Рішення № 72209415, 07.02.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4312/17

пр.№ 2/464/537/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.01.2018 року Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.

при секретарі судових засідань Довгун Л.А.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Боледзюк В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «УМС Поліестер» в якому просить визнати його звільнення з роботи на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України незаконним та поновити його на посаді керівника відділу продажу у відділ смоли у Товаристві з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер».

Свої вимоги мотивував тим, що його було прийнято на роботу в ТОВ «УМС Поліестер» на посаду керівника відділу продажу у відділ смоли згідно наказу № ПП/К0029 від 01.08.2012. В кінці березня 2017 року йому в телефонному режимі керівником було повідомлено, що він відсторонений від роботи на час службової перевірки. За місцем праці за адресою: м.Львів, вул.Шевенка, 313, оф. 228 його не було допущено до робочого місця, змінено замки. Через конфлікт, що виник на роботі вирішив написати заяву про звільнення за згодою сторін, однак відповіді на вказану заяву він не отримав. Згодом, він повторно звернувся із заявою до керівника ТОВ «УМС Поліестер» із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажання. Лише 10.06.2017 ним отримано через пошту конверт із трудовою книжкою та наказом про звільнення № 12/1/К від 31.03.2017р. та відповідними актами про відсутність його на робочому місці та службовою запискою. В трудовій книжці зроблено запис про те, що його звільнено, на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із вчиненням прогулу без поважних причин. Вважає, що його звільнення із займаної посади проведено незаконно, оскільки існували абсолютно інші обставини пов'язані із його звільненням, які не пов'язані із прогулом без поважних причин. 30.05.2017 він звернувся на підприємство із заявою про звільнення за власним бажанням, оскільки його повідомляли про проведення службового розслідування та відсторонення від роботи. 02.06.2017 він отримав рекомендованим листом інформацію, із змісту якої вбачається, що його звільнено 31.03.2017 на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, при цьому його заява про звільнення залишена без розгляду. До вказаної відповіді було надано Акти про відсутність працівника на робочому місці від 30.03.2017 та 31.03.17, які не відповідають дійсності, так як його взагалі не допускали до робочого місця. Крім того, в порушення норм трудового законодавства трудову книжку йому було повернуто не у день звільнення, а з наказом про звільнення його не ознайомлено. Жодних пояснень від нього не було відібрано, його просто не допускали до роботи, при цьому від надання пояснень він не відмовлявся. Сам наказ про звільнення є незаконним, оскільки оформлений 31.03.2017, а із тексту наказу вбачається, що його звільнили з 03.04.2017. Зазначає, що у п. 3 наказу № 12/1/К вказується наказ №21 від 31.03.2017 вважати таким, що втратив чинність, що це за наказ йому взагалі невідомо. За таких умов, згідно із ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Оскільки звільнення відбулось без дотриманням вимог трудового законодавства та по суті є незаконним, просить позов задоволити та поновити його на раніше займаній посаді.

16.08.2017 відповідач ТОВ «УМС Поліестер», в особі генерального директора Мікулицького С.А., надіслав до суду письмове заперечення на позов, за змістом якого вважають позов безпідставним та необґрунтованим, таким що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Позивач, в силу ст.ст.57, 60 ЦПК України, мав би довести відповідними доказами свої твердження щодо незаконності його звільнення з займаної посади, зокрема: обставини та суть конфлікту, який нібито виник між ним та відповідачем; факт недопуску позивача до робочого місця; факти неодноразового звернення до відповідача із заявою про звільнення. Проте, позивач обмежився лише загальними фразами без додання будь-яких доказів на підтвердження своєї позиції. Так, позивач, з невідомих причин, забув повідомити суд про такі істотні обставини, що мають значення для повного та об'єктивного розгляду справи, як те, що до посадових обов'язків ОСОБА_4 входило зокрема: реалізація продукції ТОВ «УМС Поліестер»; надання працівникам складу розпоряджень щодо відпуску продукції ТОВ «УМС Поліестер» третім особам. Наказом №19 від 30.03.2017 було прийнято рішення про проведення раптової інвентаризації на складі. Інвентаризацію було проведено 30.03.2017 комісією у складі: директора з продажу ОСОБА_6, менеджера зі збуту ОСОБА_7, комірника ОСОБА_8 та бухгалтера ОСОБА_9 Інвентаризацію було проведено за відсутності позивача, оскільки він не з'явився на роботі протягом всього робочого дня, про що було складено відповідний Акт. Про причини неявки позивач не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав. 31.03.2017 позивач також без поважних причин та без будь-яких пояснень не з'явився на роботі, причин неявки керівництву не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав. Враховуючи наведене 31.03.2017 підприємство було вимушене звільнити ОСОБА_4 на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. При цьому, проведеною інвентаризацією було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 813 583,56 грн. З приводу встановленої нестачі ТМЦ відповідач звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою про злочин, 06.04.2017 до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні ним злочинів. Отже, всі твердження позивача, зазначені ним в позовній заяві, не відповідають дійсності. Єдиною причиною нез'явлення позивача з 30.03.2017 на своєму робочому місці є проведення 31.03.2017 раптової інвентаризації за його місцем роботи та встановлення факту розтрати ТМЦ. Відповідач не те що, не допускав позивача до робочого місця, він навіть не мав об'єктивної можливості з ним поспілкуватись через уникнення позивачем будь-якого контакту. Відібрати будь-які пояснення в позивача також не представлялось можливим. Таким чином, має місце прогул - відсутність працівника на роботі понад 3-х годин без будь-яких поважних причин. Виходячи з вищенаведеного вбачається, що позовна заява ОСОБА_4 є повністю необґрунтованою та містить недостовірні відомості, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідно, підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання незаконним його звільнення та поновлення на роботі відсутні.

08.12.2017 відповідач ТОВ «УМС Поліестер», в особі генерального директора Мікулицького С.А., подав до суду клопотання в порядку ст.27 ЦПК України, відповідно до змісту якого додатково вказує, що підставою поданого позову, що розглядається в межах даної цивільної справи, є: факт нібито недопуску позивача до виконання ним своїх службових обов'язків, а тому відсутність позивача на робочому місці 30.03.2017 та 31.03.2017 не є прогулом без поважної причини, а є вимушеним прогулом; звільнення позивача з 03.04.2017, а не в останній робочий день. Натомість, в судовому засіданні 13.11.2017 представник позивача як на підставу заявлення даного позову вже посилався на зовсім інші обставини, а саме: на ТОВ «УМС Поліестер» відсутні правила внутрішнього трудового розпорядку, у зв'язку з чим неможливо визначити робочий час та робоче місце позивача; на ТОВ «УМС Поліестер» відсутня посадова інструкція керівника відділу продажу, у зв'язку з чим неможливо визначити посадові обов'язки позивача; отже, звільнити позивача за прогул взагалі неможливо. Таким чином, представник позивача, всупереч вимогам ч.2 ст.31 ЦПК України, після початку розгляду справи по суті та без подання відповідно заяви до суду, змінив підстави позову. В той час як дана справа має розглядатись виключно в рамках заявлених в позові позовних вимог та підстав його подання, що викладені безпосередньо в позові. При цьому додатково пояснює, що відсутність правил внутрішнього трудового розпорядку лише передбачає адміністративну відповідальність посадових осіб підприємства згідно із ч.1 ст.41 КпАП України. Жодних інших наслідків відсутність даного документа для підприємства не тягне, в т.ч. неможливість звільнити працівника за вчинення ним прогулу без поважної причини. Позивач не виявив бажання звільнитись згідно ч.3 ст.38 КЗпП України. Більше того, він пропрацював на ТОВ «УМС Поліестер» протягом майже п'яти років і був задоволений всіма умовами праці, і лише після вчинення прогулів без поважних причин та свого звільнення з цих підстав раптом згадав про відсутність на підприємстві правил внутрішнього трудового розпорядку. В позовній заяві ОСОБА_4 зазначає, що прогул стався через те, що в кінці березня йому в телефонному режимі керівником було повідомлено, що він відсторонений від роботи на час службової перевірки. Просить звернути увагу на той факт, що позивач обмежився лише загальною фразою, не надавши суду будь-якої конкретики, а саме - коли саме, хто саме дзвонив позивачу, який був точний зміст розмови та її підстави, тощо. При цьому, ТОВ «УМС Поліестер» хоче зауважити, що генеральний директор Мікулицький С.А. взагалі жодного разу не телефонував позивачу. Дійсно, 31.03.2017 на підставі службової записки від директора з продажів ОСОБА_6 (якою повідомлено про виявлено нестачу ТМЦ в результаті раптової інвентаризації), генеральний директор ТОВ «УМС Поліестер» видав наказ № 21 про відсторонення ОСОБА_4 від виконання останнім службових обов'язків, проте ОСОБА_4 даний наказ до відома не доводився. Цього ж дня, 31.03.2017, після отримання другої службової записки від директора з продажів ОСОБА_6 (якою повідомлено про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці 30.03.2017 та 31.03.2017), генеральний директор ТОВ «УМС Поліестер» прийняв рішення про звільнення ОСОБА_4 на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, та про визнання наказу № 21 від 31.03.2017 таким, що втратив чинність. Таким чином, фактично наказ № 21 від 31.03.2017 був прийнятий, але майже одразу був визнаний таким, що втратив чинність, у зв'язку з виявленням нових обставин, які на момент видачі даного наказу не були відомі керівнику ТОВ «УМС Поліестер». Позивач ОСОБА_4 не був ознайомлений з наказом № 21 від 31.03.2017, а тому взагалі не міг вважатись відстороненим від роботи на підставі даного наказу. 30.03.2017 даний наказ взагалі не існував, отже будь-які твердження позивача про його відсторонення від виконання посадових обов'язків з 30.03.2017 є безпідставним та таким, що суперечить дійсним обставинам справи. Крім того вказує, що всі організаційні питання, в т.ч. питання робочого часу та робочого місця, були погоджені з ОСОБА_4 та доведені до його відома керівництвом ТОВ «УМС Поліестер». Питання робочого графіку та робочого місця ОСОБА_4 може бути підтверджений показаннями свідків. Вважають, що з огляду на викладене випливає, що належними доказами доведено та підтверджено факт прогулу ОСОБА_4 30.03.2017 та 31.03.2017, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_4 відсутні.

14.12.2017 представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення в порядку ст.27 ЦПК України (в редакції 18.03.2004р.), за змістом яких додатково вказує, що на час складання актів позивача не допускали до роботи, а відповідач не може дати пояснення з приводу наявності на підприємстві правил внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи, щодо посадової інструкції ОСОБА_4 Вказує, що в межах кримінального провадження було проведено ряд слідчих дій та встановлені певні обставини. А саме звертає увагу суду на наступне. В судовому засіданні виникло питання робочого місця, правил внутрішнього розпорядку, посадової інструкції та графіку роботи підприємства. Згідно із вимогами ст.29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівнику його права і обов'язки, проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Також роботодавець має ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Однак, відповідачем не було дотримано вказаних вимог ст.29 КЗпП України. Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися лише за наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку він обіймає, або роботи, яку він виконує, у Переліку; 2) безпосередній зв'язок посадових обов'язків працівника із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва доручених працівникам цінностей. Така позиція викладена, зокрема, в листі Міністерства праці та соціальної політики України № 146/06/186-88 від 27.05.2008, № 312/13/116-10 від 12.10.2010. Тому наявність посади або роботи в Переліку не є підставою для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника, відображеної в посадовій інструкції, відсутні перераховані обов'язки. Тобто, на ТОВ «УMC Поліестер» обов'язково повинна бути кадрова документація. Посадова інструкція, правила внутрішнього трудового розпорядку, картка форми П-2 мають бути врученні працівникам підприємства під розписку, тобто в нашому конкретному випадку в тому числі і ОСОБА_4 В межах кримінальної справи було здійснено виїмку документів та частково задоволено клопотання. Так, згідно постанови слідчого про часткове задоволення клопотання від 18.05.2017 отримано від відповідача, оригінал картки форми П-2 на ОСОБА_4, штатний розпис у період з липня 2016 року по березень 2017 року, табелі обліку робочого часу у період з липня 2016 року по березень 2017 року, інші документи зазначені вище відсутні на підприємстві. Звертає увагу на той факт, що згідно табелю обліку робочого часу 30.03.2017 року позивач перебував на роботі та такий день був оплачений. А 31.03.2017 згідно Наказу № 21 від 31.03.2017 був відсторонений від роботи. А вже в подальшому був тим самим числом звільнений.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просять позов задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «УMC Поліестер» Боледзюк В.М. позов не визнав, підтримав письмові пояснення згідно яких стверджує, що жодних порушень трудового законодавства при звільненні позивача не було допущено, а від так заявлений позов є безпідставним та просить в його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, покази свідка ОСОБА_6, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «УМС Поліестер». Так, позивача ОСОБА_4 було прийнято на роботу в ТОВ «УМС Поліестер» на посаду керівника відділу продажу у відділ смоли згідно наказу № ПП/К0029 від 01.08.2012 року.

10.06.2017 позивачем ОСОБА_4 одержано у поштовому відділені рекомендований лист із описом про вручення із відповіддю вих. № 86 від 02.06.2017 року наступного вмісту: трудова книжка на ім'я ОСОБА_4, наказ про звільнення № 12/1/К від 31.03.2017р. та відповідний акт про відсутність його на робочому місці та службовою запискою. В трудовій книжці зроблено запис про те, що позивача ОСОБА_4 звільнено, на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із вчиненням прогулу без поважних причин, про що свідчить запис в трудовій книжці.

Позивач ОСОБА_4 стверджує, що його звільнення із займаної посади керівника відділу продажу у відділі смоли ТОВ «УМС Поліестер» проведено незаконно, оскільки існували абсолютно інші обставини пов'язані із звільненням його із займаної посади, а відсутність його на робочому місці пов'язана з його відстороненням від роботи.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Наказу №19 від 30.03.2017 було проведено інвентаризацію на складі ТОВ «УМС Поліестер». Таку інвентаризацію проведено 30.03.2017 комісією у складі: директора з продажу ОСОБА_6, менеджера зі збуту ОСОБА_7, комірника ОСОБА_8 та бухгалтера ОСОБА_9 Під час проведення згаданої інвентаризації були присутні працівники ТОВ «УМС Поліестер», а саме: комірник ОСОБА_8, менеджер зі збуту ОСОБА_7 Інвентаризацію було проведено за відсутності керівника відділу продажу ОСОБА_4 Проведеною інвентаризацією було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 813 583,56 грн. З приводу встановленої нестачі ТМЦ відповідач звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою про злочин. 06.04.2017 СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області до ЄРДР за № 120171400900015311 було внесено відомості про кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч.1, 3, 4 ст.191, ч.1, 3, 4 ст.358, ч.3 ст.362 КК України.

Крім того, 31.03.2017 на підставі службової записки від директора з продажів ОСОБА_6 (якою повідомлено про виявлено нестачу ТМЦ в результаті раптової інвентаризації), генеральний директор ТОВ «УМС Поліестер» видав наказ № 21 про відсторонення ОСОБА_4 від виконання останнім службових обов'язків. Згодом, 31.03.2017, після отримання другої службової записки від директора з продажів ОСОБА_6 (якою повідомлено про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці 30.03.2017 та 31.03.2017), генеральним директором ТОВ «УМС Поліестер» прийнято рішення про звільнення позивача ОСОБА_4 на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, та про визнання наказу № 21 від 31.03.2017 таким, що втратив чинність.

Згідно пояснень представника ТОВ «УМС Поліестер» позивач ОСОБА_4 ознайомлений з наказом № 21 від 31.03.2017 та не був обізнаний про нього, у встановленому порядку наказ № 21 від 31.03.2017 не доводився до його відома. Фактично наказ № 21 від 31.03.2017 був прийнятий, проте одразу був визнаний таким, що втратив чинність, у зв'язку з виявленням нових обставин, які на момент видачі даного наказу не були відомі керівнику ТОВ «УМС Поліестер».

Водночас, судом встановлено, що згідно постанови слідчого СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області про часткове задоволення клопотання від 18.05.2017 року від відповідача ТОВ «УМС Поліестер» було отримано оригінал картки форми П-2 на ОСОБА_4, штатний розпис у період з липня 2016 року по березень 2017 року, табелі обліку робочого часу у період з липня 2016 року по березень 2017 року.

Так, згідно табелю обліку робочого часу 30.03.2017 року позивач ОСОБА_4 перебував на роботі та такий день був оплачений. А 31.03.2017 року згідно Наказу № 21 від 31.03.2017 року був відсторонений від роботи. Зі слів позивача, в кінці березня місяця 2017 року його в телефонному режимі керівником було повідомлено, що він відсторонений від роботи на час службової перевірки. В подальшому позивач ОСОБА_4 був звільнений на підставі наказу № 12/1/К від 31.03.2017р.

При цьому, встановлено, що позивач ОСОБА_4 не був належним чином ознайомлений з наказом № 12/1/К від 31.03.2017р., у встановленому порядку даний наказ до його відома не доводився. Такий відповідач ТОВ «УМС Поліестер» надіслав позивачу ОСОБА_4 разом із трудовою книжкою шляхом поштового рекомендованого відправлення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 дав покази, згідно яких вказав, що працює на ТОВ «УМС Поліестер» з серпня 2009 року та займає посаду директора з продажу. Позивача ОСОБА_4 знає як колегу по роботі, оскільки останній працював керівником відділу продажу у відділі смоли. Вони разом працювали в офісі за місцезнаходження складу ТОВ «УМС Поліестер» у м.Львові по вул.Шевченка, 313. На підставі наказу №19 від 30.03.2017, усіх було повідомлено про проведення раптової інвентаризації на складі ТОВ «УМС Поліестер». Проведеною інвентаризацією було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 813 583,56 грн. Таку інвентаризацію було проведено за його участі, але у відсутності позивача. 30.03.17 спілкувався з позивачем, останній повідомляв що виконує трудові обов"язки за межами підприємства. Позивача протягом всього робочого дня не бачив. 31.03.2017 він склав службову записку, якою повідомив керівництво про виявлену нестачу ТМЦ в результаті проведеної інвентаризації, а згодом склав ще одну службову записку, якою повідомив керівництво про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці 30.03.2017 та 31.03.2017.

Відповідно до ч.ч. 1, 6, 7 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В силу положень ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Абзацом 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 встановлено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогулом вважається відсутність працівника без поважних причин на роботі протягом усього робочого дня. До прогулу прирівнюють відсутність працівника без поважних причин на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня. Не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов'язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо.

Відсутність працівника на роботі з поважних причин не може вважатися прогулом, а отже і підставою для розірвання трудового договору за п.4 ст.40 КЗпП України. Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які треба вважати поважними. Поважними причинами варто визнавати такі причини, що виключають вину працівника. У кожному окремому випадку наявність поважних причин або те, що їх нема, визначає роботодавець.

Як вже було встановлено судом, позивач ОСОБА_4, згідно табелю обліку робочого часу на ТОВ «УМС Поліестр» 30.03.2017, перебував на роботі та такий день йому був оплачений, що виключає можливість висновку про вчинення останнім прогулу 30.03.2017.

Що ж стосується відсутності позивача ОСОБА_4 на робочу місці 31.03.2017, то в даному випадку позивача повідомили про його відсторонення від роботи згідно Наказу № 21 від 31.03.2017, до офісу позивач не був допущений, замки дверей офісу були змінені. В свою чергу, представник відповідача не заперечує та по суті підтверджує факт наявності такого Наказ № 21 від 31.03.2017 про відсторонення позивача від роботи, що не потребує додатковому дослідженню. Оскільки, недопущення роботодавцем працівника до роботи, якщо для цього відсутні достатні підстави, є поважною причиною відсутності працівника на роботі, відтак немає підстав вважати відсутність позивача ОСОБА_4 на робочу місці 31.03.2017 прогулом без поважних причин.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Порядок застосування дисциплінарного стягнення, в тому числі і за прогули, передбачено ст.149 КЗпП України. Згідно з зазначеною нормою до застосування дисциплінарного стягнення власник зобов'язаний отримати від працівника письмові пояснення. Відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо керівник доведе, що пояснення від працівника він вимагав, але працівник не надав їх. У даному випадку позивач стверджує, що таких пояснень у нього не вимагали, а сторона відповідача не надала письмових доказів того факту, що на вимогу керівника підприємства, ОСОБА_4 відмовився надавати пояснення.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, факт вчинення позивачем прогулу без поважних причин (30.03.2017 та 31.03.2017) не доведений, при цьому при звільнені позивача з підстав, передбачених п.4 ст.40 КЗпП України, керівник підприємства порушив норму закону, яка передбачає порядок звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача в користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 640,00 грн.

На підставі ст.ст. 5-1, 36, 40, 147, 233, 235 КЗпП України та керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 89, 128, 141, 258, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_4 - задовольнити.

Поновити ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на посаді керівника відділу продажу у відділ смоли у Товаристві з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» (ЄДРПОУ 35980924, місцезнаходження юридичної особи: м.Київ, вул.Пирогівський шлях, 34).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» (ЄДРПОУ 35980924, місцезнаходження юридичної особи: м.Київ, вул.Пирогівський шлях, 34) в дохід держави 640 гривень судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складено 07 лютого 2018 року.

Головуючий: