Рішення № 72130520, 01.02.2018, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7712/17

Категорія 87

2-а/295/13/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі

головуючого судді Гумен Н.В.,

суддів Гулак Н.А., Зосименка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 85 рішення ОСОБА_2 оборони України про відмову в призначенні доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, з 19.06.2015 року, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 25.03.2016 року № 15, визнати протиправними дії ОСОБА_2 оборони України щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, з 19.06.2015 року, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби за заявою до Житомирського ОМВК від 24.01.2017 року, зобов'язати ОСОБА_2 оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 19.06.2015 року та виплаченої раніше суми грошової допомоги як інваліду 3 групи, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зобов'язати ОСОБА_2 оборони України подати звіт про виконання прийнятої на користь позивача постанови суду протягом п'ятнадцяти діб з дня набрання постановою законної сили.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України по 31.12.2009 року та має вислугу років 32 роки 04 місяці. Під час виконання обов'язків військової служби, 16.01.1998 року, позивач одержав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку. Свідоцтвом про хворобу ВЛК військової частини А 1065 від 27.10.2009 року, затвердженим ЦВЛК МО України від 30.10.2009 року, встановлено, що отримана позивачем травма та її наслідки ТАК пов'язані з виконанням обов'язків військової служби. 25.12.2012 року Житомирською міською медико-соціальною експертною комісією № 1 позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності, з 21.12.2012 року, яка настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Як інвалід 3 групи, внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, на той час позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 03.11.2006 р. № 328-V в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499.

У лютому 2011 року, за заявою ОСОБА_1 відповідачем через Житомирський обласний військовий комісаріат, позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу, у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності.

19.06.2015 року Житомирською міською медико-соціальною експертною комісією № 1 позивачу встановлено другу групу інвалідності, з 19.06.2015 року, яка настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. 07.07.2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира позивачу встановлений статус інваліда війни другої групи.

Як інвалід 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, а саме 19.06.2015 року відповідно до чинних ст. 16-16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.

20.10.2015 року позивачем була подана заява до відповідача через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат про виплату різниці одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», саме як інваліду другої групи з 19.06.2015 року та додані усі необхідні документи.

Не отримавши повідомлення про відповідне рішення відповідача та вважаючи, що він не прийняв жодного рішення по заяві позивача від 20.10.2015 року, позивачем 24.01.2017 року була подана інша - нова заява до відповідача через Житомирський ОМВК про виплату позивачу одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975 саме як інваліду другої групи з 19.06.2015 року та додані усі необхідні документи встановлені п.11 Порядку 975.

Житомирський обласний військовий комісаріат направив до ОСОБА_2 оборони України документи щодо призначення одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

30.05.2017 року листом Житомирського ОВК від 22.05.2017 року №ВС 2773 позивача повідомлено про лист Департаменту фінансів ОСОБА_2 оборони України від 13.05.2017 року N9248/3/6/1661 проте, що Рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 25.03.2016 року, затвердженим Міністром оборони України позивачу відмовлено в здійсненні доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності з 19.06.2015 року з посиланням на те, що у позивача група інвалідності змінена на понад дворічний термін з часу її первинного встановлення з посиланням на п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.

Позивач вважає, що відповідачем порушене його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності саме 2 групи з 19.06.2015 року, інвалідність якого настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

17.07.2017 року відкрито скорочене провадження у справі за вищевказаним адміністративним позовом, на яку 27.07.2017 року представником позивача подано заперечення, у якому останній заперечує проти розгляду справи у порядку скороченого провадження та просить призначити розгляд справи за загальними правилами КАС України колегією у складі трьох суддів, та 28.07.2017 року винесено ухвалу, якою постановлено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії призначити до судового розгляду колегією у складі трьох суддів Богунського районного суду м. Житомира.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп. 10 п. 1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Водночас, згідно п. п. 22-29 рішення ЄСПЛ у справі від 28.03.2006 року «Мельник проти України» право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. При цьому правила регулювання строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Згідно ж усталеної прецедентної практики ЄСПЛ закон повинен бути прогнозованим для учасників провадження.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що подальший розгляд цієї справи належить проводити за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України, в частині у якій вони не встановлюють нових обов’язків, скасовують чи звужують прав, що належні учасникам судового процесу, чи обмежують їх використання.

Представник позивача – ОСОБА_3 подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

13.09.2017 року представником відповідача ОСОБА_2 оборони України – ОСОБА_4 надіслано до суду заперечення на адміністративний позов, в якому останній вказав, що Міноборони України вважає оскаржуване рішення законним і обгрунтованим з огляду на те, що 14.12.2009 р. позивач отримав 3 групу інвалідності, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби. За вказаною групою інвалідності позивачу була виплачена допомога, тобто позивач повністю реалізував своє право на отримання допомоги по 3 групі інвалідності, а тому з цього моменту правовідносини між ним та ОСОБА_2 оборони України завершились. З 19.06.2015р. позивачу встановлено 2 групу інвалідності з тих же причин, а тому з цієї дати між позивачем та ОСОБА_2 оборони України виникли нові правовідносини з приводу можливості призначення йому допомоги. Разом з цим, на ці правовідносини не поширюється законодавство, яке було чинним на момент існування правовідносин, пов'язаних з призначенням і виплатою позивачу допомоги по 3 групі інвалідності. 20.10.2015 року позивач подав заяву щодо виплати допомоги у розмірі, передбаченому для інвалідів 2 групи з урахуванням виплаченої раніше допомоги по 3 групі інвалідності. ОСОБА_2 оборони України не мало правових підстав для призначення допомоги позивачу, оскільки станом на 19.06.2015р. (момент виникнення спірних правовідносин) законодавство передбачало право на отримання допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду вищої групи інвалідності виключно в межах двох років після первинного встановлення інвалідності. З матеріалів справи вбачається, що первинно інвалідність позивача була встановлена 14.12.2009р., вища група інвалідності встановлена 19.06.2015р., тобто поза межами двох років після первинного встановлення інвалідності. Тому за результатами опрацювання заяви позивача в Департаменті фінансів ОСОБА_2 оборони України у виплаті йому допомоги внаслідок зміни групи інвалідності з 3 групи на 2 групу було відмовлено з посиланням на ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку № 975. Рішення про відмову оформлено п. 85 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 25.03.2016 № 15, тому просив відмовити у його задоволені.

Представник відповідача ОСОБА_2 оборони України - ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи.

Представник третьої особи Житомирського обласного військового комісаріату – ОСОБА_5 подав до суду заперечення на позовну заяву, у яких вказав, що позивач як інвалід 3 групи, інвалідність якого була первинно встановлена з 17.09.2009 року, внаслідок захворювань, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби, отримав одноразову грошову допомогу в лютому 2011 року. Оскільки позивачу була встановлена 2 група інвалідності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення - з 19.06.2015 року, підстав для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, з урахуванням раніше виплаченої суми – немає, отже рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги особам, у яких відбулася зміна групи інвалідності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення є правомірним, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Також, представниками Житомирського обласного військового комісаріату ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подані до суду клопотання, у яких вони просили залишити позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_2 оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними, зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу без розгляду, мотивуючи його тим, що рішення про відмову у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги було прийняте комісією з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги 25 березня 2016 року, а позов заявлений у липні 2017 року, позовні вимоги не повинні підлягати задоволенню, а згідно ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Представник третьої особи - Житомирського обласного військового комісаріату ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до п. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, подані письмові заперечення, долучені до матеріалів справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку висновку.

Згідно частини 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом командира військової частини А 1065 від 31.12.2009 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров’я (а.с. 16).

Житомирською міською МСЕК позивачу встановлено третю групу інвалідності з 14.12.2009 року, що пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, з 21.12.2012 року повторно встановлена третя група інвалідності, а з 19.06.2015 року позивачу встановлено другу групу інвалідності, що настала з тих же самих підстав (а.с. 20-22).

Таким чином, позивач вважає, що він, як інвалід другої групи з 19.06.2015 року набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності.

20.10.2015 року позивач звернувся до ОСОБА_2 оборони України через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат з заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 19.06.2015 року, після чого документи направлено до МОУ, однак рішенням комісії МОУ від 25.03.2016 року позивачу відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги (а.с. 24, 28).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011- ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011- ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Статтею 16-4 Закону, визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою за відомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Отже, з аналізу правових норм вбачається, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по 2 групі інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, виникло з моменту встановлення інвалідності – 19.06.2015 року.

Враховуючи те, що з 19.06.2015 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності, суд зазначає, що норми Порядку № 975 поширюються на спірні правовідносини, оскільки вони набрали чинності з 24.01.2014 року, тобто до дати встановлення позивачу іншої групи інвалідності.

Аналогічна позиція була викладена у рішенні ВАСУ від 30.05.2016 року №К/800/11300/16.

Враховуючи обумовлене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому ОСОБА_2 оборони України, відповідно до Порядку № 975, одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 19.06.2015 року в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Процедура розгляду звернень осіб, які заявляють вимогу на виплату одноразової допомоги, визначається також наказами ОСОБА_2 оборони України.

На час звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги порядок призначення такої допомоги був врегульований наказом Міноборони № 530 від 14.08.2014 "Про затвердження Положення про організацію в ОСОБА_2 оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ №530), зареєстрований у ОСОБА_2 юстиції 20.10.2014 року за № 1294/26071.

Відповідно до п.4.6 Наказу № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) оформлюються та подаються в Департамент фінансів ОСОБА_2 оборони України обласними військовими комісаріатами.

Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги, згідно з п.4.8 Наказу № 530 подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів ОСОБА_2 оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні. Рішення про призначення чи відмову у призначені одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Департамент фінансів ОСОБА_2 оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів ОСОБА_2 оборони України (п. 4.10 Наказу № 530).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме 2 групи інвалідності з 19.06.2015 року.

В свою чергу військовий комісаріат вчасно надав до ОСОБА_2 оборони України висновок про можливість виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до п.13 Порядку № 975.

Однак, всупереч зазначеним нормам, ОСОБА_2 оборони України прийняло протиправне рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_2 оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 19.06.2015 року інвалідності 2 групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Одночасно суд зазначає, що таке рішення суду не є втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тож, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Щодо доводів відповідача та третьої особи, висловлених у запереченнях щодо спливу 2-х річного строку з дати встановлення 3-ї групи інвалідності до встановлення вищої групи інвалідності, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст. 58 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Слід зазначити, що 01.01.2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Колегія суддів звертає увагу, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2009 по 2015 рік, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 19.06.2015 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

« Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність, та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, відповідач не довів суду правомірності своїх дій та рішень.

Щодо доводів третьої особи щодо пропуску позивачем встановленого законом терміну на звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

20.10.2015 року позивачем була подана заява до відповідача через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат про виплату різниці одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як інваліду другої групи з 19.06.2015 року та додані усі необхідні документи (а.с. 24).

25.03.2016 року пунктом 85 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (а.с. 28).

13.05.2017 року Департаментом фінансів ОСОБА_2 оборони України на адресу Житомирського обласного військового комісаріату надіслано повідомлення про те, що за документами ОСОБА_1 комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийнято рішення 25.03.2016 року (а.с. 26).

22.05.2017 року Житомирським обласним військовим комісаріатом на адресу Житомирського ОМВК направлено лист, яким доведено до відома листи Департаментом фінансів ОСОБА_2 оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги та повернуто документи заявників, зокрема ОСОБА_1, у якому також містилося прохання поінформувати заявників (а.с. 27).

Будь – яких достовірних доказів, що до цього часу ОСОБА_1 був поінформований з приводу рішення відповідача від 25.03.2016 року, до суду не надано, таким чином суд вважає, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав після 24.05.2017 року (від дати отримання листа Житомирським ОМВК), а з позовом до суду позивач звернувся 14.07.2017 року, тобто в межах шестимісячного терміну, який був встановлений ст. 99 КАС України у редакції, чинній на дату подання позову до суду.

Суд критично ставиться до доказу, який поданий представником Житомирського обласного військового комісаріату ОСОБА_5 – пояснення провідного спеціаліста Житомирського ОМВК ОСОБА_8 про те, що нею 12.04.2016 року телефоном повідомлено ОСОБА_1 про те, що протоколом засідання комісії Міноборони № 15 від 25.03.2016 року йому відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги (а.с. 108), оскільки таке пояснення не підкріплене будь – якими документальними доказами та ним не може бути доведено щодо інформування ОСОБА_1 про існування спірного рішення.

Тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання третьої особи про залишення позову ОСОБА_7 без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, крім того, третя особа процесуально не наділена правом заявляти таке клопотання.

Також у позові міститься вимога позивача визнати протиправними дії ОСОБА_2 оборони України щодо не призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, з 19.06.2015 року, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби за заявою до Житомирського ОМВК від 24.01.2017 року, яка умотивована тим, що не отримавши повідомлення про відповідне рішення відповідача та вважаючи, що він не прийняв жодного рішення по заяві позивача від 20.10.2015 року, позивачем 24.01.2017 року була подана інша - нова заява до відповідача через Житомирський ОМВК про виплату позивачу одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975 саме як інваліду другої групи з 19.06.2015 року та додані усі необхідні документи встановлені п.11 Порядку 975.

Однак суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача за заявою від 24.01.2017 року, оскільки ця заява, та заява від 20.10.2015 року містять вимоги аналогічного характеру та суд дійшов до об'єктивного висновку за заявою від 20.10.2015 року.

Щодо вимоги встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За своєю правовою природою, ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України регулює різні моменти відносин та визначення судового контролю. З одного боку, - встановлення такого судового контролю за виконанням рішення, який стосується регулювання відносин встановлення судового контролю під час винесення рішення суду, та контролювання його виконання, з іншого - встановлення факту порушення внаслідок його не виконання.

Однак, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, ухваленого не на користь суб'єкта владних повноважень є правом суду, а не його обов'язком.

Крім того, відповідно до ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено спеціальний спосіб судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

З цих підстав, суд вважає вимогу позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

На підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», керуючись ст. ст. 5, 6, 8, 9, 19, 77, 139, 242-246, 257, 263, 293 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 85 рішення ОСОБА_2 оборони України про відмову в призначенні доплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, з 19.06.2015 року, внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 25.03.2016 року № 15.

Зобов'язати ОСОБА_2 оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 19.06.2015 року та з урахуванням виплаченої раніше суми грошової допомоги як інваліду 3 групи, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п..15.5 п.15 ч.1 розд. VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України. до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Богунський районний суд м. Житомира.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, РНОКПП 200906029).

Відповідач: ОСОБА_2 оборони України (адреса: м. Київ, проспект Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат (м. Житомир, вул. Параджанова, 4).

Головуючий суддя

Судді