Рішення № 72158653, 06.02.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року Справа № 913/939/17

м.Харків Провадження №31/913/939/17

Господарський суд Луганської області в складі головуючого судді Марченко Ю.І.

за участю секретаря судового засідання Сокрута Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Лисичанської міської ради Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Галімпекс – Склодзеркальний завод”, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області, м.Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення безпідставно збережених коштів за оренду землі

у засіданні брали участь:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача – представник не прибув.

від третьої особи - представник не прибув.

в с т а н о ви в:

Лисичанська міська рада Луганської області звернулась до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Галімпекс – Склодзеркальний завод” з наступними вимогами:

- стягнути з відповідача на користь Лисичанської міської ради безпідставно збережені кошти, у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Газовиків-24/а, загальною площею 2,3015 га, у розмірі 181 829,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані, з посиланням на ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 22, 324, 377, 1166, 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст. 176, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 78, 83, 90, 125, 152, 156, 206 Земельного кодексу України, порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати орендної плати за користування земельною ділянкою, відповідно до укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки №616 від 23.01.2004.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.12.2017 було порушено провадження по справі №913/939/17 та призначено до розгляду на 09.01.2018.

Відповідно до п.п. 9 п. 1 Перехідних положень ГПК (в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Враховуючи те, що по справі № 913/939/17 було порушено позовне провадження, суд визнав за необхідне продовжувати розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.01.2018 розгляд справи було відкладено на 23.01.2018.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.01.2018 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.02.2018.

Сторони правом на участь своїх представників у судовому засіданні 06.02.2018 не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи. (а.с.110-112).

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, зокрема п.п. 1 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку, таке повідомлення міститься в матеріалах справи (а.с.110-112).

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 та ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального України.

Розглянувши надані документи і матеріали, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.10.1998 між Акціонерним товариством «Міжнародний фонд промислових інвестицій «НафтоГазПром» та Дочірнім підприємством Зовнішньоекономічної асоціації «Галімпекс – Склодзеркальний завод» (далі ДП ЗЕА «Галімпекс – Склодзеркальний завод», відповідач у справі) було укладено договір купівлі – продажу майна цілісного комплексу.

Відповідно до п.1 договору, Акціонерне товариство «Міжнародний фонд промислових інвестицій «НафтоГазПром» продало а ДП ЗЕА «Галімпекс – Склодзеркальний завод» купило майно цілісного комплексу – фабрику ялинкових прикрас, яка знаходиться за адресою: м.Лисичанськ Луганської області, вул. О.Дундича, буд. 24 «А».

Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, в тому числі – об’єкти нерухомого майна.

Відповідно до п.2 договору встановлено, що цілісний майновий комплекс Лисичанська фабрика ялинкових прикрас належить продавцю Акціонерному товариству «Міжнародний фонд промислових інвестицій «НафтоГазПром» на підставі договору купівлі – продажу державного майна, посвідченого приватним нотаріусом м.Лисичанську від 06.10.1998 за реєстром 2350, та на підставі свідоцтва виданого регіональним відділенням Фонду державного майна України в Луганській області та зареєстрованого у малому державному підприємстві «Інвентаризатор» за №163, №164, №165.

Протоколом загальних зборів №2 засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Галімпекс – фабрика ялинкових прикрас» майно зазначеного вище цілісного комплексу було внесено до статутного фонду товариства, що підтверджується актом приймання – передачі основних засобів ДП ЗЕА «Галімпекс – Склодзеркальний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галімпекс – Фабрика ялинкових прикрас».

Відповідно п.1 до вказаного акту, ДП ЗЕА «Галімпекс – Склодзеркальний завод» передає як внесок у статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю «Галімпекс – Фабрика ялинкових прикрас» основні засоби на суму 11 667 грн., а саме:

- майно цілісного комплексу фабрики ялинкових прикрас, яка знаходиться за адресою: м.Лисичанськ, вул. О.Дуднича, буд. 18, придбаного згідно договору купівлі – продажу від 21.10.1998, реєстровий номер №2482 вартістю 8 500 грн.

В тому числі, були передані обов'язки колишньої Фабрики ялинкових прикрас м.Лисичанськ, зокрема заборгованість по заробітній платі, пенсійному фонду, податкам, позабюджетним платежам на загальну суму 156 061 грн.

23.09.2003 на адресу міського голови м.Лисичанська надійшла заява від відповідача з пропозицією оформити право оренди земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні підприємства відповідача за адресою: м.Лисичанськ, вул. О.Дуднича, буд. 18 та буд.24 «А» та вул. Комсомольська, буд. 90 на юридичну особу – Товариство з обмеженою відповідальністю «Галімпекс – Фабрика ялинкових прикрас» (а.с. 20).

23.01.2014 між Лисичанською міською радою (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальныстю «Галімпекс – Фабрика ялинкових прикрас» (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.1 договору, Лисичанська міська рада, на підставі рішення виконкому №487 від 24.12.2003, передало а відповідач набув право оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: Луганська оласть, м.Лисичанськ, вул. О.Дуднича, буд. 24 «А».

В оренду була передана земельна ділянка площею 2,3015 га із земель промисловості. На земельній ділянці розташовані виробничі будівлі та споруди Товариства з обмеженою відповідальністю «Галімпекс – Фабрика ялинкових прикрас». Грошова оцінка землі складає 2 565 482 грн. 05 коп.

Відповідно до п. 2.1 договору, земельна ділянка передається в оренду з метою розміщення та експлуатації виробничих будівель та споруд.

Договір укладається на десять років, починаючи з дати його реєстраці (п.2.2. договору).

По закінченню терміну договору орендар має переважне право поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 30 785 грн. 78 коп. за рік на розрахунковий рахунок 33211812800051 в УДК м. Луганська, МФО 804013, місцевий бюджет м. Лисичанська, код платежу 13050200, ідентифікаційний код 24180679.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно в розмірі 2 565 грн. 49 коп.

Сторони посвідчили, що розмір орендної плати на земельну ділянку, що орендується, є не менше ніж земельний податок на земельну ділянку.

Сторони погодили, що орендна плата справляється також і у випадках, якщо орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку за умовами договору.

Разом з цим, сторони за умовами договору узгодили, що за невчасну сплату орендної плати з орендаря стягується пеня в розмірі 200 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діє на день виникнення боргу, за кожен календарний день прострочки в його сплаті.

Розділом 3.2. договору сторони встановили, що орендар, зокрема зобов'язаний:

- приступити до використання орендованої земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди у десятиденний строк;

- використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у п.2.1. договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі;

- у відповідності до п.2.3. договору своєчасно вносити орендну плату;

- у попередньому стані повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку оренди;

- не утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до орендодавця;

- відшкодувати орендодавцеві заподіяну ним шкоду стану земельної ділянки.

Сторони домовились, що договір набуває чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Договір зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №616 від 20.02.2004.

На виконання умов п.2.2. договору, позивачем неодноразово на адресу відповідача надсилались листи – повідомлення щодо продовження терміну оренди землі №328/01-02 від 28.02.2014, №855/01-02 від 01.08.2014, №1197/01-02 від 15.12.2014, №771/01-02 від 10.08.2015, №02/01-02 від 04.01.2016, №374/01-02 від 28.03.2016, №1147/01-02 від 03.10.2016, які були залишені відповідачем без відповіді (а.с.24-31).

Крім того, 15.03.2017 було проведено комісію та складено Акт №23/17 від щодо визначення розміру збитків у вигляді неодержаних доходів, спричинених територіальній громаді м.Лисичанськ внаслідок безпідставного використання земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс – Склодзеркальний завод», а також порядку їх відшкодування, який затверджено Рішенням Виконавчого комітету Лисичанської міської ради №156 від 04.09.2017.

Відповідно до вказаного акту, комісія постановила наступне:

1. визнати факт спричинення збитків територіальній громаді м.Лисичанськ у вигляді неодержаних доходів внаслідок безпідставного використання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс – Склодзеркальний завод» земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м.Лисичанськ, вул.Газовиків, буд. 24 «А», у розмірі 477 119 грн. 11 коп.;

2. попередити адміністрацію Товариства з обмеженою відповідальнісю фірма «Галімпекс – Склодзеркальний завод» про необхідність невідкладеного оформлення права власності або права користування земельною ділянкою, у відповідності до норм чинного законодавства України;

3. зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс – Склодзеркальний завод» сплатити збитки в місячний термін після затвердження акту рішенням виконавчого комітету Лисичанською міської ради;

4. зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс – Склодзеркальний завод» в період з 01.03.2017 до оформлення права власності або право користування земельною ділянкою, щомісячно, не пізніше 15 числа, місяця наступного за звітним, здійснювати поточну оплату в рахунок відшкодування збитків у розмірі 20 086 грн. 40 коп.

Зазначений акт направлявся на адресу відповідача для виконання, проте жодного разу вимоги не були виконані, а також не були оскаржені у відповідності з нормами чинного законодавства України.

З огляду на приписи ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», з урахуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» № 1365-VIII від 17.05.2016, та те, що за період з 14.04.2014 до 07.06.2016 відповідач був звільнений від плати за користування земельною ділянкою, позивачем була нарахована плата в розмірі – 181 829 грн. 16 коп.

Оскільки відповідачем, в добровільному порядку заборгованість за по сплаті за користування земельною ділянкою здійснена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 181 829 грн. 16 коп.

Доказів погашення заборгованості або часткової оплати сум, заявлених до стягнення, відповідач суду не подав.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з приписами 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справ доказів; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем на підставі письмового договору виникли правовідносини щодо оренди земельної ділянки.

Згідно ст. ст. 1, 13 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Тотожні приписи наведені у ст. 792 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Судом встановлено, що відповідач в період з 21.02.2014 по 01.03.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі (а.с.32, а.с. 38)

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем у порядку та в строки, визначені зазначеним вище рішенням міської ради), втім не сплачених відповідачем, що пов'язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Згідно з частинами 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України , безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту, відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов’язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Крім того, за приписами п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також статтею 22 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 224, статтею 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, як норми ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, так і ст. 1212 Цивільного кодексу України унормовують відшкодування шкоди, зокрема, у вигляді неодержаних потерпілою особою доходів, що завдана як внаслідок неправомірних дій/бездіяльності, так і внаслідок безпідставного збагачення іншої особи за рахунок безпідставного збереження нею коштів, які належать (мають бути сплачені) цій потерпілій особі.

При цьому, правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин справи.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно - правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Плата за землю, відповідно до ч.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України, це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та, як вже було встановлено судом, не може бути постійним землекористувачем, а тому, не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Частиною 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Таким чином, не здійснення відповідачем оплати за землю (у встановлених порядку та розмірі, передбачених для орендних правовідносин) за використання спірної земельної ділянки, призвело до фактичного безоплатного користування останнім спірною земельною ділянкою та позбавило позивача права отримувати дохід від здавання спірної земельної ділянки в оренду на законних для цього підставах.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, завданими позивачу, полягає у протиправній бездіяльності відповідача щодо не здійснення відповідачем оплати за землю у вигляді орендної плати у встановленому законом порядку та розмірі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність у позивача збитків у вигляді не отриманого доходу у розмірі плати за користування спірною земельною ділянкою та наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача щодо не здійснення відповідачем оплати за землю у вигляді орендної плати та наявністю цих збитків.

Що стосується розміру збитків, у вигляді не отриманого доходу у розмірі плати за користування спірною земельною, які позивач фактично заявляє до стягнення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами ч. 1, ч. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Статтею 6 вказаного закону (в редакції від 01.01.2016) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», м.Лисичанськ було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Законом України від 17.05.2016 №1365-VIII «Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» (дата набрання чинності 08.06.2016), ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» була викладена в наступній редакції:

«Звільнити суб’єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.»

Пунктом 4 ч.4 вказаного закону встановлено, що Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», м.Лисичанськ не було включено до вказаного переліку міст.

З огляду на вищевикладене, розмір безпідставно збережених коштів відповідача позивачем був розрахований за період починаючи з 21.02.2014 по 01.03.2017

Сума неодержаних коштів становить – 477 119 грн. 11 коп.

Враховуючи приписи ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р, та те, що в період з 14.04.2014 по 07.06.2016 відповідач був звільнений від плати за користування земельною ділянкою, то сума неодержаної орендної плати складає – 181 829 грн. 16 коп.

Враховуючи те, що відповідачем не заперечується факт використання земельної ділянки, яка розташована під належними йому на прав власності об’єктом нерухомого майна, беручи до уваги, що відповідачем не спростовано обсяг позовних вимог, не надано контррозрахунку заявленої до стягнення суми, яка зазначена позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення 181 829 грн. 16 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 181 829 грн. 16 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача обґрунтовані, доведені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 2 727 грн. 45 коп.

В порядку ч.4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 73, 86, 233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Галімпекс – Склодзеркальний завод» (79007, м.Львів, вул. Балабана, буд. 14, код ЄДРПОУ 00293367) на користь

- Лисичанської міської ради Луганської області (93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. ім. М.Грушевського, буд. 7, код ЄДРПОУ 26522196) безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 181 829 грн. 16 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2 727 грн. 45 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення – 13.02.2018

Суддя Ю.І. Марченко