Рішення № 72201646, 31.01.2018, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/1426/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2018 року Погребищенський районний суд Вінницької області

у складі: головуючого - судді Бойка А. В.,

з участю секретаря Шуваріної В. А.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Погребище цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Борщагівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, -

Встановив:

12 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, вказуючи, що 03.11.2012р. померла його мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина у виді земельної ділянки площею 3,5759 га, розташованої на території Борщагівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. Оскільки позивач являється спадкоємцем першої черги за законом, він має намір успадкувати ? частки належного спадкодавцю майна, однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину, в зв’язку з втратою правовстановлюючого документа.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частки земельної ділянки площею 1,78795 га, розташованої на території Борщагівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, що належала його матері ОСОБА_4, що померла 03.11.2012р.

Представник Борщагівської сільської ради до суду не з’явився, у телефонному режимі повідомив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти їх задоволення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечила, зазначивши, що вона є дочкою покійної ОСОБА_4. На даний час державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №502654, який засвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,5759 га, розташовану на території Борщагівської сільської ради, про зникнення якого зазначає позивач, знаходиться у неї. Крім того, вважає, що у позові слід відмовити, оскільки позовна заява не відповідає вимогам ЦПК України.

З’ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст.12, ч.1 ст.80 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 є рідною матір’ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

03.11.2012р. ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02.11.2012р. Виконкомом Черемошненської сільської ради Погребищенського району Вінницької області серії І-АМ №242904 (а. с. 7).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №502654, виданого 04.08.2005р. Погребищенською районною державною адміністрацією, ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 3,5759 га, розташованої на території Борщагівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. (а. с. 9).

Після смерті ОСОБА_4 на вищевказану земельну ділянку відкрилася спадщина, спадкоємцями першої черги за законом якої є позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 як діти спадкодавця.

Реалізовуючи своє право на спадщину позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері, однак постановою державного нотаріуса №394/02-31 від 10.10.2017 у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа (а. с. 4).

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно зі ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. Про судову практику у справах про спадкування, відповідачами у таких справах є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог статті 264 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та інше.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Відповідач у судовому засіданні заявила, що не оспорює право позивача на частину у спадковому майні, однак підстави позову не відповідають дійсності, оскільки державний акт знаходиться у неї.

При цьому представник позивача стверджував, що оригінал правовстановлюючого документу на спадкову земельну ділянку втрачений, що перешкоджає оформленні права власності.

З огляду на це, заявляючи суду про існуючі перешкоди в оформленні права на спадщину через втрату правовстановлюючого документа, позивач мав би заявити вимоги до відповідача ОСОБА_3 про зобов'язання її надати такі документи, і саме такий позов був би належним способом захисту порушених прав у відносинах з відповідачем.

Будь-яких доказів того, що відповідач відмовлялася передати позивачу оригінал правовстановлюючих документів на спадкове майно, чим перешкоджала йому в оформленні права власності, позивачем суду не надано, як не надано доказів того, що позивач взагалі звертався до відповідача з цього приводу.

При цьому, відповідач суду пояснила, що оригінал державного акту знаходиться у неї, заяву про прийняття спадщини вона подала у встановлений законом строк та має намір у майбутньому надати його нотаріусу для оформлення права власності.

Крім того, виходячи з усіх наведених вище підстав, додатково зауважуючи про відсутність серед матеріалів справи доказів звернення позивача до компетентних органів про відновлення втрачених правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку та відмови у відновленні даного документу, суд вважає, що позивачем не надано достатніх доказів, що іншим способом не можливо відновити правовстановлюючий документ та визнати право власності на спадкове майно, як тільки в судовому порядку.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем не доведено підстав позову, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Оскільки позов не задовольняється суд залишає судові витрати на рахунку позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Борщагівської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09.02.2018р.

Суддя