Постанова № 72198562, 13.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Шевчук О.П.

№ 22-ц/796/ 1671/2018 Доповідач Кравець В.А.

Справа № 754/15907/17

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кравець В.А.,

суддів: Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Виноградової А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, присуджених рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року позов повернуто для подання до належного суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду про повернення позовної заяви, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та передати питання про відкриття провадження у справі на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Вказує на те, що висновок суду першої інстанції є неправильним внаслідок обмеженого тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства, що порушує права особи на звернення до суду. Також посилається на те, що питання порушення правил підсудності при подачі позовної заяви за місцем проживання позивача вже було предметом розгляду Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який задовольнив касаційну скаргу та зробив висновок, що "...позови про стягнення аліментів (всі вимоги, пов'язані з невиконанням обов'язку по утриманню ст. 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України), можуть пред'являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача."

Позивач вважає, що позов в цій цивільній справі був пред'явлений з підстав, передбачених ст. 196 СК України і є пов'язаним саме з виконанням відповідачем свого обов'язку по утриманню, а отже такий позов міг бути пред'явлений за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заву, суд виходив з того, що предметом позову є не стягнення аліментів, а стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, а, отже, позивачкою при подачі позовної заяви було порушено правила підсудності, за якими позов необхідно було пред'явити в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування відповідача.

Колегія переглядає ухвалу з урахуванням чинності ЦПК України на час вирішення питання про відкриття провадження.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Основні норми про підсудність у цивільному процесі містяться в главі 2 ЦПК України.

Згідно статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

За правилами загальної підсудності, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживанняабо за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Частина 1 статті 110 ЦПК України визначає вичерпний перелік позовних заяв, які можуть бути пред'явлені за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, а саме: позови про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства, позови, що виникають з трудових правовідносин.

Цією статтею не передбачено підсудність за вибором позивача для вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення аліментних платежів, що не є тотожним стягненню аліментів.

Установлено, що позови про стягнення аліментів розглядаються в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог, передбачених ч.1 ст.109, ч.1 ст.110 ЦПК.

Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (ч. 5 ст.121 цього Кодексу).

З урахуванням того, що предметом позову є не стягнення аліментів, а стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, суд вірно виходив з того, що позивачкою при подачі позовної заяви було порушено правила підсудності, оскільки у даному випадку позов має бути пред'явлений в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2018 року.

Головуючий: Судді: