Постанова № 72189295, 08.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/12961/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/432/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 58 08.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія 2012» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2017 року у справі за поданням старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про примусове входження до житла боржника ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року старший державний виконавець Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Телейчук Т.О. звернувся до суду з поданням, в якому просив дозволити державному виконавцю примусове входження до кімнати № 405, яка розташована в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, в якій мешкає ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Свої вимоги державний виконавець обґрунтовує тим, що на виконанні у Києво-Святошинському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавче провадження № 54731150 з примусового виконання виконавчого листа № 369/793/17, виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із вказаної кімнати без надання іншого житлового приміщення.

Вказує, що добровільно виконувати рішення суду та отримувати повідомлення від представників виконавчої служби Сауленко О.В. відмовляється, тому вважає необхідним звернутися до суду із цим поданням.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2017 року у задоволенні подання відмовлено.

Не погоджуючись із цією ухвалою, представник стягувача ТОВ «Конвалія-2012» подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено обставин справи та не перевірено їх доказами, зокрема, посилаючись на те, що державним виконавцем не було вручено ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття виконавчого провадження, не врахував, що вона відмовляється отримувати будь-які повідомлення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутнє належне підтвердження повідомлення ОСОБА_2 про час, місце та дату проведення виконавчий дій, а також відсутні належні докази отримання нею повідомлень державного виконавця та, що примусове проникнення до житла є крайнім заходом. Крім того, належних доказів про проведення усіх можливих виконавчих дій державним виконавцем заявником надано не було.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Києво-Святошинському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавче провадження № 54731150 з примусового виконання виконавчого листа № 369/793/17, виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із вказаної кімнати без надання іншого житлового приміщення.

20 вересня 2017 року старшим державним виконавцем було видано постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено сторонам виконавчого провадження.

13 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем боржнику рекомендованим листом було направлено вимогу № 18366 про самостійне виконання рішення суду про виселення в строк до 31 жовтня 2017 року. Зазначена вимога повернулась не врученою з відміткою про відмову в отриманні.

31.10.2017 року старшим державним виконавцем боржнику рекомендованим листом було направлено вимогу № 19720, згідно якої боржниця ОСОБА_2 16.11.2017 року об 11.00 год. повинна виконати рішення суду, не перешкоджати та надати доступ до кім № 405 за адресою : АДРЕСА_1 у зв'язку проведенням примусового виконання рішення суду. Зазначена вимога теж повернулась з відміткою про відмову в отриманні.

Проте, з наданих письмових матеріалів неможливо встановити, які саме та якого змісту повідомлення направлялися боржниці і хто саме відмовився їх отримати.

Частиною першою статті 376 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) визначено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що державний виконавець може звернутися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи у разі, якщо боржник чинить перешкоди його вільному доступу до цього житла чи іншого володіння.

При цьому необхідно враховувати, що недоторканість житла гарантується статтею 30 Конституції України, відповідно до якої не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на достатніх доказах, які переконливо підтверджують умисне перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази того, що боржниця ОСОБА_2 перешкоджала вільному доступу державного виконавця до свого житла.

Додані до подання акти державного виконавця не можуть вважатися таким доказом, оскільки з них вбачається, що під час виходу державного виконавця за місцем проживання боржниці двері її кімнати були зачинені, що ніяким чином не свідчить про перешкоджання саме боржниці вільному доступу державного виконавця до свого житла, а доводи представника стягувача про те, що ОСОБА_2 умисно не відчиняє двері кімнати, ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржниці, яке є крайнім заходом при проведенні виконавчих дій, і може застосовуватися лише у тих обставинах, коли державний виконавець вичерпав усі можливі шляхи для забезпечення виконання судового рішення, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, на думку колегії, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали були допущення порушення норм процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для її скасування, тому вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія 2012» залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: