Рішення № 72200296, 06.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2018Справа № 910/22490/17Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства"Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА"

про стягнення 80 708,47 грн.

за участю представників:

від позивача: Фенканіна Я.О. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА" про стягнення 80 709,47 грн., з яких: 79449,16 грн. - заборгованість, 126,83 грн. - 3% річних, 1132,48 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору №518 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 20.07.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22490/17 та призначено до розгляду на 16.01.2018.

12.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення та документи по справі.

У судове засідання 16.01.2018 з'явився представник позивача та надав усні пояснення щодо розгляду справи в порядку cпрощеного позовного провадження.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2018 не з'явився.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, на підставі частини 1 статті 247 ГПК України, судом вирішено здійснювати розгляд справи № 910/22490/17 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, засідання у справі призначено на 06.02.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 06.02.2018 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений ухвалами суду від 14.12.2017 та від 16.01.2018, направленими на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 14.12.2017 вручена відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим поверненням з відміткою про вибуття адресата за адресою місцезнаходження.

Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 16.01.2018 до суду не повернулось. Як вбачається з витягу з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта", 24.01.2018 поштове повідомлення №01030 4514926 2 не було вручене під час доставки, про що вказано: "невдала спроба вручення (не вручене під час доставки): інші причини".

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 16.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 06.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.07.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДА" (орендар), а також отримувачем коштів - Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (підприємство) було укладено договір № 518 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 03.07.2012 № 122 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль № 1), для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.1. договору, об'єктом оренди є частина переходу визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрометротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 115,5 кв. м., згідно з викопіюванням схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно із п. 2.3. договору, опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору.

В пункті 2.4 договору зазначено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Пунктом 3.1 договору встановлено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ: 291,03 грн. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 33 723,00 грн.

05.11.2013 між сторонами укладено договір № 1 про внесення змін до Договору в якому змінили розмір орендної плати, а саме: без ПДВ - 95,87 грн. з 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 11 073, 13 грн.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - КП "Київський метрополітен" починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта з оренди.

У відповідності до п. 3.6. договору, орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

В пункті 7.6 договору оренди сторони погодили, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди підприємству у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

На виконання умов договору орендодавцем було передано відповідачу в оренду частину переходу на станції метро "Нивки" (східний вестибюль № 1), загальною площею 115,5 кв. м, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 20.07.2012 року.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 05.05.2012 року до 03.05.2015 року (п. 9.1. договору).

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання з орендної плати у період з вересня по листопад 2017 року, у зв'язку із чим за вказаний період у відповідача утворилась заборгованість у сумі 79449,16 грн.

У зв'язку із простроченням грошових зобов'язань за договором оренди, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 1132,48 грн. та 3% річних у розмірі 126,83 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов'язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором № 518 від 20.07.2012, надав відповідачу частину переходу, що перебуває на балансі КП "Київський метрополітен", загальною площею 115,5 кв.м., розташованого за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль № 1), про що свідчить акт приймання-передачі майна в оренду від 20.07.2012.

Згідно із актом приймання-передачі майна від 03.01.2018 відповідач повернув орендоване приміщення орендодавцю.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що у період з вересня по листопад 2017 року відповідач користувався об'єктом оренди - частиною переходу, що перебуває на балансі КП "Київський метрополітен", загальною площею 115,5 кв.м., розташованого за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль № 1), то суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахована орендна плата за фактичне користування об'єктом оренди за період з вересня по листопад 2017 року у розмірі 79449,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 20 числа наступного місяця.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати за користування об'єктом оренди у період з вересня по листопад 2017 року.

Оскільки невиконане зобов'язання за договором у розмірі 79449,16 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє повністю позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 79449,16 грн.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1132,48 грн. пені та 126,83 грн. 3% річних.

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За системним аналізом вищенаведених положень чинного законодавства пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами п. 6.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивачем нарахована пеня за загальний період з 21.10.2017 по 04.12.2017.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення встановлено в ст. 631 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2015 у справі № 910/26000/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016, у позовних вимогах ТОВ "Да" про визнання договору оренди № 518 від 20.07.2012 продовженим було відмовлено та судом встановлено, що договір припинив свою дію 03.05.2015.

Згідно із ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки договір припинив свою дію за винятком його п. 3.5, виходячи з того, що неустойка (пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, а забезпечене пенею зобов'язання припинилось, правові підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення 1132,48 грн. пені відсутні.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1132,48 грн., оскільки нарахування пені здійснено після закінчення строку дії договору.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 21.10.2017 по 04.12.2017, суд встановив, що останній є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 126,83 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА" (04209, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ ДНІПРА, будинок 26, квартира 53; ідентифікаційний код 24595438) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ. Проспект Перемоги, буд. 35, ідентифікаційний код 03328913) заборгованість по орендній платі у розмірі 79449,16 грн., 3% річних у розмірі 126,83 грн. та судовий збір у розмірі 1577,55 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 13.02.2018.

Суддя С.О. Турчин