Ухвала суду № 72205116, 15.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/3800/17

ОКРЕМА ДУМКА

судді Апеляційного суду Закарпатської області Р.Ю. Кондора

у справі № 299/3800/17 (апеляційне провадження № 22-ц/777/745/18)

15 лютого 2018 р. м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області постановою від 15.02.2018 задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Закарпатгаз Збут», ухвалу судді Виноградівського районного суду від 07.12.2017 скасував, питання про видачу судового наказу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду. Із таким рішенням колегії суддів не можу погодитись, оскільки вважаю його помилковим, тоді як процесуальне рішення судді суду першої інстанції на моє переконання є вірним і відповідає вимогам закону виходячи з наступного.

ТОВ «Закарпатгаз Збут» оскаржило ухвалу судді Виноградівського районного суду від 07.12.2017, якою Товариству було відмовлено у прийнятті його заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу із оплати за споживання природного газу за заявою Товариства, поданою до суду 01.12.2017. В апеляційній скарзі зазначається, зокрема, що Товариство має право відповідної вимоги з огляду на фактичне споживання боржником природного газу та наявність заборгованості з його оплати, для чого відсутність договору між сторонами не є перешкодою. Стягувач просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ЦПК України в редакції, що була чинною на час надіслання 01.12.2017 поштою до Виноградівського районного суду заяви про видачу судового наказу та постановлення оскарженої ухвали (а.с. 7-8, 10-11), судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу; із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги (ст. 96 ч.ч. 1, 2); судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості (ст. 96 ч. 1 п. 3); у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено, серед іншого, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються (ст. 98 ч. 1 п. 3). Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі якщо, заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 ЦПК України; із заяви і поданих документів вбачається спір про право (ст. 100 ч. 3 п.п. 1, 2 ЦПК України).

З 15.12.2017 набрала чинності редакція ЦПК України, згідно із якою судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу; із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги (ст. 160 ч.ч. 1, 2); судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості (ст. 161 ч. 1 п. 3); у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено, серед іншого, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги; до заяви додаються копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (ст. 163 ч. 2 п.п. 4, 5, ч. 3 п.п. 3, 4). Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог ст. 163 ЦПК України, цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу (ст. 165 ч. 1 п.п. 1, 8 ЦПК України).

Отже, судовий наказ може бути виданий на стягнення коштів, зокрема, заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, за відсутності спору щодо підстав для пред'явлення відповідної вимоги та стягуваних сум (спору про право цивільне). При цьому, заявник має альтернативу щодо порядку вирішення його заяви в наказному або у відповідному позовному провадженні; боржник управі подати заяву про скасування судового наказу (ст. 105 і ст. 170 відповідних редакцій ЦПК України), а якщо з поданої заяви і доданих документів вбачається спір про право, не вбачається виникнення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу (відсутня відповідна підстава для пред'явлення вимоги), видача судового наказу не допускається (ст. 100 ч. 3 п. 2 і ст. 165 ч. 1 п. 8 відповідних редакцій ЦПК України). Зазначене не виключає можливості вирішення спору про право в порядку відповідного позовного провадження (ст. 105-1 ч. 8 п. 2 і ст. 171 ч. 3 відповідних редакцій ЦПК України).

Таким чином, відповідні процесуальні питання цими різними редакціями ЦПК України щодо можливості розгляду заяви про стягнення боргу в наказному провадженні регулюються загалом аналогічно. За правилами п.п. 11, 12 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» чинної з 15.12.2017 редакції ЦПК України провадження за заявою ТОВ «Закарпатгаз Збут» про стягнення боргу з ОСОБА_2 належить здійснювати відповідно до цієї редакції цивільного процесуального закону. Таке провадження не є можливим, якщо з поданої заяви і доданих документів вбачається спір про право та/або не вбачається виникнення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу (відсутня відповідна підстава для пред'явлення вимоги).

У силу положень ст. 714 ЦК України, ст.ст. 16, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 1, 12 Закону України «Про ринок природного газу», п. 3 Розділу І, п.п. 1, 2 Розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, п. 4 Глави І, п.п. 5, 6 Глави 3 Розділу І, Глав 1, 3, 4 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500, інших норм законодавства, постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється виключно на підставі договору, кожному споживачу як суб'єкту ринку природного газу присвоюється персональний код ідентифікації EIC-код (Energy Identification Code).

Подаючи та обґрунтовуючи заяву про видачу судового наказу про стягнення зі споживача ОСОБА_1 боргу за природний газ ТОВ «Закарпатгаз Збут» посилалося саме на вищенаведені правила щодо постачання побутовому споживачу природного газу виключно на підставі договору, зокрема, на підставі Типового договору, який укладається з урахуванням норм ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України щодо публічного договору та договору приєднання. Тобто, стягувач виходив із наявності між сторонами договору постачання природного газу, з якого виник пред'явлений до стягнення борг. Водночас посилався і на фактичне споживання боржником газу та правовідносини, що виникли саме внаслідок такого фактичного споживання.

За змістом норм ст.ст. 202, 203, 205, 207, 530, 626-628, 630, 631, 638-640 ЦК України, договір, оскільки пов'язується з моментом виникнення відповідного зобов'язання та строком його виконання, повинен визначати момент (дату) його укладення та інші істотні умови, визначені такими сторонами або передбачені законом.

ТОВ «Закарпатгаз Збут» попри те, що посилалося на виникнення за наведеними правилами договірних зобов'язань, не додало до заяви про видачу судового наказу договору постачання ОСОБА_1 природного газу, не послалося на такий конкретний і укладений у відповідну дату договір, не надало доказів присвоєння споживачу, який заборгував за газ за договором, EIC-коду тощо. З наданих суду документів убачається, що ОСОБА_1 є абонентом зі споживання газу по АДРЕСА_1, рахунок № НОМЕР_1, у розрахунку боргу є вказівки на угоду № 12767 від 14.09.2006 яка, як видно, укладалася до запровадження нових і чинних на час подачі заяви правил на ринку природного газу. Утім, ця угода до заяви не надана.

За таких обставин, позиція ТОВ «Закарпатгаз Збут» щодо підстав подання заяви про видачу судового наказу, а відтак, і щодо підстав для розрахунку боргу, є суперечливою, не може, як і борг, бути наразі визнана безспірною, тому для видачі судового наказу за зазначеною заявою та доданими до неї документами суд першої інстанції належних і достатніх підстав не мав. В оскаржуваній ухвалі правильно вказано на відсутність договору та документів, які б підтверджували наявність у заявника права грошової вимоги щодо пред'явленого до стягнення боргу.

У даному випадку йдеться лише про процесуальну форму звернення кредитора до суду по стягнення боргу, про процесуальний порядок розгляду такого звернення, тобто, суто про процесуальні питання. У цьому контексті посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду України стосовно того, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, які він отримав фактично, не має значення, позаяк у матеріально-правовому плані питання наразі не розглядається, відповідні підстави звернення до суду, підстави для стягнення боргу, докази - не оцінюються по суті.

Відсутність процесуальних підстав для судового розгляду заяви кредитора за правилами наказного провадження не позбавляє його права звернутися до суду в порядку відповідного позовного провадження, в рамках якого лише й підлягають встановленню та доведенню обставини, що пов'язуються із фактичних споживанням газу, підставами для цього, визначенням розміру та елементів боргу, застосуванням прецедентних судових рішень при вирішенні відповідного спору і т.ін.

Скасовуючи ухвалу судді суду першої інстанції колегія суддів наведеного не врахувала. Відтак, судове рішення було ухвалене із дотриманням норм процесуального права, чого доводи апеляції не спростовують, тому на підставі ст. 375 ЦПК України скаргу слід було відхилити, ухвалу судді суду першої інстанції - залишити без змін.

Суддя Р.Ю. Кондор