Рішення № 72129444, 08.02.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/3441/17

Провадження №2/592/80/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Троценко Ю. Ю. ,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представниці відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” про зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

27.03.2017 року представник позивача ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” , в якому він зазначив про те, що ОСОБА_3 перебував у трудових стосунках з публічним акціонерним товариством “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” , працюючи на робочому місці травильника, зайнятого травленням металу у розчинах, що містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки цеху № 14. Згідно зі ст. 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець забезпечує фінансування системи управління охороною праці, а відповідно до абз. 9 організовує проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством. “Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці” , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.1992 року № 442. П. 4 Порядку передбачає, що відповідальність за своєчасне і якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Згідно з п. 6 Порядку атестація робочих місць передбачає в тому числі комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам” . Під час аналізу листа спостереження та фотографії робочого часу, які входять до матеріалів атестації робочого місця травильника ОСОБА_3 , було встановлено, що параметри важкості праці по його робочому місцю внесені до вищезазначених документів: “Перебування у вимушеному положенні (на колінах, навпочіпки і т. п.) понад 25 % , по факту в такому вимушеному положенні він виконував роботу на протязі 205 хвилин при повному робочому часі в день 480 хвилин, що складає 42,7 % . При цьому в карті умов праці по цьому робочому місцю в розділі 1 “Гігієнічна оцінка умов праці” цей шкідливий виробничий фактор комісією з атестації не відображений. Така дія призвела до того, що цей шкідливий виробничий фактор не був врахований при оцінці технічного та організаційного рівня робочого місця травильника ОСОБА_3 та в рекомендаціях щодо поліпшення умов праці. Також цей шкідливий виробничий фактор не був врахований при визначенні пільг і компенсацій при роботі в несприятливих умовах праці згідно з чинним законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону праці” охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом) . В ст. 2 цього закону зазначено про те, що дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих. В ст. 4 вищезазначеного закону зазначено про те, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану; використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками) , між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва. Всі документи, на які є посилання в позовній заяві, на підставі чинного законодавства повинні зберігатись у роботодавця, тобто, у відповідача і можуть бути затребувані в оригіналі. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В ст. 16 ЦК України зазначено про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої – п’ятої статті 13 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 110 ЦПК України позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Оскільки цей спір виникає з трудових правовідносин, то цей спір підсудний зокрема до Ковпаківського районного суду м. Суми за місцем реєстрації позивача. В зв’язку з вищезазначеним, на виконання Закону України “Про охорону праці” він просив ухвалити рішення, в якому: 1. Визнати, що відповідач публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” , порушуючи вимоги нормативно-правових актів та законодавства, не вніс до карти умов праці робочого місця травильника ОСОБА_3 позивача шкідливий виробничий фактор “Важкість праці” – перебування у вимушеному положенні (на колінах, навпочіпки і т. п. ) 42,7 % робочого часу. 2. Визнати, що шкідливий виробничий фактор “Важкість праці” – перебування у вимушеному положенні 42,7 % підтверджений матеріалами атестації робочого місця травильника ОСОБА_3. 3. Зобов’язати відповідача публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” внести необхідні зміни до карти умов праці травильника та надати ОСОБА_3 затверджену копію карти умов праці травильника з урахуванням вищезазначених змін (вхідний № 11169/17 від 27.03.2017 року) (а. с. 2 – 5) .

08.02.2018 року представниця відповідача за довіреністю ОСОБА_2 надала в судовому засіданні відзив на позов ОСОБА_3 по справі № 592/3441/17, в якому вона зазначила про те, що публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” розглянуло позовну заяву ОСОБА_3 про внесення змін до карт умов праці та вважає її безпідставною та необґрунтованою через наступне. Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442 на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому, проводиться атестація робочих місць за умовами праці. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п’ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації – уповноважена найманими працівниками особа. Атестація робочих місць передбачає, у тому числі, санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці. Оцінка умов праці під час атестації робочих місць проводиться з метою встановлення класів (ступенів) шкідливих умов праці відповідно до Державних санітарних норм та правил “Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу” , затверджених Міністерством охорони здоров’я. У відповідності до п. 3.1. Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.92 року № 41, у ході вивчення факторів виробничого середовища треба визначити: характерні для конкретного робочого місця виробничі фактори, які підлягають лабораторним дослідженням (гр. 2 карти) ; нормативне значення параметрів, факторів виробничого середовища і трудового процесу, використовуючи систему стандартів безпеки праці, санітарні норми і правила, інші регламенти (гр. 4 карти) ; фактичне значення факторів виробничого середовища і трудового процесу шляхом лабораторних досліджень або розрахунків (гр. 5 карти) . Згідно п. 3.5. Методичних рекомендацій результати замірів (визначень) показників шкідливих і небезпечних виробничих факторів оформлюють протоколами за формами, передбаченими у ГОСТ або затвердженими Міністерством охорони здоров’я України, і заносяться в карту (гр. 5) . Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Міністерством соціальної політики разом з Міністерством охорони здоров’я. За результатами атестації на робоче місце травильника, зайнятого на травленні металу у розчинах, які містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки, яка проводилась в 2006 та 2011 роках, атестаційною комісією були складені карти умов праці. Результати лабораторних та інструментальних досліджень та замірів факторів виробничого середовища робочого місця травильника, зайнятого на травленні металу у розчинах, що містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки, оформлені протоколами від 06.06.2006 року № 110 та від 15.02.2011 року № 134 (гр. 10 карти) . Протоколи проведення досліджень важкості та напруженості праці проводились фізіологом ОСОБА_5 , яка проходила навчання щодо проведення досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу їх гігієнічної оцінки, про що свідчить довідка видана Інститутом медицини праці від 17.10.2003 року. Згідно до протоколів проведення досліджень важкості та напруженості праці № 110 від 15.02.2011 року та № 134 від 15.02.2011 року фактичне значення показника важкості трудового процесу “Робоча поза” становить “вільна” . Позивач ознайомився із атестацією, у тому числі з картою умов праці, до яких внесені відомості про результати атестації, про що свідчить підпис позивача на карті умов праці. Зазначені показники важкості праці на робочому місці враховані санітарним лікарем з гігієни праці Сумської міської СЕС при складанні санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 31.07.2012 року № 1846. Враховуючи вищевикладене відповідачем, при складанні карт умов праці, було дотримано усіх вимог законодавства України з охорони праці та підстав для внесення змін до карти умов праці немає. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про наявність на його робочому місці іншого показника важкості трудового процесу “Робоча поза” . Позивач пропустив строк для вирішення трудового спору. Оскільки спір щодо внесення змін до карти умов праці випливає саме з трудових правовідносин, підлягають застосуванню строки, визначені КЗпП України. Так, ст. 233 КЗпП України передбачає тримісячний строк для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору, з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач був ознайомлений з результатами досліджень, які він оскаржує, 03.12.2007 року, про що свідчить підпис позивача на карті умов праці котельно-зварювального цеху № 10 дільниці № 2, отже, такий строк сплинув 04.03.2008 року. З позовом про стягнення моральної шкоди позивач звернувся до суду лише 27.03.2017 року, тобто майже через десять років після того, як дізнався про результати атестації, що у відповідності до ст. 72 ЦПК України тягне наслідки, пов’язані з пропуском процесуального строку, які судом було безпідставно не застосовано. Зважаючи на вищевикладене, вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі за необґрунтованості (а. с. 60) .

У відкритому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_1 позов підтримав, надав суду пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Він просив ухвалити рішення, яким: 1. Визнати, що відповідач публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” , порушуючи вимоги нормативно-правових актів та законодавства, не вніс до карти умов праці робочого місця травильника ОСОБА_3 позивача шкідливий виробничий фактор “Важкість праці” – перебування у вимушеному положенні (на колінах, навпочіпки і т. п. ) 42,7 % робочого часу. 2. Визнати, що шкідливий виробничий фактор “Важкість праці” – перебування у вимушеному положенні 42,7 % підтверджений матеріалами атестації робочого місця травильника ОСОБА_3. 3. Зобов’язати відповідача публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” внести необхідні зміни до карти умов праці травильника та надати ОСОБА_3 затверджену копію карти умов праці травильника з урахуванням вищезазначених змін.

У відкритому судовому засіданні представниця відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позов не визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві. Вона просила відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог позивача.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_1, представниці відповідача за довіреністю ОСОБА_2, пояснення свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Судовим розглядом було встановлено, що між позивач ОСОБА_3 знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем публічним акціонерним товариством “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” , працюючи на робочому місці травильника, зайнятого травленням металу у розчинах, що містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки цеху № 14.

06.06.2006 року в ВАТ “Сумське науково-виробниче об’єднання імені Фрунзе” , в цеху № 10, котельно-зварювальному, дільниця № 2, бригада № 028, на робочому місці травильника, зайнятого на травленні металу в розчинах, які містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки, з метою атестації робочого місця, були проведені дослідження важкості та напруженості праці, що підтверджується протоколом дослідження важкості та напруженості праці № 110 від 06.06.2006 року. В результаті дослідження важкості та напруженості трудового процесу за показником шкідливого та небезпечного виробничого фактору “важкість праці” – “нахили корпуса” (кількість за зміну) було встановлене виміряне значення – 108, нормативне значення – до 100, а за показником шкідливого та небезпечного виробничого фактору “важкість праці” – “робоча поза” було встановлене виміряне значення – “свободная” , нормативне значення – до 25 % (а. с. 61, 62) .

03.08.2006 року позивач ОСОБА_3 ознайомився з фотографією робочого дня, в якій, після проведення лабораторних досліджень шкідливих та небезпечних виробничих факторів, тривалість роботи за зміну в хвилинах та в % , а також тривалість дії шкідливого та небезпечного виробничого фактору “важкість праці” , “робоча поза” , “напруженість праці” в хвилинах та в % , зазначені не були (а. с. 65/зв) .

03.12.2007 року позивач ОСОБА_3 був ознайомлений з атестацією робочого місця: робоче місце має в наявності 4 фактори 1 ступеню; в повітрі робочої зони міститься хімічна речовина гостро направленої дії HF, що відповідає показникам списку № 1, п. 4, що в повній мірі узгоджується та не суперечить ст. 85 КЗпП України та п. 6.6. Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.92 року № 41 (із змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненням Міністерства праці України, Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.1993 року № 06-960) . Отже він був ознайомлений з листом спостереження, фотографією робочого дня. Крім того, він був ознайомлений: з гігієнічною оцінкою умов праці: умови праці та характер праці відносяться до 3 класу 1 ступеню; з оцінкою технічного та організаційного рівня: технічна оснащеність робочого місця в нормі; з рекомендаціями щодо покращення умов праці, їх економічного обґрунтування: адміністрації цеху здійснювати постійний контроль за застосуванням робочими індивідуальних засобів захисту; з діючими та запропонованими пільгами і компенсаціями: пенсійне забезпечення – список № 1, доплати – 8 % , додаткові відпустки – 7 днів, інші – молоко, що підтверджується відповідною картою умов праці (а. с. 64 – 66) .

15.02.2011 року в ВАТ “Сумське науково-виробниче об’єднання імені Фрунзе” , в цеху № 14, дільниця № 4, на робочому місці травильника, зайнятого на травленні металу в розчинах, які містять шкідливі речовини 1-2 класу небезпеки, з метою атестації робочого місця, були проведені дослідження важкості та напруженості праці, що підтверджується протоколом дослідження важкості та напруженості праці № 134 від 15.02.2011 року. В результаті дослідження важкості та напруженості трудового процесу за показником шкідливого та небезпечного виробничого фактору “важкість праці” – “нахили корпуса” (кількість за зміну) було встановлене виміряне значення – 116, нормативне значення – до 100, а за показником шкідливого та небезпечного виробничого фактору “важкість праці” – “робоча поза” було встановлене виміряне значення – “свободная” , нормативне значення – до 25 % (а. с. 67, 68) .

18.04.2012 року позивач ОСОБА_3 ознайомився з фотографією робочого дня, в якій, після проведення лабораторних досліджень шкідливих та небезпечних виробничих факторів, тривалість роботи за зміну в хвилинах та в % , а також тривалість дії шкідливого та небезпечного виробничого фактору “важкість праці” , “робоча поза” , “напруженість праці” в хвилинах та в % , зазначені не були (а. с. 11) .

В подальшому позивач ОСОБА_3 був ознайомлений з атестацією робочого місця: робоче місце має в наявності 4 фактори 1 ступеню; в повітрі робочої зони міститься хімічна речовина гостро направленої дії HF, що відповідає показникам списку № 1, п. 4, що в повній мірі узгоджується та не суперечить ст. 85 КЗпП України та п. 6.6. Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.92 року № 41 (із змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненням Міністерства праці України, Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.1993 року № 06-960) . Отже він був ознайомлений з листом спостереження (а. с. 8) , з фотографією робочого дня (а. с. 11) . Крім того, він був ознайомлений: з гігієнічною оцінкою умов праці: умови праці та характер праці відносяться до 3 класу 1 ступеню; з оцінкою технічного та організаційного рівня: технічна оснащеність робочого місця в нормі; з рекомендаціями щодо покращення умов праці, їх економічного обґрунтування: адміністрації цеху здійснювати постійний контроль за застосуванням робочими індивідуальних засобів захисту; з діючими та запропонованими пільгами і компенсаціями: пенсійне забезпечення – список № 1, доплати – 8 % , додаткові відпустки – 7 днів, інші – молоко, що підтверджується відповідною картою умов праці (а. с. 69 – 72) .

У відповідності до ч. ч. 2 – 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Даною нормою встановлений обов’язок суду прийняти позовну заяву про захист цивільного права або інтересу, незалежно від спливу позовної давності. Суд зобов’язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Ця норма покладає на сторону у справі обов’язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов’язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Ч. 1 ст. 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку, як загального строку для звернення за захистом суб’єктивних трудових прав працівників. Якщо і ст. 225 КЗпП України, і ст. 233 КЗпП України встановлюють єдиний строк, а ці дві статті охоплюють практично усі випадки звернення за захистом суб’єктивних трудових прав працівників, то такий строк і слід вважати загальним, хоч закон його таким і не називає. Природно, загальне правило може мати винятки. Винятки встановлюється в ст. 233 КЗпП України для спорів про звільнення. Спір про звільнення – це спір за заявою про поновлення на роботі. Спір про зміну дати і формулювання звільнення, про оплату часу вимушеного прогулу – це не спір про звільнення. Тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено (як виняток) місячний строк. Дана стаття визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист права. Очевидно, законодавець вважає, що для визначення цього дня використовувати аналогічне правило ст. 225 КЗпП України не можна. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, ст. 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановивши альтернативу, законодавець не визначив суб’єкта, який має право вибрати той чи інший день для початку обчислення строку. Все-таки уявляється виправданим строк обчислювати з дня, коли вчинено більш ранню дію. Такий висновок обумовлено тим, що обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб’єктивних трудових прав. Оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо, то слід думати, що при першій же дії власника (наприклад, врученні трудової книжки із записом про звільнення) працівник і дізнався про порушення права. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію – вручить працівникові копію наказу про звільнення, то до цього моменту працівник уже знає про порушення його права. Власник має право звернутися до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, не пізніше одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Цей же строк діє й тоді, коли позов про відшкодування матеріальної шкоди пред’являє вищестоящий орган або прокурор (ч. 4 ст. 136 КЗпП України) . Оскільки цей строк обчислюється з дня виявлення прямої дійсної шкоди, час, який пройшов до виявлення, значення для вирішення питання про строк, у межах якого можливе притягнення працівника до матеріальної відповідальності, не має.

Із змісту п. п. 2, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” № 2 від 12.06.2009 року вбачається, що суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав. Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Із змісту п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення у цивільній справі ” № 14 від 18.12.2009 року вбачається, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, суд бере до уваги п. 24 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” та п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Гурепка проти України № 2” , в яких наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, оскільки представницею відповідача за довіреністю ОСОБА_2 було подано заяву про застосування строку позовної давності, а позивач ОСОБА_3 і його представники за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1, у свою чергу, не навели жодних аргументів, не надали жодних переконливих доказів щодо поважності причин пропуску позивачем такого строку, відтак суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” про зобов’язання вчинити дії слід відмовити з підстав спливу позовної давності, передбаченої ст. 233 КЗпП України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання” про зобов’язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков