Рішення № 72146717, 01.02.2018, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/151/2018 Справа № 641/4073/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року

Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді- Чайка І.В.,

за участю секретаря – Алієвої І.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 641/4073/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» про скасування наказу, стягнення заробітної плати та моральної шкоди та зобов"язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

26.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» в якому, з урахуванням уточнень, просить скасувати наказ управляючого сонацією Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» № 103- к від 09.06.2017 року про звільнення ОСОБА_1; Поновити ОСОБА_1А на роботі з 10.05.2017 року та зобов’язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2013 року; Зобов»язати ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» згідно чинного законодавства провести перерахунок оподаткування доходів ОСОБА_1 починаючи з 2016 року, застосовуючи соціальну пільгу оподаткування доходів, та здійснити виплату належних йому сум; Зобов’язати відповідача здійснити обчислення середнього заробітку для здійснення оплати позивачу днів тимчасової непрацездатності з 01.01.2017 року та сплатити різницю. Стягнути з Державного підприємства « Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40000 грн. 00 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він з 07.11.2002 року по 09.06.2017 року працював посаді слюсаря –інструментальника цеху № 94 Державного підприємства « Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка». Наказом від 09.06.2017 року № 103-к позивача було звільнено з вищевказаного підприємства з 10.05.2017 року, на підставі ст..40 п.4 КЗпП України, за прогул без поважних причин. З 2004 року позивач є інвалідом 2 групи загального захворювання, що дає йому право на пільги, про що після кожного чергового висновку МСЕК позивач повідомляв відповідача своєчасно та у письмовій формі, однак позивач вважає, що з 2016 року при оподаткуванні його доходів підприємством незаконно утримувався податок з його заробітної плати, про що він дізнався, лише після надання відповідачем на його запит, довідки про доходи. Також позивач вказує , що з січня 2017 року відповідачем в порушення вимог чинного законодавства проводилось обчислення його середньої заробітної плати, у зв’язку з чим оплата днів за лікарняними листами була здійснена в меншому розмірі. Наказами по підприємству № 278з від 04.10.2012 року та № 288з від 09.10.2012 року про проведення структурної реорганізації підприємства, цех № 94, де працював до звільнення позивач, було виключено із структури підприємства, однак з вказаними наказами позивач не був ознайомлений та в порушення вимог Закону України «Про працю», позивача не було переведено на інше робоче місце, у зв’язку з чим позивач з жовтня 2012 року був позбавлений постійного робочого місця та належних пільгових умов праці, як для інваліда, передбачених Програмою реабілітації інваліда. Крім того, з 01.03.2017 року відповідачем було припинено виплату позивачу заробітної плати, без повідомлення таких причин, у зв’язку з чим позивач вказує, що вказані дії відповідача призвели до моральних страждань, змусивши його докладати додаткових зусиль для організації життя, у зв’язку з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн. Також, позивач вказує , що йому зі слів начальника кадрів підприємства, стало відомо, що з 01.04.2017 року на підприємстві встановлено неповний робочий тиждень за графіком роботи: два робочих дні у тиждень - понеділок та вівторок, однак з таким графіком позивача не було ознайомлено. Крім того, щодо незаконного звільнення позивач вказує, що в середу 10.05.2017 року, що було вихідним днем на підприємстві, позивач звернувся до міської поліклініці у зв’язку з поганим станом здоров’я, де перебував на прийомі у лікаря з 8-00 години по 11-00 години. Однак, позивачу стало відомо випадково від начальника відділу кадрів за телефонною розмовою, що цей день – 10.05.2017 року на підприємстві був робочим днем, оскільки в цей день відпрацьовували за 02.05.2017 року, який визнано вихідним днем, у зв’язку з чим , того ж дня позивач звернувся до начальника кадрової роботи із заявою про надання відпустки за сввій рахунок на 10.05.2017 року. В реєстрації вказаної заяви позивачу було відмовлено , у зв’язку з відсутністю на той час адміністрації підприємства . 18.05.2017 року позивач отримав листа з підприємства щодо надання пояснень його відсутності на роботі 10.05.2017 року, які він надав тільки 25.05.2017 року , оскільки знаходився на лікарняному. Згодом, листами від 02.06.2017 року позивача було запрошено на засідання профспілкового комітету на 06.05.2017 року та 08.05.2017 року щодо питань його звільнення, тобто вказані листи були датовані 02.06.2017 року тоді, як в листах було вказано дату засідання 6 та 8 травня, отже вказані листи були направлені на адресу позивача, вже після проведення вказаних засідань. Отже, позивач вважає, що його було звільнено незаконно, у зв’язку з чим просить поновити його на роботі та стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 29.06.2017 року провадження у справі відкрито.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи позовної заяви та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову , вказуючи на те, що розрахунок середньої заробітної плати для здійснення оплати тимчасової непрацездатності позивача проводилось відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою КМУ № 1266 від 26.09.2001 року, у зв’язку з чим вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими, а також зазначає, що позивачем не надавались відомості до підприємства щодо індивідуальної програми його реабілітації як інваліда, у зв’язку з чим пільги щодо оподаткування його доходу не застосовувались. Також представник відповідача пояснила, що наказами по підприємству № 278з від 04.10.2012 року та № 288з від 09.10.2012 року про проведення структурної реорганізації підприємства, цех № 94 де працював до звільнення позивач був виключений із структури підприємства та створено інші цеха. Начальнику відділу кадрів було наказано оформити перевід робітників у новостворені цеха на підставі ст.32 КЗпП України та на підставі заяв робітників у строк до 01.01.2013 року. За відсутністю виробничих замовлень, підприємство у зазначений період перебувало в простої або працювало неповний робочий тиждень. Позивач в усі робочі дні підприємства за період з жовтня 2012 року по травень 2017 року перебував на лікарняному або у відпустці, у тому числі за власний рахунок, отже за вказаний вище період позивач взагалі не відпрацював на підприємстві ні одного дня. Позивач не був ознайомлений зі змінами у структурі підприємства та умовами праці на новому місці, оскільки постійно був відсутнім з причин знаходження на лікарняному та у відпустці. Позивач не звертався до адміністрації підприємства про створення йому пільгових умов праці та Індивідуальну програму реабілітації № 313 підприємству не надавав. 10.05.2017 року позивач не вийшов на роботу та документів що підтверджують поважність його відсутності на роботі не надав, у зв’язку з чим на його адресу було направлено лист щодо надання письмових пояснень про відсутність позивача на роботі 10.05.2017 року. 25.05.2017 року через канцелярію підприємства позивачем було надано доповідну записку щодо відсутності його на роботі без надання будь-яких документів, які б підтверджували поважність відсутності його роботі, у зв’язку з чим було прийнято рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин. Крім того підприємством на адресу позивача були надіслані листи про проведення засідання профспілкового комітету та позивача з цього приводу було запрошено на вказані засідання на 06.06.2017 року та на 08.06.2017 року, але в листах було помилково вказану дату засідання 06.05.2017 року та 08.05.2017 року. Позивач отримав вказані листи , однак на засідання не з»явився та профспілковий комітет надав згоду на звільнення позивача. Що стосується несвоєчасного розрахунку по заробітній платі, представник відповідача вказує, що був направлений лист про проханням з»явитися до підприємства та отримати трудову книжку та розрахунок, а також було направлено копію наказу про звільнення. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, представник відповідача вважає їх необґрунтованими та недоведеними.

Суд, вислухавши доводи учасників справи , допитавши свідків та дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав .

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Згідно ч.4 ст.77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що наказом ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» № 278з від 04.10.2012 року , з 01.01.2013 року з структури підприємства було виключено , зокрема цех № 94. ( а.с.182)

В судовому засіданні сторонами у справі у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, визнано факт того, що позивач з 2002 року працював слюсарем-інструментальником в цеху № 94 ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» .

Згідно копій наказів ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» на вказаному підприємстві в період часу починаючи з 01.01.2013 року періодично робота підприємства зупинялась, крім того змінювались режими робочого часу, зокрема наказом № 13з від 23.01.2017 року в період часу з 01.05.2017 року по 30.06.2017 року встановлено наступний час роботи підприємства: два робочих дні в теждень - понеділок та вівторок тривалістю 8 годин у день.( а.с.188- 219)

Крім того, згідно наказу ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» № 83з від 26.04.2017 року, робочі дні на підприємстві 08.05.2017 року перенесено на 10.05.2017 року з тривалістю робочого часу 7 годин. ( а.с.221)

Доказів щодо ознайомлення позивача з вищевказаними наказами по підприємству суду не надано.

Згідно наданих копій листків непрацездатності, табелів обліку використання робочого часу та довідки відділу кадрів ДП«Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» від 25.07.2017 року , вбачається що позивач в усі робочі дні підприємства за період з жовтня 2012 року по травень 2017 року перебував на лікарняному, а також у відпустці, у тому числі за власний рахунок. ( а.с. 45-167)

Актом від 10.05.2017 року встановлено , що позивач по справі 10.05.2017 року був відсутній на підприємстві, у зв’язку з чим здійснив прогул ( а.с.168)

Відповідно до копії листа ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» від 17.05.2017 року, адресованого на адресу позивача, останньому було запропоновано надати письмові пояснення щодо його відсутності на роботі 10.05.2017 року. ( а.с.169)

25.05.2017 року позивачем до канцелярії ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» подана докладна записка, в якій він повідомляє , що 10.05.2017 року ним на ім’я начальника відділу кадрів ОСОБА_3 було подано заяву про надання відпустки за власний рахунок на 10.05.2017 року. Вказану заяву ним особисто було вручено начальнику відділу кадрів у присутності зам.директора – ОСОБА_4 ( а.с.18)

Згідно копії довідки КЗОЗ ( Харківська міська поліклініка № 19» від 10.05.2017 року, ОСОБА_1 10.05.2017 року в період часу з 08-00 годин до 11-00 годин знаходився на прийомі у терапевта ( а.с.16)

Відповідно до копії листа ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» від 02.06.2017 року, адресованого на адресу позивача, останнього було повідомлено про проведення профспілкового засідання - 06.05.2017 року о 14-00 год. з питання щодо звільнення позивача. ( а.с.19)

Відповідно до копії листа ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» від 02.06.2017 року, адресованого на адресу позивача, останнього було також повідомлено про проведення профспілкового засідання - 08.05.2017 року о 14-00 год. з питання шодо його звільнення. ( а.с.20)

Актами членів профкому підприємства від 06.06.2017 року та від 08.06.2017 року було зафіксовано про неявку позивача на профспілкового засідання ( а.с.172-173)

Згідно витягу з протоколу профспілкового комітету від 08.06.2017 року , постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 п.4 КЗпП України. з 10.05.2017 року. ( а.с.174)

Згідно копії наказу ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» № 103 к від 09.06.2017 року, позивача було звільнено за прогул без поважних причин, відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України. ( а.с. 6)

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначила , що вона працює на підприємстві ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» на посаді начальника відділу кадрів та їй відомо , що позивач числився на підприємстві з 2012 року, хоча фактично не відпрацював жодного дня, оскільки постійно знаходився на лікарняних, які в тому числі видавались на два дні та саме в ті дні коли на підприємстві був встановлений двох денний графік роботи на тиждень. В 2012 році сталося реорганізація підприємства, з чим не можливо було ознайомити позивача, оскільки він постійно був відсутній на роботі. Поштою позивач про такі зміни на підприємстві не повідомлявся. Із заявою про надання позивачу іншого робочого місця, останній не звертався. Що стосується перенесення робочого дня на 10.05.2017 року , свідок зазначила, що вона особисто по телефону повідомила позивача про робочий день 10.05.2017 року. Коли позивач не прийшов у цей день, був складений акт та на адресу позивача був направлений лист про надання особистих пояснень з цього приводу. На момент звільнення позивач особистих пояснень , щодо його відсутності на роботі 10.05.2017 року не надав. Також свідок пояснила, що на підприємство можливо потравити тільки у робочі дні. Крім того, свідок вказала, що картку реабілітації щодо інвалідності , позивач до відділу кадрів не надавав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначила , що вона є дільничним терапевтом та позивач є її пацієнтом. Позивач перебуває на обліку у зв’язку з хворобою серця та у зв’язку з чим , враховуючи стан здоров’я позивача , часто оформлюються листки непрацездатності позивачу, як на тривалий строк так і дводенний строк, що відповідає вимогам діючого законодавства. Також свідок зазначила , що 10.05.2017 року позивач перебував у неї на прийомі з причин поганого стану здоров’я. Як позивач пояснив на прийомі , що він погано себе почував та випивши ліки йому стало краще. Зробивши огляд позивача та враховуючи , що скарг на момент огляду щодо стану здоров’я від позивача не надійшло, лист непрацездатності йому не оформлювався, а тільки була надана відповідна довідка.

Відповідно до ст. 43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею,яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках. прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частинами 4, 5 ст. 67 КЗпП України передбачено, що з метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Позивач не був ознайомлений з наказом про перенесення робочого дня на 10.05.2017 року, а отже не знав про таке перенесення.

Отже, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо скасування наказу про його звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України , оскільки доказів, щодо ознайомлення позивача з наказами щодо зміни умов праці та перенесення робочого дня на інший день суду надано не було.

Крім того , як вбачається листів ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» датований 02.06.2017 року, що були адресовані на адресу позивача, якими останнього було повідомлено про проведення профспілкових засідань - 06.05.2017 року, а також 08.05.2017 року з питань його звільнення.

Отже, суд вважає поважними причини позивача , щодо не явки його на вищевказані профспілкові засідання , оскільки дата повідомлення позивача про необхідність його явки у вказані засіданні передує датам проведення таких засідань.

Таким чином поновлення позивача на роботі підлягає з дня його звільнення , а саме з 10.05.2017 року , а не з 01.01. 2013 року , як про це просить позивач , оскільки його звільнення здійснено саме 10.05.2017 року.

При розгляді трудових спорів, Верховний Суд України звертає увагу на необхідності застосування ст.232 КЗпП України при визначенні способів захисту прав у сфері трудових правовідносин (п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року).

Відповідно до ч.1 ст.23 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі».

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові ВСУ №6-33цс14.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 150,96 грн. без врахування податків, що підверджується відповідною довідкою від 06.12.2017 року .

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 10.05.2017 року по 01.02. 2018 року включно складає 9812 грн. 40 коп., без врахування податків.

Крім того, відповідно до копії довідки МСЕК від 07.04.2016 року, позивач по справі є інвалідом другої групи та вказана інвалідність встановлена строком до 01.05.2018 року. ( а.с.7)

Також, позивачу встановлена індивідуальна програма реабілітації інваліда за № 319 від 07.04.2016 ( а.с.8-10)

В судовому засіданні представник відповідача у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України визнала факт того, що з 2016 року до доходів позивача - як інваліда не була застосована соціальна пільга відповідно до норм податкового кодексу України.

Згідно ст. 169 Податкового кодексу України ( в редакції дії закону на день виниклих спірних правовідносин), з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку, який є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, зокрема згідно п.п.п169.1.3. - у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги.

Таким чином, суд вважає , що позовні вимоги позивача про зобов»язання ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» в частині проведення перерахунку оподаткування доходів з грудня 2016 року по лютий 2017 року включно, застосовуючи соціальну пільгу оподаткування доходів та здійснити виплату незаконно утриманого податку, підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача стосовно відшкодування моральної шкоди, то дана вимога підлягає задоволенню частково,виходячи з наступного.

Стаття 237-1 КЗпП України тпередбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ізст. 237-1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, враховує також ту обставину, що задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є одночасно і частковою компенсацією заподіяної моральної шкоди.

Суд вважає, що розмір моральної шкоди, заявленої позивачем є завищеним, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Що стосується вимог позивача про зобов’язання відповідача провести перерахунок обчислення середньої заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності з січня 2017 року та сплатити різницю таких сум, суд вважає що вказані вимоги є необґрунтованими, оскільки розрахунок середньої заробітної плати позивачу для здійснення оплати тимчасової непрацездатності проводився відповідно до вимог чинного законодавства , зокрема до ст.22 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Порядку встановленому Кабінетом Міністрів України № 1266 від 26.09.2001 року.

Згідно зі ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 2560 грн.00 коп.

Питання про стягнення судових витрат, суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,5,13,76-83,141,265 ЦПК України суд , -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ( ІПН - НОМЕР_1,місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Державного підприємства « Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» ( Код – 14315500, місце знаходження м. Харків, вул. Москалівська, 99 ) про скасування наказу, стягнення заробітної плати та моральної шкоди та зобов"язання вчинити певні дії–задовольнити частково.

Скасувати наказ № 103- к від 09.06.2017 року управляючого сонацією Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» про звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді слюсаря–інструментальника цеху № 94 Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» з 10.05.2017 року.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.05.2017 року по 01.02. 2018 року включно, в сумі 9812 грн. 40 коп., без врахування податків.

Зобов»язати Державне підприємство «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» провести перерахунок оподаткування доходів ОСОБА_1 з грудня 2016 року по лютий 2017 року включно, застосовуючи соціальну пільгу оподаткування доходів та здійснити виплату незаконно утриманого податку.

Стягнути з Державного підприємства « Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн. 00 коп.

В іншій частині- позов залишити без задоволення.

Стягнути з Державного підприємства « Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка» на користь держави судовий збір в розмірі 2560 грн.00 коп.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 1207 грн. 68 коп., без врахування податків.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30 -денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення по справі складено 12 лютого 2018 року .

Суддя: ОСОБА_7