Постанова № 72149749, 07.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2004/17м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Одеського апеляційного господарського суду №1

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Колоколова С.І.,

Разюк Г.П.,

секретар судового засідання - Селиверстова М.В.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Добров Ю.І., за довіреністю;

від відповідача-1: Яновський В.С. (керівник);

від відповідача-2: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду Одеської області

від 31 жовтня 2017 року (повний текст рішення складено 06.11.2017р.)

по справі № 916/2004/17

за позовом Міністерства оборони України

до відповідачів:1. Товариства з обмеженою відповідальність "Одеський інвестиційний фонд "Розвиток"

2. Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"

про визнання недійсним договору

суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П.

час та місце ухвалення рішення: 31.10.2017р., м. Одеса, проспект Шевченка,29, Господарський суд Одеської області, зал судових засідань №14, судове засідання тривало з 14:00 до 14:20 год.

повний текст рішення складено та підписано 06.11.2017р.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 07.02.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальність "Одеський інвестиційний фонд "Розвиток" та Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №01/04/11/2015р. від 04.11.2015р., укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом укладення між відповідачами удаваного правочину - договору факторингу із порушенням вимог Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст. 1079 Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" не є фінансовою установою, не може надавати фінансові послуги, отже, не може виступати фактором у договірних відносинах

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2017р. у справі №916/2004/17 (суддя Желєзна С.П.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Міністерству оборони України до Товариства з обмеженою відповідальність "Одеський інвестиційний фонд "Розвиток" та Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" про визнання недійсним договору.

Суд першої інстанції встановив, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги №01/04/11/2015 від 04.11.2015р. не є договором факторингу, оскільки ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" було сплачено на користь ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод", а тому відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою. При цьому, суд зазначив, що до ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст. 514 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що Міністерством оборони України у встановленому чинним законодавством порядку не було доведено належними та допустимими доказами факту порушення прав як уповноваженого органу на управління майном державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод", так і охоронюваних законом інтересів укладеним між відповідачами договором про відступлення права вимоги №01/04/11/2015 від 04.11.2015р., що виключає можливість в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Міністерство оборони України, в якій позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017р. у справі №916/2004/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи це тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірний договір не містить ознак договору факторингу. Скаржник вказує, що за своєю правовою природою спірний договір є відплатним, що є ознакою договору факторингу.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що Міністерством оборони України не було доведено належними та допустимими доказами факту порушення прав як уповноваженого органу на управління майном Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод" апелянт зазначає, що у справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод" Міністерство оборони України було залучено до участі у справі як орган управління державним майном банкрута. Міноборони вказує, що на його думку, новий кредитор, ТОВ «ОІФ «Розвиток», в незаконний спосіб отримав право вимоги до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод", у зв'язку з чим виникла необхідність захисту порушеного права шляхом визнання спірного правочину недійсним.

Крім того, апелянт зазначає, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції не врахував того, що оспорюваним договором сторони фактично змінили рішення суду, оскільки кредиторські вимоги ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод" були передані ТОВ «ОІФ «Розвиток» всупереч ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. у справі №1-23-32/135-08-4825.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017р. у справі №916/2004/17 апеляційну скаргу Міністерства оборони України прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів Колоколова С.І., Разюк Г.П.

13.12.2017р. Товариства з обмеженою відповідальність "Одеський інвестиційний фонд "Розвиток" до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач-1 не погоджується з її доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2017р. продовжено розгляд апеляційної скарги по суті у зв'язку із вступом в дію 15 грудня 2017 року нового Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження В.о. керівника апарату суду від 17.01.2018р. №55 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2018р. апеляційну скаргу Міністерства оборони України передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Лисенко В.А.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018р. апеляційну скаргу Міністерства оборони України прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Колоколова С.І., Разюк Г.П.

Представник Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" в судове засіданні 07.02.2018р. не з'явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.01.2018р.

У судовому засіданні 07.02.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України, заслухавши представників позивача та відповідача-1, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2015р. між ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" (Первісний кредитор) та ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №01/04/11/2015, відповідно до п.1 якого Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор приймає право вимоги виконання зобов'язань, що належать Первісному кредитору, і стає кредитором за договором про постачання електричної енергії №502 від 24.10.2008р., укладеним між Первісним кредитором та Державним підприємством „Одеський автомобільний ремонтний завод" (Боржник).

Відповідно до п. 1.2 договору за цим договором Новий кредитор одержує право вимагати від Боржника належного виконання грошового зобов'язання за основним договором, а саме зобов'язань, вимоги по яким визнані ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. та увійшли до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Одеської області від 01.07.2014р. у справі №1-23-32/135-08-4825 в розмірі 293544,05 грн., з них 172653,36 грн. - заборгованість за активну електричну енергію, 21149,81 грн. - заборгованість за реактивну електроенергію, 20196,78 грн. - заборгованість за перевищення договірних величин електроспоживання, 38164,84 грн. - пені, 12482,38 грн. - три відсотки річних, 25267,32 грн. - інфляційних нарахувань та 3 629,56 грн. - судових витрат 1147,00 грн. з яких судовий збір за подачу заяви про визнання кредиторських вимог.

За положенням п. 1.3 договору вартість прав переданих за цим договором Первісним кредитором на користь Нового кредитора за основним договором та ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. у справі №1-23-32/135-08-4825 становить 293544,05 грн., з яких 292397,05 грн. основний борг та 1147,00 грн. - судовий збір за подачу заяви про визнання кредиторських вимог.

Згідно з п. п. 2.1, 2.2 договору №01/04/11/2015 від 04.11.2015р. за відступлення права вимоги за цим договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у загальній сумі 293544,05 грн. Кошти, зазначені у п. 2.1 цього договору, перераховуються Новим кредитором протягом 2-х банківський днів після набрання чинності цим договором.

Положеннями розділу 3 договору встановлено, що Первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, у термін не пізніше 5-ти робочих днів з дня проведення Новим кредитором оплат, передбачених п. 2.2 цього договору, про що складається акт приймання-передачі. Первісний кредитор зобов'язаний сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10-ти днів з дня укладання вказаного договору шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення Боржнику копії цього договору.

Відповідно до п. 5.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" на виконання умов договору було перераховано на користь ПАТ „Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго" грошові кошти у загальному розмірі 293544,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 05.11.2015р. на суму 100693,91 грн. та платіжним дорученням №2 від 05.11.2015р. на суму 192850,14 грн.

Міністерство оброни України, посилаючись на те, що спірний договір про відступлення права вимоги №01/04/11/2015 від 04.11.2015р. за своєю правовою природою є договором факторингу, а ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" не є фінансовою установою та не має відповідних ліцензій на здійснення факторингових операцій, наполягає на недійсності вказаного договору.

Серед іншого, позовні вимоги позивач обґрунтовує порушення його прав як уповноваженого органу на управління державним майном, а саме нежитловими будівлями Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод", у випадку відчуження у межах справи про банкрутство №1-23-32/135-08-4825 вказаного майна з метою задоволення, в тому числі і кредиторських вимог ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток", які виникли у зв'язку з укладенням спірного правочину.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

За положеннями ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями ч. 6 ст. 628 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Отже, законодавством встановлене загальне правило відплатності договору, з урахуванням чого твердження позивача про те, що відплатність є ознакою договору факторингу не заслуговує на увагу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст. 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судова колегія зазначає, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Слід зазначити, що відступлення права вимоги за своєю правовою природою означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість, договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансовою вважаються така послуга як факторинг. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Приписами ст. 1084 Цивільного кодексу України визначено наступне. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Колегія суддів вказує, що різниця договору про відступлення права вимоги та договору факторингу полягає в наступному: при укладанні договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника, що має наслідком припинення взаємовідносин з боржником та новим кредитором, оскільки по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань, а щодо договору факторингу, то фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, оскільки останні розраховуються із фактором відповідно до вимог ст. 1084 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги №01/04/11/2015 від 04.11.2015р. не є договором факторингу, оскільки ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" було сплачено на користь ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод", відтак, факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою відсутній.

Крім того, судова колегія вказує, що до ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст. 514 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток" та ПАТ „Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" було укладено саме договір про відступлення права вимоги, так як предметом спірного договору є передача грошової вимоги від однієї до іншої особи, розмір якої дорівнює загальному розміру боргових зобов'язань Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод".

Відтак, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта, колегія суддів зазначає, що сам факт відступлення прав вимоги Публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" до Державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод" не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, так як у межах справи №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів можлива реалізація майна боржника у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як ТОВ „Одеський інвестиційний фонд „Розвиток", так і інших кредиторів.

Крім того, твердження скаржника про те, що оспорюваним договором сторони фактично змінили рішення суду, оскільки кредиторські вимоги ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» до ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод" були передані ТОВ «ОІФ «Розвиток» всупереч ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.03.2014р. у справі №1-23-32/135-08-4825 також є безпідставними, оскільки укладення зазначеного договору стало підставою звернення ТОВ «ОІФ «Розвиток» до господарського суду із заявою про заміну кредитора у справі про банкрутство ДП МОУ „Одеський автомобільний ремонтний завод".

Таким чином, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017р. у справі №916/2004/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2017р. у справі №916/2004/17 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений і підписаний 12.02.2018р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І..

Суддя Разюк Г.П.