Рішення № 72135193, 19.01.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9727/16-ц

Провадження № 2/752/422/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 січня 2018 рокуГолосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарі Мархотко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року позивач звернулась до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на ? частину квартири, загальною площею 37,7, що складається з двох кімнат житловою площею 28,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2, за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 31 серпня 2004 року позивач набув право власності на ? квартири за адресою: АДРЕСА_1. З того моменту володіє зазначеною часткою квартири та постійно проживає у даній квартирі, має реєстрацію за зазначеною адресою з 17.06.2006 року.

Під час укладення договору дарування йому було повідомлено, що друга половина квартири належить також Дарувальнику ОСОБА_3, і він має намір також подарувати йому цю частку.

Однак їхні стосунки з ОСОБА_3 погіршилися.

Позивач продовжував користуватися другою половиною квартири без укладення договору, оскільки вважаю себе добросовісним користувачем.

В травні 2015 року позивач звернувся до державного реєстратора щодо внесення свого права власності в новий реєстр прав власності, під час оформлення витягу про право власності було повідомлено, що друга частка квартири належала не ОСОБА_3, а ОСОБА_2, яка мабуть була його матір'ю.

Тобто весь цей час позивач фактично володів майном іншої особи, не маючи на цього її дозволу, та не знаючи навіть про факт належності їй цього майна.

Як в подальшому з'ясувалось, іншою ? частиною цієї нерухомості володіла ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (мати ОСОБА_3). Вона померла ІНФОРМАЦІЯ_7. що підтверджує копія довідки 26.02.2-16 р.№ 553/03.3-19 , видана відділом реєстрації смерті у місті Києві управління державної реєстрації головного територіального управляння юстиції у місті Києві. У зв'язку з тим, що у Договорі дарування не зазначається розмір нерухомості, який належав Дарувальнику, та позивач не знав і не міг знати, що друга ? частка зазначеної квартири належала на праві приватної власності матері ОСОБА_3 - ОСОБА_2

З моменту укладання договору дарування між позивачем та ОСОБА_3, а саме з 31.08.2004 року, позивач відкрито і добросовісно заволодів нерухомим майном - ? частиною квартири і продовжує відкрито, безперервно, безперешкодно нею володіти та користуватися. У його безперешкодному користуванні вся площа квартири протягом більш ніж одинадцять років. Також, позивач сплачую за житлово- комунальні послуги та інші послуги. У зв'язку з вищевикладеними обставинами, останній просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на ? частину квартири, загальною площею 37,7, що складається з двох кімнат житловою площею 28,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримала позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась повторно, про день розгляду справи повідомлялась належним чином. Причина її неявки суду не відома.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, свідків та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 31.08.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарував , а ОСОБА_1 прийняв удар ? частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 20.12.2017 року за № 062/14-15854 (И-2013) квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована : ? частина за ОСОБА_2 на підставі договору міни, посвідченого 21.03.2002 року, дублікат якого видано 02.12.2003 р.; ? частина за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 31.08.2004 р.

Як вбачається з копії актового запису про смерть від 15.05.2004 р., ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_2 (а.с. 47).

При цьому, згідно листа Другої Київської державної нотаріальної контори від 16.02.2017 року за №560/01-16, після померлої ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 спадкова справа не заводилась (а.с. 77).

За життя ОСОБА_2 не зробила розпорядження на випадок своєї смерті, а тому її частка квартирі є фактично безхазяйною.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердили той факт, що позивач з 2004 року постійно проживає в АДРЕСА_1, зробивши в ньому ремонт за власні кошти. За час проживання в квартирі нікуди не виїздив; іншого житла не має. В квартирі проживає разом з своєю сім'єю.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини 4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2001 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з визначальних підстав набуття права власності за набувальною давністю у відповідності до ст. 344 ЦК України є добросовісність володіння - якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідно до довідки Ф№363 від 03.02.2016 року виданої ТОВ ,,Житловик-плюс" в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкає з 17.06.2006 року; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 мешкає з 03.07.2007 року; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 мешкає з 17.06.2006 року; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 мешкає з 17.06.2006 року; ОСОБА_2 (співвласник) ІНФОРМАЦІЯ_6 (знята з р/обл.)

Вказані вище обставини свідчать про відкритість та безперервність володіння ОСОБА_1 чужим майном, а саме ? частиною квартири АДРЕСА_1, яка в даному випадку є безхазяйною нерухомою річчю, оскільки на праві приватної власності не за ким зареєстрована не була, а рішення про передачу цієї нерухомої речі у комунальну власність в установленому законом порядку не приймалось.

Враховуючи викладене у суду є законні підстави для визнання права власності за набувальною давністю за позивачем на ? частини квартири АДРЕСА_1, у судовому порядку, оскільки даний засіб набуття права власності можна віднести до первісного, через те, що права набувача не ґрунтуються на попередній власності, а залежать тільки від сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого, безперервного володіння майном як своїм.

Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За нормами ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 328,344 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на одну другу частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 37,7 кв.м., жилою площею 28,0 кв.м., яка належала ОСОБА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя