Рішення № 72164307, 08.02.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2018 Справа № 920/1006/17

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В.,

за участю секретаря судового засідання Чепульської Ю.В.,

представника позивача Прохорчук І.В.

відповідача Кісіля А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1006/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго», м. Суми

до Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича, м. Суми

про стягнення 6005,11 грн.,

встановив:

У жовтні 2017 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» з позовом у якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича на свою користь суму боргу згідно договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 702-Т від 1 листопада 2010 року в розмірі 4923,32 грн., пеню - 667,25 грн., 3% річних - 91,43 грн., інфляційні збитки в розмірі 323,11 грн., а також стягнути судовий збір.

04.12.2017 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з-поміж іншого зазначив, що станом на 30.11.2017 заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором відсутня. Також, відповідач заявив про застосування позовної давності у три роки до стягнення заборгованості по договору в даній справі.

05.12.2017 позивач подав до суду письмове пояснення по справі, в якому зазначив, що відповідно до рішення господарського суду Сумської області по справі № 5021/1079/12 договір № 702-Т вважається укладеним з 18.01.2011 року, в якому визначена норма річного споживання тепла, яка згідно рішення складає 3,30 Гкал/рік. 12.10.2016 року за кошти інвестиційної програми в будинку за адресою м. Суми, просп. Шевченка, 12 представниками ТОВ «Сумитеплоенерго» та ДП «Сумистандартметрологія» було встановлено прилад обліку, згідно показників якого і здійснюються нарахування оплати за спожиту теплову енергію відповідачу.

12.12.2017 позивач подав до суду заперечення № б/н від 11.12.2017 на відзив до позовної заяви від 04.12.2017, в якому зазначив, що відповідно до п. 4.2.12 Договору № 702-Т споживач зобов'язаний письмово сповіщати про зміну місцезнаходження не пізніше 5-ти календарних днів. Жодних повідомлень від відповідача до ТОВ «Сумитеплоенерго» не надходило. Стосовно направлених актів прийому-передачі та рахунків позивач зазначає, що згідно п. 3.4 Договору № 702-Т, щомісячно 6-го числа споживач отримує від виконавця акт прийому-передачі теплової енергії та рахунок. В випадках, коли споживач не отримує рахунок нарочно, даний рахунок та акт інженери по роботі зі споживачами розносять за місцем надання послуг, якщо акти та рахунки вручити власнику неможливу, то вони направляються поштою за юридичною адресою. Позивач наголошує на тому, що ні договором, ні будь якими іншими нормативно-правовими актами не передбачено, що саме виконавець повинен вручити або направити даний рахунок та акт споживачу. Оскільки позивач не був письмово повідомлений про зміну місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності вказаного в Договорі, всі рахунки та акти прийому-передачі направлялись на адресу вказану в договорі. Також, в результаті проведення звірки взаєморозрахунків позивач повідомляє суд, що він погоджується лише з сумою внесених коштів в рахунок оплати за спожиті послуги. В зв'язку з тим, що нарахування відбувається на підставі приладу обліку теплової енергії, який встановлено на житловому будинку за адресою: м. Суми, просп. Т. Шевченка буд. 12, використання теплового навантаження для проведення розрахунку не допускається, згідно п. 12 Постанови КМУ №630 «Про затвердження Правил надання послуг с централізованого опалення, постачання гарячої та холодної води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Так, відповідно до Постанови КМУ № 865 від 30.11.2016 року «Про особливості нарахування плати за надану послугу з централізованого опалення населенню у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії в опалювальний сезон 2016/17 року», а саме пункт 2 даної Постанови адресований суб'єктам господарювання у сфері теплопостачання - виконавцям послуг централізованого опалення, яким зобов'язуються завершити протягом 2017 року встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії. На підставі викладеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

09.01.2018 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 1890,48 грн. основного боргу, 467,95 грн. пені, 53,87 грн. 3% річних, 270,40 грн. інфляційних збитків та 1600,00 грн. судового збору.

10.01.2018 відповідач подав до суду заперечення в яких з-поміж іншого зазначив, що норма визначення обсягу наданої теплової енергії згідно приладів обліку пропорційно опалювальній площі, стосується виключно квартир та будинків садибного типу. Натомість послуги, заборгованість по яким є предметом розгляду у даній справі надавалися позивачем відповідачу у нежитловому приміщенні. Крім того, відповідач зазначив, що в приміщенні не встановлено приладу обліку, тому розрахунки за спожиту теплову енергію повинні здійснюватися відповідно до теплового навантаження.

12.01.2018 відповідачем надано до суду контррозрахунок заборгованості у даній справі.

15.01.2018 позивач подав до суду відповідь на заперечення від 10.01.2018, де зазначив, що позивачем абсолютно вірно здійснено розрахунок відсотку загального об'єму, який відображений в Розподілі нарахувань за загальним лічильником теплової енергії встановленого за адресою м. Суми, пр-т Шевченка, 12, відповідно до Постанов КМУ № 865 та № 630, а також п. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

15.01.2018 від позивача до суду надійшов акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 01.12.2017 по договору №702-Т від 01.11.2010, згідно якого відповідач не обраховує за собою боргів перед позивачем, а позивачем нараховано відповідачу 5852,69 грн. заборгованості.

16.01.2018 відповідач подав до суду доповнення до заперечень, в яких з-поміж іншого зазначив, що на даній стадії судового процесу позивач не має права зменшувати розмір позовних вимог; заява про зменшення позовних вимог не відповідає вимогам, які містяться в процесуальному законі. Укладаючи договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 702-Т від 1 листопада 2010 року сторони погодили, що обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі.

29.01.2018 позивач подав до суду додаткові пояснення щодо зменшення ним розміру позовних вимог та обґрунтування з розрахунками сум заявлених до стягнення.

06.02.2018 відповідач подав до суду доповнення до заперечень, в яких з-поміж іншого зазначив, що заперечує проти зменшення позивачем розміру позовних вимог, оскільки воно, на думку відповідача, суперечить нормам ГПК України, обґрунтовує необхідність обрахування спожитої теплової енергії за тепловим навантаженням, а не за будинковим приладом обліку.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні відповідач позов визнав частково, а саме: 21,78 грн. 3% річних, 81,45 грн. інфляційних збитків, 189,33 грн. пені. та заперечив проти зменшення розміру позовних вимог позивачем.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані суду докази, заслухавши представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Пунктом 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10.01.2018 судом було здійснено перехід до спрощеного позовного провадження господарського процесу в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017.

Разом з тим, 09.01.2018 позивачем було зменшено розмір позовних вимог до: 1890,48 грн. основного боргу, 467,95 грн. пені, 53,87 грн. 3% річних, 270,40 грн. інфляційних збитків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до першого судового засідання (при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження), суд приймає зменшення позивачем розміру позовних вимог до: 1890,48 грн. основного боргу, 467,95 грн. пені, 53,87 грн. 3% річних, 270,40 грн. інфляційних збитків.

Судом встановлено, що 01.10.2006 між позивачем (виконавцем) та відповідачем (споживачем) був укладений договір №702-Т про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 3.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Споживач до 15 числа розрахункового періоду зобов'язується сплатити виконавцю вартість зазначеної у договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період (п.3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору , щомісячно 6-го числа споживач отримує від виконавця акт прийому передачі теплової енергії, форма якого (Додаток № 3) є невід'ємною частиною договору та рахунок на оплату за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільніє споживача від відповідальності щодо сплати за надані виконавцем послуги.

Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п.3.5 Договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період з грудня 2016 року по квітень 2017 року позивач надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії, але відповідач не сплатив у повному обсязі за надані послуги чим допустив утворення заборгованості у розмірі 2682,70 грн., в тому числі: 1890,48 грн. основного боргу, 467,95 грн. пені, 53,87 грн. 3% річних, 270,40 грн. інфляційних збитків.

Згідно п.9 Додатку №2 до Договору, для підтвердження кількості фактично спожитих послуг, щомісячно до 6-го числа сторони складають та підписують акт прийому - передачі послуг.

Згідно п.10 Додатку №2 до Договору, якщо з боку споживача не було вмотивованої відмови щодо причин не підписання, вважається що акт прийому - передачі послуг є підписаним без заперечень.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів направлення відповідачу актів прийому - передачі послуг за період надання послуг з грудня 2016 року по квітень 2017 року, оскільки надані позивачем копії фіскальних чеків Укрпошти, у відсутності описів вкладення, не можуть вважатися доказом надсилання відповідачу саме вищезазначених актів, а лише свідчать про надання послуг поштового зв'язку з відправлення невизначеної кореспонденції.

Відтак, обсяг спожитих відповідачем послуг у зазначених в актах розмірах: грудень 2016 року - 0,836 Гкал., січень 2017 року - 0,837 Гкал., лютий 2017 року - 0,871 Гкал., березень 2017 року - 0,434 Гкал., квітень 2017 року 0,210 Гкал. - суд вважає недоведеним позивачем.

Щодо посилання позивача п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі -Правила 630), суд зазначає, що відповідно до п. 12 Правил 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.

Згідно п 2 Правил 630 опалювана площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу) - загальна площа (об'єм) квартири, а також будинку садибного типу без урахування площі лоджій, балконів, терас.

Отже, норма щодо визначення обсягу наданої теплової енергії згідно приладів обліку пропорційно опалюваній площі (об'єму), стосується виключно квартир та будинків садибного типу. Натомість у даному випадку позивачем надавались послуги в нежитловому приміщенні.

Крім того, згідно з п. 20 Правли користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила 1198), облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

У свою чергу п. 23 Правил 1198 передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Враховуючи те, що в приміщенні відповідача по проспекту Т.Г.Шевченак, 12 в місті Сумах не встановлено прилад обліку, розрахунки за спожиту теплову енергію повинні здійснюватись відповідно до теплового навантаження та вимог укладеного між сторонами Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Преамбулою Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875 визначено, що цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

В силу ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

В свою чергу ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг (зокрема) є:

вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг (п. 3);

порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги (п. 4);

порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг (п. 8);

умови зміни, пролонгації, припинення дії договору (п. 17).

З наведеного випливає, що умова щодо порядку вимірювання обсягів наданих послуг з теплопостачання є істотною умовою договору.

Позивач і відповідач укладаючи договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.11.2010 № 702-Т узгодили, що обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у Договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 9.3 Договору визначено, що у разі істотних змін обставин, якими керувалися сторони при укладанні цього договору він може бути змінений або розірваний лише за письмовою згодою сторін.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України).

При цьому, як визначено в ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відтак, враховуючи, що Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.11.2010 № 702-Т на момент існування спірних правовідносин був дійсним, змін щодо порядку обрахунків теплової енергії до нього внесено не було, то й підстави для неврахування умов Договору відсутні.

Положеннями п. 1.3 та 2.3 Договору передбачено, що характеристика об'єкту (об'єктів) надання послуг, обсяги та нормативи (норми) споживання - договірні навантаження теплової енергії вказані в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладання договору згідно з нормативами (нормами) споживання - договірними навантаженнями вказаний в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору, з урахуванням протоколу розбіжностей від 17.12.2010, сторонами погоджене максимальне теплове навантаження 0,0014 Гкал/год.

При цьому згідно ч. 1 ст. 651 та ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Тобто, в силу діючих положень п. 1.3 та 2.3 Договору та Додатку № 1 до Договору, оплата за спожиту теплову енергію повинна здійснюватись відповідно до теплового навантаження, а не приладів обліку, оскільки відповідні зміни до Договору не вносились.

Щодо посилання позивача на Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 № 2119, суд наголошує, що зазначений закон на момент існування спірних правовідносин, тобто грудень 2016 року - квітень 2017 року, не існував, оскільки він був прийнятий лише 22.06.2017, а вступив у дію - 02.08.2017. А щодо посилань позивача на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №865, то вона теж не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки з самої назви зазначеної постанови, а саме: «Про особливості нарахування плати за надану послугу з централізованого опалення населенню у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії в опалювальний сезон 2016/17 року» випливає на які правовідносини вона поширюється - на надання послуг з опалення населенню.

Відповідно до умов Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.11.2010 № 702-Т з урахуванням Додатку № 1 до Договору, протоколу розбіжностей від 17.12.2010, сторонами погоджене максимальне теплове навантаження 0,0014 Гкал/год.

Згідно з перевіреними судом розрахунками відповідача здійсненими на підставі Договору з додатками, вартість послуг з постачання теплової енергії складала: грудень 2016 року - 773,24 грн., січень 2017 року - 1062,44 грн., лютий 2017 року - 859,82 грн., березень 2017 року - 637,81 грн., квітень 2017 року - 70,87 грн.

Як вбачається з наданих відповідачем копій платіжних доручень зазначені суми за постачання теплової енергії сплачені ним у повному обсязі станом на 30.11.2017.

Тому, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу задоволенню не підлягають.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначає, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

Умовами укладеного Договору (пунктом 5.1.5) сторонами узгоджено, що у разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов'язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов'язання. Споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, під пенею розуміється грошова сума, яка встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, факт несвоєчасної оплати спожитих відповідачем послуг, перевіривши розрахунки позивача та контррозрахунки відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних, пені, інфляційних збитків підлягають частковому задоволенню, а саме: 21,78 грн. - 3% річних, 189,83 грн. - пеня, 81,45 грн. - інфляційні збитки, як такі, що нараховані відповідно до норм укладеного між сторонами договору та вимог діючого законодавства.

Відповідачем з посиланням на норми ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України заявлено про застосування судом позовної давності у три роки до вимог позивача про стягнення заборгованості за Договором у даній справі.

Разом з тим, враховуючи, що судом відмовлено позивачеві у стягненні суми основного боргу, суд відхиляє заяву відповідача про застосування трирічного строку позовної давності (оскільки судом встановлено безпідставність позовних вимог у цій частині).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 174,72 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича (40007, АДРЕСА_1; ід. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40022, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10; ід. код 33698892) заборгованість за договором № 702-Т від 01.11.2010, а саме: 21,78 грн. 3% річних, 189,83 грн. пені, 81,45 грн. інфляційних збитків; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі в сумі 174,72 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 12.02.2018.

Суддя С.В.Заєць