Рішення № 72157862, 12.02.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2018 р. Cправа № 902/1027/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018)

до Приватного акціонерного товариства «Агропереробник» (вул. Сонячна, 6, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500)

про стягнення 34608,10 грн.

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.:

представників сторін:

позивача : не з'явився;

відповідача : не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Агропереробник» збитки в сумі 34 608,10 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач в позовній заяві № 10-07/3511 від 16.11.2017р, заяві про збільшення розміру позовних вимог № 10-07/54 від 04.01.2018р посилається на те, що в процесі приватизації Ямпільського консервного заводу до статутного капіталу ВАТ «Ямпільський консервний завод» не увійшло, але залишилося на його балансі державне майно: столова-клуб (будівля), електроплита, шафа холодильна, електроводонагрівач, музикальний центр загальною вартістю 296 333 тис. крб.

При перевірці стану збереження державного майна встановлена відсутність зазначеного майна. За результатами проведення оцінки збитків, які завдано державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) зазначеного майна, станом на 31.07.2016р розмір збитків з урахуванням ПДВ становить 41 529,72 грн.

Ухвалою суду від 23.11.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1027/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2017р та зобов'язано сторін надати суду докази необхідні для вирішення спору в даній справі.

Ухвалою суду від 12.12.2017р розгляд справи відкладено на 09.01.2018р з підстав невиконання сторонами вимог суду в частині надання доказів.

Керуючись розділом XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р., ухвалою суду від 12.01.2017р прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до глави 10 Господарського-процесуального кодексу України, розгляд справи призначено на 12.02.2018р.

На визначену судом дату представник позивача не з'явився. Натомість, 05.02.2018р до суду надійшло клопотання № 10-07/411 від 01.12.2017р за підписом представника позивача за довіреністю ОСОБА_1 про розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався, визначених ухвалами суду не подав. Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернуті до суду відділенням поштового зв’язку з написом наступного змісту: «за даною адресою не існує».

При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статтей 182, 183, Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 725-ДП від 03.11.1995р видано дозвіл на приватизацію Ямпільського консервного заводу.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 109-ПП від 09.02.1996р затверджено план приватизації, згідно якого Ямпільський консервний завод перетворюється у відкрите акціонерне товариство, засновником якого виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області № 201 від 05.03.2002р завершено процес приватизації ВАТ «Ямпільський консервний завод».

Як стверджує позивач, при приватизації Ямпільського консервного заводу до статутного капіталу ВАТ «Ямпільський консервний завод» не увійшло, але залишилося на його балансі державне майно: столова-клуб (будівля) (балансова вартість 469146 тис.крб, залишкова вартість 177573 тис. крб); електроплита (балансова вартість 1901 тис.крб., залишкова вартість 0,00 тис.крб); шафа холодильна (балансова вартість 2189 тис.крб., залишкова вартість 0,00 тис.крб.), електроводонагрівач (балансова вартість 1057 тис.крб., залишкова вартість 613 тис.крб.), музикальний центр (балансова вартість 135360 тис.крб., залишкова вартість 118147 тис.крб.).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів.

Приписами ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» та ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення приймають рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, перебуває на їх балансі.

Пунктом 4 Наказу Фонду Державного майна України та Міністерства економіки України №908/68 від 19.05.1999р, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999р за №414/3707, встановлено, що господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Регіональне відділення, відповідно до наказу Фонду державного майна України «Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але залишилось у них на балансі» від 09.06.1999р. № 1077, організовує систематичний контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

Наказом Фонду державного майна України від 05.03.2001р № 357 встановлено, що забезпечення функцій з управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але знаходиться на їх балансі, за територіальною ознакою – місцем розташування господарських товариств, згідно з чинним законодавством, покладається на Фонд майна АР Крим, регіональну відділення ФДМУ.

З метою перевірки стану збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Ямпільський консервний завод» в процесі приватизації, але залишилось на його балансі, 05.05.2016р робочою групою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, здійснено перевірку їдальні-клубу з обладнанням (електрична плита – 1од., шафа холодильна – 1 од., електроводонагрівач – 1 од., музикальний центр – 1 од.), за результатами якої встановлено відсутність визначеного обладнання, місцезнаходження якого залишилось невідомим.

Згідно змісту позовної заяви, внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) майна, його повернення та використання за первісним призначенням неможливе. Оскільки майно не може бути повернуте та використане, державі в особі Регіонального відділення ФДМУ по Вінницькій області заподіяно збитки внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) вказаного майна. Відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22.01.1996 №116, із змінами, та згідно з Актом оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання (державі, територіальній громаді), який затверджений наказом Регіонального відділення від 26.08.2016р №658, визначено розмір нанесених державі збитків внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) вищезазначеного державного майна у сумі 34 608,10 грн. З метою досудового врегулювання спору, регіональним відділенням на адресу відповідача направлялись претензійні заяви від 24.02.2017р № 11-07/572 та від 12.09.2017р № 11-07/2832, в яких вимагалось відшкодувати завдані державі збитки. Однак, зазначені вимоги залишились без відповіді на виконання, що стало підставою звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, не доведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ст. 16 ЦК України).

Позовні вимоги ґрунтуються на нормах Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68, згідно з якими функції з управління об'єктами, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, здійснює Фонд державного майна та його регіональні відділення, а господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів в процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68, управління об'єктами, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, здійснює Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Зі змісту пп. 1.3, 1.4 п. 1 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 19.05.1999р №908/68, вбачається, що управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.

Способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими:

здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про Державну програму приватизації» та інших нормативно-правових актів;

передача майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»;

передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. №1482;

передача майна господарським товариствам на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пп. 1.4.1 п. 1 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68, при визначенні способу управління попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але перебуває на їх балансі. Пріоритетним при обранні способу управління державним майном є спосіб його приватизації. Якщо відповідне державне майно не підлягає приватизації, то застосовуються наступні за черговістю способи управління, викладені у п. 1.4.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.1997р. №757 «Про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації» встановлено, що переліки акціонерних товариств, на яких має проводитись інвентаризація державного майна, затверджуються наказами Міністерства економіки.

Відповідно до п. 4 Положення про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997р. №757, рішення про проведення інвентаризації приймають засновники відповідних акціонерних товариств у місячний термін після отримання затвердженого Міністерством економіки переліку акціонерних товариств, на яких проводиться інвентаризація.

Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними і допустимими доказами виконання власних зобов'язань щодо управління державним майном, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Ямпільський консервний завод; виконання порядку управління державним майном, який полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом способу та умов подальшого використання майна в межах чинного законодавства; не подав доказів вибору способу управління вказаним державним майном, у т.ч. передачі державного майна відповідачу на умовах будь-якого договору, в т.ч. на умовах договору зберігання; не подав доказів створення інвентаризаційної комісії в порядку, передбаченому Положенням про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997р. №757 (згідно з яким обов'язок проведення інвентаризації покладається на засновників відповідних акціонерних товариств, які в місячний термін після отримання затвердженого Міністерством економіки переліку акціонерних товариств, на яких проводиться інвентаризація, приймають рішення про проведення інвентаризації).

Таким чином, позивачем не доведено ні факту існування та порушення господарського зобов'язання відповідачем, ні факту порушення встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (що є підставою для відшкодування збитків згідно зі ст. 224 ГК України), оскільки позивачем не подано доказів передачі майна відповідачу на умовах будь-якого договору, в т.ч. на умовах договору зберігання.

Стаття 322 ЦК України зобов'язує власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в порушення вимог ст.322 ЦК України не виконував покладені на нього обов'язки зі здійснення управління державним майном, протягом багатьох років не вчиняв дій з інвентаризації майна, у зв'язку з чим не виявив своєчасно фактів його розкрадання (нестачі, знищення, псування), а відповідно понесених збитків.

Окрім того, звертаючись з позовом про стягнення збитків завданих внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) державного майна в розмірі 41 529,72 грн. з Приватного акціонерного товариства «Агропереродник», позивачем не надано доказів правонаступництва.

Так, в позовній заяві позивач посилається на п. 1.4. Статуту Приватного акціонерного товариства «Агропереробник», згідно з яким за рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 02.12.2016р, найменування Публічного акціонерного товариства «Ямпільський консервний завод» змінено на Приватне акціонерне товариство «Агропереробник», який є єдиним та повним правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Ямпільський консервний завод».

Однак, жодних доказів в підтвердження наведеної обставини позивачем не надано.

Відповідно до п. 2,4 ч.2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов’язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017р) наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Позивачем в підтвердження своїх доводів надано:

акт перевірки від 05.05.2016р, яку було здійснено в присутності заступника голови Ямпільської міської ради, згідно якого приміщення їдальні-клубу знаходиться у занедбаному стані. Обладнання у кількості 4-ох одиниць у приміщенні їдальні клубу відсутнє. Місцезнаходження не встановлено;

наказ про проведення оцінки об'єкта державної власності № 571 від 28.07.2016;

акт оцінки збитків № 658 від 26.08.2016;

наказ про затвердження акту оцінки збитків № 658 від 26.08.2016р;

претензійні заяви № 11-07/572 від 24.02.2017р, № 11-07/2832 від 12.09.2017р.

Будь яких інших доказів, у т.ч., насамперед належних доказів в підтвердження наявності всіх умов у сукупності для настання цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків, позивачем не надано. Умови у їх сукупності для настання цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків не доведено.

Так, не доведено протиправність поведінки відповідача, збитки, як результат протиправної дії; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і завданими збитками, а також вину відповідача у заподіянні збитків.

Оцінивши у сукупності зібрані у справі письмові докази та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог з зазначених позивачем підстав, оскільки позивачем не доведено належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

В судовому засіданні 12.02.2018р оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 13 лютого 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018)

3 - відповідачу (вул. Сонячна, 6, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500)