Рішення № 72173996, 12.02.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1384/18

Справа №754/10679/17

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

суддіСаламон О.Б.з участю секретаря судового засідання відповідачаВільховченко І.І. ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3про стягнення надмірно виплачених коштів в розмірі 7 305 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що переплата виникла внаслідок рахункової помилки при нарахуванні пенсії за період з 01.09.2014 р. по 30.11.2015 р., у зв'язку з чим виникла переплата.

Представник позивача в судове засідання не з»явився, просить розглядати справу за його відсутності, при цьому у письмових поясненнях зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, мотивуючи тим, що вона опікується дитиною - сиротою, при цьому пенсію, яку отримувала,, витрачала виключно на дитину.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п.27 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Судом встановлено, що відповідач отримує пенсію по втраті годувальника, перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при цьому Управлінням пенсійного фонду відповідачу були виплачені надлишково кошти у розмірі 7 305 грн.

Як вбачається з матеріалів справи,Утриманець ОСОБА_5 з 01.09.2014 р знаходився на повному державному забезпеченні в навчально - оздоровчому комплексі Київського військового ліцею ім. І.Богуна.

Відповідно до ст.. 48 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 % призначеної пенсії в разу втрати годувальника, а інша частина перераховується на рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні.

Оскільки пенсія за період з 01.09.2014 по 30.11.2015 р. була виплачена у повному розмірі, виникла переплата пенсії за зазначений період в сумі 7 305 грн.

Відповідачу був надісланий лист-претензія від 20.06.2017 з вимогою добровільної сплати суми надмірно сплачених коштів.

Відповідно до ст. 50 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ч.1 якої передбачає, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Разом з тим, відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов'язок довести рахункову помилку покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року № 6-151цс13року та від 02 липня 2014 року № 6-91цс14, де Верховний Суд України зробив висновок, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат встановлених абзацом 2 частини 1 ст. 1215 ЦК (зокрема, пенсія), за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, і факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Щодо тверджень позивача про наявність рахункової помилки з його боку, суд виходить з наступного.

Як ро»зяснив Пленум Верховного Суду України у Постанові № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо.

Тобто, позивачем не доведено факту наявності рахункової помилки, оскільки відсутні докази (наприклад, висновки ревізії, акти перевірок чи службового розслідування тощо), по інформації яких можна було б відстежити шлях та причину виникнення помилки при нарахуванні пенсії та з»ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою як стверджує позивач, а не помилкою, пов»язаною, наприклад, з неналежним виконанням обов»язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії.

Рахункова помилка за своїм змістом, смисловим та логічним значенням - це математична помилка, зокрема помилка під час здійснення математичних дій, розрахунків (множення, додавання, іншого обрахунку). До рахункової помилки не можна віднести помилки в застосуванні закону, інші свідомі помилкові дії, не пов'язані з помилками під час здійснення математичних дій, розрахунків.

Окрім того, пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії».

За таких обставин, враховуючи те, що на підставі зібраних у справі доказів судом не встановлено факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів, які є пенсійною виплатою, як не встановлено й наявності рахункової помилки, а тому, відповідно до статті 1215 ЦК України, зазначена сума поверненню не підлягає.

В матеріалах справи відсутні докази, що з боку Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві було допущено саме рахункову помилку у нарахуванні пенсії, а саме відсутні висновки ревізії, акти перевірок чи службового розслідування, по інформації яких можна було б відстежити шлях та причину виникнення помилки при нарахуванні пенсії та з'ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 83, 89, 259, 265, 272ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві до ОСОБА_3 про стягнення коштів, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва апеляційної скарги. В разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження рішення обчислюється з дня складання його повного тексту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Дата складання повного судового рішення 13 лютого 2018 року

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон