Рішення № 72139986, 12.12.2017, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5036/17

Провадження №2/442/1923/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Малик О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дрогобича цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним вище позовом, в обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинку, який успадкував від своєї матері ОСОБА_5

До кінця 1991 року разом з ним і його дітьми проживала його, ще на той час - дружина ОСОБА_2.

На початку 1992 року вона забрала усіх дітей, виписалася, сказавши, що не збирається тут жити та поїхала до своєї матері у м.Долина, вул.Полуванки, 15.

Через деякий час вона повернулася до нього із словами, що дітям потрібні і тато і мама, вимагаючи при цьому, щоб він її приписав, на що він не погодився, знаючи її підступність.

Одного дня, коли його не було вдома, вона дала його батькові бутилку горілки, і він взявши будинкову книжку пішов до сільської ради та без його дозволу її приписав, вважає, що ця приписка є незаконною, так як його батько ніколи власником будинку не був.

В даному будинку також зареєстровані, але не проживають його діти: ОСОБА_3 – 04.10.1989р.н. та ОСОБА_4 – 04.10.1989р.н.

Після її незаконної приписки, його життя перетворилося на пекло, відповідачка постійно з нього глузувала і казала, що вона буде поводитися як захоче, бо вже є дорослою, у зв’язку з чим він подав на розлучення.

Після розлучення відповідачка і далі залишилася жити у двох кімнатах добудованих до основного будинку.

За проживання та комунальні послуги вона не хотіла зовсім сплачувати і йому довелося подати на неї у суд. Суд вирішив, що вона повинна йому сплатити за комунальні послуги за період із листопада 2002 року по квітень 2003 року і надалі платити йому 50% комунальних послуг.

Відповідачка вважає, що це не правильно і з того часу до тепер, а це вже 13 років, вона їх не платить. Крім того, його колишня дружина постійно з ним скандалить, пише на нього різні заяви в міліцію, зводить наклепи, надсилає бандитів, а тепер поліцію, прокуратуру, намагаючись запроторити його до в'язниці. Проживаючи у його хаті, не оплачуючи за комунальні послуги та квартиру, вона робить різні підступи, щоб заволодіти його майном, постійно стверджуючи, що будівля у якій вона незаконно проживає належить їй і вона за квартиру та комунальні послуги не буде платити, а через суд відбере її у нього.

Зважаючи на викладені вище обставини, в нього виникла необхідність звернутися з даним позовом в суд, за захистом порушених прав та інтересів.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 та її захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову, просять в задоволенні такого відмовити, так як відповідач і надалі продовжує проживати у спірному будинку, а тому не має законних підстав для визнання її втратившою права користування житловим приміщенням. Обґрунтування позовних вимог позивача ґрунтується на особистих неприязних відносинах між нею та позивачем.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, просив розгляд справи відкласти, однак його захисник в судовому засіданні пояснив, що це клопотання було передчасно подане, а тому просить розгляд справи проводити у відсутності його довірителя. Заперечив щодо задоволення позову, покликаючись на те, що цей позов поданий через неприязні відносини між позивачем та відповідачем.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився вкотре, не повідомивши причин неявки.

Вислухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до положень ст.4 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.11.2002 року належить житловий будинок з господарськими будівлями, розташованого в с.Снятинка, Дрогобицького району, вул..Зелена, 35 (житловий будинок «А-1» складається з трьох житлових кімнат, площею 46,9 кв.м. та однієї кухні; господарська споруда «Б»; гараж «В»; літня кухня «З»; дерев»яні сарай «Д»; вбиральня «Г»; бетонні колодязь «К», погріб «Ж», асфальтно-бетонне замощення «Г»; металева огорожа «1-3»).

Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що відповідачі зареєстровані за вищевказаною адресою.

У відповідності до ч.2 ст.405 ЦК України «Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом».

Факт не проживання відповідачів у спірному житловому будинку, позивач доводить лише ОСОБА_5 про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації від 06.06.2017 року № 189; від 06.06.2017 року № 190 та від 06.06.2017 року №191, тобто дані ОСОБА_5 складені одним днем:

- в ОСОБА_5 № 189, вказано, що зі слів позивача, відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в житловому будинку, а фактично проживає з 1996 року в іншому приміщенні, а саме в літній кухні, яка знаходиться на одному подвір»ї з житловим будинком.

- в ОСОБА_5 № 190, вказано, що зі слів позивача, відповідач ОСОБА_4 зареєстрований в даному житловому будинку, однак з 2014 року не проживає, а проживає з сім»єю в селі Лішня Дрогобицького району Львівської області.

- в ОСОБА_5 № 191, вказано, що зі слів позивача, відповідач ОСОБА_3 зареєстрований в даному житловому будинку, однак з травня 2016 року не проживає, а проживає разом з дружиною в селі Залужани Дрогобицького району Львівської області.

Із аналізу наведених вище актів вбачається, що вони складені комісією зі слів позивача в один день, інших належних та допустимих доказів зі сторони ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог не представлено та судом таких не здобуто.

За принциповими положеннями ст.ст. 10, 11 ЦПК України, які встановлюють змагальність та диспозитивність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, визначаючи коло доказів, які надаються суду, відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України.

Вимогами статей 59, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Разом з тим, позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження заявлених вимог, хоча обов'язок доказування і подання доказів закон покладає на позивача.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази з боку позивача, що підтверджували би його позовні вимоги та судом не здобуто таких доказів в судовому процесі, тобто встановлених джерел інформації, що має значення для справи, а його доводи лише грунтуються на голослівних припущеннях, у зв»язку з чим не заслуговують на увагу.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови у задоволені позову за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 214 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя ____ О.В. Крамар