Рішення № 72182134, 09.02.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8623/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді - Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., представника позивача Дробиняк Ю.М., представника виконавчого комітету Ужгородської міської ради - Баняс В.Ю., відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради, до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 09 лютого 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 лютого 2018 року.

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що пунктом 2 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» за Прокуратурою Закарпатської області вирішено закріпити, як службову, квартиру по АДРЕСА_1.

26.07.2013 року наказом прокурора Закарпатської області №802 ОСОБА_5 прийнято на роботу в органи прокуратури Закарпатської області та призначено на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області.

Протоколом засідання профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області №1 від 12.11.2013 вирішено взяти на квартирний облік члена профспілкової організації ОСОБА_5.

В подальшому, рішенням №1 адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області від 15.11.2013 вирішено надати заступнику начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області ОСОБА_5 службове житло - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1. На підставі п.2.1 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської пади №430 від 04.12.2013 ОСОБА_5 надано службовий ордер №000154 від 20.12.2013 на вказану квартиру. 19.02.2014 року ОСОБА_7 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_7 зареєстрували місце проживання за адресою АДРЕСА_1

В позовній заяві зазначено, що на даний час, ОСОБА_7 не перебуває в трудових відносинах з прокуратурою Закарпатської області, оскільки наказом виконувача обов'язків прокурора Закарпатської області від 28.10.2014 № 1014к його звільнено з органів прокуратури Закарпатської області.

Правовідносини, що виникли між прокуратурою області та ОСОБА_7 врегульовані нормами Житлового кодексу та «Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP», затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР 04.02.1988 за №37.

Таким чином, вважають що, на даний час ОСОБА_7 утримує вказану квартиру безпідставно, оскілки в силу ст.ст. 118,124,125 ЖК України у зв'язку з припиненням трудових відносин із органом, який надав йому службове житло, повинен був звільнити вказане житло.

Крім того, в позовній заяві зазначено, що відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Враховуючи зазначене, виселенню також підлягають і члени його сім'ї, а саме дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

Прокуратура Закарпатської області письмово пропонувала ОСОБА_7 здійснити процедуру зняття з реєстрації місця проживання та звільнити службове житло - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, останній фактично самоусунувся від вирішення вказаного питання, зокрема надіслав до Прокуратури Закарпатської області листа про неможливість вчинити зазначені дії. Отже, вирішити спір в позасудовому порядку неможливо.

Крім того, рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №457 від 12.11.2014 пункт 2 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» в частині закріплення за Прокуратурою Закарпатської області, як службову, квартири по АДРЕСА_1, відмінено, та вирішено закріпити таку за прокуратурою міста Ужгорода, як службову.

Однак, через те, що відповідач та члени його сім'ї дотепер зареєстровані у вказаній квартирі, така не може бути надана іншому працівнику органів прокуратури Закарпатської області або використана іншим чином.

В позовній заяві зазначено, що оскільки ОСОБА_7 не має права користування квартирою по АДРЕСА_1, одночасно із вирішенням питання про виселення ОСОБА_7 та членів його сім'ї, необхідно задовольнити позовну вимогу про зняття з реєстрації місця проживання.

В позовній заяві зазначено, що оскільки ОСОБА_7 на даний час безпідставно володіє службовою квартирою розташованою за адресою АДРЕСА_1, що є порушенням норм чинного законодавства, а питання обліку службових жилих приміщень покладається на виконавчі органи місцевого самоврядування, виконавчий комітету Ужгородської міської ради, набуває статусу позивача.

Враховуючи вищенаведене, просить суд прийняти рішення, яким виселити з службового жилого приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 без надання іншого жилого приміщення та зобов'язати останніх передати приміщення квартири за актом прийому-передачі та зняти з реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Представником позивача було надіслано на адресу суду заяву, згідно якої просить врахувати технічну помилку в частині зазначенні імені одного з відповідачів по справі, та про уточнення анкетних відомостей відповідача, а саме врахувати що вказано невірне імя відповідача ОСОБА_6, замість вірного ОСОБА_3.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7 подали до суду заперечення на позовну заяву, в якій вказують, що позовні вимоги вважають необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Вказують, що відповідно вимог ст.ст. 5, 6, 13 Закону України «Про прокуратуру» (який діяв на момент прийняття рішення) прокуратура України становила єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладалися передбачені цим Законом функції. Органи прокуратури становили єдину централізовану систему, яку очолював Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Систему органів прокуратури становили: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.

У відповідності до вимог ст. ст. 1, 7, 88, 89, 90 чинного Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. В Україні діє єдина система забезпечення функціонування прокуратури.

Крім того вказують, що згідно наказу в.о. прокурора Закарпатської області від 28.10.2014 № 1014-к ОСОБА_7 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області у зв'язку із переведенням його на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Таким чином вважають, що ОСОБА_7 перебуваючи на теперішній час на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів та виконання судових рішень слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, як і кожен працюючий прокурор у прокуратурі Закарпатської області отримують заробітну плату з державного бюджету України, входять до єдиної системи та забезпечення органів прокуратури України.

Вказують в запереченні, що на момент прийняття рішення ОСОБА_7 безперервно працював на прокурорсько-слідчих посадах з 19.12.2001 до 04.12.2013 та його стаж роботи в органах прокуратури України дорівнювався 11 рокам та 11 місяцям. На теперішній час його безперервний прокурорсько-слідчий стаж складає понад 16 років.

Крім того, ОСОБА_7 під час роботи в прокуратурі Закарпатської області у період вересня - жовтня 2014 року став на військовій облік в Ужгородському об'єднаному міському військовому комісаріаті Закарпатської області та пройшов у м. Мукачево військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) при військовій частині А1047. Згідно рішення ВЛК від 14.10.2014 № 241 він був визнаний придатним до військової служби.

Згідно наказу Міністра оброни України від 26.01.2015 №44 з ОСОБА_7 укладено контракт про проходження військової служби строком на п'ять років. З 04.02.2015 ОСОБА_7 проходить військову службу в Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів та виконання судових рішень у кримінальному провадженні слідчого управління та відповідно є - військовослужбовцем.

В запереченні вказують , що таким чином ОСОБА_7 з урахуванням вимог ст. ст. 1, 7, 88, 89, 90 ЗУ «Про прокуратуру» пропрацював на підприємстві понад 10 років, є - військовослужбовцем, а члени його сім'ї: дружина - ОСОБА_3, неповнолітня донька - ОСОБА_7 є членами сім'ї військовослужбовця.

У зв'язку із цим вважають, що ОСОБА_7 входить до категорії осіб, які згідно із ст. 125 Житлового кодексу УРСР, п. 2 ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, зазначають, що ОСОБА_7 на теперішній час вимушено тимчасово проживає у гуртожитку для студентів Національної академії прокуратури України та постійно стикається з проблемою виселення. Водночас сім'я упродовж 2014-2017 років систематично їздила у м. Ужгород, проживала у цій службовій квартирі, двічі виїжджали за кордон, здійснюючи його перетин у м. Чопі.

При прийнятті рішення про переїзд на початку 2017 року було встановлено, що створені ОСОБА_7 умови для проживання було спотворені злодіями, які викрали усі речі та предмети у квартирі, збили водопровідні крани, зняли навіть металеву проволоку на балконі для сушки білизни. Ужгородським ВП ГУНП в Закарпатській області за вказаним фактом, за заявою ОСОБА_3, було розпочате кримінальне провадження.

Вказують, що до ОСОБА_7 ніхто з працівників прокуратури Закарпатської області та прокуратури м. Ужгорода в цій квартирі не проживав, отримувати як службову не збривався, оскільки працівники, які перебували в черзі на житло відмовились її отримувати, а ним були фактично створено умови проживання в квартирі, а саме: зроблено каналізацію, водопровід, електрику, вичищено від мусору та фекалій, тощо.

ОСОБА_7, іншими членами його сім'ї здійснюється оплата по лічильниках за спожиті енергоресурси.

На підставі викладеного, вважають позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому в його задоволенні просять відмовити.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2017 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, залучено орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

У судовому засіданні представник позивача Дробиняк Ю.М. позов підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, пояснила що обставини викладені в позовній заяві є необґрунтованими і не дають підстав для її задоволення, просила суд відмовити у позові повністю.

Представника третьої особи без самостійних вимог органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, вказуючи що згідно висновку органу опіки та піклування комісії прийшла до висновку щодо доцільності заперечувати стосовно задоволення позовних вимог, враховуючи інтереси дитини.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до зазначених норм Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує спір на засадах змагальності та диспозитивності в межах заявлених позовних вимог, які включають правові і фактичні обставини справи.

Кожна сторона доказами повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

26.07.2013 року наказом прокурора Закарпатської області №802 ОСОБА_5 прийнято на роботу в органи прокуратури Закарпатської області та призначено на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області.

Пунктом 2 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» за Прокуратурою Закарпатської області вирішено закріпити, як службову, квартиру по АДРЕСА_1.

Протоколом засідання профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області №1 від 12.11.2013 вирішено взяти на квартирний облік члена профспілкової організації ОСОБА_5.

В подальшому, рішенням №1 адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області від 15.11.2013 вирішено надати заступнику начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області ОСОБА_5 службове житло - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1.

На підставі п.2.1 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №430 від 04.12.2013 ОСОБА_5 надано службовий ордер №000154 від 20.12.2013 на вказану квартиру.

19.02.2014 року ОСОБА_7 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_7 зареєстрували місце проживання за адресою АДРЕСА_1

Згідно копії трутової книжки відповідача ОСОБА_7 працював на прокурорсько-слідчих посадах з 19.12.2001 до 27.10.2014 року.

Згідно наказу в.о. прокурора Закарпатської області від 28.10.2014 № 1014-к ОСОБА_7 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області у зв'язку із переведенням його на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

ОСОБА_7 під час роботи в прокуратурі Закарпатської області у період вересня - жовтня 2014 року став на військовій облік в Ужгородському об'єднаному міському військовому комісаріаті Закарпатської області та пройшов у м. Мукачево військово-лікарську комісію (далі - ВЛК) при військовій частині А1047. Згідно рішення ВЛК від 14.10.2014 № 241 він був визнаний придатним до військової служби.

Згідно довідки Генеральної прокуратури України від 24.01.2018 року за №10/7-57вих.18 ОСОБА_7 проходить військову службу в Головній військовій прокуратурі України з 04.02.2015 року, на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів та виконання судових рішень у кримінальному провадженні слідчого управління та відповідно є - військовослужбовцем.

Згідно наказу Міністра оброни України від 26.01.2015 №44 з ОСОБА_7 укладено контракт про проходження військової служби строком на п'ять років.

Наказом Генеральної прокуратури України №530-вк від 09 грудня 2016 року ОСОБА_5 зараховано в розпорядження військового прокурора сил антитерористичної операції та покладено тимчасове виконання службових обов'язків на посаді прокурора першого відділу військової прокуратури Маріупольського гарнізону.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2018 року відомості про наявність нерухомого майна в реєстрі за відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7 відсутні.

Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №457 від 12.11.2014 пункт 2 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №395 від 30.10.2013 «Про закріплення квартир» в частині закріплення за Прокуратурою Закарпатської області, як службову, квартири по АДРЕСА_1, відмінено, та вирішено закріпити таку за прокуратурою міста Ужгорода, як службову.

Згідно листа №491 від 11.09.2017 року КП «Архітектурно-планувального бюро», згідно матеріалів інвентаризаційної справи житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому зареєстрований за Ужгородською міською радою. Щодо квартири №159 , в матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про приватизацію даної квартири чи передачі її у приватну власність третім особам в будь-який інший спосіб.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 07.02.108 року за №72/10-34, встановлено, що враховуючи наявні матеріали та пояснення надані мамою дитини 10.01.2018 року комісія прийняла рішення щодо доцільності заперечення стосовно задоволення позовних вимог керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради по справі №308/8623/17. Враховуючи інтереси дитини, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ужгородської міської ради заперечує щодо задоволення позовних вимог керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради по справі №308/8623/17, оскільки у разі задоволення вищезгаданого позову будуть порушені житлові права малолітньої ОСОБА_7.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім'ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників (стаття 125 ЖК України).

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей").

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого та на підставі закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення у зв'язку з переміщенням по службі одного із подружжя, пов'язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових, рішенням виконавчого комітету районної міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення.

При цьому, суд відзначає, що ст. 125 Житлового кодексу України та п. 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР 04.02.1988 р. за №37, визначений вичерпний перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого житла.

Відповідно до ст. 125 ЖК України не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст.124 ЖК УРСР, зокрема сім'ї військовослужбовців; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 р. при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі вищевказаними пільгами.

Вказана стаття визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених 124 цього Кодексу, зокрема це стосується осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Вказана стаття не визначає, чи повинен такий стаж бути безперервним чи сумарним, а отже, п.2 ч.1 ст. 125 ЖК УРСР може бути застосовано і до осіб, які у сукупності (в тому числі і на посадах, які не надавали право на отримання службового житла) пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідачами надано аргументи про неможливість їх виселення без надання іншого жилого приміщення: неповнолітня дитина, не отримання житла за новим місцем призначення, перевід до нового місця служби не залежав від відповідача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Єдність системи вказаних органів проголошено щодо реалізації конституційних функцій прокуратури. Однак в житлових відносинах, які є видом цивільних правових відносин правосуб`єктівнсть органу визначається на підставі положення ст. 80 ЦК України.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ст. 28 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Так, Прокуратура Закарпатської області є юридичною особою, до складу якої входять її підрозділи на території Закарпатської області.

Прокуратура становить єдину систему лише при реалізації, встановлених для неї законом функцій. Однак трудові відносини встановлюються безпосередньо між працівником і відповідною прокуратурою області, а не між працівником і усією прокуратурою України, як про це надала в судовому засіданні пояснення відповідач.

Разом з тим, ОСОБА_7 не припинив свою трудову діяльність як прокурор, він був звільнений з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Закарпатської області у зв'язку із переведенням його на роботу до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, дані про забезпечення житлом за останнім місцем роботи в матеріалах справи відсутні, крім того відповідач ОСОБА_7 є військовослужбовцем.

Відповідно до копії трудової книжки встановлено, що відповідач ОСОБА_7, починаючи з 19.12.2001 року і на час предявлення позову та розгляду справи працює в органах прокуратури більше 10 років, не припинив трудову діяльність, є діючим прокурором, а тому вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням та виселення його та членів сімї із службового житлового приміщення без надання іншого житла є безпідставними.

Крім того, в частині зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо передання спірного майна даний позов не підлягає до задоволення, оскільки виселення відповідачів зі спірного службового житла і є вирішенням спору щодо користування сторонами спірним майном. При цьому виселення особи зі спірного житла є самостійним способом захисту права в даному спорі і не передбачає ухвалення будь-яких додаткових резолюцій щодо зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо їх виселення, оскільки виселення є примусовою формою поновлення порушених прав в сфері користування спірним службовим житлом.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні".

Позов, який є предметом розгляду, подано керівником Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Як зазначено в позовній заяві, даний позов заявлено як захід прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 р. в силу ст.61 ЖК житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

В силу ст. 18 Житлового кодексу України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: делеговані їм повноваження щодо обліку відповідно до закону житлового фонду; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; здійснення контролю за його використанням; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Відповідно до пп.1 п. «а» ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме до відання виконавчих органів Ужгородської міської ради відноситься вирішення питання щодо управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно ч. 1, ст. 121 ЖК України порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Частина 2 цієї ж статті передбачає, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Як наголошує ч. 1, ст. 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Суд зазначає, що квартира в м.Ужгороді, по АДРЕСА_1 була закріплена як службова квартира за Прокуратурою Закарпатської області 30.10.2013 року та в подальшому, саме на підставі рішення №1 адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Закарпатської області від 15.11.2013 було вирішено надати таку ОСОБА_5 як службову. А вже на підставі такого рішення Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради №430 від 04.12.2013 ОСОБА_5 було надано службовий ордер №000154 від 20.12.2013 на вказану квартиру. 12.11.2014 року квартиру у м.Ужгороді, по АДРЕСА_1 закріплено як службову за прокуратурою міста Ужгорода.

Таким чином, житлові правовідносини виникли між Прокуратурою Закарпатської області, за якою була закріплена службова квартира, та відповідачем по справі ОСОБА_7, якому прокуратура надала службову квартиру у зв'язку з укладенням з ним трудового договору, а не між Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та відповідачем. За таких обставин і право на звернення в суд з позовом про виселення відповідачів із службової квартири має прокуратура Закарпатської області.

З огляду на зазначене, суд вважає, що Виконавчий комітет Ужгородської міської ради є неналежним позивачем у цій справі, тому вважає позовні вимоги керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи принцип диспозитивності, суд обмежений у можливості виявляти свою ініціативу. Суд зобов'язаний вирішувати спори лише в межах заявлених фізичними чи юридичними особами вимог і на підставі поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Слід зазначити, що згідно ч.1 та ч.2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 86, 223, 258, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради, до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про виселення з службового житла без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош