Вирок № 72190082, 19.01.2018, Старобільський районний суд Луганської області

19.01.2018431/3790/17/916/2018

ЄУН 431/3790/17

Провадження № 1-кп/431/48/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 року. Старобільський районний суд

Луганської області

у складі: головуючого - судді Озерова В.О.,

за участю: секретаря Дубініної А.С.,

прокурора Бахтізіна Є.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Старобільського районного суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, маючого на своєму забезпеченні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, з 31 березня 2014 року по 30 вересня 2014 року військовослужбовця військової частини 9938, патрульного-водія відділу прикордонної служби «Красна Талівка» Луганського прикордонного загону, старшого солдата, працюючого молодшим оператором ОККО «Рітейл», проживаючого на ІНФОРМАЦІЯ_4, у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України,

встановив:

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення за наступних обставин.

31 березня 2014 року, відповідно до Законів України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Вовчанським РВК Харківської областіОСОБА_1 було прийнято на військову службу під час мобілізації на особливий період та, відповідно до наказу командира військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) № 88-ос від 31 березня 2014 року, призначено на посаду патрульного-водія відділу прикордонної служби «Красна Талівка» Луганського прикордонного загону у військовому званні «старший солдат».

ОСОБА_1 була надана частина щорічної відпустки із строком прибуття 18 вересня 2014 року. Однак, у встановлений термін, а саме 18 вересня 2014 року військовослужбовець військової частини 9938 старший солдат ОСОБА_1 не з’явився із наданої йому відпустки до розташування військової частини 9938 (м. Старобільськ Луганської області). Цей період часу, перебуваючи за межами дислокації військової частини 9938, проводив на власний розсуд за місцем постійного свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, не приймаючи мір для повернення до військової частини 9938. Відповідно до наказу № 102-ос від 30 вересня 2014 року начальника Луганського прикордонного загону старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у зв’язку з службовою невідповідністю.

Таким чином, старший солдат ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року, будучи військовослужбовцем військової частини 9938, всупереч вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи зі злочинним наміром - тимчасово ухилитися від проходження військової служби в умовах особливого періоду, не з’явився вчасно без поважних причин до розташування військової часини 9938 (м. Старобільськ Луганської області), проводячи час на власний розсуд, перебуваючи поза межами військової частини до органів державної влади або правоохоронних органів, в тому числі органів військового управління, про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від неї та його причини, не повідомляв.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 2 ст. 407 КК України, як нез’явлення військовослужбовцем (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця.

17 жовтня 2017 року між прокурором Діденко А.А. та обвинуваченим ОСОБА_1, за участю захисника ОСОБА_2, була укладена угода про визнання винуватості, яка була надана суду в підготовчому судовому засіданні.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений не заперечував своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаявся.

Судом встановлено, що, згідно даної угоди, прокурор Діденко А.А. та обвинувачений ОСОБА_1, за участю захисника ОСОБА_2, дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 407 КК України, істотних для відповідного кримінального провадження обставин, а також про міру покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1700 грн. В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання. Умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України щодо змісту та порядку укладення угоди та Кримінального кодексу України щодо узгодженого виду та міри покарання.

Прокурор Бахтізіна Є.Г., обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_2 просили суд затвердити угоду про визнання винуватості.

Суд, розглядаючи питання про затвердження угоди, виходить з наступного.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, при прийнятті рішення в підготовчому судовому засіданні, суд має право затвердити угоду.

Відповідно п. 2 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена в провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Судом у підготовчому судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України, яке, згідно ст. 12 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Судом з’ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, обвинувачений зможе реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов’язання.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що угода про визнання винуватості, яка була укладена 17 жовтня 2017 року між прокурором Діденко А.А. та обвинуваченим ОСОБА_1, за участю захисника ОСОБА_2, відповідає вимогам КПК України щодо змісту та порядку укладення угоди, закону про кримінальну відповідальність щодо узгодженої міри покарання, укладена добровільно, вона відповідає закону та не порушує права, свободи, інтереси сторін та інших осіб. У зв’язку з цим, суд вважає, що її слід затвердити, призначивши узгоджену сторонами міру покарання.

Процесуальні витрати по справі не значаться.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 475 КПК України, суд

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 17 жовтня 2017 року між прокурором Діденко Антоном Андрійовичем та обвинуваченим ОСОБА_1(РНОКПП НОМЕР_1), за участю захисника ОСОБА_2.

ОСОБА_1визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1700 (одна тисяча сімсот) грн. Одержувач: державний бюджет Старобільського району, р/р 31114106700331, код 21081100 в ГУДКСУ Луганської області, МФО 804013, ідентифікаційний код 37858396.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1не обирати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Луганської області через Старобільський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Озеров В.О.