Рішення № 72145413, 28.11.2017, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/2584/17

Провадження №2/405/621/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2017 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Шумейко Ю.В., Береді Я.І.,

за участю позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 та

представника ГТУЮ у Кіровоградській області ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

та представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого позовна заява подана Головним територіальним управлінням юстиції у Кіровоградській області до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради про забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області звернулось з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1, громадянина ОСОБА_7 Республіки до ОСОБА_5 про забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки, зазначивши на обгрунтування позовних вимог, що 19 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб в управлінні реєстрації шлюбів м.Ускюдар Турецької Республіки, від якого (шлюбу) народилася донька ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з моменту народження постійно проживала разом з батьками у ОСОБА_7 Республіці та за весь період подружнього життя між сторонами не виникало серйозних конфліктів, проживали разом та вели спільний побут. Вихованням дитини батьки також займалися спільно, відповідач після заміжжя не працювала, позивач забезпечував сім’ю усім необхідним, при цьому, відповідач жодних претензій стосовно її місця проживання та місця проживання дитини не висловлювала.

20 липня 2016 року відповідач разом з дитиною виїхали з ОСОБА_7 Республіки до України з метою провідати родичів, однак до цього часу так і не повернулася, при цьому, спочатку, відповідач обіцяла повернутися разом з дитиною протягом двох тижнів, однак згодом повідомила, що дитину не поверне, в свою чергу, позивач самостійно намагався домовитися з відповідачем про повернення дитини до постійного місця проживання у ОСОБА_7 Республіці, однак ці спроби виявилися марними. Крім того, 29 серпня 2016 року позивач прилетів до України за місцем перебування матері та дитини з наміром вирішити конфлікт мирним шляхом, однак відповідач погрожувала позивачеві поліцією та відмовилася надати йому можливість побачити дитину.

На даний час дитина проживає разом з матір’ю в Україні за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, починаючи з 20 липня 2016 року відповідач з дитиною проживають в Україні та сторони до цього часу не досягнули компромісу щодо питання повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки.

Позивач вважає, що відповідач незаконно утримує дитину на території України, так як відповідач одноосібно змінила місце проживання дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням її прав, так як ні усної, ані письмової згоди на зміну постійного місця проживання дитини позивач не давав.

У вересні, 2016 року позивач – батько малолітньої дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та ОСОБА_7 Республікою з 01 квітня 2008 року, звернувся до Міністерства юстиції України як до Центрального органу з виконання Конвенції в Україні з заявою про сприяння поверненню дитини.

Посилаючись на те, що відповідач відмовилася добровільно повертати дитину до місця її постійного проживання до ОСОБА_7 Республіки, на підставі ст.ст.3, 5, 12 Конвенції 1980 року, практики Європейського суду з прав людини, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області в інтересах позивача ОСОБА_1, громадянина ОСОБА_7 Республіки, просило визнати незаконним утримування відповідачем ОСОБА_5 на території України малолітньої дитини ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; повернути малолітню дитину ОСОБА_8 ОСОБА_3 до місця постійного проживання у ОСОБА_7 Республіці за адресою: район Топчу, вул.1534, будинок №32/А, квартира 6, Етімесгут/ОСОБА_8, ОСОБА_7 Республіка, в частині повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки допустити негайне виконання рішення. Якщо рішення не буде виконано у добровільному порядку, зобов’язати відповідача ОСОБА_5, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, передати малолітню дитину ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживає за адресою: район Топчу, вул.1534, будинок 32/А, квартира 6, Етімесгут/ОСОБА_8, ОСОБА_7 Республіка, який приїде до України для забезпечення повернення дитини. Витрати, пов’язані з поверненням дитини до ОСОБА_7 Республіки, покласти на відповідача ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_1 та в його інтересах представник Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_4 (діє на підставі довіреностей від 06.01.2017 року №12.1-32/441 та від 12.05.2017 року №07/01-24/1112), а також представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 ( діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 01.09.2016 року) під час судового розгляду справи позовні вимоги уточнили ( заява від 27.11.2017 року), посилаючись на те, що на сьогодні позивач мешкає за адресою: район Топчу, АДРЕСА_2, Етімесгут/ОСОБА_8, ОСОБА_7 Республіка, та з урахуванням уточнених позовних вимог, посилаючись на підстави позову, додаткові пояснення, просили визнати незаконним утримання відповідачем ОСОБА_5 на території України малолітньої дитини ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; повернути малолітню дитину ОСОБА_8 ОСОБА_3 до місця постійного проживання у ОСОБА_7 Республіці за адресою: район Топчу, АДРЕСА_2, Етімесгут/ОСОБА_8, ОСОБА_7 Республіка, в частині повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки допустити негайне виконання рішення. Якщо рішення не буде виконано у добровільному порядку, зобов’язати відповідача ОСОБА_5, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, передати малолітню дитину ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживає за адресою: район Топчу, АДРЕСА_3, Етімесгут/ОСОБА_8, ОСОБА_7 Республіка, який приїде до України для забезпечення повернення дитини. Витрати, пов’язані з поверненням дитини до ОСОБА_7 Республіки, покласти на відповідача ОСОБА_5

Відповідач ОСОБА_5 та в її інтересах представник ОСОБА_6 (діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 29.06.2017 року) позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову, надали письмові заперечення на позов, які долучені до матеріалів справи. Зазначили, що предметом розгляду даного спору є наявність або відсутність факту незаконного переміщення та утримування дитини на території України, а також наявність або відсутність необхідності повернення дитини до місця її постійного проживання з метою подолання негативних наслідків, які виникли з одноосібним рішенням відповідача змінити місце проживання дитини. Відповідно до ст.3 Конвенції 1980 року, переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання, та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися б, якби не переміщення або утримання, тим самим, для визнання переміщення дитини незаконним необхідна наявність одночасно двох обставин: порушення прав на піклування та ефективність здійснення такого піклування тим, чиї права порушені на момент переміщення або утримання.

Зазначили, що право позивача на піклування про доньку жодним чином не порушувалося, крім того, з моменту виїзду з території Туреччини позивач з липня, 2016 року самоусунувся від матеріального утримання дитини, також не цікавиться способом життя доньки, так як не знає її режиму дня, особливостей харчування, стану здоров’я на даний час, її вподобань, особливостей поведінки, тим самим, зазначили, що неповноцінна реалізація позивачем свого піклування про доньку є лише його свідомим вибором, а не наслідком дій з боку відповідача. Окрім того, зазначили, що переміщення дитини на територію України не було незаконним, так як позивач самостійно вивіз доньку з відповідачем на літак, тобто виїзд дитини був здійснений за його (позивача) згодою, при цьому твердження позивача про те, що відповідач з донькою їхала до України на два тижні не відповідають дійсності, так як зворотніх квитків на літак придбано не було, тобто і дата повернення також не була визначена.

Крім того, вказали, що позивачем ненадано доказів, які б підтверджували наявність його стабільного доходу, відсутні також будь-які акти обстеження умов проживання позивача та інших належних та допустимих доказів того, що житло, де може проживати дитина після повернення до Турецької республіки, відповідає санітарно-гігієнічним нормам та правилам, та чи існує взагалі таке житло, відсутні також документи, які б підтверджували наявність у позивача права власності чи права користування житлом, де могла б проживати дитина.

В свою чергу, відповідачем створено належні умови для проживання, духовного та фізичного розвитку дитини.

Окрім того, зазначили, що малолітня ОСОБА_8 вже більше року проживає разом з матір’ю та своїми рідними в одному населеному пункті, за однією адресою, спілкується з однолітками, відвідує гуртки (іноземна мова, танці), перебуває під наглядом лікарів КЗ «ЦПМСД №1 м.Кіровограда», прижилася за своїм місцем проживання та соціалізувалася, а беручи до уваги вік дитини та її тісні емоційні зв’язки з матір’ю, що є нормальним для віку дитини, її емоційне благополуччя, яке, в першу чергу, засноване на психологічній рівновазі, те, що дитина потребує щоденної присутності своєї матері, негайне розлучення з матір’ю виключається, так як дитина може отримати психологічну травму, яка полягатиме в тому, що її почуття безпеки та впевненості в собі можуть постраждати.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради, будучи присутнім в попередніх судових засіданнях, зокрема, 27.11.2017 року, висловив позицію з приводу пред’явленого позову, згідно з якою зазначив про недоцільність задоволення зазначеного позову, зазначивши також про те, що малолітня дитина проживає на території України зі своєю рідною матір’ю, яка не позбавлена батьківських прав відносно дитини, в свою чергу, батько дитини – позивач по справі, має змогу спілкуватися з дитиною, приймати участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні, крім того, мати дитини здійснює належний догляд та піклування за дитиною, дитині створені нормальні умови для проживання, дитина знає українську та російську мову, у дитини є друзі-однолітки. Більш того, враховуючи вікові особливості дитини, дитина сприймає середовище, в якому вона мешкає, як своє рідне, а відібрання дитини у матері та переїзд дитини можуть зашкодити дитині. Крім того, вважав, що при вирішенні даного спору необхідно керуватися не інтересами батьків, а інтересами дитини, та, крім того, відповідно до Декларації прав дитини, малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір’ю. Також вказав, що на даний час малолітня дитина прижилася в новому середовищі.

Крім того, по зазначеній цивільній справі іншими учасниками процесу, окрім осіб, які брали участь у справі, були також свідки (ст.50 ЦПК України) та перекладач (ст.55 ЦПК України), зокрема, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, перекладачі ОСОБА_11 (диплом №43356 від 24.03.2011 року про завершення навчання в Університеті м.Анкара, у центрі вивчення та застосування турецької мови «Томер», курс турецької мови) та ОСОБА_12 ( витяг з трудової книжки серії АЕ №789777).

Заслухавши сторони та в їх інтересах представників, враховуючи думку представника третьої особи без самостійних вимог органу опіки та піклування Кіровоградської міської ради,свідків, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами по справі, що позивач ОСОБА_1, громадянин ОСОБА_7 Республіки, та відповідач ОСОБА_5, громадянка України, перебувають у зареєстрованому шлюбі з 19 квітня 2013 року, який було укладено в м.Ускюдар, Турецька Республіка, та 19 квітня 2013 року управлінням реєстрації шлюбів Ускюдара видано міжнародне свідоцтво сім’ї серія: №01 №921017.

Від шлюбу у сторін 08 травня 2014 року народилася донька ОСОБА_8 ОСОБА_3, місце народження Ускюдар, ОСОБА_7 Республіка, яка є громадянкою ОСОБА_7 Республіки.

Судом також встановлено, що з дня народження і до переміщення в Україну малолітня дитина ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьками проживала на території ОСОБА_7 Республіки, останнім часом в орендованому житлі за адресою район Топчу, вул.1534, будинок №32/А, кв.6, Етімесгут/ОСОБА_8.

Влітку, 2016 року, а саме: 23 липня 2016 року, відповідач за згодою з позивачем, що не заперечувалося позивачем під час судового розгляду справи, виїхала з дитиною до України та з часу приїзду в Україну та по теперішній час відповідач ОСОБА_5 разом з малолітньою дитиною – донькою Амірою ОСОБА_3, 08.05.2014 року проживає в Україні в АДРЕСА_1.

Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 19 вересня 2016 року подав заяву до Міністерства юстиції України, яка зареєстрована 27 вересня 2016 року, про сприяння повернення дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року №3303-IV та яка (Конвенція) набрала чинності для України з 01 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та ОСОБА_7 Республікою з 01 квітня 2008 року, переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: а) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та б) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом ч. 2 ст. 3 Конвенції права піклування, про які йде мова в частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Підстави виникнення правового зв'язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.

Право піклування в контексті Конвенції охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулась із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції.

За змістом ст.ст. 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.

Відповідно до Принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно із преамбулою Конвенції держави, що її підписали, твердо переконані в тому, що перш за все саме інтереси дітей є найважливішим у справі турботи про них, а їх повернення повинно здійснюватись неодмінно з метою надання дітям захисту в міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування.

Статті 3, 12, 13, 20 Конвенції містять вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання. Зокрема, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що 1) заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (п. а ч. 1 ст. 13); 2) заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (п. а ч. 1 ст. 13); 3) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (п. в ч. 1 ст. 13); 4) дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (ч. 2 ст. 13); 5) повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (ст. 20); 6) з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (ч. 2 ст. 12); 7) чи є країна, з якої дитину вивезено, країною її постійного проживання за законами цієї країни (ст. 3).

При цьому, під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне, за наявності доказів) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання.

Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.

За наявності згоди піклувальника на переміщення дитини, утримання може бути незаконним лише за умови порушення строків повернення дитини, або, при знаходженні дитини в іншій країні без визначених строків, за наявності вимоги піклувальника про повернення дитини, зробленої до звернення із заявою про повернення, та з часу відмови особи, яка утримує дитину, повернути дитину в країну постійного проживання без поважних причин.

В контексті Конвенції про визначення поняття «постійне місце проживання» враховуються такі обставини, як реєстрація за місцем проживання, соціальні зв’язки дитини (відвідування дошкільного закладу, навчання у школі), наявність медичного страхування тощо.

Таким чином, розглядаючи заяву про повернення дитини до країни постійного проживання, відповідно до положень ст. 3, ч. 1 ст. 12 Конвенції насамперед необхідновстановити, чи було переміщення або утримання дитини неправомірним до часу звернення піклувальника із заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конвенція покладає обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 12 Конвенції передбачено, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Таким чином, вирішуючи питання щодо повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Конвенцією, враховуючи при цьому найвищі інтереси дитини, є необхідним дослідження наступних фактів: чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (ст. ст. 3, 12 Конвенції), при цьому, необхідно також переконатись у наявності (відсутності) виключень, передбачених ст. ст. 13, 20 Конвенції, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Звертаючись до суду з заявоюпро забезпечення повернення дитини до ОСОБА_7 Республіки, позивач зазначив, що постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від народження і до 23 липня 2016 року знаходилось на території ОСОБА_7 Республіки; утримування малолітньої дитини на території України відповідачем, починаючи з початку серпня 2016 року є порушенням не лише його (позивача) як батька дитини прав на опіку, передбачених законодавством Туреччини, а й право самої дитини на спілкування з батьком, дитина незаконно вилучена зі свого звичного соціального, культурного, мовного середовища, та при цьому, він не давав своєї згоди на зміну постійного місця проживання дитини та ефективно здійснював права на опіку.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_5, заперечуючи щодо вимог позивача, зазначила на обгрунтування заперечень, що права позивача на піклування про малолітню доньку ОСОБА_8 жодним чином не порушувалися, оскільки, кожного разу, як позивач виявляв бажання бачитися з донькою в Україні, воно було задоволено, в свою чергу, чи бажав сам позивач реалізовувати свої права кожного разу, коли він відвідував м.Кропивницький, крім того, під час відвідування позивачем м.Кропивницький з метою прийняття нимучасті в судових засіданнях по даній справі за його позовом, він виявив бажання бачити доньку лише чотири рази та зустрічався знею лише у першій половині дня і не порушував питання про продовження зустрічей після денного відпочинку дитини, при цьому, для позивача було принциповим проведення зустрічей з дитиною у громадському місці, незважаючи на погоду, самопочуття дитини, її бажання або, навпаки, небажання залишати домівку.

Крім того, зазначила, що з моменту виїзду її з дитиною з території Туреччини, позивач самоусунувся від матеріального утримання доньки, з липня, 2016 року від позивача не було отримано жодної копійки на утримання дитини, окрім того, позивач не цікавиться способом життя дитини, зокрема, він не знає режиму її дня, особливостей харчування, стану здоров’я на сьогоднішній день, її вподобань, особливостей поведінки.

Також вказала, що з позивачем познайомилася через мережу Інтернет, в подальшому, вони одружилися та спочатку проживали в орендованому житлі в м.Стамбулі, вона відвідувала мовні курси, завагітніла, та 08 травня 2014 року у них з позивачем народилася донька ОСОБА_8, після народження дитини в Турцію приїжджали її (відповідача) бабуся та мама, які допомагали їй по догляду за дитиною. Вказала, що позивач запропонував їй переїхати в м.Анкара, де жили його батьки, які, за словами позивача, будуть їм допомагати, та після переїзду в ОСОБА_8 вони певний час проживали у батьків позивача, та за час проживання постійно виникали сварки та конфлікти між нею та матір’ю позивача, вона (відповідач) також просила позивача поговорити з його матір’ю, щоб вона не втручалася в їх з позивачем сім’ю, пізніше вони орендували житло та почали проживати окремо від батьків позивача, мати позивача приходила допомагати, та під час одного з чергових конфліктів вона посварилася з матір’ю позивача, та близько півроку вони не спілкувалися, в той же час з батьком позивача у неї (відповідача) нормальні відносини. Також зазначила, що вона повідомила позивачу про те, що у неї не виходить проживати в Туреччині та запропонувала позивачу змінити місце проживання та переїхати проживати в Україну, на що він погодився. Крім того, переїзд для проживання в Україну був зумовлений також нестабільною громадянсько-політичною ситуацією в ОСОБА_7 Республіці та постійними терористичними актами. 23.07.2016 року вона разом з донькою за згодою позивача приїхала в Україну раніше та почала підшукувати квартиру, а також те, чим можна займатисяв Україні, однак в подальшому позивач під впливом своїх батьків змінив свою думку та відмовився від зміни місця проживання, повідомивши їй, щоб вона поверталася з дитиною до Туреччини, а коли вона повідомила йому, що немає наміру повертатися, сказав, щоб вона повернула дитину, крім того в СМС-повідомленнях позивач почав їй погрожувати. Окрім того, позивач разом з мамою декілька разів приїжджали навідувати ОСОБА_8, при цьому, вона не перешкоджала таким зустрічам, однак вони влаштовували сварки, вимагали повернути дитину до Турецької республіки, крім того, позивач у соціальних мережах звинувачував її та її рідних у тому, що вони викрали «турецкого малыша», закликаючи своїх земляків будь-якими способами повернути йому дитину.

Допитані в судовому засіданні за клопотанням сторін свідки, зокрема, свідок зі сторони позивача ОСОБА_9 та свідок зі сторони відповідача ОСОБА_10Г пояснили суду, зокрема, свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що знає і позивача , і відповідача, при цьому, позивача ОСОБА_13 бея знає близько 10-ти років, ще з часів навчання в університеті, пані ОСОБА_5 знає з того моменту, як вона приїхала до Туреччини, а саме: з 2013 року, він був у них на весіллі, та вони також були на його (свідка) весіллі. Вказав, що у ОСОБА_8 бея та пані ОСОБА_5, які проживали в Стамбулі, народилася донька, яку батьки назвали Амірою, та в подальшому вони переїхали на проживання до м.Анкара, позивач працював, забезпечуючи сім’ю, відповідач не працювала. Зазначив, що щонайменше один раз на тиждень вони зустрічалися сім’ями, при цьому він не бачив, щоб вони були не щасливі, планували також спільний відпочинок. Також вважає позивача взірцевим батьком, прикладом того, як треба поводитися з дітьми, та коли вони приходили в гості до позивача та відповідача на час їх проживання в м.Анкара, то ОСОБА_8 бей міняв дитині підгузки, готував їжу та годував дитину, при цьому, мати дитини – пані ОСОБА_5 також робить все те, що потрібно робити матері по догляду за дитиною. Зазначив, що дитина ОСОБА_8 в Туреччині мала все те, що повинна мати дитина: іграшки, одяг у великій кількості. Крім того, повідомив, що зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що пані ОСОБА_5 поїхала разом з дитиною в Україну з метою відвідати родичів, та в подальшому не повернулася до Туреччини, так як не захотіла проживати в Туреччині.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що відповідач ОСОБА_5 є його рідною сестрою, яка через мережу Інтернет на сайті знайомств познайомилася з позивачем, вони почали зустрічалися та через деякий час одружилися, спочатку проживали в м.Стамбул, а потім, коли у них народилася донька, вони вирішили переїхати до м.Анкара, де також проживали батьки позивача, з метою створення комфортніших умов для проживання. Вказав, що позивач часто проводив час у своїх батьків та часто після роботи, він також відвідував батьків. Зазначив, що у сторін був намір переїхати до іншого місця проживання, зокрема, в Німеччину, в подальшому хотіли переїхати проживати в Україну та відповідач з донькою поїхала до України раніше, а позивач мав владнати свої справи в Турції та також приїхати до відповідача. Зазначив, що за час проживання в Туреччині в сім’ї позивача та відповідача були фінансові труднощі, дитина часто хворіла, батьки позивача постійно втручалися у виховання дитини.

Крім того, з пояснень сторін судом також встановлено, що з моменту народження дитини до ОСОБА_7 Республіки приїжджали мати та бабуся відповідача з метою надання допомоги у догляді за новонародженою дитиною. Крім того, з показів сторін, свідка ОСОБА_10 також встановлено, що проживаючи в Туреччині, сім’я отримувала матеріальну допомогу як від батьків позивача, про що зазначав під час судового розгляду справи позивач, так і від батьків відповідача, про що зазначала відповідач та свідок ОСОБА_10

З огляду на зазначене, судом відзначається, що переміщення дитини на територію України не було незаконним, оскільки виїзд дитини 23 липня 2016 року разом з відповідачем був здійснений за згодою позивача, що не заперечувалося останнім, при цьому, твердження позивача та в його інтересах представників про те, що відповідач з донькою їхала до України лише на два тижні не підтверджується зібраними по справі доказами, так як зворотних квитків на літак придбано не було, відповідно дата повернення до ОСОБА_7 Республіки також сторонами не була конкретно визначена.

Крім того, під час розгляду даної категорії справ суд повинен дослідити чи мають місце виключні обставини, передбачені ст.ст.13 та 20 Конвенції.

Зокрема, відповідно до ст.13 п.б Конвенції 1980 року судовий або адміністративний орган не зобов’язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо буде доведено, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Як встановлено під час судового розгляду справи з народження дитини та під час проживання в Туреччині сім’я позивача та відповідача змінила декілька орендованих квартир, деякий час після переїзду зі Стамбулу до м.Анкара сім’я проживала у батьків позивача, тобто, постійного, конкретно визначеного місця проживання в ОСОБА_7 Республіці малолітня дитина не мала.

Більш того, як повідомив під час судового розгляду справи позивач він залишив квартиру, яку сім’я орендувала за адресою район Топчу, вул.1534, будинок №32/А, квартира 6, Етімесгут/ОСОБА_8, Турецька республіка, перевіз з орендованої квартири всі меблі, речі до батьків на зберігання, та на даний час проживає в квартирі батьків за адресою район Топчу, АДРЕСА_2, Етімесгут/ОСОБА_8, ОСОБА_7 Республіка.

Довідка про заробітну плату, надана позивачем свідчить про працевлаштування позивача в Інформаційному агенстві Башкент та отримання ним доходу в період березня, 2017 року в розмірі 2 750, 97, при цьому, відомості про те, що позивач отримував належний дохід в період з травня, 2014 року і по 23 липня 2016 року та здійснював витрати на малолітню дитину – доньку ОСОБА_14 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час судового розгляду надані не були.

Крім того, як видно з витягів з анамнезу хвороби дослідницької лікарні при університеті «Башкент» (відділення: педіатрія, установа: педіатрична поліклініка,пацієнт ОСОБА_14 ОСОБА_3), наданих позивачем, дати дослідження 02.10.2014 року скарги на блювоту, 19.11.2014 року скарги на підвищену температуру тіла, 12.01.2015 року хвороби верхніх дихальних шляхів, скарги на кашель, 26.03.2015 року труднощі харчування та неправильне лікування, 13.05.2015 року скарги на температуру, рідкий стул, висновок: мікробна інфекція, 28.05.2015 року остаточний діагноз: труднощі харчування та неправильне лікування, недостатність заліза, анемія, недостатність вітаміну Д, кропив’янка, 30.09.2015 року скарги на кашель, температуру, з історії хвороби: 2 дні тому підвищилась температура до 38, загострився кашель, присутня нежить, 26.05.2016 року загальний медичний огляд, 18.07.2016 року скарги на температуру, понос, скарги впродовж двох днів, 1 раз блювота, з яких вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_14 ОСОБА_3 хворіла, при цьому, зазначені витяги з анамнезу хвороби не свідчать про те, що саме позивач здійснював піклування про дитину в зазначені періоди.

Окрім того, судом під час розгляду справи встановлено, що згідно з довідкою №919 від 05.07.2017 року, виданої ОЖБК (Об’єднання житлово-будівельних кооперативів) від 05.07.2017 року №919, малолітня дитина ОСОБА_14 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір’ю ОСОБА_5 без реєстрації в квартирі АДРЕСА_4, ? частина якої (квартири) належить відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстровано в реєстрі за №3013.

В зазначеній квартирі проживають також батьки відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_16 та ОСОБА_17, та брат відповідача ОСОБА_10

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 27 квітня 2017 року, складеного за участі спеціалістів Служби у справах дітей Кіровоградської міської ради ОСОБА_8, ОСОБА_18, за адресою квартира АДРЕСА_4, - для вихованні та розвитку дитини виділено для дитини та матері окрему кімнату, в якій є необхідні меблі, речі та іграшки.

Відповідно до довідки ТОВ «Телеконтакт Кіровоград» від 05.07.2017 року №177 ОСОБА_5 працює оператором інформаційно-комунікаційних мереж в інформаційно-довідковій службі з 14.11.2016 року (наказ про прийом на роботу №881-к від 08.11.2016 року).

Згідно з довідкою про доходи за період листопад, 2016 року – червень, 2017 року загальна сума отриманогодоходу ОСОБА_5 у ТОВ «Телеконтакт - Кіровоград» 26 752 грн. 00 коп.

Також встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_14 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, перебуває під наглядом медичних працівників АЗПСМ №10 КЗ «ЦПМСД №1 м.Кіровограда».

Крім того, в період з вересня, 2016 року по травень, 2017 року малолітня дитина ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, відвідувала заняття в Mortimer English Club(вивчення англійської мови) з графіком занять вівторок, четвер з 11.00 до 11.30 год.

При цьому, позивачем не було надано доказів того, що піклування про малолітню дитину на території України здійснюється відповідачем з порушенням принципів Декларації прав дитини та Закону України «Про охорону дитинства».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Мамуссе і Вашингтони проти Франції» від 12.07.2007 року зазначено, що Гаазька конвенція спрямована на захист прав не дорослих, а дітей. Суди мають досліджувати більш поглиблено всю ситуацію в сім’ї, а не лише слідувати положенням Конвенції.

Конвенцію не можна тлумачити у вакуумі і тлумачення останньої має узгоджуватися із загальними принципами міжнародного права, при цьому, як зазначено в п.п. «с» п.3 ст.31 Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів, мають враховуватися «відповідні норми міжнародого права, застосовані до відносин між сторонами», та, зокрема, норми, що стосуються міжнародного захисту прав людини.

Зі змісту принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1956 року слідує, що дитина може бути розлучена з матір’ю лише у виключних випадках.

У відповідних положеннях Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, зокрема, ст.18, зазначено, що «Найкращі інтереси дитини є предметом їх (батьків або у відповідних випадках законних опікунів) основного піклування…».

Поняття найкращих інтересів дитини, яке походить з другого принципу Декларації про права дитини від 20.11.1959 року, було відтворено в 1989 році в статті 3 пагаграфа 1 Конвенції про права дитини «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

Відповідно до ст.12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це

передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або

адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться

дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення

або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне

повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли

процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться

в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення

дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у

своєму новому середовищі.

Про наявність того, що дитина прижилась у своєму новому середовищі можуть свідчити наступні факти: що дитина відвідує дошкільний навчальний заклад – садок, відвідує різноманітні гуртки, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв’язки, зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Відповідно до ст.13 Конвенції незважаючи на положення попередньої статті (ст.12), судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.

Крім того, відповідно до довідки №56 від 07 серпня 2017 року складеної за підписом директора Центру психології «Альта» ГО «Простір освіти» ОСОБА_19 24.07.2017 року до практикуючого дитячого психолога Центру психології «Альта» ОСОБА_20 (диплом за кваліфікацією спеціаліста «Психолог» ДС №077774 від 30.09.2007 року) з метою діагностики психоемоційного стану дитини ОСОБА_14 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, звернулась мати дитини ОСОБА_5 В період з 27 по 28.07.2017 року практикуючим психологом Центру психології «Альта» проведено обстеження психоемоційного стану дитини. Протягом практичних занять дитина відзначилася доброзичливою дівчинкою, під час перших хвилин тяжко переносила роздку з мамою, постійно шукала контакт з нею, хоча на контакт з дорослими йде легко.

З метою діагностики психоемоційного стану дитини було застосовано ряд діагностичних методик, в т.ч. психодіагностики сімейних взаємовідносин.

Відповідно до діаграми психологічної значимості різних членів сім’ї на першому місці по позитивним та емпатійним почуттям у дитини є мама. Взаємовідносини емоційно радісні, рівні, дитина відчуває себе впевнено у своїй сім’ї. У зв’язку з сильним емоційним зв’язком між мамою і дитиною, для дитини розлука з мамою буде психологічною травмою і буде негативно впливати на розвиток особистості. ОСОБА_21 – базовий фундамент, на який вона спирається, поступово вивчаючи світ навколо себе, і якщо цей фундамент прибрати, дитина переживатиме сильний страх того, що витратила все. Такий травматичний досвід може тривалий час перебувати у «сплячому режимі», але у разі стресової ситуації призвести до патологічних реакцій.

Станом на момент проведення діагностики дитини встановлено, що за місцем її проживання, оточуючими її людьми створено емоційно комфортне середовище для нормального фізичного, духовного та морального розвитку.

Рекомендовано: підтримувати існуючий розпорядок дня, не змінювати місце проживання та домашню адресу, з метою збереження стабільного психоемоційного стану і гармонійного розвитку дитини, та для ефективного проходження дитиною кризи трьох років; не залишати дівчинку на довго з малозначущими для дитини людьми (згідно діаграми психологічної значимості різних членів сім’ї), з метою уникнення підвищення рівня тривожності; підтримувати навколо дитини спокійне, емоційно стабільне середовище; не рекомендується розлука з мамою на довготривалий період; організувати відвідування Амірою дитячого навчального закладу за місцем проживання.

З огляду на викладене вище, приймаючи також до уваги, що позивачем під час судового розгляду справи не надано суду належних доказів, які б підтверджували наявність його (позивача) стабільного щомісячного доходу, відсутні також будь-які акти обстеження умов проживання позивача чи інших належних доказів того, що житло, де може проживати дитина після повернення її до Турецької республіки, відповідає санітарно-гігієнічним нормам та правилам, та чи існує воно (житло) взагалі, враховуючи також вік малолітньої дитини, особливостей режиму життя дитини такого віку, її потреби на увагу та безпосередню участь дорослих у забезпеченні життєдіяльності дитини, судом відзначається, що наявний серйозний ризик того, що повернення малолітньої дитини ОСОБА_21 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, якій виповнилося три роки, до Турецької республіки може завдати дитині фізичної та психічної шкоди або створити для дитини нетерпиму обстановку та порушити її тісний зв'язок з матір'ю, який існує з народження дитини, що є нормальним для її віку, крім того, дитина потребує щоденної присутності своєї матері, негайне розлучення з матір’ю виключається, інакше дитина може отримати психологічну травму, яка полягатиме в тому, що її (дитини) почуття безпеки та впевненості в собі можуть постраждати, що, в свою чергу, свідчить про наявність виключень, передбачених ст.13 Конвенції, а саме: існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Також судом враховується, що малолітня дитина ОСОБА_21 ОСОБА_3 більше року, постійно проживає на території України, та з досліджених під час судового розгляду доказів є достатні підстави вважати, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, зокрема, дитина відвідує гуртки, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв’язки, зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, на підставі чого та враховуючи інтереси дитини як на даний час, так і в майбутньому, враховуючи принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, а також, те, що, перш за все, саме інтереси дитини є найважливішим у справі турботи про неї, будь-яких шкідливих наслідків для дитини після переміщення її з Турецької республіки 23 липня 2016 року до теперішнього часу не встановлено, суд приходить до висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог, при цьому, судом відзначається, що батько дитини – позивач по справі ОСОБА_1 не позбавлений права на визначення порядку спілкування з дитиною та прийняття участі у її (дитини) вихованні та утриманні, незважаючи на рішення суду у даній справі.

Судові витрати по справі відповідно до ст.88 ЦПК України віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3, 4, 10, 11, 15, 57-59, 60, 88, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_22 ОСОБА_1 в інтересах якого позовна заява подана Головним територіальним управлінням юстиції у Кіровоградській області до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради про визнання незаконним утримування ОСОБА_5 на території України малолітньої дитини ОСОБА_21 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернення малолітньої дитини ОСОБА_21 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця постійного проживання у ОСОБА_7 Республіці за адресою: район Топчу, вул. 1551АДРЕСА_5, Етімесгут/ОСОБА_20, ОСОБА_7 Республіка, - залишити без задоволення.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_23