Ухвала суду № 72198499, 07.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Присяжнюка О.Б.

суддів Глиняного В.П., Паленика І.Г.

при секретарі Зайчишиній Т.В.

за участю прокурора Анпілогова Б.Ю.

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу директора ТОВ «Український комерційний інститут інформатики» ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого СУ Головного управління Національної поліції у місті Києві Вербієць А.С. та накладено арешт на майно, а саме на об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 32-А, право власності на який зареєстроване за ТОВ «Український комерційний інститут інформатики».

Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що слідчим доведена наявність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

В апеляційній скарзі директора ТОВ «Український комерційний інститут інформатики» ОСОБА_3, просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною, оскільки постановлена без повного, всебічного і об'єктивного дослідження наданих суду матеріалів. Так, ОСОБА_3 посилається на відсутність підстав для накладення арешту на майно ТОВ «Український комерційний інститут інформатики», оскільки вважає, що стороною обвинувачення не надано достатніх доказів, які б вказували на обґрунтованість підозри. Крім того, на думку апелянта, слідчим не доведено розмір можливої конфіскації майна, або розмір можливої завданої шкоди і цивільного позову та осіб, яким цю шкоду завдано.

Також, апелянт вказує на своєчасність оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на ті обставини, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення його власника, а копію постановленого судом рішення ним було отримано 01 грудня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників власника майна, які підтримали подану апеляційну скаргу і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення його власника, а копію постановленого судом рішення ним було отримано 01 грудня 2017 року та 05 грудня 2017 року подано апеляційну скаргу, колегія суддів, виходячи з положень ст. 395 КПК України, погоджується з доводами апелянта щодо своєчасності оскарження ухвали слідчого судді.

Що стосується посилань апелянта на не законність і не обґрунтованість ухвали слідчого судді, то колегія суддів, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого про арешт майна, вважає їх безпідставними з огляду на такі обставини.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, слідчим управлінням ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100000001114 від 26 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Згідно доводів клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що 06 вересня 2017 року невстановлені досудовим розслідуванням особи шахрайським шляхом на підставі підробленого (нікчемного) договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 26 січня 2008 року здійснили державну реєстрацію права власності на цей об'єкт, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 32-А за ТОВ «Український комерційний інститут інформатики», який перебував на праві господарського відання за КП «Спецжитлофонд» та належав територіальній громаді міста Києва, в наслідок чого спричинено майнову шкоду в особливо великих розмірах.

Постановою старшого слідчого СУ ГУНП у місті Києві Вербієць А.С. від 27 жовтня 2017 року об'єкт незавершеного будівництва, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 32-А, визнано речовим доказом.

Звертаючись з клопотанням про арешт вказаного майна, слідчий зазначив, що метою застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження цього майна як речового доказу.

Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на зазначене в ньому майно.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо даних, які вказують на ті обставини, що об'єкт незавершеного будівництва, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 32-А, є об'єктом кримінального правопорушення, а тому відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу того, що слідчим суддею при вирішенні питання про накладення арешту на майно не було враховано співрозмірності завданих збитків та розміру можливої конфіскації майна, то слід зазначити, що, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, дані обставини з'ясовуються при накладенні арешту на майно з метою забезпечення відшкодування завданих збитків (цивільного позову) та конфіскації майна, як виду покарання.

В даному випадку, метою арешту майна є збереження його як речового доказу, а тому необхідною умовою для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з цією метою, є наявність у нього ознак передбачених ст. 98 КПК України. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подана апеляційна скарга, за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СУ Головного управління Національної поліції у місті Києві ВербієцьА.С. та накладено арешт на майно, а саме на об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 32-А, право власності на який зареєстроване за ТОВ «Український комерційний інститут інформатики», залишити без зміни, а апеляційну скаргу директора ТОВ «Український комерційний інститут інформатики» ОСОБА_3 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: Присяжнюк О.Б. Глиняний В.П. Паленик І.Г.

Справа № 11-сс/796/34/2018 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанціїХоменко О.Л.

Доповідач Присяжнюк О.Б.