Ухвала суду № 72207969, 14.02.2018, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1685/17

Номер провадження 2-з/350/2/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року смт. Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Максиміва І.В.,

з участю секретаря Видойник І.П.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів дарування майна недійсними.

14.02.2018 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на магазин площею 144,9 кв.м., та земельну ділянку, площею 0,0287 га, що розташовані по вул. Січових Стрільців, 21 в смт Перегінське Рожнятівського району, Івано-Франківської області, що належать на праві приватної власності ОСОБА_5, мотивуючи заяву тим, що відповідач ОСОБА_4, відчужуючи своєму синові належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме належний їй магазин та земельну ділянку, була обізнана щодо рішення Рожнятівського районного суду від 20.05.2016 року про стягнення з останньої на користь позивача грошових коштів в розмірі 122595,00 грн. і передбачала негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Тому є підстави вважати, що відповідачі можуть вжити заходів щодо відчуження приміщення магазину та земельної ділянки третім особам, що унеможливить виконання рішення суду від 20.05.2016 року про стягнення боргу або значно його утруднить.

Представник позивача ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти забезпечення позову заперечив, пояснив, що предметом даного позову є саме договори дарування, а не стягнення боргу чи поділ майна. ОСОБА_1 цього відповідач ОСОБА_4 частину боргу за рішенням суду від 20.05.2016 року погасила та надалі вживає заходів щодо погашення боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб.

Згідно із п. 4 цієї ж Постанови розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивачів, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати договори дарування майна, а саме приміщення магазину та земельної ділянки недійсними у зв’язку з тим, що останні укладені фіктивно, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення від 20.05.2016 року про стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_4 в розмірі 122595,00 грн.

Разом з тим, з долучених до матеріалів позовної заяви доказів вбачається, що сума боргу позивача ОСОБА_4 за рішенням суду від 20.05.2016 року про стягнення грошових коштів, складає 89468 грн. 24 коп., що свідчить про часткове погашення боргу. ОСОБА_1 цього, з інформаційної довідки про виконавче провадження від 18.02.2018 року вбачається, що 10.10.2018 року постановою державного виконавця накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_4

Таким чином, суд приходить до висновку, що реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення даного позову не вбачається. Доводи позивача в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення даного позову.

На підставі викладеного, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. 149-153 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у заяві представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів дарування майна недійсними.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Максимів І.В.