Постанова № 72202137, 15.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/302/2018

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П.

Доповідач :Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 рокуСправа № 127/20184/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів : Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання : Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання дій відповідачів незаконними та протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою з доповненнями Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2017 року в складі судді Гуменюка К.П., -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до Виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - ВД ВОВ ФССзТВП), Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - ВД ФССзТВП), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (далі - УВД ФССУ у Вінницькій області) про визнання дій відповідачів незаконними та протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що наказом ВД ВОВ ФССзТВП від 31.10.2013 року №104-ос позивач була переведена на посаду начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП.

Наказом ВД ФССзТВП від 31.07.2017 року № 397-к позивача звільнено із зазначеної посади у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п. 6 ст. 36 КЗпПУ, з яким ВД ВОВ ФССзТВП ознайомила позивача 28.08.2017 року, видав його копію та трудову книжку.

Проте, такий наказ позивач вважає незаконним, адже від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці вона не відмовлялась, а навпаки бажала працювати на посаді начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту в УВД ФССУ у Вінницькій області, про що подавала відповідну заяву від 31.07.2017 року про переведення її з посади начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП на посаду начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту УВД ФССУ у Вінницькій області.

Зазначає, що 30.05.2017 року відповідачем ВД ВОВ ФССзТВП її було повідомлено про зміни в організації роботи та попереджено про припинення трудового договору у разі відмови від продовження роботи в нових умовах.

Листом УВД ФССУ у Вінницькій області від 21.06.2017 року позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту з 01.08.2017 року, натомість ОСОБА_2 бажала працювати у новоствореному УВД ФССУ у Вінницькій області на посаді саме начальника зазначеного відділу.

31.07.2017 року позивача було звільнено. Наказ про звільнення направлений ВД ФССзТВП (м. Київ) до ВД ВОВ ФССзТВП (м. Вінниця) лише 08.08.2017 року, та у зв'язку із перебуванням позивачки на лікарняному з 02 по 23.08.2017 року, отриманий останньою 28.08.2017 року.

Розрахунок належних сум при звільненні з позивачем проведено лише 11.09.2017 року, тобто така затримка становить 42 дні (з 01.08.2017 року по 11.09.2017 року), натомість виплата проведена лише за 29 днів, тому УВД ФССУ у Вінницькій області не проведено виплату позивачу середнього заробітку за 13 днів затримки в розмірі 4246,91 грн.

Окрім цього, позивачка зазначає, що з відповідача підлягає стягненню також середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2017 року по 21.09.2017 року виходячи з розміру середньоденного заробітку 458,39 грн. (458,39 х 37 (кількість робочих днів вимушеного прогулу) = 16960,43 грн.).

Також зазначає, що діями відповідача ВД ВОВ ФССзТВП їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у перебуванні позивачки у триваючому психологічному шоці, переживанні з приводу незаконних дій відповідача, позбавленні права на працю та отримання заробітної плати. Дії відповідача призвели до нервового стресу, відбулось погіршення стану здоров'я позивачки, внаслідок чого остання проходить лікування. Захист порушених прав вимагає від неї додаткових зусиль та негативно впливає на її ділову репутацію, що завдає їй душевних страждань. Розмір моральної шкоди розрахований позивачем за методикою професора ОСОБА_3 та становить 172800 грн.

Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 32, 36, 44, 47, 116, 117, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, ст. 28, 43, 48, 55, 56, 57 Конституції України, ОСОБА_2 просила суд :

1)визнати дії відповідачів незаконними та протиправними;

2)скасувати наказ ВД ФССзТВП від 31.07.2017 року № 397-к про звільнення ОСОБА_2;

3)поновити її на роботі в УВД ФССУ у Вінницькій області на відповідній посаді начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту;

4)стягнути з УВД ФССУ у Вінницькій області середній заробіток за час затримки належної позивачці при звільнені виплати в сумі 4246,91 грн;

5)стягнути з УВД ФССУ у Вінницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку середнього заробітку 458,39 грн. з дня наступного за звільненням по день поновлення на роботі;

6)стягнути з ВД ВОВ ФССзТВП моральну шкоду в розмірі 172800 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2017 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ВД ФССзТВП від 31.07.2017 року № 397-к про звільнення ОСОБА_2

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП з 01.08.2017 року.

Стягнуто з УВД ФССУ у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23805 грн. 73 коп. без виключення сум по утриманню податків та зборів, а також 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вимог - відмовлено.

Стягнуто з УВД ФССУ у Вінницькій області на користь держави судовий збір в розмірі 1280 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП з 01.08.2017 року та стягнення заробітної плати в розмірі місячного заробітку в сумі 9732 грн. 14 коп. допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для звільнення позивачки за п. 6 ст. 36 КЗпП України стали зміни в організації виробництва і праці ВД ВОВ ФССзТВП, які в свою чергу призвели не до зміни істотних умов праці позивача при збереженні посади, яку остання обіймала, а до ліквідації посади начальника контрольно-ревізійного відділу у зв'язку із її скороченням. При цьому, у даному випадку, відсутня обставина продовження роботи позивача за тією ж посадою, як то передбачено ч. 3 ст. 32 КЗпП України, що також виключає наявність змін істотних умов праці. Питання розірвання трудового договору з працівником, посада якого скорочена, повинно вирішуватись не в порядку передбаченому п. 6 ст. 36 КЗпП України, а згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Враховуючи, що позивач не була переведена до реорганізованого підприємства УВД ФССУ у Вінницькій області, поновлення її на роботі слід здійснити на посаду, яку вона обіймала до звільнення, тобто начальник контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП.

Суд також виходив з того, що станом на 11.09.2017 року УВД ФССУ у Вінницькій області здійснило розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_2, виходячи із розміру середньоденного заробітку в сумі 405,82 грн. та кількості днів затримки розрахунку 29 робочих днів.

При цьому, відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_2 за травень-липень 2017 року № 01-1799 від 27.11.2017 року, розмір нарахованої заробітної плати за травень 2017 року становить 7821,3 грн. за фактично відпрацьовані 20 днів. Розмір нарахованої заробітної плати за червень 2017 року становить 16201,16 грн. за фактично відпрацьовані 8 днів, при цьому в червні позивачці виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 7378,02 грн. та за основну відпуску - 4257,92 грн., які є одноразовими виплатами та, відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Отже, заробітна плата позивачки за попередні два місяці, які передували звільненню, становить 12386,52 грн. = 7821,3 + (16201,16 - 4257,92 - 7378,02), а з врахуванням фактично відпрацьованих 28 днів за зазначені місяці, середньоденна заробітна плата становить 442,37 грн.

Час вимушеного прогулу становить з 01.08.2017 року по 06.12.2017 року. У вказаний період кількість робочих днів склала 90 (серпень - 22, вересень - 21, жовтень - 21, листопад - 22, грудень - 4). З врахуванням розміру середньоденної заробітної плати позивачки, її середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 39813,3 грн. (442,37 х 90).

УВД ФССУ у Вінницькій області в рахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, виплатило ОСОБА_2 9473,87 грн. та вихідну допомогу при звільненні в розмірі 6533,7 грн. Вищезазначені виплати слід врахувати при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому остаточний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який необхідно стягнути на користь позивача становить 23805,73 грн. (39813,3 грн. - 9473,87 грн. - 6533,7 грн.). Така сума визначена без врахування податків та зборів.

Також суд врахувавши характер порушення прав позивачки, ступінь та істотність вимушених змін у житті та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, принцип розумності та справедливості, дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути встановлений судом на рівні 2000 грн., який необхідно стягнути з УВД ФССУ у Вінницькій області. При цьому, наданий позивачкою розрахунок моральної шкоди за методикою професора ОСОБА_3 не є доказом в розумінні положень цивільно-процесуального законодавства, адже здійснений позивачкою на власний розсуд особисто.

УВД ФССУ у Вінницькій області, не погоджуючись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу з доповненнями, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в частині задоволених позовних вимог та в частині розподілу судових витрат скасувати

Подана апеляційна скарга з доповненнями мотивована тим, що після 01.08.2017 року посада начальника контрольно-ревізійного відділу скорочена, а сама ВД ВОВ ФССзТВП 16.11.2017 року була припинена, тому рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП з 01.08.2017 року суперечить абз. 3 п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9, згідно якої у випадку коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідаційного підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України). Одночасно суд визнає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Зазначає, що рішення суду в частині стягнення з УВД ФССУ у Вінницькій області на користь позивача 23805,73 грн. ухвалено з порушенням норм матеріального права, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 36523,80 (405,82 х 90), тому остаточний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу має становити 16638,62 грн. (36523,80-11768,78 - 8116,40).

Стверджує, що суд при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2 з суми 39813,30 (з якої не відраховані податки і збори) відняв вже виплачені суми 9474,87 та 6533,70 грн. ( з яких податки і збори вже сплачені), що є помилкою.

Також зазначає, що наказ про звільнення позивачки з посади начальника контрольно-ревізійного відділу видавався ВД ФССзТВП (м. Київ), яка на даний час не припинена, а УВД ФССУ у Вінницькій області взагалі немає ніякого відношення до незаконного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади. Таким чином, судом не досліджено наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Окрім цього, стягуючи з УВД ФССУ у Вінницькій області судовий збір на користь держави в розмірі 1280 грн., суд першої інстанції не врахував положення п. 18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» відповідно до якого органи Фонду соціального страхування України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

На апеляційну скаргу з доповненнями УВД ФССУ у Вінницькій області ОСОБА_2 подано відзив, в якому позивачка заперечує проти задоволення апеляційної скарги з доповненнями, вважаючи її необґрунтованою та безпідставною.

Зазначає, що аргументи апеляційної скарги з доповненнями щодо неможливості поновлення позивачки на посаді з якої її було звільнено з посиланням на абз. 3 п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9 є безпідставним, оскільки ВД ВОВ ФССзТВП припинило свою діяльність шляхом злиття, правонаступником якої стало УВД ФССУ у Вінницькій області, а тому до правонаступника, внаслідок приєднання перейшло майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, та УВД ФССУ у Вінницькій області несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі.

Також зазначає, що судом розмір середньоденного заробітку в сумі 442,37 грн. для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Необґрунтованим, на думку позивачки, є аргументи апеляційної скарги з доповненнями також про те, що УВД ФССУ у Вінницькій області немає ніякого відношення до незаконного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, адже факт безпідставного рішення УВД ФССУ у Вінницькій області щодо переведення її на нижчу посаду головного спеціаліста є цим підтвердженням, і саме ці дії призвели до втрати нею душевного спокою та перебування у постійному пригніченому стані та нервовій напрузі протягом тривалого часу, що призвело до загострення хронічних захворювань, потреби у лікуванні та подальшому відновленні стану здоров'я.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги з доповненнями, вважає, що вона підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 213 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду) передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі встановлено і не заперечується сторонами, що ВД ВОВ ФССзТВП як юридична особа реорганізована, шляхом приєднання, при цьому відповідно до Інформації про юридичну особу (Єдиний державний реєстр юридичних осіб) станом на 06.12.2017 року, ВД ВОВ ФССзТВП припинена з 16.11.2017 року, а її правонаступником є УВД ФСС України у Вінницькій області.

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 24.05.2017 року № 34 постановлено забезпечити попередження працівників виконавчих дирекцій ФССНВ та ФССзТВП та їх робочих органів про зміну істотних умов праці до 01.06.2017 року, запропонувати посади працівникам до 30.06.2017 року, забезпечити переведення (за згодою) працівників до виконавчої дирекції Фонду та їх робочих органів до 01.08.2017 року.

Наказом ВД ВОВ ФССзТВП від 30.05.2017 року № 76-ос, встановлено попередити усіх працівників виконавчої дирекції та директорів робочих органів про зміну істотних умов праці з 01.08.2017 року та про їх переведення в УВД ФССУ у Вінницькій області до 31.05.2017 року.

30.05.2017 року роботодавець, ВД ВОВ ФССзТВП, з посиланням на положення ст. 32 КЗпП України, попередив ОСОБА_2 про зміни в організації праці з 01.08.2017 року, а саме про зміну істотних умов праці (про переведення, зміну найменування посади та розміру оплати праці). Попередження містить підпис позивачки датований 30.05.2017 року.

Листом від 21.06.2017 року № 01-103, УВД ФССУ у Вінницькій області запропонувала ОСОБА_2 перейти на роботу в УВД ФССУ у Вінницькій області на посаду «головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту» з 01.08.2017 року з посадовим окладом 4700,00 грн. Запропоновано, у разі згоди, подати заяву до відділу кадрів до 30.06.2017 року. Зазначений лист містить запис про те, що ОСОБА_2 на переведення згодна, але заперечує запропоновану посаду, який датований 29.06.2017 року.

30.06.2017 року позивач письмово звернулась до начальника УВД ФССУ у Вінницькій області та просила письмово повідомити її з приводу запропонованої посади з належним обґрунтуванням.

Листом від 25.07.2017 року № 01-560, УВД ФССУ у Вінницькій області повідомило ОСОБА_2 про те, що посадовий оклад за запропонованою посадою є більшим на 2132,00 грн. за оплату праці по посаді, яку позивачка обіймала раніше.

27.07.2017 року комісією з реорганізації ВД ВОВ ФССзТВП, складено акт про повідомлення ОСОБА_2, відповідно до якого останню повідомлено про те, що відсутність заяви ОСОБА_2 на звільнення в порядку переведення унеможливлює підготовку наказу на її звільнення та переведення. Зазначений акт містить пояснення ОСОБА_2, відповідно до яких остання зазначає про вчинення на неї тиску зі сторони посадових осіб, згодна на переведення в УВД ФССУ у Вінницькій області на посаду начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту, на запропоновану посаду не погоджується, адже такий порядок суперечить вимогам трудового законодавства.

Листом від 27.07.2017 року ВД ВОВ ФССзТВП повідомила ВД ФССзТВП про те, що ОСОБА_2 відмовилась від написання заяви про звільнення в порядку переведення.

31.07.2017 року позивач звернулась до ВД ФССзТВП із заявою, в якій просила у зв'язку із реорганізацією, перевести її на посаду начальника контрольно-ревізійної роботи та аудиту УВД ФССУ у Вінницькій області з 01.08.2017 року.

Листами від 31.07.2017 року № 01-1256, № 01-1257, ВД ВОВ ФССзТВП просила ВД ФССзТВП вирішити питання щодо трудових відносин із ОСОБА_2 згідно чинного законодавства, та звільнити ОСОБА_2 з посади начальника контрольно-ревізійного відділу.

Наказом ВД ФССзТВП від 31.07.2017 року № 397-к, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП 31.07.2017 року у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок змін істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч.1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції рішення суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ВД ФССзТВП від 31.07.2017 року № 397-к про звільнення ОСОБА_2, поновлення її на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП з 01.08.2017 року, є законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції вірно враховано те, що підставою для звільнення позивачки за п. 6 ст. 36 КЗпП України стали зміни в організації виробництва і праці ВД ВОВ ФССзТВП, які в свою чергу призвели не до зміни істотних умов праці позивача при збереженні посади, яку остання обіймала, а до ліквідації посади «начальник контрольно-ревізійного відділу» у зв'язку із її скороченням. Проте, у даному випадку, відсутня обставина продовження роботи позивача за тією ж посадою, як то передбачено ч. 3 ст. 32 КЗпП України, що також виключає наявність змін істотних умов праці. Питання розірвання трудового договору з працівником, посада якого скорочена, повинно вирішуватись не в порядку передбаченому п. 6 ст. 36 КЗпП України, а згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів звертає увагу на ч. 4 ст. 36 КЗпП України, згідно якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з ч. 3 та 4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. (Постанова ВСУ від 23.03.2016 року у справі № 6-2748цс15, Постанова ВСУ від 04.07.2012 року у справі № 6-59цс12).

У зв'язку з чим, суд дійшов вірного висновку про незаконне звільнення позивача на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України.

В той же час, поновлюючи позивача на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу до ВД ВОВ ФССзТВП, суд першої інстанції залишив поза увагою, що на час ухвалення рішення ВД ВОВ ФССзТВП було припинено як юридична особа, а його правонаступником є УВД ФССУ у Вінницькій області. В звязку з цим та з метою належного захисту прав позивача, а також реального виконання рішення суду, позивача слід поновити на раніше займаній посаді, але до правонаступника ВД ВОВ ФССзТВП, іншого відповідача по справі - УВД ФССУ у Вінницькій області.

З огляду на таке, колегія суддів вважає аргументи апеляційної скарги з доповненнями щодо неможливості поновлення позивача на посаді з якої її було звільнено, частково обгрунтованими. Проте, апеляційний суд не може погодитись з іншими аргументами скарги в цій частині, зокрема щодо неможливості поновлення позивача в УВД ФССУ у Вінницькій області, яке є правонаступником приєднаної до нього, а згодом припиненої ВД ВОВ ФССзТВП.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визначенні юридичної особи в якій має бути поновлена позивач на роботі підлягає зміні та поновленні позивача на роботі в УВД ФССУ у Вінницькій області.

Обґрунтованими колегія суддів вважає також висновок суду першої інстанції про стягнення з УВД ФССУ у Вінницькій області моральної шкоди в сумі 2000 грн. на користь позивачки.

Аргументи апеляційної скарги з доповненнями про те, що наказ про звільнення позивачки з посади начальника контрольно-ревізійного відділу видавався ВД ФССзТВП (м. Київ), яка на даний час не припинена, а УВД ФССУ у Вінницькій області взагалі немає ніякого відношення до незаконного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, а тому правових підстав для задоволення позовної вимог про стягнення моральної шкоди з УВД ФССзТВП у суду першої інстанції не було, апеляційний суд вважає безпідставними виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, в редакції чинній на час вирішення справи, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України, в редакції чинній на час вирішення справи).

Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка була попереджена про зміни в організації праці з 01.08.2017 року, а саме про зміну істотних умов праці (про переведення, зміну найменування посади та розміру оплати праці) саме ВД ВОВ ФССзТВП, листами від 31.07.2017 року № 01-1256, № 01-1257, ВД ВОВ ФССзТВП просила ВД ФССзТВП вирішити питання щодо трудових відносин із ОСОБА_2 згідно чинного законодавства та звільнити ОСОБА_2 з посади начальника контрольно-ревізійного відділу.

Таким чином, саме активні дії ВД ВОВ ФССзТВП призвело до винесення незаконного наказу ВД ФССзТВП від 31.07.2017 року № 397-к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника контрольно-ревізійного відділу ВД ВОВ ФССзТВП 31.07.2017 року у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок змін істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Окрім цього, у справі встановлено і визнається сторонами, що ВД ВОВ ФССзТВП, правонаступником якого є УВД ФССУ у Вінницькій області, не було проведено виплату усіх сум при звільненні позивача, а відтак суд першої інстанції правомірно стягнув з УВД ФССзТВП на користь позивача 2000 грн. моральної шкоди, адже у справі встановлено, що така шкода завдана позивачу порушенням її прав, у зв'язку з її незаконним звільненням та не виплатою належних їй грошових сум.

В той же час, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з УВД ФССУ у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 23805,73 гривень без виключення сум по утриманню податків та зборів, судом першої інстанції не повно зясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до помилки в розрахунках, і є підставою для зміни рішення суду.

Так, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату (Постанова ВСУ від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції також про те, що відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_2 за травень-липень 2017 року № 01-1799 від 27.11.2017 року розмір нарахованої заробітної плати за травень 2017 року становить 7821,3 грн. за фактично відпрацьовані 20 днів. Розмір нарахованої заробітної плати за червень 2017 року становить 16201,16 грн. за фактично відпрацьовані 8 днів, при цьому в червні позивачці виплачено матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 7378,02 грн. та за основну відпуску - 4257,92 грн., які є одноразовими виплатами та відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Отже, заробітна плата позивачки за попередні два місяці, які передували звільненню, становить 12386,52 грн. (7821,3 + 4565,22 (16201,16 - 4257,92 - 7378,02) = 12386,52), а з врахуванням фактично відпрацьованих 28 днів за зазначені місяці, середньоденна заробітна плата становить 442,37 грн. Час вимушеного прогулу становить з 01.08.2017 року по 06.12.2017 року. У вказаний період кількість робочих днів склала 90 (серпень - 22, вересень - 21, жовтень - 21, листопад - 22, грудень - 4). З врахуванням розміру середньоденної заробітної плати позивачки, її середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 39813,30 грн. (442,37 х 90).

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з УВД ФССУ у Вінницькій області в рахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, виплатило ОСОБА_2 9473,87 грн. та вихідну допомогу при звільненні в розмірі 6533,70 грн., а тому вищезазначені виплати слід врахувати при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У той же час, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який необхідно стягнути на користь позивача, становить 23805,73 грн. «вказана сума визначена без врахування податків та зборів» (39813,3 грн. - 9473,87 грн. - 6533,7 грн.), оскільки при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2 з суми 39813,30 (з якої не відраховані податки і збори) суд першої інстанції відняв вже виплачені суми 9474,87 та 6533,70 грн. (з яких податки і збори вже сплачені).

З огляну на наведене, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який необхідно стягнути на користь позивача, має становити 19928,12 грн. (39813,3 - 11768,78 (а.с.109) - 8116,40 (а.с.124) = 19928,12). Слід зауважити, стягнутий середній заробіток визначений судом без врахування податків та зборів, які мають бути утримані з цієї суми та сплачені відповідачем згідно з чинним законодавством.

Інші наведені в апеляційній скарзі з доповненнями розрахунки щодо середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 405,82 грн. апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції вірно визначено розмір середньоденної заробітної плати позивачки 442,37 грн., з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Невірним колегія суддів вважає рішення суду і в частині розподілу судових витрат, оскільки УВД ФССУ у Вінницькій області, на час ухвалення рішення судом першої інстанції, було звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях відповідно до п. 18 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 1280 грн. слід компенсувати за рахунок держави (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Ураховуючи положення ч. 13 ст. 141 ЦПК України, УВД ФССУ у Вінницькій області слід компенсувати за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 156,38 грн. (пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги).

Керуючись п. п. 8, 9 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень, ст. ст. 141, 258 ч.4, 259 ч.1, 367, 369, 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу з доповненнями Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області - задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2017 року в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Зодчих, 32, код ЄДРПОУ 41315197) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1)середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19928 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 12 копійок.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2017 року в частині розподілу судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове.

Компенсувати за рахунок держави судовий збір за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2017 року залишити без змін.

Компенсувати за рахунок держави понесені Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 156 (сто п'ятдесят шість) гривень 38 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції

Головуючий Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис О.С. Панасюк

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий А. Ю. Зайцев