Вирок № 72202367, 14.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 129/1294/16-к

Провадження №11-кп/772/97/2018

Категорія: 34

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Вінниця

Колегія суддів Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: судді - доповідача Кривошеї А.І.

суддів: Ковальської І.А. та Дедик В.П.

за участю секретаря Табачук В.О.

прокурора Тучика А.А.

обвинуваченого ОСОБА_3

адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12016020240000327 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22.06.2016, яким засуджено

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, вул. Касяна-14, раніше несудимого, на утриманні дружина інвалід 2-ї групи,

- за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового злочину.

Зобов’язано ОСОБА_3 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання і роботи, згідно п.п. 2, 3 ст. 76 КК України

Вирішено долю процесуальних витрат та речових доказів.

в с т а н о в и л а:

30.11.2015 приблизно о 17:30 год. в м. Гайсині на перехресті вул. 1-го Травня – Леніна (Грушевського) ОСОБА_3, керуючи належним ТОВ «ПК «Зоря Поділля» автобусом «ПАЗ» моделі 3205307 д.н.з. НОМЕР_1, всупереч вимогам пункту 16.2 ПДР України на регульованому перехресті під час повороту праворуч з мотиву байдужості через необачність не дав дорогу пішоходу ОСОБА_5, який по пішохідному переходу на зелене світло переходив проїжджу частину, на яку він повертає, в результаті чого здійснив наїзд на цього пішохода, завдавши тяжких та небезпечних для життя в момент їх заподіяння тілесних ушкоджень у вигляді синців в ділянці лівого та правого ока, обличчя зліва, крововиливу під кон’юктиву лівого очного яблука, забою головного мозку, перелому лівої лобної кістки.

Не оспорюючи кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та доведеність вини ОСОБА_3 у його вчиненні, у поданій апеляційній скарзі прокурор вважає, що вказаний вирок суду незаконний та просить його скасувати так як призначене особі покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з іспитовим строком 3 роки, застосувавши вимоги п.п. 2, 3 ст. 76 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора в якій вказує, що вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22.06.2016 обґрунтований і законний, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні безпідставна і задоволенню не підлягає. Просить апеляційну скаргу прокурора відхилити, а вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22.06.2016 - залишити без змін. На думку ОСОБА_3 суд призначаючи покарання справедливо визнав як пом’якшуючі обставини щире каяття, добровільне відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, відсутність судимостей, позитивну характеристики та наявність дружини-інваліда 2-ї групи, що є достатнім для звільнення його від реального відбування покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, обвинуваченого та його адвоката, які просили вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, а вирок суду скасувати в частині призначення основного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність внаслідок м’якості та постановити новий вирок.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки місцевого суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведеності вини та кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України ніким не оспорюється.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею(частиною цієї статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції особливої частини КК України, що передбачає покарання за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції взяв до уваги пом'якшуючі обставини щире каяття, повне відшкодування шкоди потерпілому, позивну репутацію, наявність на утриманні інваліда 2-ї групи.

Однак, суд не достатньо врахував те, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин та безпідставно в якості пом’якшуючих обставин покарання визнав його позитивну репутацію та відсутність судимості, наявність на утриманні інваліда 2-ї групи, що є даними, які характеризують особу обвинуваченого. Судом не встановлено яким чином така обставина, як позитивна репутація знижує суспільну небезпеку злочину та вплинула на призначення найменшого за розміром покарання згідно санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Отже призначення основного покарання в межах 3 років позбавлення волі є занадто м’яким.

Однак апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги прокурора в частині не застосування судом додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та вважає вирок суду в цій частині обґрунтованим.

В ухвалі ВССУ від 13.04.2017 щодо обвинуваченого, зазначено, що ОСОБА_3 не надав жодних доказів що водійська праця є єдиним джерелом його існування, як це зазначено і у мотивувальній частині вироку, однак в ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 надав довідку Кіблицької сільської ради Гайсинського району про те що, він з 1982 року по сьогоднішній день працював водієм на різних видах автотранспорту та професія водія є єдиним джерелом його доходу, що підтверджується також копією трудової книжки ОСОБА_3

Враховуючи, що у обвинуваченого на утриманні перебуває дружина-інвалід 2-ї групи, злочин ним вчинено не в стані алкогольного сп’яніння, Суд не вбачає підстав для застосування додаткового покарання.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення основного покарання з постановленням нового вироку.

Що стосується звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України то в цій частині суд вирок суду першої інстанції не оскаржується, а тому ОСОБА_3 слід звільнити від відбування основного покарання згідно ст. 75 КК України.

Однак, Законом України від 07.09.2016 №1492-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», що набрав чинності 08.10.2016, ст. 76 КК України викладено в новій редакції та обов’язки, які були передбачені, п.п. 2,3,4 ч.1 ст. 76 КК України (в редакції Закону від 14.04.2009 року), викладено в п.п. 1,2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, якими передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. На осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд, з поміж іншого, може додатково покласти обов’язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, однак дане зобов’язання погіршує становище обвинуваченого.

За таких обставин, слід покласти на ОСОБА_3 обов’язки, передбачені п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України (в редакції ЗУ від 07.09.2016 №1492-VІІІ), без застосування обмежень щодо виїзду за межі України.

Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 22.06.2016 щодо ОСОБА_3 в частині призначення основного покарання внаслідок м’якості - скасувати.

ОСОБА_3 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки

Зобов’язати ОСОБА_3 періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання і роботи згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Врешті вирок залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судові рішення апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту проголошення.

Даний вирок може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

А.І. ОСОБА_6 ОСОБА_7 Дедик