Постанова № 72187945, 12.02.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/773/17 12.02.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 479/773/17

Номер провадження 22-ц/784/343/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 27

Постанова

Іменем України

12 лютого 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

без участі учасників справи, належно повідомлених про час і місце судового засідання,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» рішення, яке ухвалено Кривоозерським районним судом Миколаївської області від 24 листопада 2017 року, під головуванням судді Микитей Л.Л., в приміщенні того ж суду о 13 годині, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 1 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, із строком повернення кредитних коштів, що відповідає строку дії картки.

Взятий на себе обов'язок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_2 належним чином своїх договірних зобов'язань не дотримав, у зв'язку із чим станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 46 358 грн. 75 коп., з яких: 771 грн. 39 коп. - заборгованість за кредитом, 38 253 грн. 61 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 650 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2 183 грн. 75 коп. - штраф (процента складова).

Посилаючись на викладені обставини ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість за судовим рішенням.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував проти наявності договірних правовідносин з ПАТ КБ «ПриватБанк», але вважав, що банк пропустив строк звернення до суду із вищевказаними позовними вимогами.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2017 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, районний суд виходив з того, що позивач звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З матеріалів справи убачається, що 27 серпня 2008 року відповідачем ОСОБА_2 було подана до відділення ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, підписана ним особисто заява позичальника №NKXRRX12610009, зі змісту якої слідує, що вона містить дві умови кредитування.

У першій умові кредитування визначається про надання банком позичальнику строкового кредиту у сумі 4 367 грн. 58 коп. на придбання товару, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, із строком повернення до 27 серпня 2009 року включно.

Відповідно до другої умови кредитування, ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Заява позичальника та довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», які підписано відповідачем (протилежного не встановлено) становлять зміст кредитного договору між сторонами.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просив про стягнення заборгованості, яка виникла у позичальника з повернення кредитних коштів, отриманих лише за допомогою платіжної картки.

При вирішенні спору, колегія суддів виходить з того, що підписання ОСОБА_2 27 серпня 2008 року заяви позичальника та довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», свідчить про укладення між сторонами 27 серпня 2008 року у простій письмовій формі договору без номеру, відповідно до якого банк передав відповідачу кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12 % на рік (1% на місяць) на суму залишку заборгованості за кредитом.

При цьому, така форма договору відповідає положенням ст.207 ЦК України.

При укладенні кредитного договору позичальнику видано платіжку картку зі строком дії до лютого 2010 року.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що позичальник ОСОБА_2 порушив умови договору, своєчасно не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав взятий кредит у наслідок чого у нього станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 46 358 грн. 75 коп., з яких: 771 грн. 39 коп. - заборгованість за кредитом, 38 253 грн. 61 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 650 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2 183 грн. 75 коп. - штраф (процента складова).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем подано письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яка складена 31 жовтня 2017 року (а.с.34).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-167цс14 від 12 листопада 2014 року.

Встановлено, що ОСОБА_2 є держателем, зокрема, платіжних карток: НОМЕР_2 зі строком дії до лютого 2010 року, на яку було встановлено кредитний ліміт; та НОМЕР_1 зі строком її дії до січня 2014 року.

За змістом пункту 2.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Національного Банку України від 19 квітня 2005 року №137 (у редакції, що діяла станом на лютий 2010 року), кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування.

Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом.

Кредитування держателів платіжних карток у межах обраної емітентом кредитної схеми регламентується внутрішніми документами банку з питань кредитування та договором між клієнтом і банком-емітентом.

Клієнт на власний розсуд або відповідно до умов договору (якщо кредит має цільовий характер) частково або в повному обсязі використовує впродовж строку його дії кредит і має зобов'язання повернути кредит та проценти за його користування на умовах, передбачених договором. Після виконання зобов'язань сторін або в разі розірвання (закінчення терміну дії) договору банк на вимогу клієнта зобов'язаний видати йому довідку про повернення платіжної картки, кредиту та процентів за ним.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Таких доказів позивач суду не надав та ототожнив платіжні картки як такі, що видані в межах дії одного й того ж договору кредиту, на підставі недопустимих доказів і без врахування змісту Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням. За такого, посилання позивача на перевипуск та видачу відповідачу картки за НОМЕР_1 не має правого значеня для вирішення справи.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачем був здійснений 05 березня 2014 року, а із позовом банк звернувся лише 31 серпня 2017 року, тобто з пропуском строку на звернення до суду.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що банк звернувся до суду поза межами позовної давності, про застосування наслідків якої заявляв відповідач, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доказів продовження дії платіжної картки відповідача відповідно до вищевказаного Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням позивачем не надано.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про стягнення відсотків, за період в межах строку позовної давності, оскільки строк позовної давності, визначений ст.257 ЦК України сплинув 05 березня 2017 року, з урахуванням останньої сплати позичальником коштів, що перервало перебіг позовної давності.

Тому заявлені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та доводи апеляційної скарги про стягнення відсотків у межах позовної давності, під час відсутності дії кредитного договору є безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі ст.375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

О.І. Галущенко

Повний текст судового рішення

складено 14 лютого 2018 року