Постанова № 72149375, 06.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа№ 910/13672/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: Луценко С.О. (за довіреністю « 358 від 30.01.18)

від відповідача 2: Кисленко О.М. (за довіреністю «б/н від 19.12.2017)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2017

у справі № 910/13672/17 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД"

до 1. публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

2. товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1

1) Національний банк України

2) Міністерство фінансів України

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач -1) та до товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд"- (відповідач - 2) про визнання права позивача вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд" сплати суми боргу за кредитними договорами № 4Б13475И від 07.08.2013, № 4Б13524И від 28.08.2013, № 4Б13525И від 30.08.2013, № 4Б13610И від 23.10.2013, № 4Б14069И від 13.02.2014 у розмірі 701.568.673,78 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки № 4Б13475И/П від 22.11.2016; та визнання відсутнім у публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" права вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд" сплати суми боргу за кредитними договорами № 4Б13475И від 07.08.2013, № 4Б13524И від 28.08.2013, № 4Б13525И від 30.08.2013, № 4Б13610И від 23.10.2013, № 4Б14069И від 13.02.2014 у розмірі 701.568.673,78 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки № 4Б13475И/П від 22.11.2016.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2017 року у справі №910/13672/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідачів. Також, зазначив, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2017 року скасувати, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора, а відповідачем 1 не спростовано доказами отримання коштів за вказаним договором поруки

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" та призначено справу до розгляду.

27.12.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

06.02.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, у судовому засіданні заслухавши думку представників сторін, порадившись на місці, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання на підставі ч.12 ст.270 ГПК України, крім того, явка сторін у судове засідання визнана необов'язковою.

В судовому засіданні 06.02.2018 року представники відповідачів 1 та 2 вказали, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представники позивача та третіх осіб 1 та 2 у судове засідання не з'явились, про причини неявки треті особи 1 та 2 суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 21-26 т.2).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача та третіх осіб 1 та 2 за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 22.11.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" (позивач, поручитель) та публічним акціонерним товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4Б13475И/П (договір поруки) (а.с.7 т.1).

За умовами п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Біотрейд" (код за ЄДРПОУ 30502509) (боржник) своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 07.08.2013 № 4Б13475И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

кредитним договором від 28.08.2013 № 4Б13524И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

кредитним договором від 30.08.2013 № 4Б13525И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

кредитним договором від 23.10.2013 № 4Б13610И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4;

кредитним договором від 13.02.2014 № 4Б14069И (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.

Надалі за текстом: кредитний договір 1, 2, 3, 4, 5 - кредитний договір/кредитні договори.

Оскільки боржник не виконав зобов'язання за вищевказаними кредитними договорами, поручитель відповідно до умов договору поруки сплатив заборгованість за кредитним договором ( платіжні доручення № 4, 5,6,7,8 а.с. 8-11 том 1) на загальну суму 701 568 673, 78 грн.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг в загальному розмірі 701.568.673,78 грн., тому у відповідності до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за кредитними договорами, проте відповідачі не визнають факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що доказами не підтверджено те, що відповідач-2 не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора. Позивачем не доведено, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідачів 1 та 2 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Отже, до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Колегією суддів досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок виконання зобов'язань та строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 554, 555, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним згідно ч. 7 ст. 181 ГК України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Як унормовано вимогами ст. 554 Цивільного кодексу України - у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як унормовано в ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно платіжних доручень № 4 від 23.11.2016, № 5 від 23.11.2016, № 6 від 23.1.2016, № 7 від 23.11.2016, № 8 від 23.11.2016 позивачем перераховано відповідачу кошти в загальному розмірі 701.568.673,78 грн., при цьому цільове призначення платежу в рядку "призначення платежу" зазначено: виконання зобов'язань по кредитним договорам № 4Б13476И від 07.08.2013, № 4Б13524И від 28.08.2013, № 4Б13525И від 30.08.2013, № 4Б13610И від 23.10.2013, № 4Б14069И від 13.02.2014 згідно договору поруки № 4Б13475И/П від 22.11.2016. (а.с.8-12 т.1)

За приписами ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Як свідчать матеріали справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 701.568.673,78 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки №4Б13475И/П від 22.11.2016.

16.03.2017 року позивачем було направлено на адресу відпвідача-2 претензію № 190717/1 від 19.07.2017 з вимогою про сплату боргу за кредитним договором (а.с.13), зазначений лист залишився відповідачем 2 без відповіді, що не свідчить про невизнання відповідачем 2 права позивача як нового кредитора. (а.с.24 т.1)

Стосовно доводів скаржника, що відповідачем 1 не спростовано жодними доказами отримання коштів за вказаним договором поруки, колегія суддів зазначає, що позивачем в свою чергу не надано пояснень або доказів, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ "КБ "Приватбанк" порушує його права та інтереси.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що скаржником не доведено , в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідачів 1 та 2 .

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2017 року у справі № 910/13672/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Адор ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2017 р. у справі № 910/13672/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2017 року у справі № 910/13672/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13672/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 08.02.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко