Рішення № 72158351, 06.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2018Справа № 910/21950/17Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "РІКО"

до Міністерства оборони України

про стягнення 17498,89 грн.

Представники:

від позивача: Борода А.В.

від відповідача: Кривошея Д.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "РІКО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 17498,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно нараховано позивачеві штраф за порушення позивачем строку поставки товару за договором №286/2/17/94 від 10.07.2017 у розмірі 17,48 грн., який позивачем було сплачено на користь відповідача, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача помилково сплачені кошти у розмірі 17,47 грн. Крім того, позивач вказує про настання факту неконтрольованої перешкоди, що стала причиною порушення позивачем строку поставки товару, у зв'язку з чим позивач вважає, що наявні підстави для повернення забезпечення виконання договору у розмірі 17481,42 грн., що було сплачено ПАТ «Айбокс Банк» згідно з банківською гарантією №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача також грошові кошти у вказаній сумі (17481,42 грн.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 порушено провадження у справі №910/21950/17 та призначено її до розгляду на 27.12.2017.

15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції. У відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на те, що у справі №910/21950/17 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа є малозначною у розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2017 ухвалено здійснювати розгляд справи №910/21950/17 у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 22.01.2018, встановлено учасникам судового процесу строки для подання заяв по суті справи.

12.01.2018 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким відповідач зазначає, що за умовами договору від 10.07.2017 № 286/2/17/94 позивач зобов'язувався поставити Міністерству оборони України товар до 31.07.2017, однак, таке зобов'язання було прострочене, у зв'язку з чим відсутні підстави для повернення гарантії. Так, відповідач зазначає, що позивач, погоджуючись з фактом прострочення поставки товару за договором перерахував відповідачу пеню у розмірі 17,48 грн., відтак, відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.01.2018 було оголошено перерву до 06.02.2018.

У судове засідання 06.02.2018 з'явились представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача проти позову заперечив.

У судовому засіданні 22.01.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2017 між Міністерством оборони України (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Ріко» (постачальник, позивач) було укладено договір №286/г/17/94 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), згідно з яким постачальник зобов'язується у 2017 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (обладнання для їдалень - ванни для миття посуду двосекційні), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару у кількості та строки.

Пунктом 1.2. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 27.02.2017 встановлено, що ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у редакції п. 1.2. договору, зокрема: найменування товару - ванни для миття посуду двосекційні у кількості 60 штук, нормативно-технічна документація - ТУУ 29.535450251-001:2008, строк постачання ванн у кількості 3 штуки - до 31.07.2017 включно, загальна сума вартості вказаної продукції без ПДВ -14567,85 грн., загальна ціна товару з ПДВ 349628,40 грн.

За змістом п. 7.3.7. Договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості недопостаченого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів - з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Пунктом 11.3. Договору визначено, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за цим договором у розмірі 5% вартості договору - банківська гарантія від 10.07.2017 №2803-0717/KRK3v, що видана ПАТ «Айбокс Банк» в сумі 17481,42 грн.

Згідно з п. 11.4. Договору підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно з положеннями цього договору.

Відповідно до п. 11.5. Договору, замовник не повертає забезпечення виконання договору у разі, якщо постачальник не виконав умови договору стосовно якості та строків.

Замовник залишає за собою право повернення забезпечення виконання договору у разі порушення термінів (строків) постачання товару за умови належного обґрунтування порушення з технічних причин (п. 11.6. Договору).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідно до гарантії №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017 Публічне акціонерне товариство «Айбокс Банк» зобов'язується заплатити за Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Ріко» (надалі - "Принципал"), Міністерству оборони України (надалі - "Бепсфіпіар"). кошти в розмірі допущеного Принципалом порушення (невиконаного чи неналежно викопаного зобов'язання перед Бенефіціаром), але в будь-якому випадку в сумі, що не перевищує 17481,42 грн. за Лотом №3, в якості забезпечення виконання договору, який буде укладено між Бенефіціаром та Принципалом, згідно з витягом із протоколу N« 75/290/5 від 23.06.2017 року засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо прийняття рішення про намір укласти договір за переговорною процедурою закупівлі обладнання для закладів громадського харчування (3931) (обладнання для їдалень), відповідно до оголошення №UA-2017-05-24-001600-b, опублікованого на веб-порталі Уповноваженого органу. Гарант бере на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Бенефіціару суму, що не перевищує 17 481,42 грн. за Лотом №3, у випадку невиконання (неналежного виконання) Принципалом умов Договору щодо якості, строків, на виконання закупівлі обладнання для закладів громадського харчування (обладнання для їдалень), код ДК 021:2015-3931 - обладнання для закладів громадського харчування, (код ДК 021:2015-39312200-4 - обладнання для їдалень): лот 3. (39312200-4) Обладнання для їдалень (ванни для миття посуду двохсекційні), протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги Бенефіціара відповідно до чинного законодавства України з посиланням на цю Гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата Договору, сума належна до сплати, якщо у вимозі буде вказано, що сума, яку Бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням Принципалом умов Договору із зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов Договору. Гарантія дійсна з 10.07.2017 по 01.02.2018 включно.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з претензією №286/10/5363 від 12.09.2017, у якій вимагав сплати пені у розмірі 17,48 грн. у зв'язку з простроченням позивачем строків поставки за Договором, а саме постачальником не поставлено ванни двосекційні у строк до 31.07.2017 включно, оскільки їх поставку здійснено 01.08.2017.

Судом встановлено, що 26.09.2017 позивач перерахував відповідачеві грошові кошти у розмірі 17,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням №532 від 26.09.2017 з призначенням платежу: сплата штрафу згідно з претензією №286/10/5363 від 12.09.2017 та договором №286/2/17/94 від 10.07.2017.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк» з вимогою №286/8/6761 від 13.11.2017 щодо перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 17481,42 грн. на підставі гарантії №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017 у зв'язку з порушенням позивачем умов виконання зобов'язання за Договором щодо строків поставки.

Судом встановлено, що на користь відповідача було здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 17481,42 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4976381 від 30.11.2017 з призначенням платежу: сплата за гарантійним випадком згідно з гарантією №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017 (вид ТОВ «Комплекс Ріко») згідно з вимогою Міністерства оборони України від 13.11.2017 за №286/8/6761.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що відповідачем неправомірно нараховано позивачеві штраф за порушення позивачем строку поставки товару за договором №286/2/17/94 від 10.07.2017 у розмірі 17,48 грн., який позивачем було сплачено на користь відповідача, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача помилково сплачені кошти у розмірі 17,47 грн. Крім того, позивач вказує про настання факту неконтрольованої перешкоди, що стала причиною порушення позивачем строку поставки товару, у зв'язку з чим позивач вважає, що наявні підстави для повернення забезпечення виконання договору у розмірі 17481,42 грн., що було сплачено ПАТ «Айбокс Банк» згідно з банківською гарантією №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача також грошові кошти у вказаній сумі (17481,42 грн.).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, пунктом 1.2. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 27.02.2017 встановлено, що ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у редакції п. 1.2. договору, зокрема: найменування товару - ванни для миття посуду двосекційні у кількості 60 штук, нормативно-технічна документація - ТУУ 29.535450251-001:2008, строк постачання ванн у кількості 3 штуки - до 31.07.2017 включно, загальна сума вартості вказаної продукції без ПДВ -14567,85 грн., загальна ціна товару з ПДВ 349628,40 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В той же час, як зазначає позивач та відповідач, поставка позивачем товару за Договором, а саме ванн двосекційних у кількості 3 штуки у строк, встановлений Договором, а саме до 31.07.2017 включно, здійснена не була, оскільки позивач поставив відповідачу вказані ванни двосекційні 01.08.2017.

Суд зазначає, що жодних первинних доказів у підтвердження факту поставки зазначеного товару відповідачеві, на підставі яких, власне, можливим є встановлення дати поставки товару, суду не надано, однак, факт поставки позивачем відповідачу ванн двосекційних у кількості 3 штуки за Договором саме 01.08.2017 не заперечувався жодною зі сторін.

За змістом ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З огляду на наведене, факт прострочення поставки позивачем товару за Договором відповідачу на 1 день судом встановлено.

Як встановлено судом, за змістом п. 7.3.7. Договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості недопостаченого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів - з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Як встановлено судом, відповідач звернувся до позивача з претензією №286/10/5363 від 12.09.2017, у якій вимагав сплати пені у розмірі 17,48 грн. у зв'язку з простроченням позивачем строків поставки за Договором, а саме постачальником не поставлено ванни двосекційні у строк до 31.07.2017 включно, оскільки їх поставку здійснено 01.08.2017.

Як встановлено судом, 26.09.2017 позивач перерахував відповідачеві грошові кошти у розмірі 17,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням №532 від 26.09.2017 з призначенням платежу: сплата штрафу згідно з претензією №286/10/5363 від 12.09.2017 та договором №286/2/17/94 від 10.07.2017.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до частин 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частинами 3, 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі №3-204гс14.

Відтак, наявне прострочення боржника (позивача) щодо поставки товару на один день в даному разі не може бути підставою для нарахування пені через неналежне виконання зобов'язання, оскільки такий день прострочення поставки товару, власне, і є днем поставки товару, який не може включатись до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідачем неправомірно заявлено позивачеві претензію №286/10/5363 від 12.09.2017 щодо сплати пені у розмірі 17,48 грн., а сплачені позивачем грошові кошти у вказаному розмірі за платіжним дорученням №532 від 26.09.2017 є такими, що сплачені безпідставно.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "РІКО" в частині стягнення з Міністерства оборони України 17,47 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 17481,42 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, пунктом 11.3. Договору визначено, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за цим договором у розмірі 5% вартості договору - банківська гарантія від 10.07.2017 №2803-0717/KRK3v, що видана ПАТ «Айбокс Банк» в сумі 17481,42 грн.

Як встановлено судом, відповідно до гарантії №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017 Публічне акціонерне товариство «Айбокс Банк» зобов'язується заплатити за Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Ріко» (надалі - "Принципал"), Міністерству оборони України (надалі - "Бепсфіпіар"). кошти в розмірі допущеного Принципалом порушення (невиконаного чи неналежно викопаного зобов'язання перед Бенефіціаром), але в будь-якому випадку в сумі, що не перевищує 17481,42 грн. за Лотом №3, в якості забезпечення виконання договору, який буде укладено між Бенефіціаром та Принципалом, згідно з витягом із протоколу N« 75/290/5 від 23.06.2017 року засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо прийняття рішення про намір укласти договір за переговорною процедурою закупівлі обладнання для закладів громадського харчування (3931) (обладнання для їдалень), відповідно до оголошення №UA-2017-05-24-001600-b, опублікованого на веб-порталі Уповноваженого органу. Гарант бере на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Бенефіціару суму, що не перевищує 17 481,42 грн. за Лотом №3, у випадку невиконання (неналежного виконання) Принципалом умов Договору щодо якості, строків, на виконання закупівлі обладнання для закладів громадського харчування (обладнання для їдалень), код ДК 021:2015-3931 - обладнання для закладів громадського харчування, (код ДК 021:2015-39312200-4 - обладнання для їдалень): лот 3. (39312200-4) Обладнання для їдалень (ванни для миття посуду двохсекційні), протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги Бенефіціара відповідно до чинного законодавства України з посиланням на цю Гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата Договору, сума належна до сплати, якщо у вимозі буде вказано, що сума, яку Бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням Принципалом умов Договору із зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов Договору. Гарантія дійсна з 10.07.2017 по 01.02.2018 включно.

Згідно з п. 11.4. Договору підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно з положеннями цього договору.

Суд зазначає, що виходячи з встановлених у даній справі обставин, предметом поставки за Договором є ванни для миття посуду двосекційні у загальній кількості 60 штук; зобов'язання з поставки вказаного товару забезпечене банківською гарантією на суму, що не перевищує 17481,42 грн.

За змістом ст.ст. 560, 561 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання (ст. 562 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Як встановлено судом, відповідач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк» з вимогою №286/8/6761 від 13.11.2017 щодо перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 17481,42 грн. на підставі гарантії №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017 у зв'язку з порушенням позивачем умов виконання зобов'язання за Договором щодо строків поставки.

Як встановлено судом, на користь відповідача було здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 17481,42 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4976381 від 30.11.2017 з призначенням платежу: сплата за гарантійним випадком згідно з гарантією №2803-0717/KRK3v від 10.07.2017 (вид ТОВ «Комплекс Ріко») згідно з вимогою Міністерства оборони України від 13.11.2017 за №286/8/6761.

Так, суд зазначає, що з огляду на прострочення боржника (позивача) у зобов'язанні щодо поставки відповідачеві ванн для миття посуду двосекційних у кількості 3 шт. у строк до 31.07.2017 включно за Договором, наявні підстави для задоволення гарантом вимоги кредитора, тим більше, що в силу ст. 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності).

Як встановлено судом, відповідно до п. 11.5. Договору, замовник не повертає забезпечення виконання договору у разі, якщо постачальник не виконав умови договору стосовно якості та строків.

Замовник залишає за собою право повернення забезпечення виконання договору у разі порушення термінів (строків) постачання товару за умови належного обґрунтування порушення з технічних причин (п. 11.6. Договору).

Так, позивач у позові, зокрема, зазначає про наявність неконтрольованої перешкоди, яка відбулась поза контролем сторін, і виникла після укладення Договору, а саме поламкою обладнання виробника ванн ТОВ «Ефес-трейд», у вигляді обриву вінта гідравлічного циліндру у гідравлічному пресі NAR 2560, ремонт якого тривав 12 робочих днів, що спричинило зупинення виробництва ванн до 31.07.2017 року, тоді-як позивач можливості звернутись до іншого виробника.

У підтвердження вказаних обставин позивачем, зокрема, долучено: акт про несправність обладнання №5 від 12.07.2017, договір ремонту обладнання №3248 від 13.07.2017 та акт виконаних робіт від 31.07.2017.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 8.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили.

Пунктом 8.3. Договору встановлено, що обставинами непереборної сили визнаються такі обставини: аварії, катастрофи, стихійні лиха, епідемії, епізоотії та війна.

Абзацом 2 частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У той же час, відповідно до п. 8.3. Договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ (сертифікат), який видається Торгово-промисловою палатою України або її територіальним органом.

Суд зазначає, що будь-яких визначених відповідно до п. 8.3. Договору доказів у підтвердження наявності обставин непереборної сили позивачем не надано.

В той же час, суд наголошує, що за змістом ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За наведених обставин, доводи позивача щодо наявності обставин непереборної сили при виконанні Договору щодо поставки ванн для миття посуду двосекційних у кількості 3 штук не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, у зв'язку з чим позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС "РІКО" в частині вимог про стягнення з Міністерства оборони України 17481,42 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код: 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Ріко» (14000, м. Чернігів, пров. Вокзальний, 12, ідентифікаційний код: 39350080) грошові кошти у розмірі 17 (сімнадцять) грн. 47 коп. та судовий збір у розмірі 1 (одна) грн. 60 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 12.02.2018

Суддя Ю.В. Картавцева