Постанова № 72179896, 06.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/19067/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/28/18 Категорія: 24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Матвійчук Л.В., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,

представника позивача Кацаман У.В.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Державне комунальне підприємство (далі ДКП) «Луцьктепло» звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за теплопостачання.

Свій позов обґрунтовує тим, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з теплопостачання, які надаються позивачем. Свої обов'язки з оплати отриманих послуг відповідачі належним чином не виконували, тому за період з 01.03.2009 року по 31.03.2016 року виникла заборгованість по оплаті отриманих послуг: 27610,14 грн. - заборгованість за опалення, 555,05 грн. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості, 4405,81 грн. - інфляційна складова боргу.

На підставі наведеного з врахуванням уточненої позовної заяви, просили суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги по теплопостачанню в загальній сумі 32570,98 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1218 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року позов в даній справі задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 27610 грн. 14 коп., інфляційну складову боргу в сумі 4405 грн. 81 коп., 3 % річних в сумі 555,03 грн., а всього 32570 грн. 98 коп.

У задоволені позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ДКП «Луцьктепло» просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відключення ОСОБА_2 від мережі централізованого опалення з порушенням встановленого порядку, не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання, а тому вимоги позивача щодо нього є законними та обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_3, суд першої інстанції констатував, що остання не є власником житла, фактично там не проживає, а тому не може відповідати за неналежну оплату комунальних послуг.

Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з врахуванням норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником квартири 10, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована у вказаній квартирі до 15 травня 2013 року (а.с. 9, 28). В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 вказувала, що реєстрація за спірною адресою носила формальний характер і вона у даній квартирі ніколи не проживала, а відповідно не користувалась послугами, зокрема щодо теплопостачання. Вказані обставини учасниками справи не заперечувались та не спростовувались.

Таким чином висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 є законними та обґрунтованими, і відмова у цій частині фактично ОСОБА_2 не оспорювалась.

Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Статтею 68 ЖК УРСР передбачено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зокрема до комунальних послуг відноситься централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення з використанням внутрішньобудинкових систем, газо- та електропостачання, централізоване опалення.

Відповідно до статті 19 ЗУ «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Споживач зобов'язаний: оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом ( п. 5 ч. 2 ст. ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».)

Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, а також оплачувати житлово-комунальні послуги встановлені договором або законом.( ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст. 526 ЦК України).

Хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Договір на надання послуг централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення між ДКП «Луцьктепло» та відповідачем ОСОБА_2 не укладався, але теплова енергія у квартиру відповідача надавалась. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення від плати за теплопостачання, оскільки обов'язок укладення такого договору лежить безпосереднього на споживачу. Відповідач не подавав доказів, неможливості укладення такого договору, або ж ухилення ДКП «Луцьктепло» від його укладення, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність укладеного договору є безпідставними.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість станом на 01 лютого 2009 року за надані послуги по теплопостачанню в розмірі 5410,59 гривень . Дане рішення набрало законної сили.

10 червня 2013 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ДКП «Луцьктепло» 7652,55 гривень заборгованості за теплопостачання, 458, 48 гривень інфляційних нарахувань, 668, 96 гривень - 3% річних. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2015 року даний наказ скасовано.

05 лютого 2016 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за надані послуги по теплопостачанню в розмір 10754, 10 гривень, 4122, 94 гривень - інфляції, 392, 30 гривень -3% річних. Даний наказ ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року скасований.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до стягнення заявлено суму заборгованості, яка виникла у відповідача ОСОБА_2 за теплопостачання за період з березня 2009 року (оскільки заочним рішенням від 15 жовтня 2009 року стягнуто заборгованість станом на лютий 2009 року) по лютий 2016 року. Відповідно до розрахунку ( а.с. 23, 27, 45-46, 50) загальна сума заборгованості за означений період становить 27610, 14 гривень - заборгованість за опалення, 555,05 грн. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості, 4405,81 грн. - інфляційна складова боргу ( а.с. 45-46, 50).

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_2 зазначав, що послуги з теплопостачання він не споживав, оскільки дану квартиру 05.05.2008 року було відключено від загальних мереж, згідно вимог технічних умов, про що було складено відповідний акт.

Однак такі заперечення є безпідставними та необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та нормами матеріального права, нормативними актами, які регулюють дані правовідносини.

Згідно з п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 ( далі Правила), які регулюють питання відключення від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відповідно до п. 26 Правил відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли є технічна можливість такого відключення.

Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (надалі - Порядок) встановлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Порядком установлено, що для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. Рішення Комісії оформляється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові. При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Маючи намір відключити квартиру АДРЕСА_1 від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, влаштувати індивідуальну (автономну) систему теплопостачання, ОСОБА_2 у 2006 році звернувся із заявою до постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання виконавчого комітету Луцької міської ради (далі - Комісія).

31 березня 2006 року Протоколом засідання Комісії вирішено дозволити ОСОБА_2 отримати технічні умови на влаштування індивідуального опалення і гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_1, з демонтажем газової водогрійної колонки в організаціях згідно переліку (п.1 Протоколу). Даним протоколом зобов'язано ОСОБА_2 замовити за власний рахунок в ліцензійній організації проект реконструкції системи централізованого опалення, газопостачання на влаштування індивідуального теплопостачання в квартиру ( п. 2).; розроблений проект погодити з необхідними організаціями згідно переліку ( п. 3).; виконати роботи з відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання згідно з проектом у міжопалюваний період ліцензованою монтажною організацією за участю представника власника будинку та надавача послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання, що зафіксувати актом. ( п. 4); в десятиденний термін акт подати комісії на затвердження ( п. 5).

12 квітня 2006 року за заявою ОСОБА_2 ДКП «Луцьктепло» були надані Технічні умови на відключення від централізованого опалення у зв'язку з влаштуванням автономного опалення. За змістом даних технічних умов такі мали обов'язково бути прикладені до проекту та були дійсні на протязі року. У даних технічних умовах 13 пунктами на ОСОБА_2 покладались обов'язки, щодо відключення від централізованого опалення та влаштування автономного опалення, який споживач зобов'язаний був виконати.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 ствердив, що вимоги, які викладені в Протоколі від 31.03.2006 року та Технічних умовах ним не були виконані. Зокрема ним не було розроблено проектно-технічну документацію на автономне опалення та не погоджено її з позивачем, після закінчення демонтажу індивідуальної системи опалення не були викликані представники ДКП «Луцьктепло» для обстеження і складення відповідного акту.

На підтвердження відключення від мережі централізованого опалення ОСОБА_2 надано акт здачі - приймання від 05.05.2008 року, що скріплений його підписом та підписом директора ПП «Мегавод», договір від 09.09.2009 року на монтаж системи опалення , акт здачі -прийняття робіт, договір на надання послуг по технічному обслуговуванню газового обладнання.( а.с 30-34).

Однак дані документи не свідчать про законність відключення від мережі централізованого опалення та дотримання ОСОБА_2 Порядку та Правил відключення.

Фактично ОСОБА_5 в березні 2006 року було надано лише дозвіл на отримання технічних умов, при виконанні яких у повному обсязі, його відключення від централізованої системи опалення вважалося б законним.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що дане відключення проведено власником самостійно без будь-яких на це дозвільних документів. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі 6-1192 цс15 .

Посилання апелянта на те, що розрахунок заборгованості є неправильними, з тих підстав, що нарахування зроблені поза межами строку позовної давності, оскільки позивач просить стягнути суму заборгованості, починаючи з березня 2009 року, а з позовом звернувся 16 грудня 2015 року, є необґрунтованим.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи та ухвалення рішення) є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Аналогічні положення містяться в ст.160 ЦПК України в редакції ЗУ № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року.

Ураховуючи те, що судовий захист прав ДКП «Луцьктепло» на стягнення заборгованості за надані послуги може бути реалізовано, як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання позивачем заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перервало перебіг строку позовної давності за даними вимогами. .

З матеріалів справи вбачається, що судові накази видавались 10 червня 2013 року та 05 лютого 2016 року, які в подальшому судом першої інстанції були скасовані, а тому в даному випадку мало місце переривання строку позовної давності.

Таким чином заявлена позивачем до стягнення сума заборгованість за надані послуги в розмірі 27 610, 14 гривень за період з березень 2009 року по лютий 2016 року підлягає до задоволенню. Не погоджуючись з сумою заборгованість, відповідачем не надано свого розрахунку, крім того він не міг пояснити з якою складовою він не згідний.

Як встановлено ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, у встановлений строк (термін).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач просить стягнути 555,03 гривень - 3% річних за період січень 2013 року по лютий 2016 року та 4405,81 гривень інфляційні втрати також за період січень 2013 року по лютий 2016 року тобто в межах трьохрічної позовної давності. При цьому на аркуші справи 50 міститься детальний розрахунок нарахованих трьох відсотків річних та інфляційних, правильність обчислення яких відповідачем не спростована.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, давши належну оцінку наявним у справі доказам, обґрунтовано частково задовольнив позов, виходячи з вимог норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2, являючись власником квартири АДРЕСА_1, належним чином не виконував зобов'язань по сплаті послуг з централізованого теплопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 32570,98 грн:, яка складається з: 27610,14 грн. - заборгованість за опалення, 555,05 грн. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості, 4405,81 грн. - інфляційна складова боргу.

Доводи апеляційної інстанція про те, що ухвалою Луцького міськрайонного суду від 30 вересня 2015 року, якою скасовано наказ від 10 червня 2013 року, виданий даним судом за заявою ДКП «Луцьктепло» про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за надані послуги по теплопостачанню, встановлено, що послуги по теплопостачанню в квартиру АДРЕСА_1 не надаються і дана обставина не доказується про розгляді інших справ, у яких беруть участь та самі особи, щодо якої встановлена ця обставина, є необґрунтованими та зробленими з порушенням норм процесуального права.

За змістом ст. 82 ЦК України обставини встановлені виключно рішенням суду( а не ухвалою суду) у цивільній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені обставини.

Крім того за змістом ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи не є обов'язковою для суду.

Як вбачається зі змісту ухвали Луцького міськрайонного суду від 20.09.2015 року, суд першої інстанції отримавши заяву ОСОБА_2 про скасування судового наказу з доданим до неї протоколом засідання постійно діючої міжвідомчої комісії з питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення, однозначно констатував про надання споживачу дозволу на відключення від мереж централізованого опалення, при тому що зміст даного протоколу зводився лише до надання споживачу згоди на отримання технічних умов.

Таким чином ухвала Луцького міськрайонного суду від 30.09.2015 року не має преюдиційного значення при розгляді даної справи.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: