Рішення № 72129448, 17.01.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/9862/17

Провадження №2-а/592/16/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю: секретаря судового засідання Троценко Ю. Ю. ,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

11.09.2017 року представник позивача ОСОБА_1 за договором ОСОБА_2 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, в якому він зазначив про те, що 29.08.2017 року ОСОБА_1 уклав з приватним підприємством Юридична компанія “ОСОБА_2 ОСОБА_4” , в особі керуючого партнера ОСОБА_2, договір № 26/17 про надання правової допомоги та представництво інтересів, предметом якого є надання Юридичною компанією усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту за рішенням суду: визнати протиправними дії Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” ; скасувати рішення Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 11.08.2017 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” ; зобов’язати Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , починаючи з дня його звернення” . Відповідно до вимог ч. 3 ст. 237, ч. 2 ст. 628 ЦК України, приватне підприємство Юридична компанія “ОСОБА_2 ОСОБА_4” є представником ОСОБА_1 , яке діє на підставі змішаного договору про надання правової допомоги та представництво інтересів щодо предмету передбаченого в Договорі. Ч. ч. 1 – 3 ст. 56 КАС України передбачено, що сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника . Представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч. 2 ст. 48 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність . Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Разом з цим, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 58 КАС України повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності. Так, повноваження керуючого партнера ПП ЮК “КЛ Груп” ОСОБА_2, як фізичної особи на представництво ОСОБА_1 в усіх судових установах, посвідчені довіреністю НМІ 903351, виданою 04.09.2017 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_5 . Враховуючи вищевикладене, вважає за необхідне захистити права та законні інтереси ОСОБА_1 , у зв’язку з чим звертається до суду з позовною заявою. Враховуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 19 КАС України, він вважає, що адміністративна справа підсудна Ковпаківському районному суду м. Суми як адміністративному суду, у зв’язку з тим, що спори між фізичною особою з суб’єктом владних повноважень з приводу призначення, одержання пенсійних виплат. Обставини справи. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період часу з 03.07.1986 року до 27.10.1986 року, під час проходження військової служби в частині 7483 в складі 4-го батальйону тимчасового формування по охороні зони відчуження військової частини 3217, брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення, що підтверджується записом у військовому квитку, трудовій книжці, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.06.2014 року по справі № 592/3155/14-ц та довідками Центрального архівного відділу Національної гвардії України. Крім цього, згідно довідці Центрального архівного відділу Національної гвардії України від 26.07.2017 року № 686, згідно наказу командира військової частини 3217 № 039 від 26.06.1986 року, четвертий мотострілецький батальйон тимчасового формування виконував завдання по забезпеченню надійної охорони периметру 10-ти та 30-ти км зон району ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та Чорнобильській електростанції. Згідно наказу начальника ВВ МВС СРСР № 084 від 29.07.1986 року в штат полку військової частини 3217 було введено 4-й мотострілковий батальйон тимчасового формування по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Під час виконання завдання по забезпеченню надійної охорони периметру 10-ти та 30-ти км зон району ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1 отримав дозу опромінення – 11,04 рентген. 05.02.2003 року позивач отримав посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році та користувався ним. Однак в указаному посвідченні його прізвище було вказано як “Узкий” замість правильного “Узький” . Так, ОСОБА_1 15.07.2014 року було видано дублікат посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 (категорія 2) , замість посвідчення 2-А № 374906. Відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зниженням пенсійного віку на 10 років, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 01 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів. Знаходження на ліквідаційних роботах ОСОБА_1 в зоні відчуження складає 116 днів (з 03.07.1986 року до 27.10.1986 року) , що в 23 рази перевищує мінімальний період. Маючи статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” , ОСОБА_1 19.06.2017 року звернувся до Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області з заявою про призначення пенсії за віком, але рішенням відповідача від 11.08.2017 року № 5274 йому було відмовлено, оскільки не підтверджений факт знаходження в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Він вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства і пенсію за віком йому необхідно призначити та виплачувати зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . Вищевказані правовідносини регулюються наступними нормативно-правовими документами. Відповідно до ст. 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. Згідно ч. 3 ст. 65 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами) , а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення – органами місцевого самоврядування. З огляду на вищезазначені норми закону єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” . Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Разом з цим, ст. 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначено осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Так, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках – не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. П. 2 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з моменту аварії до 1 липня 1986 року – незалежно від кількості робочих днів; з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних днів; у 1987 році – не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи; евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) ; особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, – категорія 2. Відповідно до ч. 1 ст. 55 вказаного закону, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування” .

Так, за загальними правилами особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Зменшення пенсійного віку на 10 років встановлено для одержання державних пенсій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних днів. З досягненням 50-ти річного віку позивач 19.06.2017 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Проте, рішенням Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 11.08.2017 року № 5274 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, про що листом від 19.08.2017 року № 18756/05-20 його було письмово повідомлено. Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, послалося на відсутність документів, підтверджуючих особливий статус особи, що передбачені п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1, а саме: “довідки про період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, довідки військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або довідки архівної установи або інших первинних документів, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Крім цього, Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області послалося посилається на те, що “архівна довідка від 22.02.2017 року № 175, видана Центральним архівним відділом Національної гвардії, не може слугувати документом, підтверджуючим роботу у зоні відчуження, оскільки в ній відсутні конкретні відомості про населенні пункти, дні виїзду у зону відчуження, місце дислокації військової частини. Він вважає дії відповідача, що полягають у відмові ОСОБА_1 призначити пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, протиправними, а прийняте відповідне рішення – незаконним, з огляду на наступне. У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України “Про адміністративні послуги” забороняється вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги, не передбачені законом. Він звертає увагу на те, що однією з підстав для відмови у призначені пенсії в рішенні від 11.08.2017 року № 5274 Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області вважає не подання ОСОБА_1 , на їх погляд, обов’язкової довідки про період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122. Проте, відповідач не має права вимагати виключно таку довідку, неправильно розуміє (трактує) положення п/п 5 п. 2.1 Порядку від 07.07.2014 року № 13-1, оскільки законодавець передбачив обов’язкове подання посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надав право (альтернативу) на вибір особи, яка звертається подати одну/декілька довідок визначених Порядком, або інших первинних документів, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Таким чином, Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області в рішенні від 11.08.2017 року № 5274 протиправно посилається на підставу для відмови у призначенні пенсій за віком із зменшенням пенсійного віку як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, не подання ОСОБА_1 обов’язкової довідки про період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122. Отже, вищевказана довідка є одним з документів, який може подати заявник. Сумським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Сумської області було проведено перевірку щодо права на одержання пенсії з порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх поданих документів. П. 4.7 Порядку від 07.07.2014 року № 13-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Проте, Сумським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Сумської області при прийнятті рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії навмисно не взято до уваги архівну довідку від 26.07.2017 року № 686, видану Центральним архівним відділом Національної гвардії, яку отримав відповідач 03.08.2017 року та яка міститься в матеріалах пенсійної справи. Така довідка спростовує висновок відповідача про те, що ОСОБА_1 не подано документ, що підтверджує роботу у зоні відчуження, відсутні конкретні відомості про населенні пункти, дні виїзду у зону відчуження, місце дислокації військової частини. Так, в довідці від 26.07.2017 року № 686 визначено період роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме: “військовослужбовець військової частини 7483 рядовий ОСОБА_1 в складі 4 батальйону (тимчасового формування) по охороні зони відчуження військової частини 3217 брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення у період часу з 03.07.1986 року (наказ № 188 від 04.07.1986 року) до 27.10.1986 року (наказ № 305 від 29.10.1986 року) . Місце несення служби – 10-ти та 30-ти км зона ЧАЕС. Доза опромінення – 11.04 рентген. Згідно наказу командира військової частини 3217 № 039 від 26.06.1986 року четвертий мотострілецький батальйон тимчасового формування виконував завдання по забезпеченню надійної охорони периметру 10-ти та 30-ти км зон району ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та Чорнобильській електростанції. Згідно наказу начальника ВВ МВС СРСР № 084 від 29.07.1986 року в штат полку військової частини 3217 введено 4-й мотострілковий батальйон тимчасового формування по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Таким чином, вищевказана архівна довідка підтверджує обставини, які необхідно встановлювати органами ПФУ (період роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС) відповідно до п/п 5 п. 2.1. Порядку від 07.07.2014 року № 13-1: - робота у зоні відчуження: в складі 4 батальйону (тимчасового формування) по охороні зони відчуження військової частини 3217 виконував завдання по забезпеченню надійної охорони периметру 10-ти та 30-ти км зон району ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та Чорнобильській електростанції (в зонах радіоактивного забруднення) ; - період роботи: з 03.07.1986 року до 27.10.1986; - населений пункт чи об’єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: периметр 10-ти та 30-ти км зон району ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та Чорнобильській електростанції (зона радіоактивного забруднення) . Крім цього, відповідачем при прийнятті рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії не було взято до уваги рішення Ковпаківського суду м. Суми від 10.06.2014 року у справі № 592/3155/14-ц, яким було встановлено факт участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення в період часу з 03.07.1986 року до 27.10.1986 року у складі 4 батальйону тимчасового формування по охороні зони відчуження військової частини 3217 рядового ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 23.06.2014 року. Він звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Також, відповідачем при відмові про призначення пенсії не було взято до уваги записи у військовому квитку та трудовій книжці про участь ОСОБА_1 в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення. Таким чином, посадові особи Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області своїми протиправними діями та незаконним рішенням порушили пенсійне законодавство, конституційне право ОСОБА_1 на отримання соціального захисту від держави, у виді отримання пенсії. Із змісту ч. ч. 2, 4 ст. 71 КАС України вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Крім цього, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 106 КАС Україн и у позовній заяві зазначаються у разі необхідності – клопотання про звільнення від сплати судового збору. На підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьс я позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 49 Конституції України; ст. ст. 17 – 19, 51, 56, 58, 59, 71, 72, 90, 104 – 106, 162 КАС України; ст. ст. 10, 14, 15, 55, 65 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” ; ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” ; Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1, він просив: 1. Звільнити від сплати судового збору ОСОБА_1, як такого, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” . 2. Визнати протиправними дії Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . 3. Скасувати рішення Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 11.08.2017 № 5274 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . 4. Зобов’язати Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП 246800155) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991 року та ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, починаючи з 19.06.2017 року. 5. Стягнути з Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП 246800155) суму сплачених витрат на правову допомогу. 6. Обов’язок доказування, у випадку заперечення проти позову покласти на відповідача (вхідний № 31953/17 від 11.09.2017 року) (а. с. 2 – 7) .

10.10.2017 року представник відповідача за довіреністю – головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_3 надав заперечення на адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії. Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області, уважно розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов’язання вчинити дію, заперечує проти нього та повідомляє наступне. Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області є органом державної виконавчої влади, який здійснює свою діяльність у відповідності до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління. Згідно п. 2 Положення управління у своїй діяльності керується виключно Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду. Ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень. Ч. 3 ст. 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) , безсторонньо (неупереджено) , добросовісно тощо. Відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” : учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали v зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних днів зменшується пенсійний вік на 10 років. Призначення та виплата пенсій провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і цього Закону. Водночас, п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 липня 2014 року за № 895/25672 передбачено, що при зверненні за призначенням пенсії за віком з урахуванням ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , особа повинна надати довідку військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або довідку архівної установи або інші первинні документи, в яких зазначено періоди роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Водночас, позивачем не надано вказані документи без зазначення причин їх ненадання. Із архівної довідки Центрального архівного відділу національної гвардії від 26.07.2017 року № 686 не можна встановити, в яких саме населених пунктах, що відносяться до зони відчуження виконував роботи позивач і в які періоди. За таких обставин, враховуючи, що документи в яких зазначені періоди роботи, населений пункт чи об’єкт, де позивачем виконувалися роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відсутні, рішенням управління від 11.08.2017 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . Таким чином, управління вважає позовні вимоги позивача безпідставним та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства. Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути витрати на правову допомогу з управління, водночас жодних відомостей не зазначає в якій сумі необхідно стягнути вказані витрати, а також не надає підтверджуючих документів, що засвідчують її сплату. Таким чином, управління вважає позовні вимоги позивача в цій частині також безпідставними. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, при цьому органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Управління виконує свої функції та обов’язки в межах своїх повноважень, визначених Положенням про управління, керуючись діючим в Україні законодавством. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 6, 7, 9, 10, 11, 51 КАС України, він просив відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі (вхідний № 36475 від 10.10.2017 року) (а. с. 33, 34) .

У відкритому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги. Вони просили суд задовольнити адміністративний позов та ухвалити рішення, яким: 1. Звільнити від сплати судового збору ОСОБА_1, як такого, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” . 2. Визнати протиправними дії Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . 3. Скасувати рішення Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 11.08.2017 № 5274 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” . 4. Зобов’язати Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП 246800155) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991 року та ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, починаючи з 19.06.2017 року. 5. Стягнути з Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП 246800155) суму сплачених витрат на правову допомогу. 6. Обов’язок доказування, у випадку заперечення проти позову покласти на відповідача.

У відкритому судовому засіданні представники відповідача за довіреністю – головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_3 позов не визнали, надали пояснення, аналогічні викладеним в запереченні. Вони просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, пояснення представника відповідача за довіреністю – головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_3, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) , дій чи бездіяльності.

Учасники справи зобов’язані подавати наявні у них докази, не приховувати докази.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень. Презумпція винуватості покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов’язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Зазначена презумпція значно посилює позиції невладної особи (людини) , якій бракує правових знань, щоб самостійно довести перед судом слушність своїх тверджень. Потенційний обов’язок суб’єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності. Зазвичай суб’єкт владних повноважень повинен спростувати презумпцію своєї винуватості, адже вона дає можливість вважати встановленою неправомірність його рішень, дій чи бездіяльності. Позивач не зобов’язаний доводити ці обставини. Однак це аж ніяк не означає, що кожен адміністративний позов, навіть очевидно необґрунтований та безпідставний, зобов’язує суб’єкта владних повноважень забезпечувати своє представництво у кожному такому процесі. З презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень не випливає його автоматичний програш у справі, якщо він ніяким чином не відреагував на позов або просто його не визнав. Презумпція винуватості не є абсолютною, як у судовому процесі прецедентної системи права, де відсутність заперечення позову та нез’явлення відповідача у судове засідання розцінюється судом як визнання позову і тягне за собою програш відповідача. Презумпція винуватості суб’єкта владних повноважень – відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів. Отож застосування принципу презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень не обумовлює його автоматично програшного становища у справі. Невиконання обов’язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, не звільняє суд від обов’язку ухвалити справедливе і правосудне судове рішення. Однак презумпція винуватості позбавляє суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого сумніву. В адміністративному судочинстві позивачем, як правило, є фізична чи юридична особа, а основна частина доказів у справі акумулюється у відповідача – суб’єкта владних повноважень, адже вирішуючи те чи те питання суб’єкт владних повноважень збирає цілу низку матеріалів. Отож особа перебуває у гіршому становищі щодо можливості збору і подання доказів порівняно із суб’єктом владних повноважень. До того ж, необізнаний у бюрократичному механізмі громадянин погано орієнтується у тому, які докази можуть підтвердити обставини, на які він посилається. Тому суб’єкт владних повноважень – відповідач у справі зобов’язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, незалежно від того, на чию користь вони можуть бути використані – на користь відповідача чи навіть позивача. Суд не може ухвалювати свої рішення на основі припущень. Тому якщо особа стверджує про певну обставину, вона має довести це доказами. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів і не зобов’язаний проявляти будь-яку ініціативу. Це обумовлено тим, що особа повинна добросовісно ставитися до своєї справи і виконання своїх обов’язків. Якщо вона цього не робить, суд не має працювати замість цієї особи.

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними і об’єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб’єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об’єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: - обставина встановлена судовим рішення; - судове рішення набрало законної сили; - у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Принцип загальнообов’язковості судового рішення в цій нормі є конкретизованим. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини є обов’язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Рішення суду, яке набрало законної сили не може ревізуватися іншим судом при розгляді іншої справи. Заслуговує на увагу той факт, що преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідним рішенням встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Аналіз прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами-учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу “правомірних або законних очікувань” та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах “ОСОБА_6 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії” та “Федоренко проти України” ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf. , Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31; п. 21 рішення ЄСПЛ у справі “Федоренко проти України” ) . У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття “майно” , а саме: в контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як “існуюче майно” , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (п. 74 рішення від 02.03.2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany) . ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися “активом” , вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону. Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII “Про Заяву Верховної Ради України “Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод” схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов’язань, визначених п. 3 ст. 2, ст. ст. 9, 12, 14, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. ст. 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому Пленум Верховного Суду України наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого “права власності” . Таким чином, ст. 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань” щодо певного стану речей (у майбутньому) , оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність “правомірних (законних) очікувань” є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності “правомірних очікувань” у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, “правомірні (законні) очікування” – очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. Згідно із ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб’єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 року “Брумареску проти Румунії” (п. 61) . Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ. Зокрема, в рішенні від 13.12.2001 року у справі “Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови” ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109) . Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов’язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов’язані із виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із ч. 2 ст. 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях) .

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.06.2014 року по справі № 592/3155/14-ц, провадження № 2-о/592/97/14 заяву ОСОБА_1, заінтересована особа – Управління соціального захисту населення Сумської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документу було задоволено повністю. Було ухвалено встановити факт належності довідки про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення в період часу з 03.07.1986 року до 27.10.1986 року в складі 4 батальйону тимчасового формування по охороні зони відчуження військової частини 3217 рядового ОСОБА_7, виданої Центральним архівним відділом внутрішніх військ МВС України № 1228 від 02.08.2012 року, ОСОБА_1. Рішення набрало законної сили 23.06.2014 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39179195) (а. с. 23) .

Аналізуючи встановлені обставини справи, приведені норми законів, які врегульовують вказані спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Отже, що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , про скасування рішення Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 11.08.2017 року № 5274 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , про зобов’язання Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП 246800155) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991 року та ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, починаючи з 19.06.2017 року, то оскільки позивачем та представником позивача були надані переконливі докази на підтвердження того, що відповідач діяв не у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, враховуючи обов’язковість дотримання державою принципу “правомірних або законних очікувань” та захисту прав людини через призму цього принципу, враховуючи те, що рішення в адміністративній справі має бути справедливим, відтак суд дійшов висновку про те, що в цій частині адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії слід задовольнити.

Що стосується позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору, як такого, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” , то суд дійшов наступного висновку.

Оскільки законом, а саме: п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, як позивач – громадян, віднесений до 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відтак в цій частині в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про покладення обов’язку доказування, у випадку заперечення проти позову, на відповідача, то суд дійшов наступного висновку.

Оскільки законом, а саме: ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, відтак в цій частині в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на його користь суми сплачених витрат на правову допомогу, то суд дійшов наступного висновку.

Із змісту ксерокопії договору про надання правової допомоги та представництво інтересів № 26/17 від 29.08.2017 року, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне підприємство Юридична компанія “ОСОБА_2 ОСОБА_4” , ксерокопії додатку № 1 до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів № 26/17 від 29.08.2017 року, ксерокопії додатку № 2 до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів № 26/17 від 29.08.2017 року, ксерокопії додатку № 3 до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів № 26/17 від 29.08.2017 року (акту виконаних робіт (наданих послуг) від 16.11.2017 року, ксерокопії платіжних квитанцій від 29.08.2017 року та 18.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_2 є керівником приватного підприємства Юридична компанія “ОСОБА_2 ОСОБА_4” , є платником єдиного внеску, який здійснює підприємницьку діяльність у сфері права та надає юридичні послуги (а. с. 10 – 12, 37 -40) .

Із змісту ксерокопії нотаріально посвідченої довіреності від 04.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником, в судах усіх інстанцій, передбачених Законом України “Про судоустрій і статус суддів” , в тому числі в місцевих, місцевих адміністративних, апеляційних, апеляційних адміністративних, Вищому адміністративному суді України, Верховному Суді України, з усіма правами, які надано позивачу, тощо. Тобто ОСОБА_1 були надані ОСОБА_2 повноваження представника. Саме в такому процесуальному статусі ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи.

Таким чином, ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи в якості представника за довіреністю із повноваженнями представника, передбаченими ст. 60 КАС України.

Крім того, ані позивач ОСОБА_1, ані його представник ОСОБА_2 не надали суду документ про те, що ОСОБА_2 є особою, яка здійснює представництво в суді, як вид правничої допомоги (професійної правничої допомоги) .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на його користь суми сплачених витрат на правову допомогу, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 243, 251 КАС України, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” .

Скасувати рішення Сумського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 11.08.2017 року № 5274 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” .

Зобов’язати Сумське об’єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП 246800155) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII від 28.02.1991 року та ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, починаючи з 19.06.2017 року.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції – Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: І.Г. Бичков