Рішення № 72148819, 08.02.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

08 лютого 2018 року Справа № 913/999/17

Провадження №1/913/999/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська насосна компанія", м. Павлоград Дніпропетровської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит", м. Севєродонецьк Луганської області

про стягнення 106588 грн. 02 коп.

Суддя Зюбанова Н.М.

Секретар судового засідання - Медуниця Р.І.

В засіданні брали участь:

від позивача - представник не викликався;

від відповідача - Скиба С.Г., представник за довіреністю № ББУ/РА77/СЛ/17 від 11.12.2017;

Суть спору: про стягнення 87400 грн. 00 коп. боргу, 9615 грн. 09 коп. інфляційних нарахувань, 6297 грн. 71 коп. 3% річних та 3275 грн. 22 коп. пені, які утворились при розрахунках за договором від 09.01.2015 № 1650-РА.

Дослідивши матеріали справи, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, вислухавши представника відповідача, суд встановив, що спір між сторонами виник з наступних причин.

Так, 09.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаська насосна станція" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Роваенькиантрацит" (відповідачем) було укладено договір № 1650-РА, за умовами якого постачальник (позивач) прийняв зобов'язання передати у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (продукція) в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію відповідно до умов договору (п. п. 1.1, 1.2 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору оплата поставленої продукцію здійснюється відповідачем протягом 5 робочих днів, відраховуючи з дев'яностого дня від дня поставки.

Як зазначає позивач, на виконання умов укладеного договору № 1650-РА від 09.01.2015 він поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними № 12139 від 13.12.2016 на суму 721050 грн. 00 коп. та № 122815 від 28.12.2016 на суму 536700 грн. 00 коп. на загальну суму 1257750 грн. 00 коп. Вартість товару за вказаними накладними не була сплачена.

У відповідності до відповіді на відзив за листом від 31.01.2018 № 01-033/18 позивач зазначив, що позовні вимоги заявлені до стягнення лише за видатковою накладною № 12139 від 13.12.2016 (арк. справи 16).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем п. 5.3 договору та специфікації від 09.01.2015 до нього щодо оплати у визначений строк, тому до стягнення заявлена частина суми основної заборгованості у розмірі 87400 грн. 00 коп., разом з частиною інфляційних нарахувань в сумі 9615 грн. 09 коп, 3% в сумі 6297 грн. 71 коп. та 3275 грн. 22 коп. пені.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує з посиланням на те, що енергохолдингом втрачено контроль над всіма своїми підприємствами на території, яка не контролюється українською владою, та у сертифікаті ТПП України № 7600 від 15.06.2017 вказано про дію форс-мажорних обставин за договором концесії майнового комплексу. Також відповідач зазначає, що строк виконання грошових зобов'язань за спірними накладними № 12139 від 13.12.2016 та № 122815 від 28.12.2016 настав вже у період дії обставин непереборної сили, а тому вони припинилися. На думку відповідача, розрахунок позову не відображає суму боргу, заявлену до стягнення, та відсутність у позові вимог про стягнення усієї суми боргу протирічить ст. 625 ЦК України, оскільки додаткові вимоги не можуть бути відокремлені від основного боргу.

Оцінивши матеріали справи, суд дійшов висновку про повну обґрунтованість позову з огляду на наступне.

Так, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір № 1650-РА від 09.01.2015є договором поставки.

За Господарським кодексом України договір поставки регулюється ст. 265, а саме: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ст. 712 ЦК України, згідно з якою до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 525, ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Оскільки поставку товару позивачем відповідачу за видатковою накладною № 12139 від 13.12.2016 на суму 721050 грн. 00 коп. підтверджено матеріалами справи, суд встановлює факт прострочення його сплати. Відповідачем цей факт не оспорюється.

Згідно зі ст. 530 ЦК України законодавцем передбачено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, до стягнення заявлено частину 3 % річних у сумі 6297 грн. 71 коп. та частину інфляційних нарахувань у сумі 9615 грн. 09 коп.

Як свідчить розрахунок цих вимог, 59615 грн. 09 коп. інфляційних нарахувань розраховані за період з квітня 2017 року по листопад 2017 року, що відповідає фактичним обставинам справи та порядку обчислення цих вимог (за наступний повний місяць після місяця, коли виникло прострочення).

Щодо розрахунку 3% річних та пені, то суд зазначає, що позивач невірно визначив початок періоду прострочення сплати боргу за видатковою накладною № 12139 від 13.12.2016 - 21.03.2017. За умовами п. 5.3 договору 5-ий робочий день після закінчення 90 календарних днів з дати поставки це, насправді, 20.03.2017.

Вказана помилка не впливає на обчислення вимог по 3% річних, оскільки обчислення проводиться з наступного дня - 21.03.2017 по 20.12.2017 та складає 16297 грн. 71 коп.

Щодо вимог по пені, то належним слід вважати розрахунок з 20.03.2017 по 20.09.2017 (шість місяців прострочення згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України), тому суд уточнює цей розрахунок (щодо кінцевої дати) та вимоги складають 93124 грн. 10 коп. (за період з 21.03.2017 по 20.09.2017) пені за прострочку оплати боргу за товар, поставлений за видатковою накладною № 12139 від 13.12.2016:

- 721050,00 з 21.03.2017 по 13.04.2017 24 дні 14,00% = 13275,22

- 721050,00 з 14.04.2017 по 25.05.2017 42 дні 13,00% = 21572,24

- 721050,00 з 26.05.2017 по 20.09.2017 118 днів 12,50% = 58276,64.

При цьому слід зазначити, що відповідальність у вигляді пені передбачена п. 6.8 договору за несвоєчасну оплату товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день прострочення оплати від вартості несвоєчасно оплаченої продукції, але не більше 15% від вартості такої продукції.

Розрахована сума пені - 93124 грн. 10 коп. не перебільшує 15% від суми поставки за спірною накладною - 108157 грн. 50 коп.

Таким чином обґрунтованими є наступні вимоги - 721050 грн. 00 коп. боргу за товар, 93124 грн. 10 коп. пені, 59615 грн. 09 коп. інфляційних нарахувань та 16297 грн. 71 коп. 3% річних, з яких, як було вказано вище, позивач просить стягнути частину, а саме - 87400 грн. 00 коп. боргу, 3275 грн. 22 коп. пені, 9615 грн. 09 коп. інфляційних нарахувань та 6297 грн. 71 коп. 3% річних.

Господарський суд вважає, що пред'явлення до стягнення частини вимог не порушує норм чинного законодавства, зокрема, ст. 625 ЦК України, оскільки правильність їх розрахунку перевірено судом, а вказана норма не забороняє заявляти частину вимог, оскільки регулює саме відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді цих додаткових вимог безвідносно до цілісності боргу тощо.

Щодо аргументів відповідача з посиланням на дію форс-мажорних обставин за договором концесії майнового комплексу, про що видано сертифікат ТПП України № 7600 від 15.06.2017, то суд вважає помилковими висновки про припинення зобов'язань за видатковою накладною № 12139 від 13.12.2016 з огляду на наступне.

Так, ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, у контексті поняття "непереборна сила" законодавець вживає його, як підставу звільнення від відповідальності, але не як підставу для припинення зобов'язання, на чому наполягає відповідач.

У зв'язку з тим, що чинне законодавство не містить чіткої регламентації понять "непереборна сили", "випадок" та "форс-мажорні обставини", суд керується умовами договору № 1650-РА від 09.01.2015, який було укладено сторонами вже після початку дії антитерористичної операції та захоплення частини території України.

Оскільки відповідачем не надані документи про сповіщення позивача про дію обставин непереборного характеру, передбачених розділом 7 договору та відсутній висновок ТПП України про форс-мажорні обставини за договором № 1650-РА від 09.01.2015, доводи відповідача судом не приймаються, як такі, що дають підстави для відмови у позові.

За таких обставин позов задовольняється повністю з віднесенням на відповідача судового збору у сумі 1600 грн. 00 коп. відповідно до ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 236-241, 247 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит", м. Севєродонецьк Луганської області, пр.-т Гвардійський, буд. 30/1, ідент. код 37713861 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська насосна компанія", м. Павлоград Дніпропетровської області, вул. Крилова, буд. 25, ідент. код 36104221 - 87400 грн. 00 коп. боргу, 6297 грн. 71 коп. 3% річних, 9615 грн. 09 коп. інфляційних нарахувань, 3275 грн. 22 коп. пені та 1600 грн. 00 коп. судового збору, видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене 12.02.2018.

Суддя Н.М.Зюбанова