Постанова № 72191896, 06.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/794/17 Номер провадження 22-ц/786/394/18Головуючий у 1-й інстанції Антонов А. А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернятко-Полтава", треті особи Відділ у районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Скороходівська селищна рада Чутівського району Полтавської області, про визнання договору оренди землі недійсним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернятко-Полтава про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_2, оскарживши його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, прохає скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про задоволення його позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що у 2012 р. між ним та відповідачем було укладено два договори оренди землі терміном на 5 та 6 років, які за його згодою були підписані іншою особою, та за якими він отримував орендну плату. Крім цього, ним була надана згода на внесення змін до цих договорів оренди (п. 8) щодо збільшення розміру орендної плати. Термін дії договорів на той час ще не сплив. В подальшому він дізнався, що у 2016 р. були укладені нові договори оренди, які були підписані батьком його дружини, на укладення яких він згоду не надавав та про їх існування йому не було відомо до серпня 2017 р., хоча орендну плату за 2016 р. він отримав у більшому розмірі. Після отримання примірників договорів від 2012 р. та 2016 р. відповідач примусив його поставити підписи на належних йому примірниках договорів оренди від 2016 р. поряд з підписами, які були вчинені батьком дружини позивача.

Вважає, що вказані договори оренди від 2016 р. були укладені обманним шляхом, згоду на їх укладення він не надавав та їх не підписував, тому вони мають бути визнані недійсними.

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, п. 9 статті 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень якого передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серіяНОМЕР_1 від 23.10.2002 р. та серія НОМЕР_2 ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 3.35 га. та 0.33 га. відповідно, розташованих на території Зеленківської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.16, 17).

01.09.2012 р. між позивачем та ТОВ «Зернятко-Полтава» був укладений договір оренди земельної ділянки площею 3,35 га строком на 5 років, в якому в пункті 8 встановлений розмір орендної плати в розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня кожного року, за який нараховується орендна плата, що відповідає сумі 4814 грн. 58 коп. В січні 2016 р., ОСОБА_2, який перебував за межами країни, зателефонувала дружина і повідомила, що відповідач пропонує збільшити розмір орендної плати в сторону її збільшення шляхом укладення нового договору. Позивач погодився на вказану пропозицію, дозволивши батькові дружини, від його імені підписати відповідний договір згідно з яким надав відповідачу ТОВ «Зернятко-Полтава» в оренду строком до 31.12.2025 р. належну йому земельну ділянку площею 3, 35 га. Відповідно до умов договору розмір орендної плати складає 13566 грн. Після повернення наприкінці 2016 року, позивач ОСОБА_2 власноруч підписав договір оренди від 01.01.2016 року та отримав його копію. 06.12.2016 року вказаний вище договір зареєстрований державним реєстратором Скороходівської селищної ради Чутівського району, Полтавської області (а.с. 14). Орендну плату за договором, укладеним 01.01.2016 року, за вказівкою позивача за 2016 рік отримала його мати, а за 2017 рік - позивач ОСОБА_2.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження введення його в оману щодо умов договору, а також, що після переукладення батьком дружини договору оренди, позивач схвалив вказану угоду, підписав її та отримав оренду плату в розмірі, визначеному договором оренди від 01.01.2016 року.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, враховуючи наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частинами 1-5 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною першої статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Строком договору, згідно ст. 631 ЦК України, є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до статей 1, 13 та 30 Закон України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Приймаючи до уваги те, що позивач ОСОБА_2 підписав текст договору оренди від 01.01.2016 року, отримав його копію та в подальшому оренду плату відповідно до умов вказаного договору, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання даного договору недійсним. При цьому суд вірно врахував відсутність доказів введення позивача в оману та наявність умислу з боку відповідача, зважаючи на те, що ОСОБА_2 перед підписанням договору мав можливість ознайомитись з його умовами, а в разі незгоди - відмовитися від підписання.

Судова колегія не погоджується з доводами апелянта щодо недійсності договору оренди з підстав підписання його особою, яка не була уповноважена на здійснення цих дій, оскільки вказане спростовується самим позивачем, який пояснив, що він самостійно, після повернення на територію України, підписав договір та отримав його примірник. Після підписання позивачем договору оренди від 01.01.2016 року, він пройшов державну реєстрацію, що підтверджується поясненнями представника відповідача та наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382-384, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосереднього до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 13.02.2018 р.

Головуючий суддя /підпис/ О.В.Чумак

Судді /підпис/ Ю.В.Дряниця

/підпис/ Л.І.Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області О.В.Чумак