Постанова № 72208293, 14.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 333/4458/17 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/778/607/18 Суддя-доповідач Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

Бєлки В.Ю.

При секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_4, про стягнення суми,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.11.2011 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4704 грн., зі сплатою відсотків в розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості.

У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 23.06.2017 року має заборгованість у сумі 13218,45 грн.

Враховуючи вищенаведене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 13218,45 грн. та 1600 грн. судового збору.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2017 року провадження ту справі в часині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 11173,97 грн. за період з 15.11.2011 року по 13.07.2016 року закрито.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

За матеріалами справи, 15.11.2011 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4704 грн., зі сплатою відсотків в розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості.

Як правову підставу для відмову у позові суд першої інстанції визначив відсутність підпису відповідача на Умовах надання кредиту фізичним особам, що свідчить про те, що відповідач не погодився на умови викладені в них та долучених до позову.

Разом з тим районним судом не взято до уваги той факт, що відповідачем частково повернуті отримані кредитні кошті, що підтверджує наявність між сторонами зобов'язань , яки передбачені ст. ст . 509,526,1054 ЦК України..

Однак, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доти, доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен дізнатися про порушені права.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

З рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.04.2017 року, копія якого міститься в матеріалах справи вбачається, що позивачу ще в 13.07. 2016 року було достеменно відомо про порушення ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором (а.с. 41а-41б) , а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 261 ЦПК України саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності.

Проте до суду Банк звернувся 31.07.2017 року (а.с. 27), тобто поза межами річного строку позовної давності, встановленої до вимог про стягнення пені.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Так, з матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_4 під час розгляду справи було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені (а.с.45).

Проте, зазначене клопотання було залишено судом поза увагою.

Відповідно до п. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

З огляду на викладене, та враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

З огляду на наведене вбачається, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших правових підстав.

Керуючись ст. ст. 374,376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2017 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову за якою:

«Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення суми з інших правових підстав.»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 15.02.2018 року.

Головуючий:

Судді: