позовних вимог ОСОБА_1, в тому числі, допитувався свідок ОСОБА_10 (т.1 а.с.52-53). У судовому засіданні 27.10.2016 року в справі було призначено земельно-технічну експертизу (а.с.64).

Чергове судове засідання було призначено на 23.11.2017 року, в ході якого з участю позивача і її представника було розглянуто ряд клопотань та документів, поданих сторонами по справі, після чого суд о 12 год. 41 хв. оголосив перерву на обід до 14 год. 00 хв. .

Як вбачається з журналу судового засідання від 23.11.2017 року (т.2 а.с.86), після перерви судове засідання було продовжено о 14 год. 31 хв. та оголошено, що ні позивач, ні її представник у судове засідання не з'явилися, а після виходу до нарадчої кімнати о 14 год. 50 хв. було проголошено ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Разом з тим, як зазначають позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, після закінчення перерви о 14 год. 00 хв. вони з'явилися в зал судових засідань для продовження розгляду справи, однак головуючий суддя Дудяк СВ. в судове засідання не з'явився з невідомих причин. Позивач та її представник ОСОБА_2 чекали на головуючого суддю більше як пів години, однак їм не було повідомлено про причини неявки судді в судове засідання чи продовження перерви на обід. Не отримавши на неодноразові звертання до секретаря судового засідання відповіді з боку суду, чи відбудеться продовження судового розгляду, вони о 14 год. 40 хв. залишили приміщення суду.

Викладені позивачем обставини, підтверджені як відомостями з журналу судового засідання, в якому відсутні дані про продовження судового засідання після перерви о 14 год., а також, поданою 27.11.2017 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявою з проханням повідомити його про час та місце наступного судового засідання по даній справі (т.2 а.с.95-97), сумнівів у колегії суддів не викликають.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України в редакції 2004 року та ч.1 ст.4 ЦПК в ред. на час розгляду справи апеляційним судом кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до п.9 ч.1 ст.207 ЦПК в редакції 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Аналогічну норму містить ч.6 ст.223 нині діючого ЦПК України.

Зазначена норма встановлена з метою недопущення зловживання позивача своїми процесуальними правами та має каральний характер, оскільки є фактично відмовою у розгляді справи за протиправну поведінку позивача.

Враховуючи те, що судове засідання 23.11.2017 року після перерви, оголошеної судом до 14 год. 00 хв. у встановлений час розпочато не було в зв'язку з неявкою головуючого, судове засідання фактично було продовжено о 14 год. 31 хв., про що сторони не були повідомлені, колегія суддів приходить до висновку про відсутність даних щодо протиправної поведінки з боку позивача, пов'язаної з тим, що остання покинула судове засідання, і як наслідок - про незаконність ухвали суду першої інстанції, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених п.9 ч.1 ст.207 ЦПК України.

У відповідності до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно вимог ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Беручи до уваги відсутність передбачених п.9 ч.1 ст.207 ЦПК України підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, колегія суддів вважає підставними доводи апеляційної скарги позивача, у зв'язку з чим ухвала Заліщицького районного суду Тернопільської області від 23.11.2017 року, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд виходив з відсутності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.02.2000 року в частині споруди криниці, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_1

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає матеріалам справи, підтвердженими належними і допустимими доказами та узгоджується з вимогами закону.

Так, судом встановлено, що 19.12.2000 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_1 купила житловий будинок, тамбур, підвал, стайню, огорожу, ворота та криницю, що входять до складу будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15).

Попереднім власником господарства, яким володіє ОСОБА_1 був покійний ОСОБА_8

До інвентарної справи та технічного паспорта складених 10.08.1989 року на будинковолодіння, що в АДРЕСА_1 на ім'я власника ОСОБА_8 у складі будинковолодіння значилася, в тому числі, криниця (т.1 а.с.21-24).

Спірну криницю ОСОБА_8 копав собі на межі з сусідом ОСОБА_9 (батьком ОСОБА_2.), а останній згідно існуючої між ними домовленості виготовив для криниці валок і дах. Криницю допомагав ОСОБА_8 копати житель їх села ОСОБА_10

Фактично в натурі (на місцевості) спірна криниця розташована на межі господарств ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.12-13), зокрема, проведеною в ході розгляду даної справи судовою земельно-технічною експертизою встановлено, що на земельній ділянці, якою фактично користується ОСОБА_1 знаходиться частина криниці площею 0,45 кв.м., на земельній ділянці ОСОБА_3 знаходиться частина криниці площею 1,06 кв.м. (а.с.72 т.1).

Крім цього, роз'яснюючи в ході розгляду апеляційним судом даної справи, свій висновок експерт ОСОБА_5 вказав, що висновок про місцерозташування криниці на межі двох господарств з зазначенням відповідних площ частин криниці на території кожного з господарств ним було зроблено як з урахуванням наданої судом для дослідження технічної документації (інвентарних справ) обох будинковолодінь, технічної документації (проекту землеустрою) та державного акту на земельну ділянку ОСОБА_1, обмінних файлів (що є загальнодоступними), а також, з урахуванням фактичної межі між господарствами сторін по справі на час проведення дослідження у вигляді двометрового паркану. Обміри земельних ділянок проводилися високоточним приладом і визначені ним координати точок співпадають в межах допустимої точності з такими, що на кадастровому плані ОСОБА_1 Згідно Інструкції по встановленню меж земельної ділянки в натурі (п.п.3.10, 3.11) допускається позибка зміщення земельних ділянок від об'єктів , пунктів зйомочної мережі до 30 см.Також пояснив, що оскільки земельні ділянки, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3, внесені в публічну кадастрову карту, то це означає, що координати точок, вказані в земельно-кадастровій документації обох сторін співпадають, а тому для дачі висновку йому було достатньо технічної документації та державного акту на земельну ділянку однієї зі сторін по справі (така була надана стороною ОСОБА_1І.). Надання додатково технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_3 жодним чином не змінило б його висновку. Твердження експерта в цій частині підтверджено оглянутою судом апеляційної інстанції технічною документацією, на підставі якої видано державний акт, на земельну ділянку ОСОБА_3, з якої вбачається, що координата 6 в документації ОСОБА_1 повністю співпадає з координатою 11 в документації ОСОБА_3, а координата 7 - відповідно з координатою 10. Також, згідно досліджених ним інвентарних справ будиинковолодінь обох сторін за період з 1989 по 2000 р.р. У кожному зведеному акті інвентарбюро і в технічному описі будівництва спірна криниця знаходилася в складі обох будинковолодінь. Це означає, що криниця знаходилася у спільному користуванні, як колишніх власників, так і сьогоднішніх.

Крім цього, експерт додатково висловив свої міркування з приводу виготовленої сторонами технічної документації на земельні ділянки, вказавши, що розробником такої документації (яким межа між двома земельними визначена таким чином, що проходить по одній зі стінок криниці, а остання розташовується повністю на земельній ділянці ОСОБА_2.) було порушено відповідні норми ДБН, згідно яких для обслуговування криниці до межі повинна б була бути віддаль не менше 1 м, а також не враховано той факт, що оскільки криниця перебувала в спільному користуванні, то в подальшому для обслуговування її стороною ОСОБА_1 вимагатиметься встановлення земельного сервітуту.

Після дачі експертом відповідних роз'яснень свого висновку представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 і його довірителька відмовились від заявленого клопотання про призначення повторної земельно-технічної експертизи.

У відповідності до ст.48 ЦК України в ред.1963 року з наступними змінами і доповненнями недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Встановивши, що спірна криниця була спільно збудована колишніми власниками суміжних земельних ділянок на межі, знаходилася у їх в спільному користуванні без визначення часток, у зв'язку з чим була занесена до складу будинковолодінь обох власників, а в подальшому відповідно перейшла у власність до сторін по справі, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу будинковолодіння в частині криниці, укладеного 19.12.2000 року між спадкоємцем ОСОБА_7 (спадкоємцем ОСОБА_12.) і ОСОБА_1 недійсним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині незаконності рішення суду в зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи з посиланням на те, що згідно державного акту про право власності на землю спірна криниця розташована на її земельній ділянці, а межа між обома земельними ділянками проходить по стінці криниці та з урахуванням того, що спадкоємцем будинковолодіння після смерті батька вона є з 1991 року, в той час як ОСОБА_1 набула права власності на криницю за договором лише в з 2000 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_3 не доведено належними і допустимими доказами, що вона є одноосібним власником криниці. Ні свідоцтво про право на спадщину, отримане ОСОБА_3 через рік після укладення договору купівлі-продажу (в листопаді 2001 року), ні факт погодження меж земельних ділянок, підписаний ОСОБА_1 через 10 років після укладення договору купівлі-продажу (в жовтні 2010 року), ні державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, виданий їй через 11 років після укладення спірного договору купівлі-продажу (в серпні 2011 року), не свідчать про те, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного договору була єдиним власником криниці і таким договором порушено її право власності. Навіть у технічному описі будівельних споруд від 04.08.1989 року батька відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9, що досліджувався експертом при проведенні земельно-технічної експертизи, зазначено, що спірна криниця перебуває в спілці з гр.ОСОБА_8.

Додатково колегія суддів приймає до уваги те, що і на час укладення договору купівлі-продажу, та й по сьогоднішній день сторони фактично користуються земельними ділянками в інших межах, ніж визначено їх державними актами; така межа розділена високим парканом, який встановлений до набуття ОСОБА_3 у власність будинковолодіння та земельної ділянки, й сама відповідач не заперечує, що з часу набуття у власність нею будинковолодіння і земельної ділянки, конфігурація останньої не змінювалась, пояснивши, що протягом 16 років після придбання позивачем будинковолодіння, остання користувалась криницею, а спір фактично виник у зв'язку з тим, що вони з чоловіком самі здійснюють обслуговування криниці та несуть витрати, пов'язані з таким обслуговуванням, позивач ОСОБА_1 на її прохання допомогти, жодних дій не вчиняла.

Безпідставними колегія суддів вважає й доводи апеляційної скарги в частині ненадання судом належної оцінки висновку експерта, яким при проведенні земельно-технічної експертизи не взято до уваги наявний у ОСОБА_3 державний акт на земельну ділянку, та необгрунтованої відмови у задоволенні її клопотання про проведення повторної земельно-технічної експертизи, оскільки з роз'яснень свого висновку, даних експертом ОСОБА_5 в ході розгляду справи апеляційним судом, встановлено, що наявність у нього при проведенні досліджень технічної документації та державного акту ОСОБА_3 жодним чином не вплинула б на висновки земельно-технічної експертизи, а після дачі експертом відповідних роз'яснень сторона ОСОБА_3 відмовилася від заявленого при зверненні з апеляційною скаргою клопотання про проведення повторної земельно-технічної експертизи.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в даній справі, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, скасуванню з підстав, наведених у ній, не підлягає.

Керуючись ст.ст.35 ч.1; 259 ч.ч.1, 2, 4, 6, 8; 372 ч.2; 374 ч.1 п.п.1, 6; 375 ч.1; 379 ч.1 п.4; 381 ч.ч.1, 3; 382 ч.ч.1, 2; 383 ч.1, 384 ч.1, 389 ч.1 п.1, 390 ч.1 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Заліщицького районного суду від 23 листопада 2017 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовільнити.

Ухвалу Заліщицького районного суду від 23 листопада 2017 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 - скасувати й направити справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судові витрати покласти на сторони, в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська