Ухвала суду № 72142847, 12.02.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/496/18

Провадження № 1-кс/202/149/2018

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2018 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Бєльченко Л.А.,

за участю секретаря Федорченко А.І.,

прокурора Захарчука В.О.,

розглянувши клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Захарчука В.О. про арешт майна,

В С Т А Н О В И В :

08.02.2018 року до суду надійшло зазначене клопотання про арешт майна.

З клопотання убачається, що в провадженні СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018042630000011 від 27.01.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Прокурор зазначає, що 26.01.2018 року до Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області в порядку ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України надійшла заява від ОСОБА_2 за фактом вчинення шахрайських дій із грошовими коштами останнього при придбанні нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, будинок № 95-А, квартири №№ 34, 34-А.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що гр. ОСОБА_2 звернувся до правоохоронного органу - Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області із заявою про факт укладення попереднього договору від 22.01.2017 року із гр. ОСОБА_3 про укладення договорів купівлі-продажу квартир за адресою: АДРЕСА_3, будинок № 95-А, №№ 34, 34-А, а також договору завдатку, відповідно до умов котрого ним передано останньому грошові кошти за купівлю в майбутньому об'єктів нерухомості квартир за адресою: АДРЕСА_3, будинок № 95-А, №№ 34, 34-А, вартістю 2 278 739 грн. Після укладення зазначених договорів він дізнався про наявність невирішеного спору, котрий перебував в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа № 202/3523/17) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, на підставі заочного рішення котрого від 16.06.2017 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 201, 4 кв. м, котре в подальшому вказане заочне рішення було скасовано 04.09.2017 року, а ухвалою від 24.10.2017 року позовні вимоги залишено без розгляду. Зазначені невідповідності у площі квартир, котрі він планував придбати (загальна площа квартир №№ 34, 34-А становить 201,4 кв. м, із тією, що зазначена в ухвалі суду - 201, 4 кв. м на квартиру № 34), а також невирішений судовий спір, наявність третьої сторони у спорі - родини Кучеровських, викликало підозру у законності дій невстановлених осіб разом із ОСОБА_6 щодо продажу зазначеному майна, за котре ним було сплачено завдаток.

В ході проведенні досудового розслідування у зазначеному провадженні було витребувано відомості із БТІ ДМР, відповідно до котрих в матеріалах інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 міститься рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 28.07.2011 року (справа № 2-8459/11) про визнання за ОСОБА_7 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 201, 4 кв. м).

Невідповідність даних, зазначених в ухвалі Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа № 202/3523/17) щодо наявності в матеріалах справи договору від 16.11.2017 року № 35Г про перехід прав від ОСОБА_7 до ОСОБА_5, визначених договором інвестування від 10.01.2005 року (договір інвестування житлового будівництва між ОСОБА_7 та ПП «Центр міста»), та даних рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.07.2011 року (справа № 2-8459/11) викликали сумніви в законності дій по реєстрації права власності нерухомого майна, а також в його намаганні подальшої реалізації продажу.

Відповідно до умов попереднього договору від 22.01.2017 року між гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 про укладення договорів купівлі-продажу квартир за адресою: АДРЕСА_3, будинок № 95-А, №№ 34, 34-А, строк укладення договорів купівлі-продажу визначено як не пізніше 05.02.2018 року, котрий за бажанням продавця ОСОБА_3 було перенесено на більш ранню дату - 30.01.2018 року, у зв'язку із чим сторона обвинувачення була позбавлена можливості у встановленому законом порядку отримати дозвіл на обшук речей та документів, котрі мали при собі ОСОБА_3 та пов'язані із ним особи.

Під час передачі коштів від покупця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та осіб, які його супроводжували, було проведено обшук в приміщенні «Переговорной № 1» нотаріальної контори приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу ОСОБА_8 в присутності власника приміщення ОСОБА_9, як нагальну слідчу дію із метою встановлення осіб, які можливо причетні до незаконних дій із майном, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3, будинок № 95-А, № 34, (що є безпосереднім переслідуванням осіб для підтвердження їх особистості) в ході котрого було знайдені та вилучені певні речі, котрі є оригіналами та копіями правовстановлюючих документів на зазначений об'єкт нерухомості та можуть слугувати підставою для переходу права власності до інших осіб

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зазначене нерухоме майно - квартири АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_1) на підставі поділу об'єкту нерухомості від 20.12.2017 року відповідно до права власності на майно, визначеного договором купівлі-продажу серії та номеру 6939, посвідченим 26.07.2017 року приватним нотаріусом ОСОБА_8

В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 202/3523/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним попереднього договору оренди та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності, заочним рішенням від 16.06.2017 року було позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено та визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 (загальною площею 201, 4 кв. м), у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 відмовлено.

10.07.2017 року на підставі заочного рішення суду ОСОБА_5 було зареєстровано одноосібне право власності на зазначене у рішенні майно - квартиру АДРЕСА_2 (загальною площею 201, 4 кв. м), а 26.07.2017 року об'єкт нерухомості продано ОСОБА_3, який 20.12.2017 року даний об'єкт нерухомості розділив на два об'єкти: квартиру № 34 (площею 119 кв. м) та квартиру № 34-А (площею 76, 7 кв. м) у буд. № 95-А по АДРЕСА_3.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.06.2017 року було скасовано 04.09.2017 року, а ухвалою від 24.10.2017 року позовні вимоги у справі залишено без розгляду.

Прокурор зазначив, що у ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є достатні підстави вважати, що якщо до зазначеного нерухомого майна не буде застосовано арешт, то є ризики втрати цього майна, а саме переходу права власності на вказане нерухоме майно.

Тому прокурор просив накласти арешт на майно - поділений об'єкт нерухомості: квартири АДРЕСА_3 шляхом внесення відповідних відомостей державним реєстратором у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, заборонивши будь-які дії із зміни, переходу, уступки права власності та внесення у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно будь-яких даних, крім арешту.

Ознайомившись з клопотанням і доданими до нього матеріалами, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що у провадженні СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018042630000011 від 27.01.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

За ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18.02.2016 року, який набрав чинності 28.02.2016 року, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, котрі можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за яких жодна особа не була б підданою необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, ст. 132 КПК України, ст. 173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що клопотання є обґрунтованим, законним та підлягає задоволенню, оскільки прокурором було доведено наявність підстав, передбачених КПК України для накладення арешту на поділений об'єкт нерухомості: квартири АДРЕСА_3.

Керуючись ст. ст. 170, 172-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Захарчука В.О. про арешт майна задовольнити.

Накласти арешт на квартири АДРЕСА_3. Заборонити будь-які дії із зміни, переходу, уступки права власності на квартири АДРЕСА_3.

Виконання ухвали про арешт майна доручити прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Захарчуку В.О.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Бєльченко Л.А.