Рішення № 72200130, 13.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2018Справа № 910/21955/17Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд"

до Фізичної особи підприємця Карцелюби Юлії Олегівни

про стягнення 6 911,41 грн.

Представники сторін:

не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця Карцелюби Юлії Олегівни (відповідач) про стягнення 6 911,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання умов договору поставки №18/2-11-16 від 18.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21955/17 та призначено до розгляду на 16.01.2018.

19.12.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

11.01.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору.

16.01.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що станом на 16.01.2018 загальна ціна поставленого та неоплаченого товару складає 5347,98 грн., але вказана сума не підлягає оплаті, у зв'язку з тим, що строки сплати не настали. Оскільки строки оплати поставленого товару не настали, то вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат, за твердженням відповідача, також є необґрунтованими.

Представник позивача в судове засідання 16.01.2018 не з'явився.

У судове засідання 16.01.2018 з'явився представник відповідача та надав усні пояснення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

В пункті 9 частини 1 статті Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) вказано, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 постановлено здійснювати розгляд справи №910/21955/17 у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 06.02.2018.

У судове засідання 06.02.2018 представники сторін не з'явились.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Представники сторін належним чином повідомлялись про дату час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштового відправлення.

У матеріалах справи наявне клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" (далі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Карцелюбою Юлією Олегівною (далі - покупець) укладено договір поставки товару № 18/2-11-16 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник протягом строку дії даного договору передає у власність покупцю товар, а покупець на умовах та в порядку, визначених цим договором, оплачує товар в асортименті та кількості, за узгодженими цінами, вказаними в накладних, і приймає товар на їх підставі.

Згідно з п. 1.2. договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Накладні мають статус специфікацій, визначену п. 2 ст. 266 Господарського кодексу України та вважаються невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до положень п. 2.2. договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах: оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній поступово, шляхом щомісячного перерахування постачальнику грошових коштів по мірі реалізації товару з моменту підписання уповноваженим представником покупця накладної на партію товару. Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі в безготівковому порядку. Звіт про реалізацію товару покупець надає в письмовому вигляді наприкінці кожного місяця на електронну адресу постачальника у від сканованому вигляді за підписом уповноваженої особи та печаткою покупця. У випадку відсутності реалізації товару покупець надсилає пустий звіт про реалізований товар в ті самі строки та в такому ж порядку, який зазначено вище, за підписом уповноваженої особи. Покупець зобов'язаний оплатити вартість реалізованого товару протягом 10 днів з моменту надання звіту.

Положеннями п. 9.1, 9.2 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками зі строком чинності в один рік. У разі, якщо сторони не заявили про своє бажання розірвати договір не пізніше ніж за 20 календарних до моменту спливу терміну чинності договору, він вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу, а останнім прийнято товар на суму 8 687,99 грн., що підтверджується видатковою накладною № 00003656 від 23.11.2016, яка підписана обома сторонами та скріплена печатками.

Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару виконано частково на суму 3340,01 грн., у зв'язку із чим заборгованість відповідача становить 5 347,98 грн.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 744,62 грн. - пені, 668,49 грн. - втрат від інфляції, 150,32 грн. - 3 % річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 00003656 від 23.11.2016 підтверджується факт поставки позивачем відповідачу та прийняття останнім товару на суму 8 687,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач лише частково оплатив товар на суму 3340,01 грн., у в'язку з чим заборгованість становить 5347,98 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив, що сума поставленого та неоплаченого товару становить 5 347,98 грн., однак зазначив, що строк оплати на вказану суму не настав.

Суд вважає вказані твердженні відповідача безпідставними, з огляду на наступне.

Так, п. 2.2 договору встановлено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах: оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній поступово, шляхом щомісячного перерахування постачальнику грошових коштів по мірі реалізації товару з моменту підписання уповноваженим представником покупця накладної на партію товару. Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі в безготівковому порядку. Звіт про реалізацію товару покупець надає в письмовому вигляді наприкінці кожного місяця на електронну адресу постачальника у від сканованому вигляді за підписом уповноваженої особи та печаткою покупця. У випадку відсутності реалізації товару покупець надсилає пустий звіт про реалізований товар в ті самі строки та в такому ж порядку, який зазначено вище, за підписом уповноваженої особи. Покупець зобов'язаний оплатити вартість реалізованого товару протягом 10 днів з моменту надання звіту.

При цьому, відповідно до п. 3.1 договору, покупець зобов'язаний щомісячно надавати звіт про реалізований товар та оплачувати вартість реалізованого товару.

Тобто, обов'язок з надсилання звіту про залишки нереалізованого товару лежить саме на відповідачу і останній повинен доводити факт наявності нереалізованого товару та факт направлення позивачу звітів про залишки товару.

Однак, матеріали справи не містять жодного доказу як направлення відповідачем позивачу звітів про залишки товару, так і наявності у відповідача нереалізованого товару на суму 5 347,98 грн.

Враховуючи положення п. 2.2 договору, суд дійшов висновку, що сторонами договору поставки визначено строк виконання грошового зобов'язання покупцем лише щодо товару, який був реалізований останнім, втім, умов про порядок та строки розрахунку за товар, який поставлений, однак не реалізований, договір поставки не містить.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин, оскільки строк оплати товару та механізм його визначення умовами договору належним чином не визначено, суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Однак, вказані положення підлягають застосуванню з урахуванням обов'язку відповідача щомісячно надавати звіт про реалізований/нереалізований товар.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки товар поставлено 23.11.2016, то відповідач повинен був до 23.12.2016 або направити звіт про реалізований/нереалізований товар, або здійснити оплату товару.

З урахуванням викладеного та змісту умов договору, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем не надано доказів направлення щомісячного звіту про реалізований товар, не надано доказів реалізації або нереалізації товару на суму 5 347,98 грн. після закінчення одного місяця з моменту поставки, строк виконання зобов'язання настав 23.12.2016, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 24.12.2016.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 5347,98 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 5347,98 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 744,62 грн. пені, нарахованої за період з 23.12.2016 по 23.06.2017, 668,49 грн. втрат від інфляції за період з 23.12.2016 по 30.11.2017 та 150,32 грн. 3 % річних за період з 23.12.2016 по 30.11.2017.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати поставлений товар передбачена у п. 6.3 договору.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем невірно визначено момент прострочення виконання грошового зобов'язання. За розрахунком суду, здійсненим за період з 24.12.2016 по 23.06.2017, розмір пені становить 721,23 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, за період з 24.12.2016 по 30.11.2016 судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та 3% річних є більшими, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, оскільки згідно із приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 668,49 грн. та сума 3% річних у розмірі 150,32 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця Карцелюби Юлії Олегівни (03150, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, кв. 414, код 31023578) 5347,98 грн. основного боргу, 721,23 грн. пені, 150,32 грн. 3% річних, 668,49 грн., інфляційних втрат та 1594,59 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.02.2018.

Суддя С.О. Турчин