Постанова № 72204101, 15.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/1676/17 Номер провадження 22-ц/775/74/2018

Головуючий у 1-ій інстанції Пирогова Л.В.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 34

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Агєєва О.В., Краснощокової Н.С.,

секретар Кіпрік Х.В., за участю представника позивача ОСОБА_2, представника Кабінету Міністрів України Циря С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом, за апеляційними скаргами відповідачів - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, та Державної казначейської служби України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 листопада 2017 року (суддя Пирогова Л.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Селидове Донецької області, повний текст рішення складено 14.11.2017 року), -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом.

Зазначала, що вона є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Внаслідок терористичного акту в м. Авдіївка, декілька снарядів влучили в даний житловий будинок, та зруйнували його. Про що 06.02.2017 року було складено акт, згідно якого житло непридатне для експлуатації. Органом досудового розслідування Авдіївського ВП внесено відомості до ЄРДР. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування житла, що розташоване за вказаною вище адресою, шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 10 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_4 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі 438 059,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, посилаючись на неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджені докази та неправильно визначені відповідно до встановлених судом обставин правовідносини, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовна заява містить одночасно декілька підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивач посилається на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також, що майнова шкода, завдана терористичним актом та внаслідок злочину. Проте вказані підстави відшкодування збитків є різними та самостійними, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та відповідно підлягає доказуванню на підставі різних фактичних даних.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення терористичного акту, наслідком якого є пошкодження зазначеного будинку, а сам факт проведення досудового слідства щодо кримінального правопорушення за руйнуванням житлового будинку свідчить про необґрунтованість та недоведеність твердження, що руйнування вказаного будинку є наслідком здійснення терористичного акту.

До правовідносин, які виникли за обставинами даної справи, судом першої інстанції вибірково застосовані положення Кодексу цивільного захисту України. Вважає, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

При визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосовані положення законодавства України, які підлягали застосуванню, зокрема, ст. 22, ст. 1192 ЦК України. Відшкодування шкоди на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» суперечить закону.

Посилання суду першої інстанції на позицію Європейського суду з прав людини (рішення у справі Айдер та інші проти Туреччини) як на підставу для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час проведення антитерористичної операції, вважає безпідставними та недоведеними.

Державна казначейська служба України в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи в ході проведення АТО, має відшкодувати особа, яка її завдала.

Суд не врахував доводи Казначейства про залучення в якості співвідповідачів по справі Служби безпеки України, Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій області, відсутні, а з системного аналізу Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту України випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, і відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження квартири терористичним актом. А саме - щодо механізму визначення розміру відшкодування слід застосовувати норму статті 86 Кодексу, яка узгоджується зі статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Однак, частиною 9 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Виходячи з того, що в населених пунктах Донецької та Луганської областей, в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, відповідно до пунктів 24, 27 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України утворено нові державні органи, а саме, місцеві державні адміністрації та військово-цивільні державні адміністрації, діяльність яких спрямовується Кабінетом Міністрів України безпосередньо, які є розпорядниками коштів державного бюджету. Відповідно до Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, надання допомоги власникам квартир (будинків) у їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій тощо. Отже, повноваження щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції, покладається саме на них.

В своїх запереченнях на апеляційну скаргу представника Кабміну представник позивачки посилався на те, що відшкодування шкоди, у даному випадку, є обов'язком Держави і тому суд правильно застосував норми Кодексу цивільного захисту України і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», та стягнув грошову компенсацію за зруйнований житловий будинок відповідно до ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Представник Кабінету Міністрів України Циря С.М. підтримав доводи апеляційної скарги.

Державне казначейство України, сповіщене належним чином про час та місце розгляду справи, свого представника не направило. В апеляційні скарзі ставило питання розглянути справу без участі представника Казначейства.

Представник позивача ОСОБА_2 просив залишити без задоволення скарги відповідачів.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідачів підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Як передбачено п. 4 ч. 1, ч. 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування житлового будинку, посвідченого 18.12.1998 року державним нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори, та зареєстрованого за № 4116 від 14.07.2000 року в БТІ м. Донецька, ОСОБА_4 є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 41,20 кв. м відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку.

За фактом артилерійського обстрілу 27.01.2017 року в м. Авдіївка Донецької області та пошкодження, у тому числі - будинку АДРЕСА_1, за повідомленням ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 258 КК України було зареєстровано 27.01.2017 року в ЄРДР за № 12017050140000074.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р. було обстежено житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складено акт б/н від 06.02.2017 року обстеження об'єкта, який постраждав внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка. Даний акт затверджено 06.02.2017 року головою робочої групи, згідно якого в присутності ОСОБА_4 проведено попереднє візуальне обстеження, встановлено повне руйнування шиферного покриття та кроквяної конструкції даху житлового будинку та дерев'яне перекриття з дахом. Руйнування двох стін по тильному фасаду. Чисельні різнокаліберні отвори по фасаду житлового будинку. Пошкодження міжкімнатних перегородок. Пошкодження оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах. Руйнування чотирьох метало-пластикових віконних блоків. Пошкодження системи опалення та електропроводки (пошкодження лічильника). Пошкодження шиферного паркану та вхідних металевих воріт.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право приватної власності позивача порушено, внаслідок проведення антитерористичної операції, належний їй на праві власності будинок не з її волі став непридатним для подальшої експлуатації. Тому, завдані позивачу збитки підлягають відшкодуванню на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» з застосуванням механізму визначення розміру відшкодування, встановленого частиною 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, а саме, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області. Стягуючи грошову компенсацію, суд виходив з того, що у військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка відсутні підстави для прийняття від постраждалих зруйнованого житла внаслідок надзвичайних ситуацій, тому підстави відшкодування шкоду у даному випадку не пов'язані з умовою добровільної передачі зруйнованого будинку, як це передбачено ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.

Проте, з висновком суду першої інстанції щодо підстав стягнення грошової компенсації погодитися не можна, оскільки вони не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 41 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексом цивільного захисту України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Предметом позову по цій справі є відшкодування шкоди, завданої руйнуванням будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з актом по попередньому обстеженню об'єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, який затверджено головою робочої групи, при попередньому візуальному обстеженні житлового будинку позивача встановлені певні руйнування будинку, про які зазначено вище.

Відомості щодо пошкодження 15 лютого 2017 року будинку позивача були внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування, що підтверджується довідкою слідчого відділення Авдіївського відділення поліції Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області.

Факт пошкодження будинку відповідачем не оспорюється.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилалась на те, що така завдана їй терористичним актом - 15 лютого 2017 року декілька снарядів влучили у належний їй житловий будинок.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року № 638-IV (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Місто Авдіївка Донецької області, де розташований будинок позивача, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» належить до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, а згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року - належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Тобто, матеріалами справи доведено, що будинок позивача розташований в районі проведення антитерористичної операції, яка була розпочата у зв'язку із необхідністю вжиття заходів щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, а саме, на лінії зіткнення та був пошкоджений в період проведення антитерористичної операції.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем факту заподіяння їй шкоди саме внаслідок терористичного акту відповідає обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що суд ототожнює поняття терористичний акт та антитерористична операція, є частково обґрунтованими. Проте, вони не впливають на висновки суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що за фактом руйнування будинку порушене кримінальне провадження саме за терористичним актом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Доводи апеляційної скарги відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, про недоведеність позивачем факту завдання їй шкоди саме терористичним актом, як злочинним діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України, оскільки вирок суду щодо винної в терористичному акті особи відсутній, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Тобто, висновок суду першої інстанції про те, що до правовідносин, які виникли між сторонами, застосовуються вимоги ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є правильним, підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1177 ЦК України відсутні.

Суд першої інстанції правильно застосував механізм визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 1 липня 2013 року, оскільки будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджене житло, внаслідок такої ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена, зокрема, іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Такий висновок суду підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня 2015 р. № 47-р «Про встановлення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації», згідно якого з метою координації дій державних органів влади, спрямованих на забезпечення захисту населення, територій та майна, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту для подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня соціального та воєнного характеру, яку спричинило загострення ситуації на деяких територіях України, загроза вчинення терористичних актів, та відповідно до статей 13 і 14 Кодексу цивільного захисту України, установлено режим надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Згідно ст. 85 Кодексу відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Саме з цього виходив суд першої інстанції при визначенні розміру шкоди, завданої позивачу пошкодженням будинку.

Проте з таким висновком суду погодитися не можливо, суд не врахував, що відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Тобто, передбачена частиною 10 ст. 86 Кодексу грошова компенсація виплачується постраждалому лише у разі, якщо припиняється його право власності на пошкоджене (зруйноване) житло.

Згідно з листом Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області від 29.06.2017 року № -1-15/0702 ОСОБА_4 до військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області з приводу добровільної передачі пошкодженого будинку не зверталася. ОСОБА_4 надавалась допомога у вигляді будівельних матеріалів: OSB - 32 шт., цемент - 1 350 кг, шифер - 102 шт., дошка - 225 шт., руберойд - 21 шт., брус (100х50) - 25 шт., брус (100х100) - 12 шт., брус (150х50) - 52 шт., цвяхи (шифер) - 400 шт., цвяхи - 700 шт., ондулін - 112 шт. (а. с. 33 т. 1)

Згідно п. 39 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» від 3 лютого 2015 року № 141-VIII військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

Тобто, у цій справі позивач не має намірів припинити своє право власності на пошкоджене житло. Факт отримання нею гуманітарної допомоги, допомоги військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка свідчить про те, що вона має на меті відновити зруйнований будинок.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, про недотримання при стягненні грошової компенсації умов, встановлених частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, та безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин частини 10 ст. 86 цього Кодексу, а саме, відшкодування шкоди, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, є обґрунтованими. Обраний позивачем механізм визначення розміру збитків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, не ґрунтується на законі.

Зі змісту попереднього акту обстеження не можна зробити висновок щодо ступеню зруйнованості будинку, надання такого висновку відноситься до компетенції спеціалістів у будівельній галузі.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положення ст. 1192 ЦК України повністю узгоджуються з нормами ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 85 Кодексу цивільного захисту України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 1 та 5 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оскільки позивачем не надано суду доказів щодо розміру завданих їй збитків та не вирішене питання щодо добровільного передання адміністрації міста зруйнованого будинку, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку.

Не виконання позивачем вимог ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України є основним доводом апеляційних скарг відповідачів.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо необхідності залучення до участі у справі в якості співвідповідачів Служби безпеки України, Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 в якості відповідача зазначила саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України як представників держави - Кабінет Міністрів України та Державну казначейську службу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинна виступати і Державна казначейська служба України.

Доводи апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України про те, що повноваження щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції, покладається на військово-цивільні адміністрації, не ґрунтуються на законі, оскільки позивач просить відшкодувати їй шкоду, завдану терористичним актом, а не внаслідок проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації можуть утворюватися для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, у районі проведення антитерористичної операції.

Пунктом 13 частини 1 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення.

Відшкодування шкоди передбачає відшкодування збитків у повному обсязі, в той час як допомога може надаватися і у меншому розмірі, виходячи з наявних можливостей, в тому числі шляхом надання будівельних матеріалів.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» військово-цивільні адміністрації діють у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України і після їх створення відповідні зміни до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не вносилися.

Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 листопада 2017 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови буде складений протягом п'яти днів.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: О.В. Агєєв

Н.С. Краснощокова

Повний текст постанови складений 15.02.2018 року

Суддя ___ В.Б.Азевич