Постанова № 72149724, 06.02.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа № 914/188/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Трускавецькурорт" (надалі ПрАТ "Трускавецькурорт"), за вих. № 144 від 10.03.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/1370/17 від 21.03.2017р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2017р. (суддя Гутьєва В.В.), повний текст складено 28.02.2017р.

у справі № 914/188/17

за позовом: приватного підприємства "Олександр-гарант" (надалі ПП "Олександр-гарант"), м. Вінниця

до відповідача: ПрАТ "Трускавецькурорт", м. Трускавець, Львівська область

про стягнення 219 179,10 грн.

за участю учасників справи:

від позивача: Медончак М.М. - представник (довіреність б/н від 13.05.2017р.)

від відповідача: Гаврилова О.Ю. - представник (довіреність №22 від 22.04.2017р.)

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017р. справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

ПП "Олександр-гарант" звернулося до господарського суду з позовом до ПрАТ "Трускавецькурорт" про стягнення заборгованості за надані послуги охорони на суму 219 179,10 грн. за період з листопада - грудень 2016 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2017р. у справі № 914/188/17 позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Трускавецькурорт" на користь ПП "Олександр-гарант" 219 179,10 грн. основного боргу та 3 287,70 грн. судового збору. В частині стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський виходив з того, що сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу належними та допустимими доказами відповідачем не спростована. У задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу судом відмовлено, в зв'язку з тим, що до матеріалів справи позивачем не додано належних та допустимих доказів, які підтверджують витрати щодо надання правової допомоги.Щодо заяви ПрАТ "Трускавецькурорт" про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язання перед ПП "Олександр-гарант", то суд зазначив, що така заява є спірною відповідно унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПрАТ "Трускавецькурорт" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що предметом розгляду даної справи є стягнення з ПрАТ "Трускавецькурорт" наданих ПП «Олександр гарант» охоронних послуг у відповідності до укладеного між ними договору №119 від 31.12.2013р. на суму 219 179,10 грн. Проте, для встановлення всіх обставин справи, суд повинен з'ясувати наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог. Оскільки у ПП «Олександр гарант» перед ПрАТ "Трускавецькурорт" існують грошові зобов'язання по відшкодуванню збитків за неналежне виконання умов договору про надання охоронних послуг № 119 від 31.12.2013р., а саме неналежного забезпечення виконавцем охорони об'єкта, в результаті чого відбулося викрадення матеріальних цінностей на загальну суму 735 194,00 грн. Враховуючи, що листом № 53 ПрАТ "Трускавецькурорт" 30.01.2017р. надіслало ПП «Олександр гарант» заяву про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 219 179,10 грн., то відповідно з моменту зарахування зустрічних грошових вимог, зобов'язання відповідача з оплати охоронних послуг є припиненим.

Відповідачем було надіслано на адресу суду клопотання про призначення судової експертизи від 16.01.2018р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ ЛАГС 01-05/309/18). В судовому засіданні 16.01.2018р. було відмовлено заявнику в задоволенні даного клопотання.

06.02.2018р. відповідачем повторно подано клопотання про призначення судової експертизи (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ ЛАГС 01-05/526/18). Зокрема, заявник зазначає, що однією із обставин, яку суд має встановити, є розмір грошового зобов'язання ПП «Олександр гарант» перед ПрАТ "Трускавецькурорт". Оскільки позивач не погоджується з розміром шкоди, визначеної інвентаризаційною комісією, до складу якої входив представник ПП «Олександр гарант», то необхідно встановити вартість викраденого майна (мідного електричного силового кабелю). Враховуючи, що для встановлення ринкової вартості викраденого та пошкодженого майна потрібні спеціальні знання, заявник просить призначити товарознавчу судову експертизу.

Присутній у судовому засіданні представник позивача проти заявленого клопотання заперечив. Вважає дане клопотання безпідставним та таким, що не стосується предмету даного спору, відтак просить суд відмовити в його задоволенні.

Згідно п.1 ч.1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності, зокрема таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

У п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для призначення у справі судової товарознавчої експертизи, та відмовляє у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2392/17 від 04.04.2017р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що жодного доказу того, що збитки завдані саме з вини позивача, відповідачем не надано. Відповідно заперечує щодо факту заяви про зарахування зустрічних грошових вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

31.12.2013р. між ПП "Олександр-гарант" (виконавець) та ПрАТ "Трускавецькурорт" (замовник) було укладено договір № 119 про надання охоронних послуг, згідно із умовами якого, виконавець здійснює фізичну охорону будівель, окремих приміщень у будівлях та споруд відповідача, територій, а також матеріальних цінностей та грошових коштів, що в них знаходяться, охорону громадянського порядку та пропускний режим у межах об'єкта чи території, а замовник своєчасно здійснює оплату послуг виконавця на умовах і порядку, встановлених цим договором (а.с. 14-17 том І).

У п. 1.2 договору зазначено, що перелік об'єктів та територій, їх місце розташування спосіб та обсяг здійснення охорони, номер поста охорони на ведені у дислокації, що є додатком № 1 до договору.

Відповідно до розділу 5 договору, вартість оплати послуг в 2014 році визначалася розрахунком, що є додатком № 2 до договору.

Згідно з п. 5.3 договору №119 про надання охоронних послуг від 31.12.2013р. не пізніше 1 (першого) робочого дня місяця, наступного за місяцем, у якому надавались послуги, а у випадку припинення дії цього договору - не пізніше останнього дня його, виконавець надає замовнику підписані зі своєї сторони і скріплені печаткою виконавця два примірники акту про надані послуги, у якому зазначаються обсяг фактично наданих у попередньому місяці послуг, строки/терміни їх надання, їх вартість. Замовник упродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання акту про надані послуги зобов'язаний підписати його, скріпити печаткою та один його примірник повернути виконавцю або в той же строк надати виконавцю мотивовану відмову від підписання акту, якщо зазначені в акті послуги не відповідають фактично наданим або їхня якість не відповідає вимогам, встановленим цим договором та/або чинним в Україні законодавством. У разі неповернення замовником виконавцю протягом строку, встановленого у даному пункті договору, одного примірника підписаного та скріпленого печаткою акту про надані послуги або ненадання у цей же строк мотивованої відмови від підписання акту про надані послуги, послуги вважаються наданими виконавцем належним чином і підлягають оплаті згідно з умовами даного договору.

Пунктом 9.1 договору визначено дію договору до 30.06.2014р.

Угодою від 30.06.2014р. про внесення змін до договору, термін дії договору продовжено до 31.12.2014р. (а.с. 24 том І).

Угодою від 31.12.2014р. про внесення змін до договору, сторони продовжили термін дії основного договору до 31.12.2015р., підписали нову дислокацію та уклали новий розрахунок оплати вартості за послуги охорони, що був скріплений підписами та печатками сторін за основним договором (а.с. 25-28 том І).

12.02.2015р. між сторонами підписано угоду про внесення змін до договору №119, відповідно до якої дислокацію та розрахунок оплати послуг охорони викладено в новій редакції (а.с. 29-31 том І).

18.04.2015р. між сторонами підписано угоду про внесення змін до договору №119, якою змінено кількість постів охорони та відповідно змінено розрахунок оплати за послуги охорони (а.с. 32-34 том І).

Угодою від 31.12.2015р. сторони продовжили термін дії договору №119 до 31.12.2016р., погодили нову дислокацію постів та розрахунок оплати послуг охорони (а.с. 35-41 том І).

23.02.2016р. сторони уклали угоду про внесення змін до договору № 119, з якої вбачається, що кількість постів охорони збільшено, що підтверджується підписаною сторонами дислокацією, а також погоджено та підписано розрахунок вартості охоронних послуг до грудня 2016 року включно (42-48 том І).

Відповідно до погодженого сторонами розрахунку загальна вартість послуг охорони становила 1 220 013,80 грн.: за січень 2016 року - 55 784,50 грн., за лютий 2016 року - 64 740,70 грн., за березень 2016 року - 111 386,10 грн., за квітень 2016 року - 107 793,00 грн., за травень 2016 року - 111 386,10 грн., за червень 2016 року - 107 793,00 грн., за липень 2016 року - 111 386,10 грн., за серпень 2016 року - 111 386,10 грн., за вересень 2016 року - 107 793,00 грн., за жовтень 2016 року - 111 386,10 грн., за листопад 2016 року - 107 793,00 грн., за грудень 2016 року - 111 386,10 грн. (а.с. 44 том І).

Як стверджує позивач, свої зобов'язання щодо належного виконання умов договору по охороні об'єкту, ним виконано повністю.

Проте, відповідач, в порушення умов договору, за отримані послуги розрахувався не в повному обсязі, а саме не оплачені послуги надані в листопаді - грудні 2016 року на суму 219 179,10 грн., доказом чого є акти виконаних робіт, рахунки фактури, які надіслані, у відповідності до п. 5.3 договору №119, на адресу відповідача з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 22.12.2016р. та отримано ним 28.12.2016р. (а.с. 49-58 том І).

В зв'язку з чим, листом за вих. № 264 від 21.12.2016р. позивач повідомив відповідача, зокрема про те, що договір №119 припиняє свою дію, пости охорони будуть зняті (а.с. 59 том І).

Враховуючи, що надіслані акти виконаних робіт відповідачем, протягом строку встановленого договором, не повернуті, не оскаржені, будь-яких мотивованих відмов від їх підписання на адресу ПП "Олександр-гарант" не надходило, а отже, позивач вважає, що дані акти відповідачем прийняті, послуги вважаються наданими належним чином, відповідно підлягають оплаті згідно із умовами договору.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку послуги згідно актів виконаних робіт не оплачені, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 219 179,10 грн. за надані послуги охорони у листопаді 2016 року та грудні 2016 року.

В свою чергу, відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що відповідно до п.6.1.1 договору, з моменту прийняття об'єкта та територію під охорону, виконавець несе матеріальну відповідальність за збитки, спричинені неналежним виконанням ним своїх обов'язків. Під час дії договору, внаслідок неналежного забезпечення охорони було викрадено та пошкоджено мідний електричний кабель. За розрахунками відповідача сума завданих збитків становить 744 202,00 грн. З метою припинення грошових зобов'язань ПрАТ «Трускавецькурорт» перед ПП "Олександр-гарант", 30.01.2017р. відповідач листом №53 направив позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог в сумі 219 179,10 грн. та вимогами відшкодування решти суми завданих збитків. Відтак, відповідач стверджує, що з моменту зарахування зустрічних грошових вимог зобов'язання ПрАТ «Трускавецькурорт» з оплати охоронних послуг за договором в сумі 219 179,10 грн. є припиненими, а зобов'язання ПП "Олександр-гарант" з відшкодування збитків, завданих відповідачу внаслідок крадіжки кабелю, зменшеним на таку ж суму.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли господарські правовідносини на підставі договору №119 про надання охоронних послуг від 31.12.2013р.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

При цьому виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 193, 173 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором, що підтверджується актом про виконання робіт №ОУ-00269 від 30.11.2016р. на суму 107 793,00 грн. та актом про виконання робіт №ОУ-00280 від 31.12.2016р. на суму 111 386,10 грн. (а.с. 49-58 том І).

Судом досліджено, що вказані акти виконаних робіт та рахунки фактури були надіслані відповідачу у відповідності до п. 5.3 договору №119 з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 22.12.2016р. та отримано останнім 28.12.2016р.

Протягом строку, встановленого п. 5.3 договору №119, будь-яких мотивованих відмов від їх підписання на адресу ПП "Олександр-гарант" не надходило, а отже дані акти відповідачем прийняті, послуги вважаються наданими належним чином, відповідно підлягають оплаті згідно із умовами договору.

Доказів оплати наданих послуг на суму 219 179,10 грн. відповідачем суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відтак, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення 219 179,10 грн. заборгованості за надані послуги.

Щодо твердження відповідача, про те, що внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання відповідача з оплати охоронних послуг за договором №119 про надання охоронних послуг від 31.12.2013р. на суму 219 179,10 грн. є припиненим, а зобов'язання ПП "Олександр-гарант" з відшкодування збитків, завданих ПрАТ "Трускавецькурорт" внаслідок крадіжки кабелю, зменшеним на таку ж суму, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилась, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з того моменту, коли наявні всі умови для зарахування. Заява про зарахування є способом привести зарахування в дію, але вона не є способом визначення того моменту, з якого починається дія зарахування.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Необхідною умовою зарахування є настання строку виконання зобов'язань.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

Отже, припинення зобов'язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін, адже у випадку, коли такі вимоги не є безспірними, відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

Як вбачається зі змісту заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (лист № 53 від 30.01.2017р., а.с. 117-118 том І), відповідач стверджує, що внаслідок неналежного забезпечення позивачем охорони 23.11.2016 р. було викрадено та пошкоджено мідний електричний кабель, в зв'язку з чим ПрАТ "Трускавецькурорт" завдано збитків на суму 849 466,15 грн.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів, що дані збитки завдані саме з вини позивача, не надано обґрунтованого розміру збитків, не вказано якими доказами підтверджуються збитки.

Наявність кримінального провадження відносно охоронців ПП "Олександр гарант" ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в якому потерпілим від кримінального правопорушення є ПрАТ "Трускавецькурорт" та відсутність вироку у кримінальній справі свідчить про відсутність безспірності зустрічних вимог сторін.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на вищевказану заяву про зарахування, позивач у листі за вих. №267 від 13.02.2017р. зазначив, що для прийняття умов, зазначених в листі ПрАТ "Трускавецькурорт" №53 від 30.01.2017р., необхідно вивчити та дослідити матеріали кримінального провадження та матеріали щодо визначення розмірів збитків (а.с. 127 том І).

Відтак, заява ПрАТ "Трускавецькурорт" про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язання перед ПП "Олександр-гарант" за вих. №53 від 30.01.2017р. є спірною та такою, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України.

Відповідно відсутні правові підстави визнати зазначене зарахування та визнати зобов'язання припиненими на заявлену позивачем суму 219 179,10 грн.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги на суму 219 179,10 грн. підставно задоволені судом першої інстанції.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу відповідно до доданих квитанцій, проте не вказує суму витрат на правову допомогу та не додає до матеріалів справи відповідні квитанції, які підтверджують витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України (в редакції станом на момент прийняття судом рішення) судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України, "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р., витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Враховуючи, що позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які підтверджують витрати щодо надання правової допомоги, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову частково, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належними та допустимими доказами підтверджено підставність своїх вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2017р. у справі № 914/188/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

Г.Г. Якімець