Вирок № 72146421, 12.02.2018, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄДРПОУ 02893870, вул.Центральна, 13, смтЗолочів, Харківська область, 62203,

inbox@zl.hr.court.gov.ua, тел./факс (05764) 5-25-96

Справа № 622/43/18

Провадження № 1-кп/622/9/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Кочнєва О.В.,

за участю секретаря - Попової В.М.,

прокурора військової прокуратури - Чекирда О.С.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт. Золочів Харківської області кримінальне провадження №42017220750000118, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань 06.04.2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, який з 31.03.2016 року до 18.04.2017 року на підставі контракту проходив військову службу на посадах у Державній прикордонній службі України, солдата, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В ході досудового розслідування встановлено, що 31.03.2016 року солдат ОСОБА_2 був призваний на службу за контрактом до державної прикордонної служби України та направлений для подальшого проходження військової служби до прикордонної комендатури швидкого реагування Харківського прикордонного загону, яка дислокується за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Цапівка, де обіймав посаду кухаря господарчого відділення ресурсного забезпечення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст.1 Закону України «Про оборону», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний Указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106).

Протягом 2014 - 2015 років Президентом України неодноразово приймались рішення про часткову мобілізацію, а саме: указ Президента України від 17 березня 2014 року за №303 (затверджений Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-УІІ), Указ Президента України від 06 травня 2014 року № 454 (затверджений Законом України від 6 травня 2014 року № 1240-VII), указ Президента України від 21 липня 2014 року №607 (затверджений Законом України від 22 липня 2014 року №1595-УІІ), указ Президента України від 14 січня 2015 року №15 (затверджений Законом України від 15 січня 2015 року № 113-УІІІ).

Крім того, відповідно до п. 5 указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію» Кабінету Міністрів України було доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань та довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня повна готовність.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 ст.1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Обставинами (умовами), що визначають момент настання особливого періоду є: або оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), або доведення такого рішення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, або момент введення воєнного стану в Україні чи окремих її місцевостях.

Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.

В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.

У відповідності до абзацу 8 ст.11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Президент України приймає рішення про демобілізацію із внесенням відповідного Указу на затвердження Верховною Радою України.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

За викладених обставин особливий період як часовий проміжок, що охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, не завершився.

Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, 127, 128, 130, 216-222 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Проте, обвинувачений ОСОБА_2 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, які регламентують порядок виконання військового обов'язку і проходження строкової військової служби, 25 березня 2017 року порушив вказані обов'язки та самовільно без відповідних дозволів командирів залишив комендатуру швидкого реагування Харківського прикордонного загону з метою ухилитися від обов'язків військової служби в умовах особливого періоду та використовував отриманий у зв'язку із цим вільний час на власний розсуд.

18.04.2017 року обвинуваченого було звільнено з лав державної прикордонної служби України.

Обвинувачений в судовому засіданні свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини, пояснивши суду, що після укладання контракту на проходження військової служби переконався в тому, що він далі проходити військову службу не бажає, для чого вирішив під час відпустки залишити частину, де він проходив службу та більше до неї не повертатися. Суд приймає показання обвинуваченого як послідовні та такі, що не викликають сумнів у їх дійсності та вони відповідають обставинам кримінального правопорушення.

За згодою сторін суд визначив слухання справи у порядку ч.3 ст.349 КПК України, тобто без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Суд з`ясував та впевнився, що учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, що їхня позиція добровільна та роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. В судовому засіданні були дослідженні дані, які характеризують обвинуваченого, надані прокурором (а.с.44-56), та досудова доповідь органу пробації за місцем проживання обвинуваченого, відповідно до якої виправлення ОСОБА_2 можливо без призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі (а.с.41-43).

Таким чином, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_2 у інкримінованому йому злочині та кваліфікує його дії за ч.4 ст.407 КК України, тобто нез`явлення вчасно без поважних причин до військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому суд відповідно до вимог ст.66 КК України визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

При призначення покарання суд виходить з того, що обвинувачений раніше не судимий та покарання без позбавлення волі цілком достатньо для виправлення обвинуваченого, у зв'язку з чим до обвинуваченого можливо застосувати іспитовий строк, передбачений ст.75 КК України із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався та підстав для його обрання суд не вбачає.

Витрати на залучення експертів та проведення відповідних експертиз в ході досудового розслідування та судового розгляду відсутні.

Потерпілих у кримінальному провадженні немає, речових доказів у кримінальному провадженні немає.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.ст. 349, 351, 358, 364-366, 368, 369, 371, 373, 374, 392, 395 КПК України, ст.ст. 66, 75, 76, ч.4 ст. 407 КК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 від відбуття призначеного покарання звільнити, якщо він протягом одного року випробувального строку не вчинить нового кримінального правопорушення-злочину і виконає, покладені на нього судом обов'язки.

На підставі положень ст.76 КК України під час випробувального строку покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, не виїзжати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченим та прокурором в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Золочівський районний суд Харківської області на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після проголошення вручити засудженому та прокурору.

Суддя Золочівського районного суду Харківської області: Кочнєв О. В.