Рішення № 72149575, 10.01.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року м. Черкаси справа № 925/1366/17

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна» до селянського (фермерського) господарства «Перспектива» про стягнення 64584 грн. 99 коп.,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна» звернувся в господарський суд з позовом до селянського (фермерського) господарства «Перспектива» (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору фінансового лізингу № 86/11Л від 20.11.2015 року, 37550 грн. 00 коп. основного боргу, 40500 грн. 00 коп. відсотків, 6039 грн. 49 коп. пені, 696 грн. 80 коп. 3 % річних, що разом складає 84786 грн. 29 коп., та відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань із своєчасної сплати лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу № 86/11Л від 20.11.2015 року (далі - Договір), що призвело до утворення заборгованості та нарахування фінансових санкцій.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 31.10.2017 року позовна заява прийнята до провадження, по ній порушено провадження у справі № 925/1366/17, справу призначено до судового розгляду на 23.11.2017 року.

Відповідач в особі свого представника 23.11.2017 року подав письмовий відзив на позов (вх. № 25514, а.с. 40-42), в якому заперечував проти позову в частині вимог про стягнення 37550,00 грн. основного боргу і 40500,00 грн. відсотків з мотивів порушення позивачем норм ст. 7 ГПК України щодо досудового врегулювання спору, при цьому зазначив, що сума основної заборгованості у розмірі 37550 грн. 00 коп. сплачена ним в повному обсязі добровільно, нарахування позивачем відсотків проведене всупереч умовам п. 5.7. договору безпідставно і арифметично неправильно.

Позивач в особі свого представника, з урахуванням доводів, викладених представником відповідача у письмовому відзиві, подав 23.11.2017 року заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 25549, а.с. 56-61) і 14.12.2017 року письмові пояснення (заперечення) на відзив відповідача (вх. № 27403, а.с. 79-80), за змістом яких наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про зменшення розміру позовних вимог і письмових запереченнях на відзив, просив суд остаточно стягнути з відповідача на свою користь 40500 грн. 00 коп. відсотків, 22014 грн. 44 коп. пені, 2070 грн. 55 коп. 3 % річних нарахованих станом на 22.11.2017 року, що разом складає 64584 грн. 99 коп.

У судових засіданнях 23.11.2017, 14.12.2017 року представник позивача позов з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та письмових пояснень, підтримав і просив суд задовольнити повністю, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, в засіданнях суду оголошувались перерви з урахуванням думок представників сторін.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з нормами ГПК України у відповідній редакції розгляд справи продовжується за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті.

В засідання суду 10.01.2018 року сторони явку своїх представників не забезпечили, позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач про причини неявки не повідомив, що не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом прийнято рішення у справі без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав.

20.11.2015 року позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна», як лізингодавцем, та відповідачем - селянським (фермерським) господарством «Перспектива» було укладено договір фінансового лізингу № 86/11Л, відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець зобов'язався передати лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку № 1 «Специфікація» до даного договору (далі - об'єкт лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу у володіння та користування на строк, зазначений в п. 3.2. договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

Сторонами були погоджені всі його істотні умови, зокрема, відповідно до:

п. 1.2. - договірна вартість об'єкту лізингу складає 475000 грн. з ПДВ;

п. 1.4. - додаток № 3 до даного договору «Графік лізингових платежів» визначає розміри, порядок та терміни сплати лізингоодержувачем лізингових платежів по цьому договору;

п. 2.5. - перехід права власності на об'єкт лізингу оформлюється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем акта про перехід права власності на об'єкт лізингу;

п. 3.2. - строк лізингу по даному договору складає 12 місяців та відраховується з моменту фактичної передачі об'єкта лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, тобто з дати підписання сторонами акту приймання - передачі об'єкта лізингу.

До лізингового платежу за цим договором згідно Додатку № 3 Графіку лізингових платежів входить: викупна вартість об'єкту лізингу - 475000 грн., винагорода лізингодавця у вигляді відсотків - 24400 грн., інші витрати лізингодавця - 9500 грн. (п.п. 5.1. Договору).

Лізингові платежі вносяться лізингоодержувачем в безготівковій формі у розмірі та в строки, вказані у додатку № 3 до Договору (п. 5.3.).

Датою оплати лізингових платежів є дата зарахування даних платежів на рахунок лізингодавця (п. 5.4.).

Сторони можуть змінити розміри та строки сплати чергових лізингових платежів шляхом письмового внесення таких змін до Додатку № 3 даного договору (п. 5.6.).

У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п'ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця у вигляді відсотків за договором, підлягає сплаті у подвійному розмірі, протягом всього строку прострочки, виходячи з розміру винагороди лізингодавця у вигляді відсотків в період в якому допущено таке прострочення (п. 5.7.).

Відповідно до п.п. 8.4., 8.5. сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожен день прострочки за весь період часу протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати по день фактичної оплати. У випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем лізингоодержувач зобов'язаний сплатити у відповідності до п.п. 5.7. договору суму винагороди у вигляді відсотків у подвійному розмірі протягом всього строку прострочки, виходячи з розміру винагороди лізингодавця вигляді відсотків в період в якому допущене таке прострочення по першій вимозі останнього протягом п'яти банківських днів з дати отримання такої вимоги.

Договір вступив в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається із акта приймання - передачі об'єкта лізингу від 01.12.2015 року (а.с. 22), позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг - Україна», як сублізингодавець, передав, а відповідач - селянське (фермерське) господарство «Перспектива», як сублізингоодержувач, отримав на умовах сублізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно - трактор «Беларус - 892» VIN № 90829934 № двигуна 923566 у кількості 1 шт. Акт підписаний представниками обох сторін та скріплений їхніми печатками.

Також, 01.12.2015 року сторонами була оформлена видаткова накладна № 1636 (а. с. 23), що підтверджує передачу від лізингодавця до лізингоодержувача товару - трактора «Беларус - 892» VIN № 90829934 № двигуна 923566 вартістю 475000 грн. з ПДВ. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін та скріплена їхніми печатками.

До договору фінансового лізингу сторонами підписано Додаток № 1, в якому визначено найменування об'єкта лізингу та його вартість (а. с. 17), додаток № 3, в якому затверджений графік лізингових платежів (а.с. 18).

21.11.2016 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору (а.с. 20) якою внесли зміни до: п.п. 3.2 договору та виклали його в такій редакції: « 3.2. строк лізингу по даному договору складає 20 місяців та відраховується з моменту фактичної передачі об'єкта лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, тобто з дати підписання сторонами»; п.п. 5.1. договору та виклали його в такій редакції: « 5.1. до лізингового платежу за цим договором згідно додатку № 3 «Графіку лізингових платежів» входить викупна вартість лізингу - 475000 грн., винагорода лізингодавця у вигляді відсотків - 36000 грн., винагорода лізнгодавця у вигляді відсотків - 36000 грн., інші витрати лізингодавця - 19000 грн.»; Додатку № 3 до договору - змінили графік лізингових платежів (а.с. 21).

24.10.2017 року з метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію № 305 із вимогою про сплату заборгованості зо договором фінансового лізингу у розмірі 114089 грн. 49 коп. та повідомлено, що в разі незадоволення вимог та невиплати заборгованості позивач змушений буде звернутися до суду. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Після відкриття провадження у справі, відповідачем було сплачено на рахунок позивача суму основної заборгованості у розмірі 37550 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 291 від 30.10.2017 року (а.с. 56), у зв'язку з чим, 23.11.2017 року позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 56 - 60) із підтвердженням сплати відповідачем заборгованості.

Із Акту звірки взаємних розрахунків позивача і відповідач за договором фінансового лізингу № 86/11Л від 20.11.2015 року вбачається, що станом на 22.11.2017 року заборгованості відповідача перед позивачем по лізинговим платежам відсутня (а.с. 78). Інформація щодо взаємних розрахунків, викладена в акті, підтверджена представниками сторін в засіданнях суду, узгоджується з інформацією обслуговуючого банку відповідача про проведені ним платежі (а.с. 49-51, 52-56).

Отже, предметом спору у даній справі є вимога позивача до відповідача про стягнення 40500 грн. 00 коп. відсотків, 22014 грн. 44 коп. пені, 2070 грн. 55 коп. 3 % річних, що разом складає 64584 грн. 99 коп., нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем щомісячних лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 86/11Л від 20.11.2015 року. Договір є укладеним, виконаний позивачем в повному обсязі та відповідачем частково, вимоги позивача ґрунтуються на правах і зобов'язаннях сторін цього договору.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно із ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч. 1 ст. 16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст.217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п. 8.4., 8.5. Договору, нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожен день прострочки за весь період часу протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати по день фактичної оплати. У випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем лізингоодержувач зобов'язаний сплатити у відповідності до п.п. 5.7. договору суму винагороди у вигляді відсотків у подвійному розмірі протягом всього строку прострочки, виходячи з розміру винагороди лізингодавця вигляді відсотків в період в якому допущене таке прострочення по першій вимозі останнього протягом п'яти банківських днів з дати отримання такої вимоги.

Вимоги позивача про стягнення пені та 3 % річних передбачені п. 8.4., 8.5. Договору, відповідають приписам ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 230 ч. 1, 231 ч. 4, 6 ГК України, ст. 625 ч. 2 ЦК України, їх розрахунок у розмірі, відповідно 22014,99 грн. і 2070,55 грн., судом перевірений, визнаний вірним і в такому розмірі підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується із розрахунком позивача відсотків згідно п.п. 5.7. Договору, та погоджується із розрахунком відповідача, наведеному у відзиві на позов, оскільки згідно графіку лізингових платежів та розрахунків позивача у позовній заяві та відповідача у відзиві за період з 25.03.2016 року по 25.07.2017 року підлягає стягненню з відповідача за прострочення сплати лізингових платежів більше ніж на п'ять днів сума відсотків у розмірі 27450 грн.

Виходячи з наведеного, відповідно до п.п. 5.7. Договору відсотки за прострочення сплати лізингових платежів більше ніж на п'ять днів становлять 27450 грн. і в такому розмірі вимога позивача про стягнення відсотків теж підлягає задоволенню.

Оцінюючи доводи (заперечення) відповідача, викладені його представником у письмовому відзиві на позов, суд надає перевагу доводам позивача, викладеним його представником у письмовій відповіді на відзив, якими заперечення відповідача на позов щодо безпідставності позовних вимог позивачем обґрунтовано спростовуються.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, відповідно до умов договору, обставин справи та вимог законодавства суд вважає, що відповідач не виконав договірні зобов'язання щодо порядку розрахунків за поставлений товар, прострочив їх оплату, тому позовні вимоги про стягнення 27450 грн. відсотків, 22014 грн. 44 коп. пені, 2070 грн. 55 коп. 3% річних судом визнаються обґрунтованими, доведеними і задовольняються повністю.

На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 1046 грн. 66 коп. пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства «Перспектива», код ЄДРПОУ 31887044, місцезнаходження: 19113, Черкаська область, Монастирищенський район, с. Княжа Криниця, вул. Шевченка, буд. 19 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПромагролізингУкраїна», код ЄДРПОУ 37768114, місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, буд. 19, корпус 4, приміщення 84 - 27450 грн. відсотків, 22014 грн. 44 коп. пені, 2070 грн. 55 коп. 3% річних, 1046 грн. 66 коп. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині стягнення 13050 грн. відсотків, 265 грн. 05 коп. судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.02.2018 року.

Суддя В.М. Грачов