Рішення № 72192658, 08.02.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/8066/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 року Рівненський міський суд

в особі судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Соломон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, треті особи ОСББ «Князь», Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №131 від 08 вересня 2015 року в частині доповнення пунктом 784,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд з позовом до Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №131 від 08 вересня 2015 року в частині доповнення пунктом 784 звернувся ОСОБА_1.

Під час судового розгляду справи судом було залучено у якості третіх осіб ОСББ «Князь» та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просять суд їх задоволити та визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №131 від 08 вересня 2015 року «Про внесення змін та доповнень у перелік нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м.Рівного в особі Рівненської міської ради» в частині доповнення пунктом 784 про включення приміщень площею 61,20 кв.м. за адресою вулиця Князя Острозького, будинок 14 в м.Рівне до переліку нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м.Рівного.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні в зв’язку з недоведеністю позивачем позовних вимог.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСББ «Князь» вимоги позивача підтримала, просить суд позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві та доповненнях до неї.

В судовому засіданні представник третьої особи Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог та підтримала позицію представника відповідача.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 кім.47.

27 січня 2014 року вказану кімнату в гуртожитку позивач приватизував.

Гуртожиток, у якому проживає позивач, був збудований за кошти та для потреб ПАТ «Рівнеазот» як гуртожиток для тимчасового проживання працівників останнього.

Згідно рішення Рівненської міської ради №3141 від 04 липня 2013 року вказаний гуртожиток, за виключенням нежилих приміщень площею 81,5 кв.м., було прийнято в комунальну власність м.Рівне та передано на баланс ЖКП «Сонячне».

З дослідженого в судовому засіданні рішення Рівненської міської ради від 10 квітня 2014 року №3909 про передачу на баланс ОСББ «Князь» гуртожитку на вул.Князя Острозького, 14, який перебуває на балансі житлово-комунального підприємства «Сонячне» вбачається, що ЖКП «Сонячне» передати гуртожиток на вул.Князя Острозького, 14 на баланс ОСББ «Князь» згідно з актом приймання-передачі.

З дослідженого в судовому засіданні акту прийняття-передачі об’єкта в управління (з балансу) від 24 квітня 2014 року вбачається, що було передано, приміщення (орендарі) площею 59,5 кв.м., а саме приміщення першого поверху (літер. А-1, згідно технічного паспорта будівлі) №36 (зал), площею 52,2 кв.м., приміщеня №25 (кабінет), площею 7,3 кв.м.

Як пояснив в судовому засіданні позивач, дані приміщення після передачі гуртожитку для ОСББ, мешканці гуртожитку планували використати, як колясочні, оскільки при плануванні забудови гуртожитку такі не були передбачені, а на даний час в гуртожитку зареєстровано 126 дітей.

Орендарі даних приміщень повідомили, що вказані приміщення не належать та не перебувають у спільній сумісній власності мешканців гуртожитку, а належать до комунальної власності міста.

Згідно відповіді, отриманої позивачем від Рівненської міської ради №К-1125/16 від 12 квітня 2016 року, приміщення площею 61,2 кв.м. віднесено до нежитлових, а їх балансоутримувачем є ОСББ «Князь». До листа додавалось рішення ВК РМР №131 від 08 вересня 2015 року.

Таким чином, вказаним рішенням до нежитлових віднесено приміщення першого поверху (літер. А-1, згідно технічного паспорта будівлі): приміщення №36 (зал) площею 52,2 кв.м., приміщення №25 (кабінет) площею 7,3 кв.м., приміщення №24 (підсобка) площею 1,7 кв.м.

Відповідно до технічного паспорту на будівлю гуртожитку за адресою м.Рівне, вул.Кн.Острозького, 14 (раніше вул.50 лет СССР), що був складений КопК, в загальних відомостях про будинок були відсутні відомості щодо існування в даному гуртожитку торгових, промислових, установчих приміщень.

Відповідно до поверхового плану будівлі гуртожитку, що був виготовлений станом на 18 червня 1974 року, а також журналу внутрішніх обмірів, що є невідємною частиною цього плану, оспорювані приміщення числяться за №47 (площею 69,1 кв.м.) – як зал, №1 (площею 8,2 кв.м.) – кладовка, №35 (площею 1,5 кв.м.) – вмивальник. Всі дані приміщення по фактичному використанні площі відносяться до службових.

Тобто, з моменту побудови даної будівлі – гуртожитку, оспорювані приміщення не були призначені для використання їх як нежитлових окремих приміщень, а навпаки, передбачались, як допоміжні.

Відповідно до технічного паспорту №66506, оспорювані приміщення числяться за наступними №36 (площею 52,2 кв.м.) – зал, та в призначенні приміщення вказано, як основна площа, №25 (площа 7,3 кв.м.) – кабінет, підсобна площа, №24 площа 1,7 кв.м.) – підсобна. Проте, на дані приміщення в експлікації внутрішніх площ до плану будівель не визначено чіткої групи, до якої можуть бути віднесені дані приміщення.

Суд вважає рішення ВК РМР №131 від 08 вересня 2015 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого Постановою КМУ №891 від 06 листопада 1995 року (далі – Положення) передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду у тому числі гуртожитки. Разом з відомчим житловим фондом, відповідно до п.3 Положення, передаються відповідним комунальним підприємствам зовнішні мережі електро, тепло, газо, водопостачання і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).

Відомчий житловий фонд є складовою житлового фонду України та має цільове призначення – забезпечити житлом, як правило, осіб, які перебувають у трудових відносинах з певним підприємством, організацією чи установою.

Складові житлового фонду визначено ст.4 ЖК України. В той же час до житлового фонду, відповідно до ч.3 ст.4 ЖК України не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Таким чином, передачі в комунальну власність підлягає виключно житловий фонд та будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (тобто допоміжні приміщення).

Отже, при передачі гуртожитку від ПАТ «Рівнеазот» в комунальну власність міста, згідно рішення РМР №3141 від 04 липня 2013 року та акту приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, в комунальну власність було передано виключно житловий фонд та будівлі, призначені для обслуговування цього фонду. Нежитлові приміщення, згідно п.1 рішення РМР №3141 від 04 липня 2913 року у комунальну власність не передавалися та не могли бути передані, оскільки це прямо суперечить нормам Положення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та Законами України.

Жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що приймаючи в комунальну власність житловий фонд та будівлі, призначені для обслуговування цього фонду, орган місцевого самоврядування має право самостійно відносити частину приміщень до нежитлових, а тим паче набути права власності на них.

Таким чином, при прийнятті оспорюваного рішення ВК РМР орган місцевого самоврядування вийшов за межі наданих йому повноважень та обмежив право мешканців гуртожитку на володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями.

В той же час, на баланс ОСББ «Князь» було передано допоміжні приміщення загальною площею 651,8 кв.м., в тому числі орендарі 59,5 кв.м.,що прямо передбачено в акті приймання-передачі об’єкта в управління з управління (з балансу) від 24 квітня 2014 року.

Відповідно до п.в.10 ДБН В.2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення до складу обов’язкових техніко-економічних показників по житловому будинку включають: площу ділянки; площу забудови; поверховість; умовну висоту будинку; кількість квартир у будинку, у тому числі: однокімнатних, двокімнатних і більше; площу квартир у будинку; площу літніх приміщень (підрахована згідно з В.2); загальну площу квартир у будинку; площу вбудованих нежитлових приміщень; загальний будівельний об’єм усього, у тому числі: вище позначки+-0.00; нижче позначки +-0.00; питому теплову потужність опалення.

Таким чином, при передачі гуртожитку на утримання ОСББ «Князь» згідно акту прийняття-передачі від 24 квітня 2014 року, нежитлові приміщення як таке не передавалися та не могли бути передані, оскільки вони не приймалися в комунальну власність міста. Площа нежитлових приміщень гуртожитку окремо не визначена та не міститься в обов’язкових техніко-економічних показниках по гуртожитках.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в процесі приватизації громадяни набувають права власності на житлові приміщення в гуртожитках та на допоміжні приміщення, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування його мешканців.

Згідно положень ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язанні брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частики у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»: допоміжні приміщення у гуртожитку – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні (поза кімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежитлові приміщення у гуртожитку – приміщення адміністративного, господарського та іншого призначення (для проведення культурно-масових заходів та навчання, спортивних занять, відпочинку, громадського харчування, медичного і побутового обслуговування тощо), які входять до житлового комплексу гуртожитку, але не належать до житлових приміщень і є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» норми якого, відповідно до ст.2 вказаного закону застосовуються до відносин, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов’язків власників житлових та нежитлових приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»: допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення літів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення – ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, не належить до житлового фонду і є самостійним об’єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку – приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди і його прибудинкова територія.

Таким чином, визначальним моментом для віднесення приміщення до допоміжного є їх призначення, а саме забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Крім того, нежитлові приміщення мають бути ізольованими та виступати самостійними об’єктами нерухомого майна для цивільно-правових відносин.

Спірні приміщення не є ізольованими, до них окремо немає входу, не оснащені санвузлом, окремим підключенням електроенергії, водопостачання, тощо.

У одному із спірних приміщень розміщено люк для доступу до системи опалення будинку. Факт наявності такого люку було виявлено лише 12 лютого 2016 року під час прориву на трубопроводі опалення.

14 березня 2016 року відповідно до висновку №47ю про технічний стан об’єкта нерухомого майна – будівлі гуртожитку, згідно проведеного обстеження було виявлено, що в приміщенні №36 згідно п/плану від 24 жовтня 2013 року влаштовано люк в техпідпілля підвалу, висотах техпідпілля h=1,00 м. По підвалу проходять труби для забезпечення будівлі гуртожитку теплопостачанням. Відповідні зміни були відображені в технічному паспорті на будівлю.

Іншого доступу для належної експлуатації системи опалення гуртожитку не існує та не передбачено. Таким чином, приміщення №36 є допоміжним, оскільки забезпечує та призначене для належної експлуатації гуртожитку.

Інше приміщення е це кладовка, яка орендується під перукарю.

У рішенні Конституційного суду України від 2 березня 2004 року №4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.н.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно х приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення ОСББ, вступу до нього.

Як зазначено у п.1 рішення Конституційного суду України від 09 листопада 2011 року №14-ра/2011 в аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-ХІІ зі змінами, необхідно розуміти так, що власники дво або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Так, згідно визначень, наведених у ст.1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходинкові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення), а нежитлове приміщення – це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду та нежитлових приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (правова позиція викладена в ухвалі Вищого СУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року у справі №6-4651св12).

Допоміжні та нежитлові приміщення являються собою різні частини багатоквартирного будинку, які відрізняються між собою своїм призначенням, а тому для правильного вирішення спору, необхідно встановити, чи є це приміщення допоміжним, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Таким чином, з технічних паспортів на будівлю гуртожитку є очевидним, що при плануванні та побудові будівлі, серед приміщень не передбачалося окремих нежитлових приміщень, а лише допоміжні приміщення, що використовувалися для експлуатації та нормального побутового функціонування мешканців даного гуртожитку.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення порушує право позивача, як спільної сумісної власності, надане йому Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Тобто позивач з іншими мешканцями гуртожитку є співвласником спірних приміщень, а спірне рішення відповідача позбавляє його такого права.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими, доведеними, не спростованими відповідачем, а тому вони підлягають до повного задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, ст.4 ЖК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, треті особи ОСББ «Князь», Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №131 від 08 вересня 2015 року в частині доповнення пунктом 784 – задоволити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №131 від 08 вересня 2015 року «Про внесення змін та доповнень у перелік нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м.Рівного в особі Рівненської міської ради» в частині доповнення пунктом 784 про включення приміщень площею 61,20 кв.м. за адресою вулиця Князя Острозького, будинок 14 в м.Рівне до переліку нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м.Рівного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя :