Ухвала суду № 72179046, 08.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23945/17 Провадження №11-кп/772/291/2018

Категорія: крим. Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Нешик Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді: Нешик Р.І.

суддів: Дедик В.П., Бурденюк С.І.

секретаря: Олійник Т.П.

засудженого в режимі відеоконференції: ОСОБА_2

захисників: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого 19.09.2008 Апеляційним судом Львівської області за ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.27, п.п.5, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.27, ч.2 ст.194, ч.3 ст.27, ч.1 ст.263, ч.3 ст.27, ч.2 ст.125, ст.70 КК України до покарання у виді до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

про звільнення засудженого достроково або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; визначення терміну можливого перегляду його покарання шляхом застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким; встановлення проміжку часу для його повторення, а також встановлення чітких критеріїв, на підставі яких він має відбуватись.

За участю прокурора: Ведешина О.О.

в с т а н о в и в :

До Вінницького міського суду із клопотанням звернулася захисник засудженого із проханням переглянути можливість звільнення засудженого ОСОБА_2 від призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно ч.2 ст.4 КК України засудження ОСОБА_2 слід визнати законним, оскільки санкцією ч.2 ст.115 КК України передбачений максимальний строк покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке було призначено йому за сукупністю злочинів.

Відповідно до ч.1 ст.82 КК України невідбута частина покарання у виді позбавлення волі може бути замінене на більш м’яке покарання в межах визначеного судом строку покарання.

Зважаючи, що заміна або звільнення від подальшого відбування покарання до довічно засуджених законом не передбачена, а можлива лише не підставі ст.87 КК України, вимоги клопотання виходили за межі повноваження суду, тому адвокату було відмовлено в його задоволенні.

Також суд визнав, що не в його компетенції вирішувати інші вимоги викладені у клопотанні, зокрема, встановлення проміжків часу для повторного звернення із аналогічними клопотаннями, розробляти механізм застосування умовно-дострокового звільнення та встановлювати чіткі критерії на підставі яких воно має відбуватись.

Адвокат ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі, поданій на ухвалу суду та в клопотанні, що визнано доповненням до апеляційної скарги в інтересах засудженого ОСОБА_2 просила скасувати оскаржуване рішення суду, ухвалити нову, якою звільнити засудженого достроково або замінити невідбуту частину його покарання більш м’яким, визначити терміни можливого перегляду його покарання шляхом застосування до нього умовно-дострокового покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, встановлення проміжку часу для повторного звернення, а також встановити чіткі критерії, на підставі яких воно має відбуватись.

На обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник послалася на те, що ОСОБА_2 невинний, тому необґрунтовано засуджений. На її думку, місцевий суд всупереч ст.28 Конституції України та ст.3 Європейської Конвенції із прав людини необґрунтовано відмовив їй у клопотанні та застосував норми національного законодавства, що суперечать міжнародним.

Відсутність механізму звільнення та перегляду строку покарання у нормах законів України, на думку адвоката, не є перешкодою для задоволення клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи адвокатів – ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити із підстав, викладених в ній; засудженого ОСОБА_2, на підтримку доводів апеляції та пояснившого, що він був необґрунтовано засуджений взагалі та в частині призначеного покарання за замах на злочин до довічного позбавлення волі, посилаючись на міжнародні норми вважав, що суд має звільнити його своїм рішенням від подальшого відбування покарання, посилаючись також на характеристики та стан здоров’я; думку прокурора про законність ухвали суду першої інстанції; дослідивши та обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга адвоката в інтересах засудженого не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Доводи засудженого і захисників щодо відбування покарання без вини ОСОБА_2 є неспроможними, оскільки відповідно до норм ст.392 КПК України в апеляційному порядку не можуть переглядатися вироки, ухвалені апеляційною інстанцією іншої області.

Тому суд не вправі давати оцінку законності вироку, на підставі якого був засуджений ОСОБА_2

Щодо доводів стосовно звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання чи заміни його на більш м’яким слід зазначити, що довічне позбавлення волі є безстроковим покаранням, застосування якого передбачено санкцією ч.2 ст.115 КК України.

Місцевий суд при розгляді клопотання захисника засудженого зробив вірні посилання на ст.82 КК України, згідно якої заміна невідбутої частини покарання більш м’яким застосовується лише щодо осіб, що відбувають покарання в виді обмеження волі, до яких довічне позбавлення волі, як вид покарання, не відноситься.

Відповідно до ст.64 КК України довічне позбавлення волі – це один із видів покарання, який застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів та застосовується у випадках, спеціально передбачених законом.

Застосування зазначеного покарання не суперечить ні Конституції України, ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.

Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 в Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів.

Цієї мети можливо досягти у випадку коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству.

Тому відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого та ніяк не може розцінюватись як катування чи нелюдське ставлення до нього, як на це необґрунтовано посилалася сторона захисту.

Зазначені доводи не узгоджуються із визначенням цих понять у рішеннях ЄС у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» за 18.01.1978 «Сельмуні проти Франції», в рішеннях по яких було зазначено, що при визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 Конвенції відмінність між цим поняттям та поняттям «нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження». Розрізнення цих понять у Конвенції свідчить про намір надати особливої ганебності умисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання. На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також наявність мети такого поводження, як це визнано в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1 якої визначає катування як навмисне завдання сильного болю або страждання, зокрема, з метою отримання відомостей, покарання або залякування.

При розгляді справи «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув’язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув’язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

В 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув’язненим, інтегрований в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальних строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув’язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.

Таке право на помилування в Україні передбачено ст.87 КК України, яке має засуджений при відбутті 20 років ув’язнення.

Правом помилування наділений лише Президент України стосовно індивідуально визначеної особи. При прийнятті рішення про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше 25 років.

Тому твердження захисників і засудженого про відсутність перешкод для перегляду строку довічного ув’язнення є безпідставним.

Право на помилування згідно національного законодавства для ОСОБА_2 існувало на день винесення йому вироку суду.

У підсумкових висновках стосовно довічного ув’язнення при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув’язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.

Суд не вправі робити вказівки владі про необхідність перегляду рішення про довічне позбавлення волі.

По цій же причині суд не міг визначати час такого перегляду.

Висловлюючи свої міркування по справі «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» суддя Віллігер зазначила, що статтею 3 Конвенції не визначені стандарти і вимоги до зменшення довічного покарання. Зазначена норма вимагає індивідуальної оцінки кожного.

А тому суд не вправі визначати терміни для повторного звернення із клопотанням чи встановлювати критерії за яких має воно відбуватись.

Як засвідчує довідка із установи виконання покарання та виданої звідти характеристики на засудженого ОСОБА_2, із початку строку відбування покарання, починаючи із 17.05.2009 по 2017 рік він 5 разів заохочувався додатковими побаченнями за сумлінну поведінку і ставлення до праці. Зазначене вплинуло на переведення його до іншого, більш поблажливого приміщення камерного типу із 18.12.2014.

Процедура заохочень і стягнень, що застосовується до засуджених не даремно впроваджена в установах виконання покарання. Як свідчення, сумлінна поведінка засудженого та ставлення його до праці може розцінюватись як результат виправлення і перевиховання та дає надію на застосування, більш м’яких умов перебування в установі та на помилування і можливе звільнення.

За відсутності законодавчо закріплених повноважень, суду не надано право оцінювати про достатність чи недостатність таких даних для звільнення ОСОБА_2 достроково від довічного ув’язнення при тому, що таке право надано лише Президенту України.

Матеріали провадження не містять також ніяких даних про те, що ОСОБА_2 страждає на будь-яке захворювання, або таке, яке би давало підстави на звільнення від покарання за хворобою.

Ніяких порушень норм матеріального та процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті рішення по розгляду клопотання захисника суд не вбачає, а тому воно не підлягає скасуванню.

В разі, якщо особа вбачає якісь порушення в діях державних органів влади, відповідно до ст.7(1) Закону про права людини 1998 року, вона вправі ініціювати справу проти влади.

Проте, як слідує із висновків, зроблених судом по справі «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства», не всі факти порушень владою дають неминучу перспективу для звільнення довічно засуджених, кожен випадок звернень про звільнення довічно засуджених розглядається індивідуально.

Зважаючи, що на час розгляду клопотання місцевим судом ніяких рішень міжнародними судами не приймалося та будь-яких порушень органами державної влади по даному кримінальному провадженню не встановлено, апеляційний суд не вбачає підстав до зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року про відмову адвокату ОСОБА_3 в задоволенні її клопотання про звільнення засудженого ОСОБА_2 достроково або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, визначення терміну можливого перегляду його покарання шляхом застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, встановлення проміжку часу для його повторення та визначення критеріїв, на підставі яких він має відбуватись залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 3-х місяців із дня її проголошення.

Судді:

Р.І. ОСОБА_5 ОСОБА_6 Бурденюк

Згідно з оригіналом:

Суддя: