Постанова № 72149722, 06.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. м.Київ Справа№ 902/285/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Отрюха Б.В.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання: Громак В.О.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.02.2018 року по справі №902/285/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - малого науково-виробничого підприємства "Кридол ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017, повний текст якого складено 31.10.2017

по справі №902/285/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - малого науково-виробничого підприємства "Кридол ЛТД"

до 1.Подільського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру, 2. Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1. Кабінет Міністрів України, 2. Фонд державного майна України

про визнання права власності за набувальною давністю.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю - мале науково-виробниче підприємство "Кридол ЛТД" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Подільського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 1996 році за пропозицією ДП "Поділлягеодезкартографія", в зв'язку із наявністю заборгованості останнього перед ним за виконання ремонтних робіт, в рахунок заборгованості на суму 450,2 млн. крб., позивач прийняв від відповідача на свій баланс майно (об'єкти нерухомості) за адресою: с.Сабарів, провулок Карбишева, 2 (на цей час вул.Карбишева, 2а, м.Вінниця), відповідно до актів прийому-передачі від 04.04.1996 та 24.05.1996, зокрема: будівля барачного типу, допоміжна будівля, будівлі складів (4), вбиральня, бетонна огорожа, залізні ворота з хвірткою, якими позивач по цей час відкрито володіє, в зв'язку з чим просить суд визнати право власності на вказане майно за набувальною давністю на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.03.2017 порушено провадження у справі №902/285/17.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 25.05.2017 залучено до участі у справі іншого відповідача: Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру та справу №902/285/17 надіслано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №902/285/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що до даних правовідносин норми ст.344 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 23.10.2017, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру (далі-відповідач 1) подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі-відповідач 2) також подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Треті особи не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши думку представників учасників справи, судова колегія визнала за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю позивача, оскільки, по-перше, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"); по-друге, відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, участь у судовому засіданні позивача суд не визнавав обов'язковою; по-третє, відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі строку розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиві, заслухавши представників учасників справи та дослідивши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

У 1996 році за пропозицією ДП "Поділлягеодезкартографія" (відповідач 1), у зв'язку із наявною у останнього заборгованістю перед позивачем за виконання ремонтних робіт, в рахунок погашення заборгованості на суму 450,2 млн.крб., позивач прийняв від відповідача на свій баланс майно (об'єкти нерухомості) за адресою: с.Сабарів, провулок Карбишева, 2 (на цей час вул. Карбишева, 2а, м. Вінниця), відповідно до актів прийому-передачі від 04.04.1996 та від 24.05.1996. Відповідна передача майна відбулась за погодженням Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України.

Позивач в позовній заяві зазначає, що він в порядку передбаченому законодавством (на момент вчинення дії) отримав об'єкти нерухомого майна від відповідача, прийняв їх на свій баланс, але в подальшому не вчинив дій для оформлення права власності на ці об'єкти.

З 1996 року по цей час, позивач, як єдиний фактичний володілець, відкрито здійснював володіння вказаним майном, як своєю власністю, без будь-яких претензій на це майно з боку відповідача або інших осіб. Протягом всього цього часу, позивач утримував майно у належному стані, проводив його поточний ремонт та постійно використовував для здійснення своєї господарської діяльності.

Це підтверджується, зокрема, укладанням у 2004 та 2009 роках позивачем з Вінницькою міською радою договорів оренди земельної ділянки по вул. Карбишева, 2а м. Вінниці площею 0,1734га, де розміщене майно.

На кадастровому плані від 21.02.2005, що є додатком до договору оренди, зазначені будівлі та споруди у кількості 6-ти, у тому числі три капітальні позначені " 2к" та три навіси позначені "Н" і "навіс".

У вересні 2016 року позивач звернувся до КП "Вінницьке міське бюро річної інвентаризації" щодо отримання інформації про інвентаризацію належного йому майна.

В свою чергу, КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" листом від 22.09.2016 №4532 повідомило, що згідно облікових даних архіву, інвентаризація будівель по вул. Карбишева, 2 (2-А), м. Вінниці не проводилась.

На запит позивача щодо правовстановлюючої та технічної документації на вказані об'єкти, відповідач листом від 08.09.2016 №1155 повідомив, що така документація у нього відсутня.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до ліцензованої організації щодо проведення первинної технічної інвентаризації, за результатами якої, ФОП Ю-ХА М.В. 07.11.2016 був виготовлений технічний паспорт на громадські будівлі по вул. Карбишева, 2а м. Вінниці.

У відповідності до зведеного акту, за адресою: вул. Карбишева, 2а м. Вінниця інвентаризовані об'єкти (будівлі, споруди): будівля барачного типу літ. А площею 134,3 м.кв., будівля складу літ. Б площею 70,3 м.кв., будівля складу літ. В площею 70,4 м.кв. будівля складу літ. Г площею 42,8 м.кв., будівля складу літ. Д площею 80,9 м.кв., будівля складу літ. Е площею 65,8 м.кв., вбиральня літ. У площею 3,6 м.кв., огорожа №1, 2 ворота № 4, хвіртка № 3

Позивач стверджує, що за кількістю та конфігурацією будівель і споруд повністю співпадає з значеним вище кадастровим планом від 21.02.2005, похибка у вказаній площі будівель і споруд пов'язана із зовнішніми (кадастровий план) та внутрішніми технічними паспортами) замірами.

Зважаючи на відсутність у позивача свідоцтва на право власності на майно чи його дублікату, виданого органом місцевого самоврядування, яке відповідно до Закону, є правовстановлюючим документом, і на підставі якого проводиться державна реєстрація права, позивач не має можливості звернутися до органу державної реєстрації прав для реєстрації свого права власності на це майно.

За таких обставин, позивач на сьогодні позбавлений можливості, відповідно до Закону, реалізувати своє право на належне йому майно.

Зважаючи на наведене, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на майно, розміщене на земельній ділянці по провулку Карбишева, 2а, м. Вінниця, а саме: будівлю барачного типу літ. А площею 134,3 м.кв., будівлю складу літ. Б площею 70,3 м.кв., будівлю складу літ. В площею 70,4 м.кв., будівлю складу літ. Г площею 42,8 м.кв., будівлю складу літ. Д площею 80,9 м.кв., будівлю складу літ. Е площею 65,8 м.кв., вбиральню літ. У площею 3,6 м.кв., огорожу №1, 2, ворота №4, хвіртку №3, відповідно до технічного паспорту на громадські будівлі виготовленого 07.11.2016 ФОП Ю-ХА М.В.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що до даних правовідносин норми ст.344 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані.

Відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІ «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до положень ст.344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Отже, набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 Цивільного кодексу України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо).

По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 344 Цивільного Кодексу України, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Аналогічні правові висновки викладені у листі Верховного Суду України від 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ".

У відповідності до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Виходячи з вказаного пункту Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якщо строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року (раніше ніж за три роки до набуття чинності Цивільним кодексом України), то в строк, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю зараховується лише період після 01 січня 2001 року, а тому, враховуючи встановлений частиною першою статті 344 Цивільного кодексу України десятирічний строк набуття права власності на нерухоме майно, остання може застосовуватись лише після 01 січня 2011 року.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 20.02.2008 у справі № 6-27245св07.

Таким чином, виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України підставами для визнання за особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є наступні факти: добросовісне заволодіння особою чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння вказаним майном протягом 10 років.

При цьому, виходячи зі змісту цієї статті, особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа про заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном.

Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати, вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому, від володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

Позивач стверджує, що отримавши у 1996 році від ДП "Поділлягеодезкартографія" (змінено назву на Подільське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру) майно за адресою: с.Сабарів, провулок Карбишева, 2 (на цей час провулок Карбишева, 2А, м. Вінниця), протягом більше ніж 10 років, відкрито та безперервно володів цим майном, а відтак наявні підстави для визнання майна за даною адресою за ним.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 1 листом від 26.03.1996 повідомив, що у зв'язку з боргами замовників не в змозі в найближчий час розрахуватися з позивачем за виконані ремонтно-будівельні роботи згідно договору від 15.01.1996 на суму 450 200 000 крб. та запропонував, в рахунок плати передати побутове приміщення барачного типу та допоміжну будівлю в селі Сабарів, яке МНВП "Кридол ЛТД" (позивач) орендує у нього з 1990 року.

Крім того, листом №03-14/473 від 29.03.1996 Головне управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів Україні (правонаступником якого є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру) (відповідач 2) дозволило реалізацію будинку залишковою вартістю 450,2 мл.крб.

У відповідності до Акту прийому-передачі будинку барачного типу з допоміжною будівлею від 04.04.1996, складеному на основі дозволу Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМ України №03-14-473 від 29.03.1996 підприємством Подільськгеодезкартографія в порядку взаєморозрахунків за виконані роботи передано, а МНВП "Кридол ЛТД" прийнято на баланс будівлю барачного типу та допоміжну будівлю, які були збудовані підприємством по тимчасових спорудах в 1978 році. Залишкова вартість вказаної будівлі станом на 25.03.1996 складає 450,2 млн.крб.

Відповідно до Акту прийомки-передачі побутового приміщення барачного типу від 24.06.1996, комісія передала, а МНВП "Кридол ЛТД" прийняв на баланс в порядку взаєморозрахунків наступне майно:

- побутове приміщення барачного типу в селі Сабарів, площею 100 кв.м. Будова цегляна, барачного типу, електрифікована, дах покритий руберойдом, просмолений;

- частину огорожі, яка відноситься до території побутового приміщення барачного типу.

Загальна вартість майна, що передається 450 200 000 крб.

Довідка про взаєморозрахунки та дозвіл ГУГК при КМ України № 30-14/473 від 29.03.1996 на передачу приміщення додається.

Крім того, МНВП "Кридол ЛТД" передається земельна ділянка площею 0,17 га на якій знаходиться приміщення барачного типу.

Посилання позивача на те, що спірне володіння є безтитульним, заслуговують на увагу, оскільки перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.

Разом з тим, Наказом Фонду державного майна України "Про затвердження Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю" від 7 серпня 1995 року N1020 було затверджено Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22 серпня 1995 р. за N 311/847.

Це Положення розроблено відповідно до Законів України "Про підприємства в Україні", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державної програми приватизації майна державних підприємств і визначає порядок відчуження (продажу, списання, передачі з балансу на баланс, обміну тощо) від держави засобів виробництва (в частині основних фондів), що є державною власністю.

Дія цього Положення поширюється на окремі інвентарні об'єкти (групу інвентарних об'єктів), які є засобами виробництва і віднесені до основних фондів.

Дія цього Положення не поширюється на цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи та незавершене капітальне будівництво, відчуження яких відбувається шляхом приватизації. У випадках, коли цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі, споруди та незавершене капітальне будівництво є предметом застави згідно з договором застави, їх відчуження здійснюється шляхом продажу з урахуванням вимог, що визначаються законодавчими актами України з питань приватизації та застави.

Згідно з п. 3 зазначеного Положення будівлі та споруди, які є окремими інвентарними об'єктами, відчужуються шляхом продажу, передачі з балансу на баланс тощо.

Пунктом 5 Положення визначено, що Передача з балансу на баланс основних фондів підприємств змішаної форми власності (в частині основних фондів державної власності) здійснюється з дозволу Фонду державного майна України, його регіональних відділень при умові обов'язкового погодження з відповідними органами управління.

Згідно із п.6 Положення у разі відчуження шляхом продажу загальнодержавного майна рішення приймається безпосередньо підприємством. При цьому дозвіл на продаж дає орган державного управління, уповноважений управляти майном, що належить до загальнодержавної власності (далі - орган управління), або Фонд державного майна України, при умові обов'язкового погодження з відповідним міністерством (відомством).

Межовий рівень вартості засобів виробництва, які відчужуються,

з дозволу міністерств та відомств -

основні фонди, вартістю до суми, еквівалентної 100 розмірам установленого чинним законодавством неоподаткованого мінімуму доходів на місяць, діючого на момент продажу;

з дозволу Фонду державного майна України (регіональних відділень) -

основні фонди, вартістю понад суму, еквівалентну 100 розмірам установленого чинним законодавством неоподаткованого мінімуму доходів на місяць, діючого на момент продажу.

Відповідно до п. 8 Положення, для одержання дозволу на відчуження державного майна підприємству необхідно подати:

погодження відповідного органу управління;

обґрунтовану заяву (при необхідності ТЕО);

акт оцінки основних фондів;

акт технічного стану основних фондів;

опрацьовану кон'юнктуру ринку, акт інвентаризації та незалежну експертну оцінку вартості основних фондів при необхідності (визначається Фондом).

Однак, матеріали справи не містять, а сторонами не надано суду доказів на підтвердження наявності дозволу Фонду державного майна України, його регіональних відділень на передачу зазначеного майна з балансу на баланс, а відтак, у даному випадку відсутня добросовісність заволодіння позивачем спірним майном, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Більше того, у відповідності до Акту прийому-передачі від 04.04.1996 відповідач передав, а позивач прийняв на баланс будівлю барачного типу та допоміжну будівлю, які були збудовані підприємством по тимчасових спорудах в 1978 році. Залишкова вартість вказаної будівлі станом на 25.03.1996 складає 450,2 млн.крб.

Згідно із Актом прийомки-передачі від 24.05.1996 відповідач передав, а позивач прийняв побутове приміщення барачного типу площею 100 кв.м., частину огорожі та земельну ділянку площею 0,17 га на якій знаходиться приміщення барачного типу. Загальна вартість майна, що передається 450 200 000 крб.

Отже, в Актах прийому-передачі від 1996 року йдеться мова про три будівлі (споруди): 1. будівля барачного типу; 2. допоміжна будівля; 3. приміщення барачного типу площею 100 кв.м.

В даних актах прийому -передачі від 04.04.1996 року та від 24.05.1996 року йдеться мова про одну і ту ж будівлю (споруду). В акті від 04.04.1996 року - це будівля барачного типу та допоміжна будівля, а в акті від 24.05.1996 року - це побутове приміщення барачного типу в сел. Сабарів площею 100 кв.м. Тобто, в другому акті вже містилась більш розширена інформація про передане приміщення: була вказана площа приміщення що передається, місцезнаходження, площа земельної ділянки на якій знаходиться приміщення. Крім того, загальна вартість майна в обох актах є однаковою - 450 200 000 крб., що є підтвердженням того що йдеться мова про одне і теж приміщення.

При цьому, позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на майно, а саме: будівлю барачного типу літ. А площею 134,3 м.кв., будівлю складу літ. Б площею 70,3 м.кв., будівлю складу літ. В площею 70,4 м.кв., будівлю складу літ. Г площею 42,8 м.кв., будівлю складу літ. Д площею 80,9 м.кв., будівлю складу літ. Е площею 65,8 м.кв., вбиральню літ. У площею 3,6 м.кв., огорожу №1, 2, ворота №4, хвіртку №3, що не відповідає актам прийому-передачі від 04.04.1996 року та від 24.05.1996 року.

Як вбачається з кадастрового плану на земельній ділянці від 21.02.2005 розташовано сім будівель які позначено: «К будівля» або ж «Н будівля».

Згідно умовних знаків для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500 затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.08.2001 року № 295, при зображенні на планах об'єктів використовуються буквені позначення: К - вогнестійкі будівлі, Н - невогнестійкі будівлі.

Крім того, згідно технічного паспорта на громадські будівлі по вул.Карбишева,2а, м.Вінниця виготовленого 07.11.2016 року ФОП Ю-ХА М.В. об'кти під літерами А, Б, В, Г, Д, Е - є будівлями.

Більше того, згідно актів прийомки-передачі приміщення барачного типу в 1996 році позивачу передавалось побутове приміщення барачного типу площею 100 кв.м., а згідно технічного паспорта на громадські будівлі по провулку Карбишева, 2а, виготовленого 07.11.2016 року, загальна площа приміщень становить 607,1 кв.м., площі яких також різняться, з чого випливає що в період з 1996 року по 2016 рік кількість приміщень збільшилась, тобто позивачем проводилось будівництво.

Однак, позивачем не надано суду доказів відведення земельної ділянки саме для здійснення будівництва, оскільки з Договорів оренди земельної ділянки від 26.04.2004 та від 18.05.2009 вбачається, що земельна ділянка надавалась в оренду з метою несільськогосподарського використання для виробничих потреб, доказів на підтвердження наявності дозволів на будівництво, матеріали справи не містять.

З огляду на положення статті 376 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил (п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що до даних правовідносин норми ст. 344 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Доводи апелянта з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 та Розділом ХІ «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - малого науково-виробничого підприємства "Кридол ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 по справі №902/285/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 по справі №902/285/17 залишити без змін.

3. Повернути матеріали справи №902/285/17 до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12.02.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Б.В. Отрюх

Л.В. Чорна