Постанова № 72144646, 12.02.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/1699/16-ц 22-ц/774/635/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 210/1699/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2017 року, яке ухвалене суддею Вікторович Н.Ю. у м. Кривому Розі о 17 год. 28 хв. та повне судове рішення складено 27 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення недоотриманої заробітної плати, який в подальшому уточнив.

В обґрунтування позову зазначив, що починаючи з 01 липня 2000 року він працював на посаді прохідника (підземного) 5-го розряду дільниці №12 шахти «імені Артема» ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Після проходження ним періодичного медичного огляду в поліклініці гірничого департаменту підприємства, йому було видано довідку №23-55 від 31 липня 2013 року, в якій містився висновок про його непридатність для роботи за професією підземного прохідника та рекомендаціями працювати в умовах поза вібрацією, фізичними навантаженнями, підняттям та переміщенням вантажів, нахилами тулуба та переохолодженням.

Такі ж висновки та рекомендації містилися і в аналогічних довідках, виданими йому за результатами подальших періодичних медичних оглядів №19-43 від 13 серпня 2014 року та №18-33 від 11 червня 2015 року.

На підставі довідки №23-55 від 31 липня 2013 року відповідач видав наказ №222 від 14 лютого 2014 року «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця», яким час його знаходження на підприємстві з 10 лютого 2014 року визначався як простій не з вини працівника та виплата заробітної плати йому здійснювалась в розмірі 100% тарифної ставки присвоєного йому розряду по професії прохідник (підземний) 5-го розряду дільниці №12 (нарізної) шахти «імені Артема».

Наказом №1317/л від 30 грудня 2015 року його було звільнено у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що визначення відповідачем періоду знаходження його на роботі з 10 лютого 2014 року по 30 грудня 2015 року, як простій, не відповідає вимогам діючого трудового законодавства, так як відсутній сам факт простою, оскільки відсутні умови, передбачені законом для його визначення та впровадження, уточнивши позовні вимоги, просив суд скасувати наказ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №222 від 14 лютого 2014 року «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця» та стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь недоотриману заробітну плату за період з 10 лютого 2014 року по 30 грудня 2015 року в сумі 83355,85 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» №222 від 14 лютого 2014 року «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця».

Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату за період з 10 лютого 2014 року по 30 грудня 2015 року в сумі 83355,85 грн.

Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, не повне врахування обставин справи. Зокрема, вважає, що судом невірно визначено поняття «простою» та не враховано, що простій може бути викликаний будь-якою причиною, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, й підстава простою не звужується лише виробничою ситуацією, отже не виконання позивачем обумовленої трудовим договором роботи не з його вини теж є простоєм. Також судом першої інстанції не звернуто уваги на виконання відповідачем вимог ст. 170 КЗпП України та переведення працівника тимчасово на легше роботу зі збереженням середнього заробітку на два тижні, оскільки підстави для переведення його на легшу роботу без обмеженням строком відсутні, так як висновок МСЕК ОСОБА_1 не видавався, й позивач відмовлявся від запропонованого відповідачем його працевлаштування на вакантні посади. Також представник відповідача не погоджується із стягненням недоотриманої заробітної плати, посилаючись на те, що суд не правильно визначив період простою, як час вимушеного прогулу, й відповідно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу не врахувавши, що вина власника у неможливості виконання працівником обумовленої трудовим договором роботи відсутня, а тому відповідачем правильно нараховувався заробітна плата позивача у розмірі 100% тарифної ставки присвоєного розряду за професією прохідника (підземного). Не погоджується представник відповідача з розрахунками позивача в частині обчислення середньої заробітної плати за два останні місяці та розрахунку сердньогодинної зарплати, вважаючи, що розрахунки позивача не відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, оскільки при обчисленні середньої заробітної плати за останці два місяці безпідставно враховано виплати у вигляді допомоги у зв'язку з тимчасовою працездатністю, які не підлягають врахуванню, а тому вважає, що сердньогодинна заробітна плата складає 55,80 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, починаючи з 01 липня 2000 року працював прохідником (підземним) 5-го розряду дільниці №12 шахти «імені Артема» ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с. 9-13 т. 1).

31 липня 2013 року ОСОБА_1 пройшов періодичний медичний огляд, за наслідками якого йому видано довідку №23-55 від 31 липня 2013 року, в якій містився висновок про його непридатність для роботи за професією підземного прохідника та рекомендаціями працювати в умовах поза вібрацією, фізичними навантаженнями, підняттям та переміщенням вантажів, нахилами тулуба та переохолодженням (а.с.14 т. 1).

Аналогічні висновки та рекомендації містилися і в довідках за результатами подальших періодичних медичних оглядів №19-43 від 13 серпня 2014 року та №18-33 від 11 червня 2015 року (а.с.15, 16 т. 1).

На підставі медичної довідки №23-55 від 31 липня 2013 року та особистої заяви ОСОБА_1 від 14.11.2013 року розпорядженням № 427 від 14.11.2013 року позивача на строк з 14.11.2013 року по 28.11.2013 року переведено з професії прохідника (підземного) на більш легку роботу за професією підсобний робітник 1-го розряду (а.с.45, 46 т. 1).

14 лютого 2014 року відповідачем видано наказ №222 «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця», яким час знаходження позивача ОСОБА_1 на підприємстві з 10 лютого 2014 року, визначався як простій не з вини працівника (а.с.17-18 т. 1).

На підставі вказаного наказу відповідача, позивач ОСОБА_1 не був допущений до роботи з 10 лютого 2014 року. Період невиконання позивачем роботи за професією прохідник (підземний) 5-го розряду дільниці №12 «шахти імені Артема» ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» був визначений як простій не з вини працівника.

Наказом №1317/л від 30 грудня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 19 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на відсутність законом встановлених підстав для видання наказу №222 від 14 лютого 2014 року «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця» та не нарахування йому середнього заробітку за займаною ним посадою за період з 10.02.2014 року по 30.12.2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначення відповідачем періоду знаходження позивача ОСОБА_1 на роботі з 10 лютого 2014 року по 30 грудня 2015 року, як простій, не відповідає вимогам ст. 34 КЗпП України, оскільки відсутній сам факт простою, а тому відсутні передбачені законом умови для його визначення та впровадження, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.02.2014 року по 30.12.2015 року.

Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не може погодитися з визначеним ним розміром середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з наступного.

Згідно ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для видання відповідачем наказу №222 «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця» від 14 лютого 2014 року у зв'язку з невиконання працівником роботи, обумовленої трудовим договором не з його вини та визначення періоду знаходження ОСОБА_1 на підприємстві з 10.02.2014 року простоєм, стала медична довідка про проходження (періодичного) медичного огляду №23-55 від 31 липня 2013 року, відповідно до якої позивача ОСОБА_1 визнано непридатним для роботи за професією підземного прохідника та рекомендовано працювати в умовах поза вібрацією, фізичними навантаженнями, підняттям та переміщенням вантажів, нахилами тулуба та переохолодженням (а.с.14 т. 1).

Відповідно до ст. 170 КЗпП України п рацівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

З викладеного вбачається, що діюче законодавство чітко визначає дії роботодавця щодо працевлаштування працівника з медичними обмеженнями й неможливість виконання працівником обумовленої трудовим договором роботи за станом свого здоров'я не охоплюється поняттям відсутність організаційних або технічних умов для виконання трудових обов'язків працівником, що характерно для простою.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що факт простою відсутній, а тому визначення періоду знаходження позивача ОСОБА_1 на роботі з 10.02.2014 року по 30.12.2015 року, як простій, не відповідає вищенаведеним вимогам діючого трудового законодавства, у зв'язку з чим виданий наказу №222 «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця» від 14 лютого 2014 року є незаконним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що судом не вірно визначено поняття «простою» та не було враховано, що простій може бути викликаний будь-якою причиною, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, й підстава простою не звужується лише виробничою ситуацією, отже не виконання позивачем обумовленої трудовим договором роботи не з його вини теж є простоєм, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідач вдається до довільного трактування поняття простою відмінного від визначеного діючим трудовим законодавством. Неможливість виконання роботи за станом здоров'я позивача є підставою для переведення такого працівника з його згоди на легшу роботу в порядку, передбаченому ст. 170 КЗпП.

При цьому, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги відповідача на неврахування судом першої інстанції дотримання відповідачем вимог ст. 170 КЗпП України, оскільки переведення працівника на легшу роботу зі збереженням середнього заробітку було здійснено тільки на строк два тижні - в період з 14.11.2013 року по 28.11.2013 року, тобто до моменту його відпустки й в подальшому більше не вирішувалося.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач, починаючи з 10.02.2014 року займався працевлаштуванням позивача, пропонуючи йому вакантні посади, колегія суддів до уваги не приймає й вважає такими, що не спростовують незаконності дій відповідача із видання оспорюваного наказу.

Правильним вважає колегія суддів й висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 10.02.2014 року по 30.12.2015 року, оскільки здійснення оплати праці позивача у вказаний період в розмірі 100% тарифної ставки присвоєного розряду по професії прохідник (підземний) 5-го розряду дільниці №12 (нарізної) шахти «імені Артема» як за період простою, є незаконним, так як відсутній сам факт простою.

Доводи апеляційної скарги відповідача про незаконність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки факт вини відповідача у порушенні прав позивача у зв'язку з виданням наказу №222 «Про простій не з вини працівника та визначення дислокації робочого місця» від 14 лютого 2014 року є доведеним, а тому він має право на отримання середнього заробітку за період з 10.02.2014 року по 30.12.2015 року, який повинен розраховуватися з застосовуванням наведеного Порядку.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо невірного визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невірним визначенням середньоденної заробітної плати, виходячи з наступного.

Так, відповідно до аб. 3,4 п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 28.11.2013 року по 30.12.2013 року знаходився у щорічній відпустці, а з 31.12.2013 року по 07.02.3014 року - на лікарняному.

Отже, останні два місяці, за які повинна бути обчислена середня заробітна плата, є жовтень та листопад 2013 року.

Згідно даних табуляграм ОСОБА_1 за жовтень, листопад 2013 року, він в ці місяці знаходився на лікарняному (а.с. 267-268 т.1) й в розмір нарахованої йому заробітної плати за два місяці включено розмір допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, який не підлягав врахування під час обчислення середньомісячної заробітної плати.

Однак, розраховуючи середньомісячну заробітну плату за вказаний період в сумі 9631,14 грн., суд першої інстанції наведеного не врахував та визначив її з врахуванням розміру допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Враховуючи розмір заробітної плати за жовтень, листопад 2013 року, колегія суддів приходить до висновку, що середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці його роботи повинна складати 8397,90 грн. (9631,14 грн. - 1233,24 грн.) (а.с. 102, 267, 268 т.1).

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин). Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Матеріалами справи підтверджено, що Графік роботи персоналу у відповідача є трьохзмінним, трьохбригадним при 36-годинному робочому тижні, по 7 годин на зміну (а.с. 126, 127 т.1).

Таким чином, розрахунок розміру середньогодинного заробітку за жовтень-листопад 2013 року здійснюється з загальної кількості годин, відпрацьованих в жовтні-листопаді 2013 року, що складає 301 годину.

Отже, середньогодинна заробітна плата, яка передувала оголошенню простою, складає 55,80 грн. (8397,90 грн. х 2/301 год.), тому за період з 10 лютого 2014 року по 30 грудня 2015 року відповідач повинен був нарахувати позивачу середньомісячну заробітну плату, виходячи з фактично відпрацьованих позивачем годин в наступних розмірах:

-за лютий 2014 року - 5859,00 грн. (55,80 грн. х 105 год.);

-за березень 2014 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за квітень 2014 року - 8202,60 грн. (55,80 грн. х 147 год.);

-за травень 2014 року - 7030,8 грн. (55,80 грн. х 126 год.);

-за червень 2014 року - 0 грн. (55,80 грн. х 0 год.);

-за липень 2014 року - 8983,80 грн. (55,80 грн. х 161 год.);

-за серпень 2014 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за вересень 2014 року - 8593,20 грн. (55,80 грн. х 154 год.);

-за жовтень 2014 року - 8983,80 грн. (55,80 грн. х 161 год.);

-за листопад 2014 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за грудень 2014 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за січень 2015 року - 1171,80 грн. (55,80 грн. х 21год.);

-за лютий 2015 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за березень 2015 року - 8202,60 грн. (55,80 грн. х 147 год.);

-за квітень 2015 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за травень 2015 року - 5468,40 грн. (55,80 грн. х 98 год.);

-за червень 2015 року - 8258,40 грн. (55,80 грн. х 148 год.);

-за липень 2015 року - 8983,80 грн. (55,80 грн. х 161 год.);

-за серпень 2015 року - 7812,00 грн. (55,80 грн. х 140 год.);

-за вересень 2015 року - 8593,20 грн. (55,80 грн. х 154 год.);

-за жовтень 2015 року - 8202,60 грн. (55,80 грн. х 147 год.);

-за листопад 2015 року - 6249,60 грн. (55,80 грн. х 112 год.);

-за грудень 2015 року - 8593,20 грн. (55,80 грн. х 154 год.), всього на загальну суму 166960,80 грн.

Враховуючи те, що позивачем отримано за період з 14.02.2014 року по 30.12.2015 року заробітну плату в розмірі 93676,20 грн., що не заперечувалося сторонами, розмір недоотриманої заробітної плати складає 72384,60 грн. (166960,80 грн. - 93676,20 грн.).

За таких обставин, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої недоотриманої заробітної плати - змінити, зменшивши її розмір з 83855,85 грн. до 72384,60 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права й підстав для його скасування відповідно до доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, Апеляційний суд Дніпропетровської області, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2017 року в частині розміру недоотриманої заробітної плати, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 - змінити, зменшивши його з 83855,85 грн. до 72384,60 грн. (сімдесяти двох тисяч трьохсот вісімдесяти чотирьох грн. шістдесяти коп.).

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: