Постанова № 72149359, 06.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа№ 37/429

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Пашкіної С.А.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Зубар О.В. адвокат за довіреністю від 02.01.2018;

від органу ДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2017

у справі №37/429 (головуючий суддя Грєхова О.А.)

За скаргою Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

у справі № 37/429

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод"

до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 326291,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №37/429 скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві задоволено частково. Визнано дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві з винесення постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2017 р. ВП № 5348169 незаконними. Визнати недійсною постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2017 у ВП № 5348169. В іншій частині скаргу відхилено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким скаргу ПАТ "Укргазвидобудування" задовольнити повністю.

26.12.2016 від скаржника надійшла заява про уточнення апеляційної скарги, у якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині відхилення скарги та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати незаконними дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 08.11.2017 р. ВП № 5348169 та визнати недійсною зазначену постанову.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки скаржником було в добровільному порядку виконано рішення суду, а тому відсутні підстави для стягнення з нього виконавчого збору та витрат на виконавче провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №37/429.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 призначено скаргу до розгляду на 06.02.2018.

Позивач явку представників у судове засідання не забезпечив. Ухвала суду, направлена за адресою державної реєстрації позивача повернута поштою з довідкою "За закінченням терміну зберігання". Матеріали справи не містять інформації щодо іншої адреси позивача.

У разі відсутності сторін за адресою державної реєстрації, вважається, що ухвала вручена їм належним чином. При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Орган ДВС явку представників у судове засідання не забезпечив, про причини неявки не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2007 у справі №37/429 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" задоволено частково, стягнуто з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоремонтний завод" 240 000,00 грн. основного боргу, 7 811,50 грн. 3% річних від простроченої суми, 29 040,00 грн. інфляційних втрат, 2 768,52 грн. державного мита та 100,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили і на його примусове виконання Господарським судом міста Києва було видано наказ № 37/429 від 22.10.2007, який позивачем 01.11.2007 пред'явлений для примусового виконання до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

15.11.2007 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 5348169 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 37/429 від 22.10.2007.

10.12.2007 державним виконавцем було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, на підставі п.15 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" відноситься до підприємств паливно-енергетичного комплексу, укі беруть у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

05.02.2013 державним виконавцем було винесено постанову про поновлення виконавчого провадження, оскільки термін розрахунків, відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", було продовжено до 01.01.2013 і станом на 18.01.2013 підстави для зупинення виконавчого провадження відпали.

01.03.2013 ПАТ "Укргазвидобування" направило до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві повідомлення про те, що відповідно до п.1.2 Статуту ПАТ "Укргазвидобування" є правонаступником майнових та немайнових прав і обов'язків Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Також 01.03.2013 ПАТ "Укргазвидобування" направило органу ДВС заяву про зупинення виконавчого провадження у зв'язку із припиненням Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як юридичної особи внаслідок реорганізації шляхом перетворення у ПАТ "Укргазвидобування".

Постановою державного виконавця від 04.03.2013 здійснено заміну назви сторони виконавчого провадження (боржника) ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" на ПАТ "Укргазвидобування".

27.03.2013 державний виконавець направив ПАТ "Укргазвидобування" вимогу, у якій зобов'язав виконати наказу господарського суду у справі №37/429 у семиденний термін з моменту отримання вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2013 у справі №37/429 задоволено частково скаргу ПАТ "Укргазвидобування", визнано незаконними дії державного виконавця щодо зміни назви сторони виконавчого провадження та винесення вимоги, визнано недійсною постанову державного виконавця від 04.03.2013.

29.07.2016 Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ подано до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 було замінено сторону (боржника) у справі № 37/429, а саме: Дочірню компанію "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" її процесуальним правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування".

04.10.2016 державним виконавцем було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" на ПАТ "Укргазвидобування".

18.10.2016 згідно платіжного доручення №1265 боржником було перераховано Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві грошові кошти в розмірі 279 720,14 грн. на виконання наказу № 37/429 від 22.10.2007 у виконавчому провадженні № 5348169

18.10.2016 боржник звернувся до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження, яка отримана останнім 18.10.2016, що підтверджується вхідним штемпелем.

08.11.2017 головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 27972,01 грн.

Також, 08.11.2017 головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі 240,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними постановами державного виконавця ПАТ "Укргазвидобування" подало скаргу на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, відповідно до якої скаржник просив суд визнати дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 08.11.2017 р. та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2017 р. ВП № 5348169 незаконними, визнати недійсною постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору від 08.11.2017 р. ВП № 5348169 та визнати недійсною постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2017 р. ВП № 5348169.

Скарга мотивована тим, що з моменту відкриття виконавчого провадження та на момент реорганізації ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" (27.12.2012 р.) заходи примусового виконання рішень не здійснювались, а отже правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору за Законом № 606 були відсутні. При цьому, заміна вибулої сторони правонаступником у виконавчому провадженні здійснюється за постановою державного виконавця на підставі ухвали суду. Зазначив, також, що ПАТ "Укргазвидобування" мало стати стороною виконавчого провадження з моменту винесення державним виконавцем постанови про заміну сторони виконавчого провадження. В свою чергу, погашення заборгованості за наказом відбулось протягом строку наданого державним виконавцем у постанові про заміну сторони боржника виконавчого провадження. Таким чином, оскільки у ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" був відсутній обов'язок щодо сплати виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 5348169 відповідно до норм Закону № 606, то такий обов'язок не може виникнути і у правонаступника за умови добровільного фактичного виконання рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом до вступу його у виконавче провадження, а тому дії Шевченківського РВДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві з винесення постанов про стягнення виконавчого збору від 08.11.2017 р. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2017 р. ВП № 5348169 підлягають визнанню незаконними, а постанови про стягнення виконавчого збору від 08.11.2017 та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 08.11.2017 р. підлягають визнанню недійсними.

За наслідками розгляду скарги місцевий господарський суд прийшов до висновків, що доводи скаржника в частині оскарження дій державного виконавця та постанови про стягнення витрат виконавчого провадження є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в частині оскарження дій державного виконавця та постанови про стягнення виконавчого збору - задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст.115 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з приписами статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла станом на час відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, боржник з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (15.11.2007) до моменту процесуального правонаступництва (04.10.2016) не вчинив ніяких дій, направлених на самостійне добровільне виконання рішення господарського суду міста Києва, на примусове виконання якого був виданий наказ і лише 18.10.2016 виконав рішення суду.

05.10.2016 р. набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем у період з моменту відкриття виконавчого провадження до набрання чинності вищезазначеним Законом, постанови про стягнення виконавчого збору не виносилися.

Відповідно до п. п. 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ, рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі наведених норм, при розгляді скарги на дії органу ДВС повинні застосовуватись положення Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла станом на 08.11.2017 р., оскільки саме 08.11.2017 р. була вчинена державним виконавцем виконавча дія з винесення оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

У статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ встановлено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

В силу статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.

Так, відповідно до ст. 74 зазначеного Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що стягнення виконавчого збору ставиться в залежність саме від фактично стягнутої або повернутої стягувачу суми за виконавчим документом, та відповідно з означених приписів не вбачається, що виконавчий збір стягується в залежності від вчинення державним виконавцем тих чи інших заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Доводи скаржника про те, що з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження органом ДВС не вчинялось жодного заходу, спрямованого на примусове виконання рішення суду, в зв'язку з чим на думку відповідача є очевидна безпідставність винесення оскаржуваної постанови та її незаконність, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки за наведеними приписами ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" прямо визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично повернута стягувачу за виконавчим документом, тоді як платіжним дорученням № 1265 від 18.10.2016 р. боржником було перераховано Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві грошові кошти в розмірі 279720,14 грн. на виконання наказу № 37/429 у виконавчому провадженні № 5348169, які в подальшому відділом ДВС були перераховані стягувачу.

Крім цього, положеннями ч.ч. 5, 9 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких виконавчий збір не стягується, і наведені відповідачем обставини не підпадають під зазначені підстави.

Щодо посилання скаржника на те, що постановою про заміну сторони виконавчого провадження від 04.10.2016 йому було надано п'ятиденний строк для сплати суми боргу, то вказаним доводам місцевий господарський суд також надав належну оцінку.

Так, як зазначалось вище, у постанові про заміну сторони виконавчого провадження від 04.10.2016 державним виконавцем було замінено сторону виконавчого провадження та зазначено "ПАТ "Укргазвибодування" у п'ятиденний строк сплатити суму боргу за наступними реквізитами: р/р 37311001000396, МФО 820172, код 34967593".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження (у редакції на момент винесення постанови про заміну сторони) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Однак, як вірно вказав місцевий господарський суд, зазначена постанова не є постановою про відкриття виконавчого провадження, при цьому, у постанові від 15.11.2007 про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було надано строк для добровільного виконання рішення, а саме сплати боргу у семиденний термін з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012 р. № 360-р, Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18.07.2012 р. № 529 внаслідок реорганізації шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 1.2. Статуту, зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 27.12.2012 р. за № 10741030001044263, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" є правонаступником майнових та немайнових прав і обов'язків Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначене, окрім іншого, встановлене в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 р. у справі № 37/429, а тому не підлягає повторному доказуванню.

Отже, відносно боржника відбулась лише реорганізація зазначеного підприємства і у зв'язку із закінченням реорганізації, 05.02.2013 було винесено постанову про поновлення виконавчого провадження, в свою чергу постанова про стягнення виконавчого збору була винесена 08.11.2017, тобто зі спливом трьох років від винесення постанови про поновлення виконавчого провадження.

Як вбачається з постанови від 15.11.2007 року про відкриття виконавчого провадження № 5348169 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 37/429 від 22.10.2007 р., державним виконавцем було зобов'язано ДК "Укргазвидобування "НАК "Нафтогаз України", правонаступником прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", добровільно виконати наказ Господарського суду міста Києва № 37/429 від 22.10.2004 р. у семиденний термін з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Проте, зазначена заборгованість сплачена боржником лише 18.10.2016, тобто через 9 років, після прийняття Господарським судом міста Києва рішення, видачі наказу та відкриття виконавчого провадження, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження звернення боржника як до, так і після закінчення процедури реорганізації із обґрунтованими заявами про відкладення виконавчих дій чи вчинення інших дій з метою виконання рішення суду та відповідно наказу протягом значного періоду часу.

При цьому, відповідно до ст. 25 ГПК України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) усі дії, вчинені в процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Також, відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що заміна боржника його правонаступником не свідчить про наявність обставин які б свідчили про відсутність обов'язку для нового боржника сплатити суму виконавчого збору у виконавчому провадженні.

У пункті 1 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що при розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 04.11.50; ратифікована Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР) (далі - Конвенція), Закону України "Про державну виконавчу службу", Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР із змінами і доповненнями ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року та Протоколи №2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (див. рішення у справі "Трихліб проти України", заява N 58312/00, пп. 25 - 32, від 20 вересня 2005 року, у справі "Іммобіліаре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п. 66).

В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 їх практичного змісту. Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу N1 були порушені. ("Анацький проти України", N 10558/03, пп. 22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Моргуненко проти України" від 06.09.2007 наголошено, що виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Отже, відсутні обставини, які б перешкоджали боржнику дізнатись про стан відомого йому судового провадження, а відтак і виконати постанову органу ДВС та рішення суду у встановлений законом строк, з урахуванням того, що боржник брав участь у засіданнях суду та був обізнаний про результати розгляду справи по суті та з урахуванням тривалого часу протягом якого тривало виконавче провадження.

Частинами 2, 3 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 "Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження" визначено види витрат виконавчого провадження.

Згідно з п. 1 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону. Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.

Пунктом 2 Розділу VI Інструкції визначено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, в порушення наведених приписів Інструкції, в постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження види та суми таких витрат державним виконавцем зазначено не було. Жодних доказів на підтвердження фактичного понесення витрат на проведення та організацію виконавчих дій, матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Як зазначено у п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Зважаючи на встановлені обставини справи, наявні у матеріалах справи докази та наведені норми законодавства, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що державним виконавцем було правомірно винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, а постанова державного виконання про стягнення витрат виконавчого провадження винесена державним виконавцем з порушенням порядку вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Ухвала суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 37/429 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №37/429.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді С.А. Пашкіна

А.І. Мартюк