Рішення № 72180291, 14.02.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57

тел. канцелярії 744-00-77, факс 744-17-64, email - inbox@bs.dp.court.gov.ua

Справа № 200/10545/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпра Шевцова Т.В. при секретарі Агашаріфовій В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

В С Т А Н О В И Л А:

26.06.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» (далі - позивач) звернулося до Бабушкінського районного суду міста Дніпра з адміністративним позовом до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- Визнати поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з приводу оскарження пункту 4 рішення Нікопольської міської ради від 26 лютого 2016 року «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину»;

- Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Нікопольської міської ради від 26 лютого 2016 року «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину».

Ухвалою від 27.06.2017 року було відкрито провадження по справі та запропоновано сторонам подати в суд свої письмові заперечення та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є власником нерухомого майна (торгівельного об'єкту), розташованого за адресою: м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 100-а.

Орендодавцем майже усіх земельних ділянок в м. Нікополі виступає Нікопольська міська рада, котра, відповідно до діючого законодавства, визначає умови надання цих земельних ділянок в оренду фізичним та юридичним особам, в тому числі ставки орендної плати. Відповідно до підпунктів 288.5.1 та 288.5.2. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України: «288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 288.5.1. не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; 288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки».

26.02.2016 року Відповідач виніс рішення № 32-5/VII «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину», пунктом 4 якого вирішив: «4. Встановити на земельну ділянку на вул. Г. Чорнобиля, 100-а орендну плату у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель» (далі - оспорюване рішення). Даним оспорюваним рішенням Відповідач встановив максимальну ставку орендної плати для Позивача.

Тексти інших аналогічних рішень, якими встановлені ставки розміру орендної плати окремим підприємствам та громадянам, Відповідач не оприлюднив, чим порушив ст.59 Закону «Про місцеве самоврядування» про обов'язкове оприлюднення актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

26.05.2017 позивачу стало випадково відомо, що відповідач приймав аналогічні рішення з меншими ставками орендної плати для інших осіб, тобто підходив до підприємців вибірково з незрозумілих для позивача причин. З вказаними аналогічними рішеннями позивач ознайомився в процесі участі в якості відповідача у господарській справи № 904/4122/17 за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області до ТОВ «Ріал Істейт» про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки. Копії даних аналогічних рішень Відповідача про надання в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07) із ставками 3 % та 5 % від діючої нормативної грошової оцінки земель та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2017 р. у справі №904/4122/17 позивач надав до суду.

03.10.2017 року відповідач надав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про залучення документів (копію договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та відповідачем на підставі рішення сесії відповідача від 30.05.2008 р. № 17-26/V про надання в оренду земельної ділянки по вул.Героїв Чорнобиля, 100-а в м.Нікополі, копію заяви позивача, вх. № 530 від 04.01.2015 р. про надання в оренду земельної ділянки в зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, копію рішення відповідача від 27.02.2015 № 28-58/VІ про надання позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, копію листа позивача, вх.№ 4142 від 08.12.2015 р. з проханням надати в оренду земельну ділянку, копію сторінки з журналу реєстрації вхідних документів за 2015 рік). На підставі наданих документів відповідач просив суд залишити позовну заяву без розгляду в зв'язку з тим, що позивач пропустив шестимісячний строк, встановлений ст.99 КАСУ, оскільки позивачем була подана заява про отримання дозвільного документу ще 08.12.2015, а адміністративний позов подано до суду 26.06.2017 і за цей період (1,5 року) позивач повинен був поцікавитись волевиявленням відповідача та найймовірніше знав про прийняте рішення.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд відмовив в його задоволенні. Відповідно до ст.99 КАСУ (в редакції, що діяла на момент подання позову): «Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів». Позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт того, що лише 26.05.2017 року під час ознайомлення з матеріалами господарської справи № 904/4122/17 позивачу стало відомо про існування інших рішень відповідача з іншими ставками орендної плати за землю при тому ж самому цільовому призначенні земельних ділянок, що і у оспорюваному рішенні. Отже, посилання відповідача на той факт, що оспорюване рішення винесене півтора роки тому і позивач найймовірніше знав про прийняте рішення не беруться судом до уваги, оскільки в даному випадку момент винесення та/або отримання рішення - не співпадає з моментом, коли позивач дізнався про дискримінаційність рішення, а значить і про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Аналогічної позиції дотримується Європейський суд з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звернути увагу на обставини справи.

03.10.2017 року відповідач надав суду письмові заперечення, в яких просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з аналізу норм статей 12, 116, 124 Земельного кодексу України вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі». Згідно ст.632 ЦКУ ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 288.5 Податкового кодесу України (редакція станом на 01.01.2016р.) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренду, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. Згідно ст.648 ЦКУ, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторони договору, має відповідати цьому акту. Отже, законодавством чітко не встановлено градацію орендних ставок, а лише - мінімальну та максимальну. З цього виходить, що при прийнятті рішень органом місцевого самоврядування чинне законодавство не порушується, а навпаки - встановлює ставки відповідно Податкового кодексу України. Крім того, листом Державної регуляторної служби України, вих. № 7656/0/20 від 07.10.2015 до відповідача було роз'яснено, що Земельним кодексом України, Податковим кодексом України, іншими нормативно правовими актами не передбачено повноважень сільських, селищних, міських рад щодо затвердження положень (порядків) про встановлення податків і зборів, в тому числі про встановлення ставок орендної плати за земельні ділянки.

Вказане рішення міськради було винесено на підставі заяви позивача, яку він подав 08.12.2015р., вх.№ 4142, а адміністративний позов подано до суду 26.06.2017, тобто після спливу майже 1,5 роки. Оскаржуване рішення оприлюднено на сайті відповідача та отримано уповноваженим представником позивача значно раніше ніж 26.05.2017. Таким чином, волевиявлення у формі рішення міськради позивач отримав, до міської ради не звертався стосовно внесення змін по пункту 4 (в частині ставки оренди в розмірі 12 %), затягував з укладенням договору оренди земельної ділянки та не вносив своїх пропозицій стосовно ставки оренди (про що свідчить відсутність листування між сторонами).

Судове засідання було перенесено на 18 жовтня 2017 року.

13.10.2017 року через канцелярію суду позивач надав додаткові пояснення у зв'язку із запереченнями відповідача на позов, відповідно до яких діюче законодавство не передбачає застосування органами місцевого самоврядування різних умов щодо суб'єктів господарювання при наданні в оренду земельних ділянок. Згідно з п.1 ч.1 ст.2, ч.2 ст.6, п.3 ч.1 ст.1 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI та абз. 7 ч.2 ст.15, п. 3 ст.50 Закону «Про захист економічної конкуренції», оспорюване Рішення в частині визначення відсотка від нормативної грошової оцінки землі носить дискримінаційний протиправний характер. Територіальними відділеннями органів Антимонопольного комітету розглядалися аналогічні ситуації, коли міські ради встановлювали різні ставки орендної плати різним суб'єктам господарювання при однаковому цільовому призначенні землі. Такі рішення міських рад територіальні відділення органів Антимонопольного комітету визнали порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, та зобов'язали міські ради винести рішення, які б забезпечили однакову ставку орендної плати (це - рішення Вінницького ТВ АМКУ № 61-рш від 30.11.2016 року у справі № 03-10/46-16, рекомендації Харківського ТВ АМКУ, вих. № 65-рк/к від 18.07.2017, рішення Дніпропетровського ТВ АМКУ у справі № 28/04-03-3/17 від 08.06.2017). Таким чином, встановлення розміру ставки орендної плати - виключна компетенція Нікопольської міської ради як органа місцевого самоврядування, а внесення пропозицій стосовно орендних ставок - не відноситься до компетенції суб'єктів господарювання.

У судовому засіданні 18.10.2017 року була оголошена перерва для ознайомлення з додатковими поясненнями позивача - до 23.01.2018 року.

23.01.2018 року в судове засідання представник відповідача не з'явився, надав в суд клопотання про перенесення судового засідання в зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника по причині погодних умов та надав заперечення на додаткові пояснення позивача, якими просив відмовити в позовних вимогах повністю, зазначаючи, що при розгляді адміністративної справи керуватись рішеннями Антимонопольного комітету є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства. Крім того, твердження позивача, що дії відповідача у встановленні різних відсоткових ставок орендної плати на землі однакового цільового призначення суб'єктам створює несприятливі умови діяльності порівняно з конкурентами не підтверджується статистичними даними чи іншими доказами, оскільки діяльність підприємства здійснюється із широким спектром продовольчих товарів, що в свою чергу є не лише конкурентоспроможним об'єктом, а є таким, що лідирує на ринку товарів на території міста Нікополя.

Таким чином, позивач вважає ставку орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки завищеною та просить скасувати оскаржуване рішення в частині встановлення розміру ставки орендної плати, оскільки воно є незаконним і дискримінаційним по відношенню до позивача. Відповідач не погоджується з цим, посилаючись на те, що діючим законодавством встановлена градація орендної плати за землю державної та комунальної власності, яка не може бути меншою 3 % і більшою 12 % від нормативної грошової оцінки і тому не вважає оскаржуване рішення незаконним та дискримінаційним, оскільки воно винесено в рамках діючого законодавства, крім того, позивач не звертався до відповідача з листом про перегляд ставки орендної плати, хоча відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України має право на волевиявлення.

Відповідно до ст.12, 257 КАСУ, враховуючи незначну складність справи та подання обома сторонами всіх наявних у них доказів, заперечень та пояснень на заперечення, суд 23.01.2018 року розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 26.02.2016 року Нікопольська міська рада (відповідач) винесла рішення № 32-5/VII «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» (позивачу) в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину» (далі - оскаржуване рішення), яким вирішила, зокрема:

«1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину в м. Нікополь на вул. Г.Чорнобиля, 100-а Товариства з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» (кадастровий номер земельної ділянки - 1211600000:03:031:0033).

2.Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» в оренду терміном на 5 (п'ять) років земельну ділянку площею 0,6913 га на вул. Г.Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07.).

4.Встановити на земельну ділянку на вул. Г. Чорнобиля, 100-а орендну плату у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель».

Даним рішенням відповідач встановив для позивача ставку орендної плати за земельну ділянку у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Судом встановлено, що відповідач приймав аналогічні рішення про надання земельних ділянок в оренду іншим суб'єктам господарювання з меншими ставками орендної плати (3 % та 5 % від діючої нормативної грошової оцінки при тому ж самому цільовому (функціональному) призначенні земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07.). Копії даних рішень надані позивачем до Суду, оглянуті Судом та не оскаржуються відповідачем.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд виходить із наступного.

Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Нікопольська міська рада Дніпропетровської області є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законодавством України. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорах строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до статті 13 Закону «Про оренду землі»: «договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства».

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі»: «укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону».

Орендна плата за землю згідно статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до статті 288.5. Податкового кодексу України (станом на дату прийняття рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VII від 26.02.2016 року): «Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки».

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 25 Господарського кодексу України, органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання забороняється приймати акти, або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» «Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку».

Таким чином, Нікопольська міська рада (відповідач) виступає єдиним суб'єктом владних повноважень на території м. Нікополя, який наділений правом розпоряджатися землями територіальної громади м.Нікополя, в тому числі правом встановлювати розмір орендної плати за землю. Відповідно до 288.5. Податкового кодексу України (станом на дату прийняття рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VII від 26.02.2016 року): «Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки».

Слід зазначити, що діючим законодавством в сфері земельних відносин не передбачено встановлення різних умов розрахунку орендної плати при однаковому цільовому використанні земельних ділянок. Більше того, діюче законодавство забороняє вчиняти суб'єктам владних повноважень будь-які дії, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з іншими.

Так, відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов, тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції є антиконкурентними діями органів влади. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, зокрема, визнаються дії, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Відповідно до пункту 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону (пряма та непряма дискримінація тощо), забороняються. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, дії відповідача при застосуванні різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі являються забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися до суду в порядку, визначеному законом.

Таким чином, встановлення різних ставок орендної плати за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням для суб'єктів господарювання є протизаконною дією органів місцевого самоврядування - порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та забороненою законодавством формою непрямої дискримінації. Ці дії ставлять у нерівні умови різних суб'єктів господарювання, оскільки останні не мають іншої альтернативи укладення договору оренди земельної ділянки і повинні сплачувати орендну плату за земельні ділянки в розмірі, який встановлюють своїми рішеннями органи місцевого самоврядування.

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача, що позивач не звертався до відповідача стосовно внесення змін до пункту 4 (в частині ставки оренди в розмірі 12 %) та не вносив своїх пропозицій стосовно ставки оренди. В даному випадку Нікопольська міська рада Дніпропетровської області виступає не як суб'єкт господарювання (сторона в договорі оренди земельної ділянки - орендодавець), з яким узгоджується суттєва умова договору - ціна, а як суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування, рішення якого обов'язкові для виконання і можуть бути визнані незаконними в судовому порядку (відповідно до ч.10 ст.59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що при розгляді справи у суді керуватись рішеннями органу Антимонопольного комітету України є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства. Рішення та рекомендації територіальних органів Антимонопольного комітету України, оприлюднені на сайтах територіальних відділень Антимонопольного комітету України, копії яких надані позивачем додатково підтверджують факт того, що дії відповідача щодо встановлення розміру ставок орендної плати за земельні ділянки окремими рішеннями відповідача з одночасним застосуванням різної ставки орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом третім статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що несприятливі умови господарювання, які створені відповідачем не підтверджуються статистичними даними підприємства позивача, який лідирує на ринку товарів м.Нікополя, оскільки дане твердження відповідача не стосується суті розгляду даної справи і не підтверджується жодним доказом.

Таким чином, з наведених законодавчих норм слідує, що відповідач в рамках здійснення своїх повноважень повинен встановлювати єдину ставку орендної плати для земель з однаковим цільовим (функціональним) призначенням. Встановлення відповідачем різних розмірів орендної плати для земель з однаковим цільовим призначенням призводить до ущемлювання інтересів тих орендарів, які сплачують більшу орендну плату, отже, для окремих суб'єктів господарювання можуть створюватися дискримінаційні умови діяльності. Оскільки відповідач своїми рішеннями №31-16/VII від 27.01.2017, №32-16/VII від 27.01.2017, №33-16/VII від 27.01.2017, №41-16/VII від 27.01.2017, №49-18/VII від 30.03.2017, №51-18/VII від 30.03.2017, №52-18/VII від 30.03.2017, №53-18/VII від 30.03.2017 та №54-18/VII від 30.03.2017 (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07.) встановив орендну плату у розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель, то аналогічне оскаржуване рішення відповідача, яким встановлений розмір ставки орендної плати, більше ніж 3 % - є протиправним і підлягає скасуванню в частині встановлення розміру ставки орендної плати. Таким чином, відповідач повинен був встановити ставку орендної плати для позивача у розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель на рік.

Відповідно до ст.143 КАС України сплачений судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 72, 73, 242-246, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И Л А:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VII від 26 лютого 2016 року «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛ ІСТЕЙТ» в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину».

Стягнути з Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ - 04052198) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" (код ЄДРПОУ 34918876) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1600,00 гривень (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.В.Шевцова